kerbasi: (ναυτής)
Давно помічаю проблему. Одна з причин, чому західні люди так катастрофічно не розуміють ступень аморальності українських можновладців полягає у тому, що практично ніхто з тих, хто з іноземцями спілкується не може донести їм це правильною мовою.

Ну як пояснити, що Гепа - наперсточник? Хто з вас знає, як іноземними мовами ця гра називається та її головний презентер?

Але рішення лежить на поверхні! Проста і банальна Вікіпедія має відповідну статтю кількома мовами. Починати можна з української:
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%B0_%D0%B2_%D0%BD%D0%B0%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%81%D1%82%D0%BA%D0%B8

Англійська дає нам такі відомості, що гра називається shell game, її презентер - shell man, thimblerigger (thimble- буквально і є наперсток) або просто operator. З англійської ще дізнаємося, що члени групи підтримки, що створює масовість, імітує виграші, виштовхує ошуканих, називається shill.

Іспанською відповідно trile і trilero.

Німецькою:  Hütchenspiel і Hütchenspieler
Там є наступними мовами:
kerbasi: (ναυτής)
Якщо Майдан-2004 подарував Києву та всій не західній Україні слова "помаранчевий, "помаранчі" та "канапка", то теперішній Майдан нових слів, здається, не приніс, але зробив найвживанішим слово П-Р-О-В-О-К-А-Ц-І-Я та похідні.

Коли вже за його вжиток почнуть давати по пиці?

PS: додав теґ "мовне", бо дуже запеклий антигалицькодіалектний срач вийшов!))
kerbasi: (ναυτής)
Підсумків не писатиму. Банальними вітаннями ваші френд-стрічки не засмічуватиму.

Я тільки хочу вас попросити: будь ласка, забудьте назавжди слово "наступаючий" і ніколи-ніколи його не згадуйте!

Хто не в курсі - сюди:
http://kerbasi.livejournal.com/162858.html
kerbasi: (ναυτής)

Для прийняття рішення про вихід на ринок, про способи просування на ньому слід спиратися на статистичні дані. Вся біда у тому, що вони ненадійні або просто відсутні в умовах України. Проведення досліджень самотужки багатьом компаніям не по кишені, а замовляти – знов питання надійності. За своє ділове життя я читав чимало досліджень, проведених компаніями з відомими іменами на Заході, але те, що вони назбирали тут – просто facepalm. Тут навіть не тільки чинник компетентності та сумлінності виконавців впливає, скільки те, що населення України живе за умов повної невизначеності, невпевненості, тому й не може дати чітку відповідь на чіткі запитання. Та й ще до замовлення професійних досліджень менеджмент мусить зібрати якісь дані, щоб вирішити, чи варто витрат замовлення глибоких досліджень для цього потенційного ринку.

Ось для такої першої прикидки першою цифрою є доходи населення. Якщо філіжанка кави коштує на рівні місячної зарплати, то мережам кав’ярень немає чого робити на цьому ринку. Наступна цифра – скільки в людини лишається грошей після виконання всіх забов’язань та витрат на відновлення. Якщо щось лишається, то можна розраховувати, що людина може витратити ці гроші у кав’ярні. Припустимо, що це все можна зібрати зі статистики, відкорегувати на тіньові доходи і т.д. Але статистика не розбиває дані по російськомовних та україномовних. А якщо її і зібрати, то виявиться, що у такому питанні, якою мовою вести сайт, важлива навіть не актуальна розмовна мова відвідувача, а його ставлення до мови: для російськомовного українська може мати символічне значення для самоідентифікації, а для україномовного мовне питання може бути геть не актуальним поза родинним колом. І як бізнес, особливо іноземний, мусить розбиратися з цими хащами, в яких ми самі часто губимося?

Втім, спробувати розібратися в суто бізнесових цілях можна. Можна зібрати не дуже об’єктивну, але показову інформацію, чим дихає соціум з тієї ж блогосфери. І що там ми знайдемо? По-перше, що україномовні на головне свято країни збирають картоплю, без якої не переживуть зиму? Зазирнемо до спільнот туристів та кавоманів. І що там? Вереск, яка дорога кава в аеропорті Бориспіль. Після такої масової кампанії дорога-кава-у-Борисполі я спеціально почав звертати увагу на ціну кави в аеропортах, де буваю, і навіть в кількох дописах показав, що Відень, Варшава, Тбілісі – на одному рівні. І це не всі аеропорти, де я бував. Отже, насправді українець – не бідний аж так, що не може без власної картоплі назбирати на відпустку, а у відпустці вимушений слинки підбирати перед вітриною Старбаксу. Українець просто мислить про себе, як про бідну людину. А якщо й не мислить так, то, принаймні, вважає за соціально прийнятне подавати себе як такого.

Ага, Старбакс! Пам’ятаєте кілька років тому скандал з російськомовною сторінкою для майбутнього українського Старбаксу? Що тоді почалося, пам’ятаєте? Понеслася ціла хвиля обурених коментарів: Старбакс – лайно! Старбакс – це кавовий МакДональдс. Старбакс – дорого і несмачно! Кому потрібний той Старбакс! Воно ж ясно, що краще кави «Галка» у львівській кав’ярні на три столики на триста туристів і місцевих бути не може. Але нащо вам тоді україномовний сайт Старбаксу?

Можна продовжувати приклади. З мого досвіду дописування по бложиках. Напиши про те, що потрібна україномовна преса – коментарі, мовляв, кому ця преса, взагалі, потрібна, крім стартерів – ми всі круті з гаджетами. Напиши про те, що потрібні україномовні ФМ-радіо – кому це радіо потрібне, якщо я маю свою фонотеку. Телебачення? - Свідомий українець не дивиться телебачення! І так на все. Ну зараз, ця публіка вже на Фейсбук перебігла, там розповсюджує польові дані про смаки та потреби україномовних українців.

І вершина всього – це україномовні опуси, що з’являються з регулярністю намазу, про жахи «потреблятства». Якщо львівський інтелектуал, молодий викладач вишу пишу статтю про неймовірну духовну шкоду від нового ТРЦ і отримує численні схвальні коменти та перепости, то нащо відкривати рітейлерам україномовні сайти. Ви ж не потребляді, значить, і не покупці. Про повагу кажете? А ви поважаєте тих, хто у бізнесі працює? А тих, хто щось купує для свого комфорту, а не тільки для мінімального відтворення?

Кофе-хауз, звісно, дурні. Дуже непогана мережа. Не тому, що там якось особливо смачно, а тому що це правильний формат для міста. Дуже зручно для не обтяжливих швидких зустрічей, зокрема для ділових: картки приймають, вай-фай, обслуговування офіціантом, просте меню, з якого можна замовляти, навіть до нього не зазираючи. Розташовані практично всюди. Тільки за мою відпустку мене два рази витягували по справах, аж до мого району приїжджали, і я вибігав до Кофе-хаузу саме у Дрім. Скільки тисяч залишено в цій мережі за роки! Більше не залишу. Цікаво, що власне в них багато україномовних відвідувачів. Формується україномовний середній клас. Більшість – молоді і приїжджі. Друге – це перевага. Якщо далеко, то вусатий батько не потягне до дідуся у вишиванці на картоплю до села, отже, молодій людині є шанс розвинути незасмічену урбаністичну свідомість. Але, бачите, стереотип, який вперто про себе розповсюджують самі україномовні, що україномовний не витратить ані копійки на щось більш абстрактне, ніж картопля, сильніший за безпосередній досвід у залі кав’ярні.

Я вже не перший раз про це пишу: думайте, які сигнали ви випромінюєте у світ. І не забувайте, що вас знають по цих сигналах. Ніхто не може зазирнути нікому у душу, як ніхто не може дістатися зірок, але як зірки вивчають по випромінюванню, так і про україномовних судять по тому, що обговорюється українською мовою. При чому ці судження – не приватні думки, а основи стратегій в Україні і до України.

Навіяно:
http://forbes.ua/business/1357288-chem-riskuet-biznes-ignoriruya-patrioticheskie-chuvstva-ukraincev/1357289#cut
via
http://friday-ptaha.livejournal.com/57923.html

kerbasi: (ναυτής)
Щойно був на пошті. Попереду стояв чоловік зовнішньості, яку можно прийняти за середземноморську або близькосхідну, але якщо ближче до наших реалій - то кавказьку. Таких зазвичай не розбираючись подумки чи вголос придставники найприязніших, найгостинніших та найдуховніших у світі народів східної Європи називають "хачіками". Так от цей "хачік" звернувся до поштарки пристойною українською мовою. І не просто звернувся, а й продовжував діалог з початку та до кінця, а в нього було дві справи: щось скопіювати та щось отримати.

Ні, само по собі, що людина, яка виглядає "інородцем" вживає українську, ще нічого не означає. Це може бути мовна гра, навіть протестна гра, суто внутрішня справа захисту особистості,  яка не має відношення до реальної України та української мови. Я сам за совітського дитинства та юності встиг побувати грекомовним, польськомовним, англомовним, а чимало інтелігентів - франкомовними, чого рудименти ми можемо спостерігати в творчості багатьох представників творчої еліти (Шкляр, Є. Кононенко, Гримич, Забужко). Це нікого з нас не зробило греком, поляком, англійцем, французом, втім, багатьох захистило від русо-совітизації та дозволило відкритися культурним впливам України.

З іншого боку, україномовні "хачіки" разом з чорношкірими та монголоїдними переможцями конкурсів з декламування віршів Шевченка та олімпіад з української мови свідчать про те, що українська культура - не та культура, що у тусовках, творчих спілках, у бронзі на постаментах та культурних установах, а та, що у повітрі, у тонкому ефірі/етері - ще досі порпи все має асиміляційний потенціал, про який я згадував колись тут:
http://kerbasi.livejournal.com/127372.html

Ті, хто хоче щось робити для розповсюдження та зміцнення української мови, повинні навчитися цей потенціал використовувати. Допоможе "м'яка потуга" (soft power), а не танкові наїзди, до того особисто не на Табачника чи Колесниченка, а на когось з близького кола чи на випадкову російськомовну офіціантку з кав'ярні.

Я наразі не маю своїх особистих рецептів, як це робити, але мислитиму у цьому напрямку.

Попередній мовний "дибр":
http://kerbasi.livejournal.com/168736.html

Мовний дибр

Tuesday, 2 April 2013 04:36 pm
kerbasi: (ναυτής)
Мушу згаяти годинку, сиджу у кав'ярні. Неподалік нудно-пеерівського видгляду чоловік. Нудно-пеерівського означає нудних кольорів стрій, сорочка, краватка, тобто все блакитно-біле на сірому. Телефонує, називається прізвищем на -ов, але щиро намагається говорити українською. До великого банківського цабе хоче потрапити "на любе врем'я". Всі деталі перспективного, звісно, що монопольного - вони ж інакше не вміють - бізнесу на півдні України він вибовтав, включно зі своїм телефоном, але зі мною йому пощастило - я йому нічого не зроблю, ані поганого, ані доброго.

Головне у тому, що навіть пан на -ов згадує українську, і хоча й суржикоподібно, але з доволі автентичною імітацією вимови розмовляє, коли потрібні гроші, а на кранику сидить україномовний.

Які з цього висновки? Та, мабуть, не варто надто рефлексувати. Просто дибр.  
kerbasi: (ναυτής)
Торік пізно згадав, але от зараз самий час.

Originally posted by [livejournal.com profile] kerbasi at Наступ на наступаючих
Кілька років тому на іншому ресурсі я ініціював дискусію, на що можна замінити формулу "с наступающим", бо начебто українське "з наступаючим" чи якись інші варіанти на зразок "з прийдешнім" мені здаються штучними.

Найбільше мені сподобалася відповідь одного з учасників, що я її аж зберіг:

"Стосовно цієї конкретної формули "с наступающім..." – щось мені здається, що проблеми тут просто нема.
Адже не обов'язково множити сутності й до 24.00 31-го говорити одне, а з 00.00 1-го – інше.
Можна і до, й після говорити просто – "З Новим роком!"
Не забувайте, що московський язик має схильність до бюрократичності, мені здається, що тут якраз той випадок – "с наступающім, с наступівшім..."
Вони ж і так говорять – "с наступівшім". А для чого воно, хіба нормальній людині й так не ясно? Чи не краще додати якісь людські слова, від душі"?

Зараз вже пізно, я чомусь не згадав раніше, а наступного року у грудні слід провести піари-флешмоби з пропагуванням відмови від калькування формул царського та совітського канцеляриту.

kerbasi: (Default)
Вже давно все сказав. Лише нагадаю.

Мовним песимістам:
http://kerbasi.livejournal.com/80101.html

Мовним самовідданим героям:
http://kerbasi.livejournal.com/136864.html

Мовним реалістам:
http://kerbasi.livejournal.com/143226.html

Мовним шароварникам:
http://kerbasi.livejournal.com/54889.html

Діалектним сепаратистам:
http://kerbasi.livejournal.com/79680.html

Мовним активістам:
http://kerbasi.livejournal.com/125902.html
http://kerbasi.livejournal.com/81137.html

Вітаю!
kerbasi: (ναυτής)
Є у Ла-Маншу кілька островів, які знаходяться під юрисдикцією Британської корони, але формально у склад королівства не входять. Втім, їхній правовий статус для нас не так важливий. Важливо, що вони фактично існують у спільному економічному, політичному, культурному просторі з Великобританією, а решта – особливості місцевого самоврядування та міжнародних угод.

Ці острови примітні тим, що на них віддавна розмовляли самобутніми мовами або діалектами. Мова чи не мова – це часто питання суб’єктивне та політичне. От ці мови часто називають діалектами нормандської мови, часом вигадують якісь особливі терміни, але це також для нас не важливо. Головне, що вони існували фактично, як повноцінні мови з одномовними носіями, які усвідомлювали свою мовну відокремленість від інших мов, а деякі з них мали літературну традицію, освіту, ЗМІ. Тому далі я їх називатиму мовами.

У наші дні з кількох таких мов ледве жевріють три: джерсійська, гернсійська та саркська. Саркською вже володіють лише кілька десятків дуже старих людей, а гернсійською – також на дві третини пенсіонери, тільки кількісно їх трохи більше, ніж «саркчан», є обмежене радіомовлення та світла літературна історія у минулому. Саркська помітної літературної традиції не мала, як і літературної кодифікації мови. Нижче розглянемо джерсійську, бо вона ще більш-менш фугкціонує, і є чимало наполегливих активістів, які намагаються її врятувати.

Цікаво, що джерсійська інтелігенція відчула загрозу своєї мові ще у 19 сторіччі, хоча саме на той період прийшовся бум книговидання, літературної творчості, видання газет, часописів. Але соціальна престижність мови поза мистецьким колом залишалася на низькому рівні. Примітно, що однією з ключових фігур, що сприяла підвищенню соціального престижу джерсійської мови, був іншомовний письменник Віктор Гюго, який певний час провів на острові у засланні, і місцева мова несподівано, як для носія імперської мови, викликала в нього ентузіазм.

Під час другої світової війни острови були окуповані Німеччиною. Опір окупантам призвів до росту патріотичних настроїв. Нарешті спілкування мовою, читання періодики та літератури стало престижним, бо цієї мови не розуміли ані німецькі окупанти, ані їхні французькі перекладачі-колаборанти.

Втім, процес вмирання мови розігнався до неймовірної швидкості вже після війни. Руйнація, бідність, спричинені окупацією та повоєнним економічним занепадом призвели до чисельної еміграції корінних носіїв з островів. Присутність збільшених контингентів англійський військ (а на острові Сарк - переселенців за пільговим податковим режимом, який впроваджений на острові), зробило англійців важливим економічним чинником, отже, на їхню мову почали переходити ті, хто на них працював, а це фактично більшість населення. В результаті останній одномовний носій помер ще у 50-ті роки минулого століття, а останніх одномовних дітей приймали до шкіл у 70-ті. Лише 2% населення вважають, що вільно володіють джерсійською мовою, 15% - що більш-менш. Навіть до початкової школи вже не приходять одномовні носії, як це було ще 40 років тому.

Джерсійці мають багаточисленні та заможні діаспори. Назва Нью-Джерсі говорить за себе. У Канаді, зокрема у Квебеку існують джерсійські села, здебільшого рибацькі. Але у другій половині 20-го століття ситуація змінилася і в діаспорах: тепер лише одиниці, здебільшого немолодих людей більш-менш володіють мовою, а нові покоління повністю перейшли на англійську або французьку (у Квебеку). Хоча мовні ініціативи на історичній батьківщині підтримують матеріально.

Виснови з цієї історії для нас наступні:

1. Певний розквіт літературної творчості на мові не гарантує і не означає її живучості. Головне – мова спілкування людей, мова адміністрації, мова господарських відносин.

2. Відсутність часописів, газет тощо мовою – це погано, але їхня наявність також не є порятунком мови. ЗМІ – це добре, але мова дома, на вулиці, на роботі – важливіше.

3. В умовах відкритої економіки мову легко може вбити бідність і економічний занепад. Українську не вбили злиденні 90-ті, але серйозно підкосили. І нівелювали спалах прагнень до відродження мови предків, часто на той час живих предків на сході та півдні. Тому поряд з мовними вимогами до політиків обов’язково мусять йти соціальні та економічні вимоги.

4. Діаспори, якими б численними та заможними вони не були, не рятують мову на історичній батьківщині, та й самі не дуже її зберігають у третьому-четвертому поколінні.

Написано за матеріалами статей Вікіпедії різними мовами та наведених там посилань.
kerbasi: (Default)
В обговореннях мовного закону чомусь знов оминають увагою головне, чим він загрожує українській мові. Великі міста сходу та півдня України все одно російськомовні, а символічне значення для населення української мови втрачено за останні двадцять років (окрема тема, чому саме, поза темою цього допису). Мовний закон лише зафіксує поточну мовну ситуацію, до того ж бумерангом може вдарити  по саміх провідниках політики Кремля: десять відсотків україномовних назбирати можна скрізь, крім, мабуть, тільки Криму, а відповідно і змусити працювати закон на себе.

Головна загроза у тому, що через обласну раду мовна політика обласного центра нав'язуватиметься україномовним районам області. А це вже примусова русифікація. З національною свідомстю у районах кепстькі справи, додайте бідність, покірливість. Ось куди слід перенести головний фрон боротьби патріотам, а не по севастополях-одесах-донецьках понти відбивати. Саме у районах слід контролювати кількість україномовних шкіл, мову кінопрокату, можливості розкриття україномовних талантів рідною мовою, мову документообігу, обласного радіо, місцевих газет тощо.   

UPD: я ще на іншому ресурсі у розпал "противсішної" агітації 2008-2009 попереджав, що при президенті Януковичі за українську мову в російськомовних регіонах битимуть. Мені не вірили. А тепер почалося:
http://obozrevatel.com/crime/42150-v-odesse-izbili-lyudej-za-ukrainskij-yazyik.htm
kerbasi: (Default)
Френди періодично скаржаться, що українська мова витискається зі сфери обслуговування. Звісно, звідти, де вона взагалі була. Наводять часто приклад МакДональдсу, де начебто пішла русифікація повним ходом. Я не дуже частий клієнт МакДональдсу, не частіше разу-двох на місяць, тому мій досвід не характерний, але я русифікації не помічаю. Підозрюю, що вперта російськомовність окремих офіціантів пояснюється не стільки змінами корпоративної політики, скільки тим, що трудових ресурсів навколишніх областей вже для київського ринку праці недостатньо, тому він все більше засмоктує людей з Луганської області, Криму тощо. Оскільки такі роботи зазвичай не призначені для вишуканих інтелектуалів, то й очікувати мовної гнучкості від цих працівників дарма. Якість нашої освіти всі нам відома, як і те, що можна мати в атестаті 8-10 по англійській, а потім читати кнопки на клавіатурі як «делете», «хоме», я вже не кажу про бренд «Хевлет Паскард». Чому справи з українською мають бути кращими?

Апелювати до закону глупство, бо закони в Україні не виконуються. Зокрема й мовний закон не виконується далеко не тільки україножерами. Взагалі, ще совітський тренд, коли україномовна людина одразу ж стає російськомовною, коли переїжджає до російськомовного міста, продовжується і тепер. Особливо глупо та аморально вимагати від іноземних бізнесів того, чого не вимагаємо від своїх.

Взагалі, іноземні фірми та установи відігравали велику роль в українізації. Якби не наполегливість посольства США та агенцій USAID з ведення всіх справ, акцій, заходів та супроводжувальних їм матеріалів українською, використання транслітерації KYIV та інших міст, імен та назв за рекомендаціями Бібліотеки Конгресу США, тобто з української мови та загальноприйнятим тепер способом, ще не відомо, чи зсунулося б тут щось взагалі у просуванні української мови у політичні сфери.

Отже, іноземцям слід подякувати, і все ж таки подивитися на себе, пошукати власних ресурсів. На мою думку, українізація бізнесу ефективно може йти тільки через експансію бізнесу з україномовних регіонів. З мого досвіду, бізнес з достатньою кількістю грошей для експансії в Україні існує тільки у містах з населенням, що наближається мільйону. Навіть півмільйонний Миколаїв, шестисоттисячне Запоріжжя не створюють достатньої бази для акумуляції необхідних обсягів. Окремі бренди з іноземною підтримкою не міняють картини. З україномовних міст таким чином надії тільки на Львів. Власне у Києві маємо приклади «Львівської майстерні шоколаду» та кав’ярень «Золотий дукат». Цього поки що замало, щоб створити помітне україномовне середовище, але сподіваюся, що амбітність львівських інвесторів зростатиме. Українська мова скоріш за все ніколи не переможе у Києві повністю у сфері послуг, але завдяки присутності україномовного бізнесу відбудеться здорова поляризація, коли буде вибір між двома мовними сегментами, як то має місце, наприклад, у Ризі, де є служби таксі, готелі, ресторани для латиськомовних і російськомовних і ці сфери майже не перетинаються. І на мою думку, це було б дуже позитивним розвитком для Києва.
kerbasi: (Default)
Що таке есперанто, напевно, нікому не потрібно пояснювати. Але, мабуть, менш відомо, що за есперанто стоїть пацифістська, інтернаціоналістична, антиколоніальна ідеологія. Як і більшість ідеалістичних гуманістичних в теорії доктрин початку 20 століття, есперантизм також має дещо екстремістський пафос штибу «хто не з нами, той проти нас» та «загнати батогами людство до світлого майбутнього». Якщо у СРСР мого дитинства Есперанто сприймався не більше, як дозвілля для інтелектуалів і трошечки як засіб пропаганди, то за кордоном есперантистські спільноти аж дотепер зберігають свій початковий радикалізм.
Ще менш відомим є факт, що існують корінні носії мови есперанто. Знайшлося чимало родин прихильників, які виростили своїх дітей в есперантському мовному середовищі. Найвідомішим корінним есперантистом, мабуть, є Джордж Сорос. Взагалі, корінні есперантисти доволі часто люди непересічні. Крім Сороса, є навіть лауреат нобелівської премії у галузі медицини. Загалом вважається, що у світі живе близько двох тисяч корінних есперантистів, які мовою есперанто називаються denaskuloj. Скільки їх точно ніхто не знає. Може, й більше, та далеко не всі світяться.

Чимало корінних есперантистів вирощувалися батьками-екстремістами. За посиланням - інтерв’ю англійською мовою з одним таким, британцем:

http://www.transparent.com/esperanto/2nd-generation-native-esperanto-speaker/

Батьки були лівими ідеалістами, які вважали, що всі нещастя світу через панування англійської мови (круто для підданих Корони, ні?). Дитину виховували без контактів з англомовним середовищем аж до школи. Ясно, що намагалися прищепити і свої цінності. В результаті виросла неординарна людина, яка цінностей батьків не поділяє, навіть заперечує як безплідний ідеалізм. Есперанто володіє, але на есперантистських подіях він гість не частий.

Цікаві коментарі від інших денаскулой. Також або вони самі, або їхні діти не поділяють ніяких есперантистських доктрин, хоча й далеко не всі відмовляються від есперантських організованих заходів, від спілкування з іншими денаскулой рідною мовою. Але без ніякого доктринерства! Мову вони не обирали, взяли її від середовища, хай навіть штучного, але для них це вже природна, жива мова. А політичні та філософські погляди батьків – це вже інша справа. Якщо для батьків мова і ідеологія були двоєдиним цілим, для дітей це вже різні речі.

Примітно також, що навіть у країнах з гуманістичною системою освіти школярі-денаскулой стикалися з проблемами з середовищем. Коментатори згадують випадки, коли в їхню іншомовність не вірили, коли вчителька казала, що Есперанто давно мертва мова, батьки дітям пояснювали, що їх однокласник просто випендрюється тощо. Тобто до розуміння далеко навіть у школах в країнах, де немає ніякої гостроти мовно-культурних питань і високий рівень терпимості до незвичайного. Коли якась мова має визнаний суспільством вищий соціальний статус, то нижчим ніяка коректність та рівність перед законом не допоможе.

Ця вся інформація – привід замислитися всім, хто попри середовище впроваджує українську мову в своїх родинах. За наших умов напевно більшість впроваджує мову разом з ідеологією виду «ми не вони», а також разом з фольк-культурою та етнічно забарвленою релігією. Отже, чекайте, що коли діти виростуть, вони можуть і на іншу мову перейти, а від ідеологічно-культурної складової їх і зовсім може просто нудити. В будь-якому разі, вони з дуже високою долею ймовірності не поділятимуть ваших політичних поглядів та культурних смаків.
Наскільки я знаю, не напрацьована в нас педагогіка лінгво- націє творення. А дарма! І з наукової, і з практичної сторони тема перспективна. Отже, якщо цей допис читатимуть педагоги, зокрема студенти та аспіранти, то поміркуйте, чи не зайнятися вам дослідженням цієї теми. Принесете користь і собі, і суспільству, і конкретним людям.
kerbasi: (Default)
Дурне питання: ви володієте російською мовою? Я - володію. Навіть дуже добре володію - native speaker. І непересічний нейтів спікер, а дуже-дуже освічений, російськомовно освічений і у культурі мовлення вихований мовними пуристами. Але виявилося, що одного російського слова я не знаю: изложница. Ні, не "наложница". Наложніца це ж приспанка українською, так?  -  Из-лож-ни-ца.

З першого погляду я впізнаю, що це старослов'янізм: префікс "из-", якому є сучасна російська паралель: префікс "вы-", та й суфікс -ник-/-ниц-. Отже, "изложница" це щось таке, що або з чого щось викладають. Мабуть, сучасна російськомовна дитина, з незасміченою освітою свідомістю, сказала би "выложувалка". Українська, мабуть, сказала би - "викладалка" або "висипалка" (від "насипати" у розмовному значенні, "насипати борщ"). 

Не маю під рукою словника, а стародавній словник 1928 року, що є в інтернеті, перекладає українською, як "виливниця". Зрозуміліше стало? 

Тільки не кажіть, що ви одразу так всі й знали, що таке "изложница" і без словника або етимологічного аналізу з екскурсом у старослов'янську. Я - технар, і я маю стосунок до металургів вже років більше десяти, і, як виявилося, знав це слово тільки англійською - feeder. Щоправда, я торкаюся металургійних процесів десь до "ізложниці", тому ніколи навіть не цікавився, як вона буде російською або українською. Мені і без виливниці завжди робоче життя більше, ніж достатньо, лінгвістичних ребусів підкидало. Допомогла мені "Вікіпедія", див. изложница 

Завдяки Вікі я тепер знаю, як виливниця  буде казахською: сауытқорам. Бо у казахів є великий арселор-мітталстілівський металургійний комбінат. Тому і у Вікіпедії знають,як казахською виливниця. А в Україні металургія, хоча і є, в тому числі і арселор-мітталстілівстка, до того ж у місті, де видається єдиний в Україні регулярний і солідний україномовний товастий літературний журнал, але металургія українцям, здається, не цікава.  Див. корекцію нижче, хоча вона не дуже й щось міняє.

А тепер власне до суті справи.

Колись [livejournal.com profile] lembitkoroedov  Лембіт Короєдов піймав братів Вайнерів на побутовій недостовірності, яку, до речі, виправили у фільмі.

Дійсно, який міг бути в двох оперів того часу, що знали тільки побут голодних та воєнних років, мрії про "рассольник с гусиними потрошками"?  Супчик куриний с потрошками - це може бути, це максимум позахмарності. Про гусячий потрух - це з побуту московських єврейських інтелігентів, предків братів Вайнерів.

Я знайшов інший приклад. У відомій сцені, де Шарапов і Жеглов сваряться через те, що Жеглов підкинув гаманець до кишені Кирпичу, внутрішній голос Шарапова промовляє:
..."в один миг горло Жегтова превратилось в изложницу, изливающую не слова,  а  искрящуюся от накала сталь".
Це з книги, не з фільму. У фільмі, звісно, думки не озвучуються.

От яка, до біса, могла бути виливниця в уяві фактично юнака, який після школи бачив тільки офіцерські курси, фронт, шпиталь та два тижні служить у карному розшуку? Це тільки єврейським інтелігентам Вайнерам виливниці можуть бути знайомі. Не з металургії. З ювелірної справи! 

Ось так через мовні дрібнички розсипається правдивість твору. І тепер ясно, чому українська література, якщо не про село, тоді про "постмодерн". Про що можуть правдиво писати, про те й пишуть.Ну як панночка з могиляночки або юнак з порядної львівської родини може написати про українця, що працює не в офісі, а у цехах? У крана ж підйом стріли, а не ерекція, а  термопластавтомат, хоча й німецькою  Spritzgießmaschine, а англійською plastic injection moulding machine, що каґбє натякає на шприц та ін'єкцію, але ж штрикалкою не назвеш, а інших слів і немає у головах...

/даний пост не містить антисемітизму, антигалицийства, антимогилянства, сексизму, антипостмодернізму, обскурантизму та українофобії/ 
Корекція:
Таки є "виливниця" (металургійна) у Вікіпедії. Тільки посиланнями пов'язано некоректно з англомовною статею, і пропустили російську. Вибачаюся, в нас таки є металургія.



kerbasi: (Default)
Кілька років тому на іншому ресурсі я ініціював дискусію, на що можна замінити формулу "с наступающим", бо начебто українське "з наступаючим" чи якись інші варіанти на зразок "з прийдешнім" мені здаються штучними.

Найбільше мені сподобалася відповідь одного з учасників, що я її аж зберіг:

"Стосовно цієї конкретної формули "с наступающім..." – щось мені здається, що проблеми тут просто нема.
Адже не обов'язково множити сутності й до 24.00 31-го говорити одне, а з 00.00 1-го – інше.
Можна і до, й після говорити просто – "З Новим роком!"
Не забувайте, що московський язик має схильність до бюрократичності, мені здається, що тут якраз той випадок – "с наступающім, с наступівшім..."
Вони ж і так говорять – "с наступівшім". А для чого воно, хіба нормальній людині й так не ясно? Чи не краще додати якісь людські слова, від душі"?

Зараз вже пізно, я чомусь не згадав раніше, а наступного року у грудні слід провести піари-флешмоби з пропагуванням відмови від калькування формул царського та совітського канцеляриту.
kerbasi: ('atz'ihb)

МШФ   [info]dubchack нагадала про болісну тему українських роздумів , тему суржику. От з цієї нагоди під катом зібрані різні тези з моїх давніх дискусій. Тези невпорядковані, просто витягнуті на світ. Отже, чим відрізняється суржик від піджину? Яка перспектива суржику? Може, комусь цікаво. 

Читати далі )


kerbasi: (Default)
У 2012 році проведуть перепис населення. Не маю сумніву, що порахують так, що навіть у Галичині українська мова буде потрібна не більше, ніж 20% населення (вже запустили в інтернет, що на сайтах тільки 20% користувачів з "галицьких" ай-пі обирають українську мову), а в решті України - та просто атмєніть за нєнадабнастю і фсьо.

Якщо саме за таким сценарієм піде процес, то навряд якось йому вдасться запобігти. Теперішня свідомість жителів України значно відрізняється від совєцьких часів, за яких при всіх мінусах навіть абсолютно російськомовні люди писали в анкетах, що їхня рідна мова українська, вбачаючи в цьому бодай якийсь спосіб заявити про себе в амосфері суцільної одностайності та "одобрямсу".
kerbasi: (Default)

Численні звернення з проводу Дня української мови знов повторюють хибні, на мій погляд кліше. Знов нібито вибачаються перед іншомовними:  «Мета акції - це не принизити достоїнства інших мов чи національних меншин». Це абсолютно зайве речення, бо українофобів в Україні насправді значно менше, ніж може здаватися з інтернету. Кожний вже давно зробив свій вибір і існує у своєму мовному середовищі. Не варто ні перед ким вибачатися за факт свого існування. Також не варто нікого переконувати.

Ось ще: "Не зважаючи на те, що українці становлять більше 70% населення України, державна мова серед жителів країни не настільки популярна". Взагалі, зовсім мені не зрозуміло, до чого тут питання державної мови? Мовне середовище слід створювати самім собі, і ставити державу перед фактом, а не виправдовувати (саме так це і звучить) свою україномовність державною мовною політикою. За совєцьких часів мови народів СРСР здебільшого були затавровані ідеологами як неперспективні, крім литовської, латиської, естонської, грузинської і вірменської. Носії перспективних мов не влаштовували ніяких акцій, а просто вживали мову між собою. А творчі люди цими мовами творили і, потрапляючи на загальносоюзний рівень, не дуже переймалися такими речами, як свій акцент в російській мові.

Якщо хочете, щоб українська мова ніколи не мала шансів відродитися в Україні, скористуйтеся нагодою, днем мови, і підіть воювати з продавщицями, офіціантками та різними клерками, вимагайте від них відповідати вам державною мовою. На мою думку, є значно краща стратегія: підтримуйте своїх. Не лінуйтеся зайвий раз прокоментувати цікавого автора в ЖЖ, підтримати розмову, розвіртуалитися. Коли вас в кав’ярні з десяток, і ви всі розмовляєте українською мовою, це має значно потужніший виховальний ефект  на персонал, ніж ваші цитування конституції та остогидлі розповіді про те, що мова в людини, а язик в свині, коли ви тільки один такий на тисячу.

Прикусіть собі язика, коли збираєтеся написати, що не читаєте сучукрліт, бо там матюки. Краще напишіть розгромний, дотепний відгук на твір автора, котрий вам не сподобався. Цим ви самі особисто долучитеся до літературного процесу, а не постачатимете аргументів українофобам перепрофілювати останні книгарні на точки збуту іноземної літератури.

В сучасну цифрову епоху дуже важливо відмітитись в інтернеті, отже, не забувайте клікати на україномовні ресурси, обирати опцію «укр.», якщо дається такий вибір, а не споживайте інформацію за звичкою будь-якою мовою. Тоді адміни сайтів не крапатимуть на мозок власнику, що українська версія не потрібна, бо на ній кліків за день стільки, скільки на російській за секунду. Так само і з товарами: затримайтеся на зайву хвилинку в супермаркеті і купуйте той продукт, на упаковці котрого є змістовний текст українською мовою, а не якесь пусте словосполучення для проформи. І робити це треба не раз на рік, а щоденно. Треба усвідомити, що українофобська політика влади уможливлюється байдужістю до мови населення, і перед усім, населення освіченого. Вам потрібні гроші на мовознавчі дослідження? На новий правопис? Скасувати ПДВ з українських книжок?  Найкращим аргументом, цих грошей не давати, і, взагалі, закрити всі мовні інститути, є блог освіченої людини, патріота, де він/вона пише «я щітаю». Дивиться, щоб не простібати мову та країну назавжди.


kerbasi: (Default)
У дискусіях на мовну тематику часто чути аргументи про брак підтримки розвитку української мови з боку держави  протягом двох десятиліть, що минули, і відверту ворожість до українськох мови з боку сучасного правлячого режиму. Ми знаємо позитивні приклади мовного відродження: Ізраїль, де цілеспрямоване впровадження мови йшло одним курсом зі створенням успішної держави і потужної, самобутної новітньої культури. Втім, поза увагою зазвичай залишаються приклади тихого, наполегливого, але не менш героїчного і ефективного мовного спротиву. Власне такі приклади для нас на даному етапі мають велике значення, тому їх треба знаходити, систематизувати і пропагувати .  

Мої постійні читачі знають, що я маю певну інтелектуальну і естетичну прив’язаність до сучасної Греції. День “Ні” – це національне свято Греції, що святкується 28-го жовтня. “Ні!” – казав народ Греції італійським окупантам, котрі вдерлися до країни саме у цей день 1940-го року.

Взагалі, хронологія подій виглядала наступним чином:
28 жовтня 1940 року – вторгнення італійський військ
13 листопаду 1940 року – повне очищення грецької території від загарбників
8 березня 1941 року – закінчення наступу, в результаті котрого грецька армія звільняє від італійських військ значну частину Албанії
У весь цей період воєнний флот Греції завдає ударів по морських комунікаціях і починає серйозно загрожувати морській інфраструктурі Італії.
6 квітня 1941 – війська Німеччини приходять на допомогу союзникам
25 квітня 1941 – король і уряд Греції евакуюються на острів Крит
27 квітня 1941 – німецькі війська увійшли до Афін
30 квітня 1941 – німецькі, італійські, болгарські війська контролюють всю материкову частину Греції.
20 травня 1941 – німецькі війська починають операцію з захоплення Криту
24 травня 1941 – король і уряд Греції евакуюються до Єгипту
1 червня 1941 – Крит повністю переходить під контроль німецьких військ. Активна фаза війни закінчена, починається окупація, спротив аж до звільнення у 1945-му.

Але паралельно з цими трагічними подіями відбувалися й інші. В мовній площині.

14 грудня 1938 року – видатний грецький мовознавець Маноліс Тріандафілідіс очолює комітет з розробки першої науково обґрунтованої граматики сучасної літературної мови дімотікі, альтернативі архаїзованій штучній літературній мові кафаревуса.
Листопад 1940 року – в Організації з видавництва шкільної літератури починається підготовка до друку і друк “Граматики новогрецької мови дімотікі” Маноліса Тріандафілідіса.
12 червня 1941 року – Маноліс Тріандафілідіс підписує передмову до Граматики, книга виходить у світ. Він ставить дату і зазначає місце підписання – Афіни.

Для перспективи розвитку грецької нації ця граматика мала вирішальне значення. Наслідком мовно-культурної політики попереднього століття стало панування в офіційному використанні і в літературній творчості штучної архаїзованої мови "кафаревуса" (літ. "чиста"). Вона виконала свою функцію: було утворена сучасна термінологія з грецьких коренів, в ментальності населення був закріплений зв'язок між античним стародавнім спадком і сучасним грецьким народом, але у 20-му сторіччі кафаревуса стала гальмувати розвиток масової грамотності, обмежувала доступність літературних творів. Ентузіасти просування літературної мови на освнові народних говірок "дімотікі" (літ. "народна")  прийняли виклик і почали наполегливо переконувати культурну еліту, політичний клас у необхідності зміни мовно-культурної політики. Доручення від держави вченому Тріандафілідісу було справжньою перемогою у цій боротьбі, але на цю перемогу наклалася поразка, котру зазнала грецька армія на полі бою від вермахту. 

Власне коли вчений ставив свій останній підпис під передмовою, жодна з частин країни від гори Олімп до найдрібнішої скелі в Егейському морі, не контролювалася грецьким урядом вже майже два тижні, майбутнє Греції було невизначеним і темним, держава фактично вже не існувала.  Втім, Тріандафілідіс закінчив текст таким абзацем:

“Новогрецька граматика, котра вийшла у світ за сприяння Грецької держави, пропонується громадськості з надією, що вона стане саме такою, котру прагнули отримати натхненні піонери сучасної духовної Греції, і що вона відповідатиме очікуванням і вимогам держави, освітян, працівників слова, письменників та освіченого суспільства”. 

А ми жаліємося, що в нас “не наша” влада, зросійщення, сумнівні перспективи нашої мови, складна ситуація з літературної мовою. Не жалітися треба, не тортурувати офіціанток та продавців. чіпляючись до їх російської, не сміятися з прем'єр-міністра, а створювати альтернативну освіту, працювати зі словом, писати літературні твори, публікувати свої дослідження і пропозиції, пропагувати мовну культуру, концентрувати навколо себе освічену частину суспільства. Все це ми можемо в Інтернеті, з усіма його можливостями, про котрі й не могли мріяти Маноліс Тріандафілідіс і його колеги. Наша історія потребує, можливо, не стільки дня "Ні!" політичним суперникам та розгубеному населенню, скільки дня "Так!"  українській мові і позитивній національній ідеї.  
kerbasi: (Default)

Спочатку кілька тез-визначень. Мова – це сукупність говірок на певному терені. Якщо говірки не ізольовані між собою рельєфом або політичними кордонами, над ними утворюється загальна, зрозуміла носіям всіх говірок мова – койне. Койне часто вживається на базарах, а також функціонує як міська говірка, якщо в даній культурі місто грає центральну культурну роль. Інтелектуали, в якій формі б вони не існували (ченці, що перекладають або самі пишуть сакральні тексти, писці-держслужбовці, мистці чи вчені), з часом напрацьовують літературну мову. Літературна мова жорстко нормована і уніфікована, що уможливлює відносно легке спілкування нею і достатньо повне взаєморозуміння. Літературна мова може мати в основі койне, а може – якусь найбільш розповсюджену говірку, або не найбільш розповсюджену, проте говірку найбільш розвиненого регіону. Часто за основу літературної мови не береться якась жива говірка або койне, а використовується мова старих текстів, часто релігійних. Отже, літературна мова завжди є штучним утворенням. Вона можлива тільки, якщо у її творців і потенційних користувачів є згода стосовно її використання. Інакше це просто буде мова творчості одного автора або якоїсь ізольованої групи. Звісно ж, як більшість інтелектуальних проектів обмеженого використання, така мова зникне разом з її творцями.

Тепер кілька слів про те, що може вважатися національною мовою, і як вона співвідноситься з літературною мовою. Існують мови, діалекти котрих настільки розбіжні, що можна говорити про окремі мови. Така, наприклад, китайська. Китайську мову вважають власне єдиною мовою, а наприклад майя розглядають як мовну сім’ю, що складається з кількох мов, хоча розбіжності між китайськими діалектами не менші, якщо не більші за маянські. Китайська еліта, втім, прагне культурно-мовної єдності, а народи майя потужної самосвідомості не мають і їхній розвиток знаходиться під патронатом іспаномовної мексиканської держави. Між арабськими діалектами також достатньо розбіжностей, щоб вважати їх окремими мовами, втім, воля еліт арабських націй спрямована на збереження єдиного мовного простору для уніфікованої літературної арабської мови. З іншого боку, бувають мови, що дуже мало між собою відрізняються, але вважаються різними мовами. Приклад – сербська, хорватська, боснійська. Панславістський проект єдиної Югославії мав за основу мовну єдність, єдину сербсько-хорватську мову, але одночасно з тим проектом, націоналісти не покладаючи рук працювали над підкресленням розбіжностей, їхньою кодифікацією і складанням фактично окремих мов.

Отже, бачимо, що національна мова має  досить умовний характер, це може бути як єдиним койне чи сукупністю говірок, так і сукупністю суттєво різних de facto мов, носії котрих не розуміють чи майже не розуміють один одного. І залежить визнання мови чи мовної групи перед усім від політичної волі нації/націй та від історичних обставин, а головне - від того, як мову бачить інтелектуальна еліта: китайські, арабські інтелектуали вважають китайську та арабську єдиними мовами, а не групами споріднених мов, і це бачення накидається на пересічну людину і на політичний клас. Коли на півночі Балкан інтелектуали бачили єдину мову, була створена єдина мова, коли змінили вектор - утворилися три мови.

Тепер про мови літературні. Бувають випадки коли одна мова має більше одного літературного варіанта. Наприклад, китайська. Південний, так званий кантонський (гуаньдунський) діалект кодифікований у літературну мову. Втім, офіційною, єдиною державною мовою КНР і Тайваню (обидва підкреслюють, що є єдиним справжнім Китаєм) є так звана путунхуа – літературна мова на основі койне чиновників останньої династії Цин, близька до північного, пекінського діалекту.  І всілякі спроби мовного сепаратизму караються як державою/державами, так і інтелектуальною ізоляцією. Всі регіональні літературні мови вважаються не більше, ніж фактом історії. При всьому тому носіям більшості китайських діалектів доводиться вивчати путунхуа, як фактично мову абсолютно незнайому.

В Греції довгий час існувало дві літературних мови: одна – штучна, архаїзована, т.з. чиста мова (кафаревуса) і літературна мова на основі розмовної (дімотікі). Між прихильниками цих мов часом вибухали запеклі суперечки. Зрештою, кафаревуса була скасована демократичною владою після повалення диктатури полковників. З іншого боку, в Таїланді архаїзовані високі, так звані «регістри» тайської мови сприймаються носіями не як окрема мова, а як високий стиль своєї мови, хоча мають всі ознаки окремої мови, і різниця з сучасними говірками значно більша, ніж між дімотікі і кафаревусою у греків. А в Норвегії між двома версіями літературної мови нема ніякого драматизму, і вони співіснують.

Отже, бачимо, що літературна мова є також предметом політичної волі її користувачів. Літературна мова може бути одна, їх може бути кілька, кілька літературних мов можуть співіснувати мирно або конфліктувати, літературна мова може сильно відрізнятись від розмовної мови або майже не відрізнятися. Той чи інший варіант залежить від вибору користувачів літературними мовами, від їхніх поглядів на власну культуру, від характеру їхньої ідентичності.

І остання теза – про правопис. Правопис – це набір правил, що спрямовані на уніфікацію письмової фіксації мови. Якщо кожен пише по-своєму, то це значно ускладнює комунікацію, оскільки дорослі, грамотні люди читають не по літерах, а схоплюють увесь графічний образ слова цілком. Швидкість читання і повнота сприйняття тексту знижуються, якщо око постійно стикається з авторськими орфографічними рішеннями. Правопис ніяк не впливає на саму мову (тільки на вимову окремих снобів, не більше). Мова виникла задовго до появи писемності, правопису, і нею користуються зовсім неписьменні люди. Писати «не» окремо чи разом, питання правопису. Кафедра чи катедра, клас чи кляса  – це вже питання не правопису, а норми літературної мови, зокрема норми з фонетичної асиміляції запозичень з грецької мови різних періодів. Ці питання треба розрізняти для того, щоб розуміти напрямки розвитку національної літературної мови і оцінювати перспективу і правдиву мету запропонованих реформ.   

Тепер до чого ж це все. Я вже певний час спостерігаю за явною спробою галицьких інтелектуалів утворити нову літературну мову на основі міського койне галицької говірки з запозиченням певних пластів лексики з польської мови. Я стикався більше з перекладацькими експериментами просто тому, що я сучукрліт читаю відносно недавно, але й у художній літературі їх чимало. Одним з центрів такої активності, на мою думку, є часопис «Ї».  

Ось тут:
http://community.livejournal.com/ua_mova/1133343.html
наводиться приклад такого явища у виконанні перекладача Андрія Шкраб’юка, а саме у перекладі ним оповідань польського письменника Бруно Шульца, що вийшли у бібліотечці часопису «ї» у 1995-му році. Відхилення від загальноприйнятої літературної мови спостерігаються не тільки у лексиці, а також у надмірному використанні активних прислівників, у фонетиці (м’який «л» - кляса, гльорифікація). Отже, на мою думку, це власне є експеримент з оформлення галицького діалекту саме в окрему мову, а не додання регіонального колориту до тексту.

Я не збираюся засуджувати галицьких інтелектуалів за мовний сепаратизм. Інтелектуал на то й інтелектуал, щоб щось вигадувати. До того ж йдеться не стільки про створення чого нового, скільки про відновлення того, що існувало з самого початку Галицько-Волинського князівства і аж до другої світової війни та ще й дотепер жевріє у діаспорній культурі.  Втім, я впевнений, що поява окремої літературної української мови аж ніяк не сприятиме поширенню української ідеї. Таким чином, експеримент творчий напевно стане могильником експерименту політичного. Також це призведе до руйнування єдиного українського літературного процесу, оскільки споживачі оберуть кожний свою мову, і не особливо ці спільноти перетинатимуться  А перед нами, східняками, постане вибір, чи нам дотримуватися й далі літературної мови, що існує, чи поставити на ній жирний хрест та визнати перспективним проект галицько-української літературної мови і зайнятися його вивченням та спробами до нього долучитися.

Взагалі, можливо, десь тут і полягають витоки висловлювань Андруховича. Сто років тому українці відокремилися від концепції триєдінаго народа, малоросійскаго, белорусскаго, великорусскаго наречій русскаго язика. Тоді була на то воля людей. Чи тепер є воля зберігати єдину українську мову, або будемо створювати її інші варіанти? 


August 2017

S M T W T F S
  12345
67 8 9 101112
13 14 1516 17 18 19
2021 2223242526
2728293031  

Потоки

RSS Atom

Популярні теги

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Thursday, 24 August 2017 04:57 am
Powered by Dreamwidth Studios