kerbasi: (Default)
Дуже поважаю шановного [livejournal.com profile] frankensstein за мужність бути об'єктивним журналістом у найменш сприятливому для такої місії регіоні, і не менше поважаю за фотографічну точність.

Ось його нова стаття про фальшивих опозиціонерів на Донеччині:
http://frankensstein.livejournal.com/314522.html

Але я хочу звернути увагу не на головну тему статті. Там згадується і цитується дехто Роман, співвласник ЦУМу у Краматорську, в якого рейдерським способом відібрали власне той самий ЦУМ. І, як стверджується у статті, причетна до цього дехто Світлана Фальченко, голова місцевого відділення фонду держмайна та за сумісництвом опозиціонерка від "Батьківщини".

Ось що розповідає пан Роман:
- Некоторое время назад я сотрудничал со Светланой Фальченко. У меня был банковский кредит, по которому она выступала поручителем. Фальченко выплатила за меня 2 млн грн, после чего начались «качели». Через некоторое время ко мне нагрянула исполнительная служба, сотрудники которой заявили, что ЦУМ у меня отбирают за долги в пользу некоего гражданина Бабаевского, о котором я никогда не прежде не слышал. Оказалось, что Фальченко переуступила ему долг.

От власне далі можна й не читати! В цих словах вся сутність і українського підприємництва, і українського рейдерства! Наші ділові люди спочатку бізнес ведуть на інтуїції, а не розумом, не мають планів, проте мають повний бардак в документах, потім ще й гроші позичають бозна в кого, та ще й не можуть повернути, і за них повертає той, кого вони спочатку про це благають, а потім починають звинувачувати у хижацтві.  Ну, як не відібрати власність в такого бізнесмена? А він думав, що Фальченко за нього два мільйони заплатить та ще й на побачення запросить, а потім скаже: "Ах, ти такий Чоловік, що не треба о грошах - забудьмо про ті мізерні два мільйони"!

Це знов-таки про те, про що вже писав багато разів: не може бути іншого режиму, іншого ладу в людей, в чиїх в головах безлад. А безлад цей у кожного свій: у бізнесмена - один, у студента - інший, а сукупний результат - країна-невдаха.

kerbasi: (Default)
Ось власне ділова передача Всесвітньої служби Бі-Бі-Сі з інтерв"ю з пані Мариною з київського спальника, з підприємцем, що брав участь у протестах, з Пopошeнко та Янукoвичем.

Дещо дивує тільки дівчина, котра вільно володіє англійською, але працює на 4-х роботах (одна формальна, для трудової книжки і пенсійного обліку, решта - приробітки з реальними грошима), і для неї велика проблема - подорожчення газу. З таким рівнем англійської можна знайти таку роботу, щоб звертати увагу не на вартість пакунку гречки, а на вартість вмісту всього візка на супермаркетній касі. Тут щось специфічне з цією дівчиною. Може, вона не хоче працювати на іноземні корпорації через етичні переконання, наприклад, антиглобалізм чи щось подібне. Не буду гадати.

З підприємцем все ясно, незадоволений новим кодексом, що йде проти його інтересів. Це природно, захищати себе та думати перед усім про свою сорочку, що до власного тіла ближче.

Колишній "любий друг" та теперішня вЫсокоповажність кажуть завчені штучні красиві речення. Всі слова вірні, підпишуся під кожним словом. Вірно робить Бі-Бі-Сі, що їхні слова подає без коментарів. Всім, хто знайомий з Ураїною через особисті чи ділові контакти або вивчає статистичні дані та аналітику, буде цілком зрозуміла ціна цих слів, якщо їх спроєктувати на реальності життя та істинні наміри та дії, і ніяких сумнівів у моральному рівні та прагненнях, як теперішньої влади , так і "помаранчевої"  не виникатиме.

Шоколадний король навіть в моїх очах виглядає більшим лицеміром, ніж вЫсокоповажність. На питання журналіста, чи можливо вести бізнес в Україні, ніколи не даючи хабарів, він відповідає милими західному діловому вуху словами, що так, можна, якщо ти віриш твердо у свій успіх і дуже сильно мотивований.

Я можу підтвердити, що таки можна. Я працюю на компанію, котра доручила мені побудувати бізнес для неї "з подряпини", тобто з нуля, при чому ніякі хабарі ми не даємо, це абсолютна вимога корпоративного Кодексу Етики. Отже, можна робити бізнес в Україні без хабарів. Але за умови, що за тобою - фінансування від потужної корпорації з багатомільярдним у доларах бізнесом у всьому світі, зі звичкою платити величезні гроші за аутсорсінг податкового обліку та подання декларацій, з можливостю, якщо що, вести багаторічні шалено дорогі судові процеси, організувати негативне паблісіті у міжнародних ділових колах та за певних обставин навіть тиск з боку міжнародних організацій та свого власного дипломатичного представництва.

Сам Пoрoшенкo визнав, що хабарі на початку свого бізнесу давав. А тепер не дає. І додав, що з його політичним вантажем тепер в нього просто ніхто не бере. От і вся ціна його словам. Янyкoвич бодай просто відбувся читанням завчених фраз, без імпровізацій. При цьому він показав повне нерозуміння, що до корупції низової та у верхніх ешелонах використовуються різні підходи у боротьбі. Його запитали, що він думає про те, що люди вважають, що корупційні зв'язки ведуть аж до його власного оточення, він почав говорити про скорочення чиновників та зменшення чисельності процедур. Це все вірно - але проти низової корупції. Втім, а що йому ще казати... Я переконаний, що в нього не вистачить волі навіть з низовою корупцією боротися, щоб вона, принаймні, електорат зайвий раз не дратувала. А про корупцію у верхах годі й говорити...
kerbasi: (Default)

Всім відомі проблеми з правами інтелектуальної власності у КНР. Зрештою з Україною проблем не менше, тільки масштаби не ті. Ось розглянемо деякі спільні та відмінні риси.

В одній з недавніх ділових передач Всесвітньої служби Бі-Бі-Сі німецький менеджер поскаржився, що їхня компанія якось замовила якісь вироби в китайської фірми. Все вийшло добре з нормальною якістю. Але через деякий час китайські колеги раптом почали хизуватися, що вони тепер самі продають ті вироби на німецькому ринку. Німця шокувало, що вони навіть не розуміли, що щось порушують, отак собі просто прийшли поділитися радістю досягнень.

Українські промисловці також чимало копіюють закордонної техніки. До мене регулярно звертаються клієнти, що хочуть придбати різні вироби нашої фірми. Зі списку одразу ж видно, що це не просто розсип частин, а комплектація вже спроектованої схеми, до того ж спроектованої не в Україні, нерідко специфікація містить спеціальні частини, і тоді я можу встановити, для кого схема була спроектована. Звісно, це відомі світові виробники обладнання, і також ясно, що український клієнт займається “передиром” цього обладнання. При цьому “передирі” тактика подібна до китайської: що можливо, виробити самостійно, що неможливо, докупити, бажано, в постачальників дешевих компонентів, а найбільш відповідальні вузли купити оригінальні або їм відповідні (якщо оригінальний виробник відмовляється, посилаючись на угоду з клієнтом, виробником обладнання, що “передирається”) в найближчих конкурентів оригінального постачальника.

Але у цьому всьому процесі є й докорінна відмінність між українськими та китайськими копіювальниками. Українці, як то кажуть, тулять горбатого до стіни, за принципом “я тєбя слєпіла із таво, што била”, зазвичай орієнтуються на разове замовлення десь в Україні або СНД. Китайці ж мають намір запустити масове виробництво, і під бізнес-план отримують фінансування від держави на закупи верстатів та іншого виробничого обладнання. В результаті, китаєць потім може продавати свою продукцію на той же німецький ринок, конкуруючи з виробником оригіналу, а українець ні в жодному разі. 

Буває, що й українець отримує підтримку від держави або від якогось зацікавленого інвестора. Але оскільки всі хочуть не тільки заробити зарплату, а й “заробити” на відкатах та просто вкрасти, то проект або повністю застигає на півдороги, бо всі гроші розікрали, або кінцевий продукт виходить дорожчим за оригінал, і при тому значно поступаючись оригіналу в якості. Цей процес я описав
тут (літературна фантазія, навіяна реальним досвідом).     

Отже, різниця перед усім у тому, що українці “передирають” кінцевий продукт, а китайці з кінцевого продукту лише починають процес копіювання технології. Українець у кращому разі щось склепає, “спихне” замовнику, гроші витратить і повернеться до захаращеного цеху з вибитими шибками і вітром, що обвіює проржавілі верстати, а китайці створюють нове виробництво, виходять на комерційні обсяги і захоплюють нові ринки.

Західний бізнес досить поблажливо ставиться до китайського копіювання далеко не тільки через те, що з китайськими фірмами, особливо з тими, що мають державну підтримку, марно судитися. Західні бізнесмени розуміють, що як тільки китаєць отримав технологію та почав виходити на західні ринки, він також стає вразливим до копіювання і зацікавленим у захисті прав інтелектуальної власності. Цей процес вже почався.

Отже, популярні серед українців смішки та зверхнє ставлення до китайського копіювання недоречне. Краще зайвий раз подумати про те, що в нашому королівстві діється.  

Передача, що надихнула:
http://www.bbc.co.uk/programmes/p00dbw5f

kerbasi: (Default)

Рік тому я писав про київські FM-радіо, котрі не відрізняються різномаїттям жанрів: попсня або ретро. Я пояснював це певною змовою рекламістів, маркетологів та парників, котрі «впарюють» клієнтам, що рекламу варто давати тільки на станціях з цими остогидлими форматами, бо інше люди не слухають. На мою думку, у даному випадку пропозиція формує попит, а не навпаки. Тусовочна публіка київських маркетингових офісів просто нав’язувала свої смаки та упередження операторам ринків, а ті, в силу свого розповсюдженого невігластва, не здатні були розібратися, що до чого.

Ось минув рік і помітні вже перші зсуви. Радіо РОКС ще влітку почало запрошувати рекламодавців, акцентуючи увагу на «аудиторію заможних чоловіків». Так, це вірно. Попса , ретро, блатняк мають свою аудиторію, але чи є ця аудиторія споживачем товарів та послуг всіх рекламодавців? Тепер рекламні блоки на Радіо РОКС вже настільки довгі, що вже аж дратує та змушує тицяти по кнопках інших станцій, коли їду у машині. І ці довжелезні рекламні блоки є свідченням того, що потрібно більше станцій «не форматних» з точки зору тусовочних маркетологів.

З іншого боку, перед новорічними святами ми всі скаржимося, що на нас виливають якусь хворобливу ностальгію з усіх можливих інформаційних носіїв: всі ці «служебник романи» та «іронії судьби» по ТБ, «єслі у вас нєту тьоті» в рекламних роликах і т.д.  На мою думку, з цим можна боротися. От, наприклад, я обіцяю

У 2011 РОЦІ НЕ КУПУВАТИ ТОВАРИ І ПОСЛУГИ В ФІРМ, ЧИЯ РЕКЛАМА  У ПЕРІОД НОВОРІЧНИХ СВЯТ ЕКСПЛУАТУВАТИМЕ НОСТАЛЬГІЮ ЗА СРСР.

Я буду це багаторазово повторювати протягом року, буду пояснювати та нагадувати всім своїм знайомим, рідним, близьким, діловим партнерам, чому я не купую в тої чи іншої фірми. А переконувати я вмію. Звісно, не забуватиму і про блог свій і дискусії в чужих блогах.

Я впевнений, що наші блоги періодично моніторять ті ж самі маркетологи, якщо ми створимо достатній шум, вони відчують загрозу. Як відчули її рекламодавці, котрі тепер вишукувалися у черзі до Радіо РОКС, коли ще рік тому їх там майже зовсім не було. І тоді наступний Новий рік ми зустрінемо без остогидлого «какая ета гадасть, ваша залівная риба» та «я спрасіл у ясеня».

Я не заперечую, що в країні чимало людей з сентиментами до часів їхньої молодості, але час показати, що не тільки вони платять, і не тільки їм замовляти музику.


August 2017

S M T W T F S
  12345
67 8 9 101112
13 14 1516 17 1819
20212223242526
2728293031  

Потоки

RSS Atom

Популярні теги

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Saturday, 19 August 2017 06:33 pm
Powered by Dreamwidth Studios