Трава-мурава

Thursday, 26 May 2011 10:00 am
kerbasi: (Default)
У травні 1983 року я закінчував 8-й клас і брав участь у загальносоюзній великій кампанії з вирішення питання забезпечення совєцького народу продуктами харчування. У той час на вулицях міста можна було побачити незвичайну картину: дівчата та хлопці повзають рачки по газонах з ножицями, ріжуть траву та збирають її у торби. В якомусь совєцькому фільмі про фашистів був такий епізод, коли людей труїли газом, і вони потім втрачали все людське, починали повзати по землі та жувати травичку. Але у нашому випадку труїли не школярів. Мабуть, отруїлося високе партійне та педагогічне керівництво. Норму треба було здати не таку вже й малу як для міста, десь кілограмів з 28. Достеменно я вже не пам'ятаю. Зібрану травичку треба було приносити до школи і здавати під підпис завгоспу. За невиконання плану лякали комсомольськими доганами, поганими характеристиками, що тоді означало фактично позбавлення можливості вступу до пристойного вишу. Навіть такий улюблений вислів був серед вчителів у нашій школі: "Ти таку характеристику отримаєш, паскуднику, що тебе навіть до в'язниці не візьмуть"!

Отже, великі боси тоді вирішили, що для забезпечення народу харчами потрібна худоба, а худоба їсть травичку, а школярі мають досить вільного часу - і почалося!

Щоб прискорити процес, нас централізовано повели на схили Флотського бульвару (Миколаїв - місто корабелів). Але там вже, мабуть, якась орда пройшлася до нас, бо за дві академічні години ми зібрали ледве по 4-5 кілограмів на кожного. Звісно ж, потім стільки крику було у школі. Класна керівничка кричала там, що аж шибки дрижали, мовляв, дівчата, не рожайте від таких нездар, що на бульварі не можуть ножицями трави настригти.

Перевагу мали ті, хто мав родичів у селі. Вони одразу попали у взірцеві комсомольці. А ще класно було тим, в кого батьки мали авто, бо могли десь за містом рослин насмикати. Дещо хтось зміг настригти по дачах. У моєї бабусі був приватний будинок з садом, але сад використовувався по повній програмі, отже, з усіма будяками мені пощастило насапати кілограмів дванадцять, тобто все одно далеко від норми. Воно так здається, що нібито трави купи, а як зважиш, та ще й лежалу та посохлу, то виходить, що ще повзати й повзати.

А потім вийшла стаття у "Комсомольській правді", що трава з міських газонів та з узбіч доріг не годиться, бо містить усі забруднювачі з вихлопів машин, а потім це все у молоко йде, якщо корову таким нагодувати.

Зрештою, все було вирішено централізовано. Виявилося, що  славетній миколаївській кінно-спортивній школі, котра виховувала переможців олімпійських ігор, не вистачає робітників, щоб траву з тракторних причепів розвантажувати, тому нас туди відрядили, ми поперегортали там той силос, і нам було зараховано виконання норми.

От кажуть про люстрацію, колишніх стукачів, а мене, наприклад, стукачі не цікавлять абсолютно. Навіть ті, що на мене стучали. І досьє на мене не цікавить. А ось авторам деяких совєцьких кампаній та винаходів я б хотів плюнути подивитися у вічі.

Disclaimer: для тих, хто такого не пам'ятає, не бачив або запитав маму й татка і мама й татко казали, що такого не було і бути не могло: подякуйте своїм батькам, керівникам ваших шкіл або батькам та керівникам їхніх шкіл, що якимось чином спромоглися уберегти вас або ваших батьків від цього ідіотизму.
kerbasi: (Default)

У середині 80-х років, коли СРСР очолював генсек Черненко, а згодом, з березня 1985-го перебрав владу Горбачов, пресою прокотилася хвиля позитивних прикладів, як на окремих підприємствах керівництво знаходить можливості будувати виробничі та соціальні об’єкти т.з. господарським способом, тобто залучаючи якісь зекономлені кошти, використовуючи позанормову працю «добровольців», а інколи просто солдат-рабів за домовленостями з військовими частинами місцевого гарнізону.

Втім, досить швидко, на початку т.з. «гласності», прокотилася пресою ще одна хвиля, де вже розповідалося, що ініціативних господарників почали ув’язнювати, при тому на дуже довгі терміни за нецільове використання фондів.

Подібні явища торкнулися і мого рідного міста. Скільки я себе пам’ятаю, у Миколаєві ніколи не було майонезу. Ось просто не було в принципі, і все! В так званих пайках робітники могли отримати перед святом баночку, а хочеш більше - тоді шукай зв’язків у торгівлі або йди на автовокзал і їдь до Одеси чи до Херсону. В армії зі мною стався просто культурний шок, коли я побачив майонез, що просто так собі стояв на полицях в магазині. Я його купував і виливав в порцію гречки, котру нам давали щодня (до речі, ще один миколаївський дефіцит, котрий продавали тільки в одному магазині при наявності довідки від лікарі про діабет). Коли  повернувся з армії, то побачив, що за два роки моєї відсутності хтось завалив місто майонезом аж так, що хоч залийся ним. А згодом дізнався, що людей з соко-винного заводу, котрі побудували майонезний цех, надовго посадили. Я знав, так би мовити, знайомого, котрий мав знайомого і т.д, якого це торкнулося. Відсиділи "злочинці" , щоправда, не повний термін, їх чи амністували, чи знайшли привід випустити за хорошу поведінку, але навіть три роки замість восьми, десяти  чи дванадцяти на зоні це не те, що минається для людини без наслідків.

Отже, ці всі спогади – це для ілюстрації дієвості карних звинувачень у нецільовому використанні коштів. Взагалі, як стверджують в книжках з правознавства, кара за злочин це не помста, вона не відбиває симетрично завдану шкоду (тобто не око за око), а відповідає соціальній небезпеці скоєного злочину. Отже, що соціальне небезпечніше – «нецільове використання фондів» чи існування та застосування статей, що містять цей склад злочину, судити вам, шановні читачі.   

PS: а особисто за Луцeнка не непокойтеся. Навіть якщо його посадять на загальну, а не спеціальну  зону для ментів, його дупі там нічого не загрожує, бо з його інформаційним рівнем він знайде спосіб виміняти певну інформацію на свою безпеку. Кримінальні авторитети либонь змагатимуться, щоб мешкати з ним в одному бараку та мати можливість послухати його спогадів. Більш варто непокоїтися долею арт-протестантки з християнсько-фундаменталистським ухилом Гaні Дoнeць. З її «злочином» у часи, коли модна стала публічна істерія про «подвік дєдафф і атцофф» на зоні буде нелегко, і не факт, що вдасться перекричати зустрічною християнсько-антипаганською риторикою. Хоча шанси є, звісно, бо суспільство в нас має розщеплену свідомість…  

PPS: ще два роки тому один пропагандист на одному з популярних публічних ресурсів розпочав періодично пописувати статейки, що, мовляв, Ющeнка отруїли на замовлення Тимoшeнко, а профінансував це Бepeзовський. Цікаво, чи не в цьому напрямку копає тепер слідство? 
 


kerbasi: (Default)

Політхронологія мого тінейджерства виглядала наступним чином:

Перше півріччя восьмого класу – помирає Брежнєв, на посаду совєцького керівника заступає Андропов.
Третя чверть дев’ятого класу – Андропов помирає, заступає Черненко.
Третя чверть десятого класу (на той час останнього) – помирає Черненко, починається ера Горбачова.

От саме за Андронова та Черненка ідеологи комуністичної партії переконалися, що вся брежнєвська система імітації суспільної згоди з усіма рішеннями керівництва не працює, і потрібно щось таке новаторське впровадити і ідеологічну роботу, бо пропагандистам противника можна навіть нічого креативного не вигадувати, а просто читати в ефірі совєцькі газети та промови лідерів. Оскільки нормальні люди такого не читають і не слухають, то якщо їм це все переказати через іноземні радіостанції, то такий ржач почнеться всією країною, що аж кремлівські зірки захитаються.

І от власне у ті реформаторські часи у Миколаївському обкомі компартії з’явився політичний лектор на прізвище Шевєльов. Шевєльов почав виступати по заводських клубах та лекційних залах палаців культури різних галузевих пролетаріїв. І якщо раніше така подія викликала кислу мину в примусових слухачів, бо лекції проходили у позаробочий час (мої батьки поверталися додому після таких лекцій вже десь об одинадцятій вечора), то тепер ніхто не зважав на голодне сидіння після трудової зміни в переповненому залі, бо там виступав сам Ше-вє-льов! А потім дома у родинах переказували іншим родичам, до кого ще черга на перформанс Шевєльова не дійшла.

Якось і нашу школу разом з іншими школами центрального району нашого славного міста під конвоєм з завучок та відповідальних за ідеологічну роботу вчителів (історія, суспільствознавство, початкова військова підготовка) відконвоювали до Палацу культури суднобудівників, де до нас вийшов легендарний лектор. Я вже не пам’ятаю, про саме йшлося. Пам’ятаю тільки, що його стиль виступу дуже походив на стиль сучасного Задорнова. Він кидався двозначними гостротами (як ви знаєте, космічний простір заповнений нашими супутниками-розвідниками і американськими супутниками-шпигунами… СРСР і наші союзники виступили з мирними ініціативами  до США та їхніх сателітів), він одразу почав з того, що знає, що ми всі чи майже всі слухаємо західні радіостанції, нема проблем їх заглушити, а всіх нас вивести на чисту воду, раніше так і зробили б, але ми ж тепер освіченіші за наших попередників, тому нам можна довірити самім розбиратися з недружньою пропагандою. Згодом він  почав розповідати про події, про котрі мовчала відкрита совєцька преса, як то катастрофа совєцького підводного човна у територіальних водах Швеції, військові дії в Афганістані та інші подібні резонансні на той час події. При тому, що по суті Шевєльов переповідав слухачам, майже не сперечаючись, повідомлення західних ЗМІ, доступ до котрих для совєцької людини був обмеженим, йому вдавалося перемикнути свідомість людей з критичного налаштування на ура-патріотичну хвилю: ги-ги, шпигуни – розвідники, га-га, союзники – сателіти, ура-ура, а ми них з під носу Афгані увели і т.д., нібито йшлося про спортивні змагання, якийсь футбол чи хокей, а не про війни, перевороти, конфлікти на тлі пустих полиць в гастрономах і універмагах.

Згодом Шевєльов отримав підвищення і його заступила жінка – керівник Дому політичної освіти (пропагандистський центр при обкомі компартії). Вона вміла говорити не гірше за Шевєльова, але не користалася такою популярністю. Якщо Шевєльов просто розважав публіку, то вона намагалася залучити когось з залу, періодично ставила питання про власну думку, і не очікуючи на ініціативних добровольців, сама тицяла пальцем в когось і витягувала поперед переповненою залою. Людина часто починала щось верзти в міру свого розуміння, що від неї чекають, і часто заплутувалася так, що доходила до дуже контроверсійних висловів. Втім, лекторка ніколи не втрачала контролю: з будь-якої нісенітниці або неочікуваного висновку невдахи-доповідача, вона вихоплювала якесь слово, за яке зачіплялася, щоб виправити сенс сказаного випадковою людиною. В результаті після всього лекційну залу залишали люди з відчуттям, що щойно відбулися дискусії, учасниками котрої вони були, і в результаті дискусії всі прийшли до повної згоди. Власне у цьому напевно й полягала пропагандистська мета цих лекції.  Загалом, ця кампанія носила назву «контрпропаганда», вона охопила також і уроки історії, суспільствознавства і основ совєцької держави і права у старших класах шкіл, де вже в міру таланту педагогів подібне пробували відтворити на шкільному рівні.

А тепер порівняйте це все з політичними ток-шоу на ТБ, і з стилем «говорящих голів» ПP: Гepман, Тaбaчникoм, Чeчeтoвим.

kerbasi: (Default)

Прочитав пост під замком, тому не посилаюся, про те, як на першовересневих лінійках чимало дітей непритомніли від стояння.

У нас у школі учні непритомніли десь наприкінці другої години читання якихось партійних матеріалів на загальношкільній лінійці. І таких слабких було зазвичай небагато, один-два не більше. Наша школа була засланням для жінок з педагогічною освітою, котрих через якісь причини прибирали з партійних та комсомольських органів,звідти й такий екстрім з лінійками та компартійною пропагандою. При тому в народі школа мала непогану репутацію і вважалася однією з найкращих, хоча насправді все, чому я навчився, я навчився сам і поза школою. Хоча до армії підготували непогано: мене там ніяке самодурство, ніякий довбоє#ізм після такої школи не дивували. 

Якось проводили лінійку на площі Леніна. Не памятаю, з якої нагоди. А я був у класі 8-му чи 9-му. Десь вже на другій годині впала дівчина з класу на рік мене молодше. Завучка доручила мені і кільком іншим хлопцям дівчинку відтягли до проходної обкому партії, і попросити викликати швидку. Мєнт на вході до обкому нас спочатку, взагалі, слухати не хотів, а потім, коли на нього наїхала піонервожата з нашої школи, котра пішла за нами слідом,  дозволив з сонця занести постраждалу до вестибюлю. А тут якийсь хрін у костюмі спускався східцями та як почав кричати: "Це що таке! Сюди не можна"! - і на мєнта: "Як ти посмів допутити сюди етіх"! Вожата на цей раз промовчала, але ми почали голосно матюкатися та обурюватись "білодомівцями" (так тоді в народі називали різних начальників від "білий дім" - будинок владного органу або управління заводу). Чоловік не став нагнітати та просто пішов собі. Дівчина тим часом прийшла до тями і залишилась напівлежати на стільцях, що стояли вздовж стін вестибюлю, поки не приїхала швидка. А нас мєнт виштовхав на вулицю.  Ось це був мій перший урок антикомунізму.

Для тих, хто не в курсі: обком - обласний комітет комуністичної партії, найвищий орган обласної влади у СРСР, облвиконком (по-сучасному обладміністрація) жодного рішення не міг прийняти без узгодження з обкомом партії.

Stagnatio nova

Monday, 26 July 2010 11:51 am
kerbasi: (Default)

Якщо хтось забув або не знав в силу віку часи т.з. застою, то нагадаю старим анекдотом.

Сталінські часи. Їде потяг з високим керівництвом. Раптом виявляється, що попереду хтось розібрав та поцупив рейки. Реакція миттєва: розстріляти, кого попало, організувати ремонт. В результаті потяг їде далі.
Хрущовські часи. Та ж сама ситуація. Реакція така: позаду зняли рейки, наперед переставили, їдуть далі.
Брежнівські час. Зупиняється потяг, після довгого засідання прийняте рішення, щоб частина пасажирів розхитувала потяг, інша частина бігала повз вікна з гілками, а решта – дуділи та гупотіли. Отже, все гаразд, зовсім схоже на справжній рух потягу.

Кінцівка цього анекдоту дуже вірно відбиває квінтесенцію часів застою: пустопорожня процедурність заради імітації поступу. Головне не вірити, а вдавати, що віриш, і брати участь у загальнонаціональній виставі під назвою «розвитой социализм».

Коли я пішов до школи, відбувся 25 з’їзд КПРС, на котрому наступну п’ятирічку було проголошено п’ятирічкою якості. Саме у ті роки якість впала просто до непристойного рівня. В домі реально працювало те, що було вироблено в 60-ті або навіть 50-ті роки, старий телевізор «Знамя», старий холодильник «Саратов», а все щойно придбане потребувало тягомотного вибивання гарантійного ремонту або уваги «кулібіна» за «магарич» вже наступного дні після покупки.

Тим не менш, в пам’яті простонароддя ця епоха залишила приємні спогади. І це не тому, що добре жили, а більше тому, що нарешті влада перестала чогось вимагати від людей більшого, ніж сонливої присутності на різних зборах, або криків «Ура!» на першотравневій та сьомолистопадовій демонстраціях. Система періодично до когось бувала брутальною, але навіть у своєї брутальності не більш ефективною за хижака, що підстерігає стадо копитних біля водопою: одну тварину з’їсть, але дві сотні нап’ютьсяводи, і життя триватиме.

Колись, ще за часів Горбачова, я якось бачив людину на трамвайній зупинці, немолодий чоловік, трохи на підпитку, філософськи міркував про життя: «За Сталіна був порядок, але якою ціною! Скільки своїх поклали! Хрущов задовбав своєю кукурудзою та стрибками туди-сюди. А Брєжнєв… За Брежнєва ми жили добре»!

Він повторив останнє речення кілька разів, поринаючи в паузах у роздуми.

Згадуючи все це, я не перестаю з подивом констатувати, що теперішня влада в Україні мені нагадує саме застійну. Не горбачовську, не ранньопостсовєцьку, не кучмівську другої каденції, а власне застійну. Ті ж самі нудно-уважні та бундючно-поважні  вирази облич на апаратних нарадах, котрі інколи транслюють в ефір, ті ж самі пафосно-нудні промови, що складаються з беззмістовних штампів (наведемо лад, стабільність), котрі в принципі не можливо наповнити конкретикою, бо країна є макросистемою, а не хатою чи господарчою побудовою.        

Громадянин РФ Гyндяєв робить помилку, занадто підтримуючи цю пусту, просту і невигадливу владу. Як би там не ставитися до Путiна чи Мєдвєдєвa, але по цих людях видно, що освіту, непогану за совєцькими стандартами, вони отримали, на питаннях загальної культури знаються, мають розвинене мовлення і здатні себе висловити, хай навіть і, бува, по-казарменому. Це в ніяке порівняння не йде з цими недорікуватими містечковими «хазяйствєннічками» та їхньою челяддю, що очолили тепер апарат держави Україна. Їхні піднесено-обмежені міни на перших рядах церковного натовпу – це саме те, що відверне наступні покоління не тільки від «еліти» та владного класу але й від християнсько-ісконніческої ідеології в цілому. За такого розвитку як спостерігаємо зараз, розрив між поколіннями в умовно кажучи Лівобережній Україні неминучий. Головне, щоб в провідних українських умів вистачило інтелектуальної сили та сили духу запропонувати нову Україну, в якій було б місце не тільки етно-романтичній сільській ідилії, а й сучасному городянину з індустріального міста.    


kerbasi: (Default)

Кілька простих питань і простих відповідей.

В інформпростір зроблено злив про те, що в ВР зареєстрований законопроект, котрий забороняє паління навіть дома, на балконах і у власних авто. На що воно треба?

Ні, зовсім не для наближення до євро-атлантичних цінностей. Просто так сталося, що працівники ДАІ мають значну перевагу над працівниками патрульно-постової служби і дільничними інспекторами, бо мають можливість зупиняти авто не якихось злидарів, а саме тих, хто залюбки віддасть кілька десятків гривень, аби дали спокій. А решті міліції залишається тільки п’яниць шмонати, а якщо той зовсім пустий, то з горя – головою об стінку, щоб синців не було, тіпа сам упав. І є ризик перестаратися. Тепер ППС і дільничні матимуть можливість пристібатися до грошовитого дядька чи жінки і піти задоволеним життям з грошвою у кишені.

Перехід на 11-річну освіту. Навіщо?

Тут треба згадати дві події. Перша – реформа школи за совка почалася до Горбачова за володарювання Черненка. Черненко кілька років у молодості працював вчителем десь у Сибіру, тому перед смертю, коли мозок вже майже відключився, єдине на що він був здатний, це організувати реформу школи. До речі, задуми були непогані, і фактично реформа школи, коли 11-річку впровадили – це було найяскравіша подія пост-брежнєвського і пре-горбачовського СРСР. Отже, ностальгія. А ще більш старше покоління, кому зараз під 79 пам’ятають ще “стару» 11-річку. Отже, ностальгія і старим і малим.

Друге – треба згадати, на що цю 12-річку впроваджували. Якщо ви вважаєте, що для наближення до Європи, то я вас вітаю: вам вдалося прожити останні два десятки років поза політикою і економікою. Щаззз вам Кучма наближуватиме освіту до Європи! А вечірню школу робочої молоді не хочете?..  Насправді завдань було два. По-перше, покращити статистику зайнятості, бо тоді це було критично, для того ж МВФ з Всесвітнім банком. По-друге, зробити більш проблематичним ухилення від служби у війську. Тоді це також було актуально, бо людей призивали більше. Коли ти закінчуєш школу у 17, маєш рік кудись зникнути. Коли у 18 – на тебе чекає повістка одразу з випускного вечора. 

Як можете бачити, це все зараз вже не пече владу (крім ностальгії, звісно).

А на що тоді 6-денний навчальний тиждень дітям?

Колись читав за часів сексуальної революції в наших краях, що більшість людей займаються сексом суботнього ранку. Тобто не обов’язково тільки по суботах, але саме суботнього ранку більше людей робить «ето», ніж в інші години і дні. До речі, про це вже можна почитати на різних форумах на жіночо/сімейно/дитячу тематику.  Там є такі, що там прямо і кажуть: дякуємо президентові за час для траху, а інші більш завуальовано – ура, тепер спиногризи хоча б у суботу пристроєні. Ось на тих, кому діти - «спиногризи» це й розраховано.

Взагалі, це помилка вбачати в діях влади виключно іноземне або бізнесове замовлення. Значно більш зрозумілими мотиви цих людішек стають, коли аналізуєш їхні дії через призму стереотипів і фобій сірої маси. Звісно, більшості україномовної публіки це важко, бо ця публіка переважно має сільське коріння, їм зрозуміліший був Ющенко, але нічого, трохи попрактикуєтесь і зрозумієте хлопця з Зарєчной уліци робочої слобідки. У нас ще багато років на спостереження.


kerbasi: ('atz'ihb)
Чому комуністи канонізували т.з. "русскую классіку"? Чому інтелігентів з творчими здібностями так тягне до "русской класіки"? Чому вони у цьому виступають єдиним фронтом з ідеологами совкового реваншу? Навіщо власне зараз треба пост-совковим реваншистам протягнути "русскую классіку" до нашої культури?

Відповіді тут, в давній передачі "Радіо Свобода" автора, російсько-американського філософа Бориса Парамонова "Русскіє вопроси":
http://archive.svoboda.org/programs/RQ/1998/RQ.16.asp

"Для того, щоб життя відчувалося, треба, щоб його пообрізали, задавили, зробили недостатнім. Простіше кажучи - голодним. А кращий засіб для цього - його тотально організувати".

"Мистецтво - це тотална організація матеріала, що викликає загострене проживання життя".

"Тоталітарний соціалізм і література - це замість життя, щоб гостріше його відчувати. Коммунізм  організовано художніми засобами за моделлю художнього твору в інтерпретації Шкловського".

"Хто відчуває життя гостріше, ніж людина, котру ведуть на розстріл? Як писав молодий поет Набоков: "Россия, звезды, ночь расстрела И весь в черемухе овраг!" 

І головний висновок:
 
"Література нової Росії не повинна чіплятися за стару літературу, як велосипедист за трамвай. Електрика - у вас"! 

Замініть "нову Росію" у навденій цитаті на нову Україну.

 


kerbasi: ('atz'ihb)

Якщо вже вивчати російську літературу, то я маю свою пропозицію до змісту цього курсу. Я ще раз наполягаю, як в своєму профілі та численних дописах, що так звана русская классіка не варта і паперу, на котрому надрукована, тому що це література є чистими істеричними рефлексіями нероб і написана для таких самих нероб, що жили за рахунок успадкованих маєтків та проливали гіркі сльози з важкої долі їхніх годувальників – селян. Сучасній людині нема чому вчитися з тої літератури.

Але є інша російська література.

Якщо вже викинули зі школи “Повесть о настоящем человеке” – твір однозначно корисний з точки зору виховання молоді – як той, що втратив актуальність, то чому б не замінити його на “Белое на черном” Рубена Гальєго? Попри його екзотичне ім’я це російський письменник. Красномовну його цитату наводить Вікіпедія:

 Я — герой. Быть героем легко. Если у тебя нет рук или ног — ты герой или покойник. Если у тебя нет родителей — надейся на свои руки и ноги. И будь героем. Если у тебя нет ни рук, ни ног, а ты к тому же ухитрился появиться на свет сиротой, — все. Ты обречен быть героем до конца своих дней. Или сдохнуть. Я герой. У меня просто нет другого выхода.

Його мати – Аврора Гальєго, на жаль, вже покійна, народила його, коли була студенткою в Москві. ЇЇ батько – паризький емігрант, генеральний секретар комуністичної партії Іспанії часів диктатури Франко. Як виявилось, що Аврора народила дитину з ДЦП, за особистою домовленістю між генсеком Гальєго і генсеком Брежнєвим дитину віддали до дитячого будинку, а Аврору повернули до батька. Син знайшов матір лише на початку “нульових” років. Про Аврору написав книгу “Дочь генерального секретаря” її колишній чоловік, письменник Сергій Юрьенен. Цю книжку також можна давати читати старшокласникам, щоб знали за якою такою країною так ностальгують їхні батьки.

Роман "Белое на черном" отримав премію "Букер - Открытая Россия"  2003-го року, як кращий російськомовний роман.

Якщо потрібен майстер мови, мови чистої, без комуністичного новоязу, тоді нам не обійтися без Гайто Газданова, колишнього офіцера армії Врангеля. Школярі оцінили б “Вечер у Клэр”, де є і дитинство, і юність, і кохання, і війна очами білого офіцера у Криму. 

Як не згадати майстра епітетів і несподіваних тропів Дмитра Савицького з його романом “Ниоткуда с любовью”? А разом з чудовими художніми мовними витівками молодь дізнається про те, як всі явища “кримінальної революції” 90-х мають походження, ба більше – мали місце, ще в СРСР 70-х років. Ну і книга є просто гімном джазу, одою Парижу і Франції, отже, в ній зійдуться два вектори культури: романтичний франкофільський і протестний атлантичний.

Не можна оминути саркастичні твори Абрама Терца (псевдонім, під котрим писали Даніель і Синявський) “Человек из МИНАПа” і “День отрытых убийств” про совєцьке життя і ідеологічні постулати. Письменники відсиділи на зоні за публікації за кордоном.

Стругацьких ще можна додати. В Сталкера всі підлітки зараз грають на компах, от і дізналися б звідки це все походить, що компьютерним іграм передує майстерність письменника, художнє кино, художній твір. А для позакласного читання порекомендувати "Улитку на склоне" і доручити дізнатися від старших, які совєцькі реалії ховаються за абсурдистськими образами роману.

Чи погодиться товариш Табачник, щоб такі твори читали діти? Даю стовідсоткову гарантію, що ні. Бо насправді йдеться не про власне русскую літературу, як літературу створену русскіми за менталітетом і культурою авторами руською літературною мовою,  а про затверджену совєцьким агітпропом добірку, що має обслуговувати певну ідеологічну надбудову. Звідси й таке затяте підживлення вже майже столітнього міфу про те, що не може бути культурної людини без читання двох десятків книжок дюжини авторів - дуже невдалих у житті, проблемних психологічно і жахливо віддалених як від реальності сучасного їм життя, так і від власне самої руської культури - і що бажати іншого не тільки не треба, а й шкідливо для культури і особистого розвитку.

 На жаль, русофіли-інтелігенти проковтнули більшовицьку пігулку під назвою “русская классіка” і готові з радістю прийняти повторну.


kerbasi: (Default)
Святкування "празніка пабєди" нагадує релігійний ритуал. Та й взагалі весь комунізм/соціалізм/совєти - це більше політична релігія, ніж власне політика. Галас, котрий навколо ритуалів цієї релігії здіймають її противники, лише додає нот до пропагандистського оркестру. "Анти" не буває кращим за те, що заперечує, - про це варто згадати. Кращим проявом свого ставлення до некрофільських "гей-оргій" буде просте ігнорування. Приділяйте цьому уваги не більше, ніж ви приділяєте далеким від вас релігіям. Тоді прихильникам релігії совєтизма не буде від кого підзаряджатись та звідки набиратись натхнення на нові оргіастичні вакханалії. Глибини в них все одно нема, і більшість спокійно чимчикує копати город, а не на парад, а їхні дітлахи на могилах героїв малюють графіті та залишають пусті банки від REVO. Отже, просто скористуйтесь на власний розсуд випадковим вихідним, зробіть щось корисне не для України Януковича-Симоненка, а для України ваших предків, нащадків, ближніх. І не забувайте не вмикати телевізор. І не тільки в ці дні.
kerbasi: (ναυτής)

Часто навіть ті люди, хто до СРСР ставляться критично, зауважують, що там все ж таки дещо було добре. Один з найчастіших прикладів – дитячий спорт. Цікаво, що це ще одне таке ретроспективне додумування минулого. Одна з перших тем вільної преси часів «гласнасті» власне була критика системи фізичного виховання, за якої абсолютній більшості дітей шлях до спортивних секцій був закритий. Їх просто відсіювали тренери, як неперспективних для великого спорту, а оскільки кожен тренер мріє вирастити чемпіона, то навіть в удаленому селищі тренер сортує дітей на «пріході в чєтвєрг на то же врємя» і «ета нє твайо, нє пріхаді больше»

Читати далі )
kerbasi: (ναυτής)
Можливо, молоді люди не знають, що за часів СРСР була така практика відправляти жителів міст, тобто дармоїдів, що собі продукти до столу не вирощують (либонь на дачах, але ж то куркулі ганебні, що на себе, а не на дуржаву працюють), а особливо найбільших дармоїдів – інтелігенцію, тобто тих, "хто работать нє хочєт, а в тєплє сідіт і жизні нє знаєт", до села збирати врожай, бо сільські чомусь не встигали.

Останній раз я був на таких роботах у жовтні 1985-го року. Це було у радгоспі «Червона українка», що вирощував виноград. Десь кілометрів за 20 від Коблева.

Поселили нас у гуртожитку, двоповерховій будівлі приблизно сотні на дві койко-місць. В гуртожитку взагалі не було передбачено туалету і навіть умивальнику. Туалет був неподалік на вулиці. А вмиватись треба було ходити взагалі метрів триста до якоїсь конструкції, що нагадує відомі киянам бювети. За сільськими мірками це було неподалік, там взагалі інше сприйняття простору: хтось встає о 5-й ранку і півтори години пішки йде до роботи – і це близенько, бо сусіда на електричці їздить – а то далеко. Ну звісно ж, що ми, зіпсовані урбаністичним життям студенти, від такої школи життя від радості не підстрибували.

Щоб підняти наш моральний дух, приїхав директор радгоспу, місцевий партійний клерк та заступник нашого проректора. Директор радгоспу виступив з промовою про нас, молодих, що можуть БАМ будувати, в космос літати, ля-ля-ля-ля... Але підводив він до того, що для дівчат якусь помивку вони все ж таки зорганізують, а хлопцям яка проблема - можна без води, як казав голова, «поки хробаки не заведуться». Рішення для дівчат виявилось таким: хтось привіз великий кип’ятильник, та в приміщенні, де зберігався інвентар для очистки взимку території від снігу починили розетку та встановили якесь корито.

Можна сперечатися, що було в СРСР добре, кому там непогано жилося, які були ціни на ковбасу. Смішно було, коли на одному форумі мурманчанин не вірив мені, що в магазинах мого міста взагалі ніколи не було у вільному продажу твердого сиру, «сгущонки», майонезу, гречки, замість м’яса продавали кістки під назвою «рагу». Звісно, ж звідки йому знати, коли Мурманськ належав до найвищої категорії забезпечення, я це добре пам’ятаю, бо служив в Мурманську строкову службу. Втім, матеріальні цінності мають значення, але це не все для людини. Хтось був щасливий в відведених для себе категоріях забезпечення. Але мені важко уявити, ким треба бути, щоб ностальгувати за системою, котра наприкінці 20-го сторіччя будувала гуртожитки без туалетів і водопостачання, де жінкам поблажливо дозволяли кип’ятили воду у кориті в будівля в ста метрах від помешкань, а чоловікам пропонували терпіти до хробаків – і це було нормально, ніхто за таке не бив по пиці, не плював в обличчя, а заступник проректора не скомандував всім пакуватись, по автобусах та повертатись до дому.


Глосарій )

August 2017

S M T W T F S
  12345
67 8 9 101112
13 14 1516171819
20212223242526
2728293031  

Потоки

RSS Atom

Популярні теги

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Thursday, 17 August 2017 03:29 pm
Powered by Dreamwidth Studios