kerbasi: (Default)

Новини розповідають, що назріває автомобільний Майдан. Наступ на столицю ведуть ділові автомобілісти зі Львова та Луганську. Отже, все сплановано красиво і символічно: схід і захід разом.

Мої постійні читачі знають, що я не дуже високо оцінюю інтелектуальний, професійний, моральний рівень українських ділових людей, як підприємців фізичних осіб, так і керівників і власників  дрібного і середнього бізнесу у формі юридичних осіб. Хотів би помилитися, але життя все більше підкидає аргументів на користь мого упередження. Головний мій закид їм в тому, що вони настільки темні і обмежені, що навіть не знають, де саме їх нагинає держава, тому постійно купляються на беззмістовні гасла та дурні обіцянки.

До цього автомобільного майдану я пропоную лакмусовий папірець. Ось з 17 лютого 1998-го року в Україні існує затверджена Наказом Держкомстату № 74 Типова форма № 3 «Подорожній лист службового легкового автомобіля». Заповнену цю форму кожен автомобіліст, що подорожує службовим автомобілем, інакше він/вона ризикує, що під час перевірки інспектором ДАІ авто буде відбуксоване до штрафного майданчику. Цей чудовий папірець примітний тим, що вимагає наступних підписів:
 

  • Заправника
  • Лікаря
  • Механіка
  • Диспетчера
  • Бухгалтера
  • Таксувальника

В якому з невеликих підприємств є у штаті всі перелічені особи?
Мені, як людині, що пам’ятає добре СРСР, походження цього папірця ясне, як день. За часів СРСР, принаймні, два рази за моє свідоме життя відбувалися великі популістські кампанії проти незаконних привілеїв партійних, совєцьких та господарських функціонерів: один раз за часів царювання Андропова, другий раз – за володарювання Горбачова. Тоді були прийняті жорсткі заборони на використання державних (а тоді всі були державні) транспортних засобів для приватних потреб. Звідси ж необхідність в численному контролюючому штаті, що засвідчує дозвіл на виїзд своїм підписом, і цим стає заручником системи, потенційним стікачем, бо щоб підкопатися під неугодного функціонера, кожну з цих дрібних людинок можна потягти до кабінету з суворими дядьками, що, спрямовуючи світло настільної лампи в очі, питатимуть: «Підписав? Ти? От тепер розповідай все про свого начальника, бо інакше замість нього будеш руками жар розгрібати».

У ті ж часи функціонери рідко водили машину самі, а навіть якщо й водили, то за машиною все одно закріплявся водій, котрий «подавав» авто начальнику та приймав після поїздки, бо навіть в Правилах дорожнього руху існувала заборона на «збереження державних транспортних засобів поза гаражем». ДАІ спільно з дільничими та різними партійними контролерами періодично влаштовували рейди по житлових масивах та стоянках у пошуку таких авто, що зберігаються поза гаражем. Отже, ясно, що будь-який законний виїзд починався з гаражу, тобто організувати лікарський контроль за станом здоров’я водія було можливо на місті.

Це все можна було б вважати давньою історією, а форму 3 атавізмом, якби б на семінарах по новому кодексу, податківці не почали наполегливо просувати думку, що вони більше не толеруватимуть цю форму з прочерками. Особливо їх цікавлять підписи механіка та лікаря. Як вихід, вони пропонують складати постійні угоди з автосервісними підприємствами та лікувально-профілактичними закладами. Як же ж організувати роботу та життя так, щоб механік та лікар міг випускати транспорт зранку і не з гаражу підприємства, а від дому, де проживає працівник, бо це вже давно не державний транспорт, а транспорт приватного бізнесу, котрий керівництво може використовувати і як додаткову до зарплат и привілею для своїх працівників - на це податківці роблять таку пику, типу «це ваші труднощі».

Ясно, що більшість керівників фірм, щоб не заморочуватися з усіма цими недолугостями українського податкового законодавства, використовують власний транспорт, свій та своїх працівників, та відшкодовують витрати з «чорної» каси.

Автомобільний майдан назрів ще 17 лютого 1998 року, коли було впроваджено цю ідіотичну форму. Але не тільки нічого тоді не сталося, навіть ніхто не звернув на це уваги. І мені цілком зрозуміло, чому. Бо на більшості українських підприємств дрібного та середнього бізнесу працює лише одна освічена та обізнана особа – бухгалтер. А бухгалтер, аби не навантажувати шефа проблемами, все бере на себе, звільняючи голову керівники від неприємної інформації. Тому й керівник-власник часто просто взагалі виявляє повне нерозуміння регуляторного середовища, в котрому працює. Якщо такого підприємця потягти до будь-якого круглого стола чи підприємницької спілки, він там проголосує за будь-які бздури замість серйозних вимог до влади. Чим власне влада вміло користується.

Я не хочу, щоб протести автомобілістів-підприємців привели до того, щоб влада їм дозволила відносно безпечні для них «обналічки», щоб вони і далі ховали службові авто під приватні. Я хочу, щоб влада скасувала ідіотичне регулювання, котре не дозволяє людям нормально жити, не забруднюючи себе обходом безглуздих норм. Якщо протестувальники вимагатимуть першого, як то було на попередньому підприємницькому майдані, я буду однозначно проти них. Якщо чесно, я не вірю, що на даному етапі розвитку ділової спільноти в Україні можливі якісь притомні протести, крім ескапад ексцентриків. А ексцентриків в нашому бізнесі дуже багато. Хто читає мої дописи під тегом "цьому не вчать у бізнес-школі", мав можливості ознайомитися з деякими типажами.

На даному етапі тільки бухгалтери здатні на дійсно правильні вимоги до влади, але вони на разі не виходять на майдани...


kerbasi: (Default)
Я з самого початку подій, пов"язаних з ухваленням податкового кодексу, висловився, що не підтримуватиму вимог фізичних осіб - підприємців. бо їхні економічні інтереси не співпадають з моїми, а інших вимог вони й не висувають або висувають лише для проформи, щоб сподобатися більш широкому загалиу, ніж їхнє середовище. Ба більше, вони не мають ніяких вимог, крім повернення status quo, яке мене зовсім не влаштовує. І ще більше - вони в принципі не мають ніяких організаційних форм, щоб якось з ними можна було б вести діалог, щось запропонувати, може, знайти спільну позицію. А ця спільна позиція важлива, бо я, в принципі, не маю нічого проти самих ФОПів, але мене абсолютно не влаштовує податкова система та всі оборудки, котрі уможливлюються податковими пільгами для ФОПів. 

Цікаво, що в дискусіях мене одночасно звинуватили у "противсіхізмі" і одночасно у  "БЮТофілії"! А згодом я подібні дискусії читав і під іншими дописами у ЖЖ. Ось це і є індикатором того, наскільки далеко сягнула політична, ідейна порожнеча українського суспільства. Навіть затяті противники плутаються, що відповідає їхнім переконанням, а що - ні. 

Всі ці люди дивляться зі свого кута, але чомусь не можуть зрозуміти, що є й інші кути, де існує зовсім інший набір причин і наслідків. Взагалі, нічого не буває однозначним. Комусь стало погано через Юльчини рішення на посту прем"єра,а комусь навпаки - і корупція тут ні до чого. В економіці завжди від будь-якого рішення хтось отримує зиск. а хтось несе збитки. Мудрість вищого керівництва у балансуванні інтересів та обиранні пріоритетів. Так само і стосовно підприємців. Їм погано через скасування їхнього статуса, а в когось вони тепер відбирають заробіток через можливості більшого цінового маневру завдяки пільгам, уможливленню "отимізаційних" схем для зовсім не малого бізнесу та викривлення ролей на ринку праці, коли фактично найманого фахівця змушують реєструватися підприємцем, щоб заощадити на відрахуваннях та можливості за одну хвилину звільнити без формальностей і соціальних виплат.

Правлячий режим, звісно, потворний, але чому я маю через це підтримувати тих, чиї класові інтереси протилежні моїм? Щоб у разі перемоги отримати ще один режим, котрий не рахуватиметься зі мною і волати, що мене знов підманули-кинули? Ми любимо Україну, вживаємо мову, не любимо владу, але все ж таки належимо до різних соціальних станів, шарів та прошарків. І крім інтересів політичних, культурних, естетичних, ніхто не скасовував важливості інтересів економічних, котрі в нас можуть бути різними. Чомусь це не доходить до багатьох  інтернетних мудрагелів. І не тільки до інтернетних. Різні інтереси мали б адресуватися політичними партіями, але останні як залишалися лідерськими групами с єдиною причиною існування - за-для проходження до рад різних рівнів представників бізнесової та політичної "иліти", так і залишаються такими. 
kerbasi: (Default)

В давній дискусії френд нагадав, що польські дисиденти написали проект конституції нової Польщі на дому під час масових заворушень у 80-ті роки минулого століття, коли постала «Солідарність». Вже тиждень протестують підприємці-ФОПи проти нового податкового кодексу. Чи мають вони альтернативний проект? Може, їм не бракує кваліфікації для такої роботи, але ж і суднобудівники з Гданської судноверфі не були фахівцями з написання конституції. В Польщі знайшлись фахові інтелектуали у русі спротиву. Я знаю людей, котрі б залюбки погодилися мозковим штурмом написати альтернативний кодекс, ба більше - мають напрацювання. Тільки не підуть вони себе пропонувати на вулицю. І знов повертаємося до питання, що для ефективного захисту своїх інтересів потрібно мати бодай якісь організації, періодичні видання – іншими словами, точки кристалізації. Фігура харизматичного політика партія його імені, які хочуть здобути політичних балів на стихійному протесті людей, не можуть бути такою точкою кристалізації. Ми в цьому могли переконатися шість років тому під час помаранчевої революції. Громадськість не була ніяк організована, більш-менш організованим виявилася частина кучмівського політкласу, політики-невдахи тодішнього режима. Принаймні вони мали якісь, хоча б і напіввіртуальні партії-вивіски, від яких бодай хоча б до спосора звернутися та чи до ЗМІ або депутата до ради провести. Ось вони й отримали все. І розпорядилися, як вміли.

Тепер прийнято лаяти іноземні та міжнародні організації, що мають за мету сприяння громадському суспільству. «Грантоїд» стало тавром, фільтром для спілкування, ледве не того ж рівня як в кримінальному світі «петух». Втім, варто було б не глузувати з «грантоїдства», а прислухатися до месіджу. Наша історія нашим власним прикладом доводить рацію головних месіджів ентузіастів громадянського суспільства: не може бути ніякого демократичного поступу, сталих здобутків, суспільно корисних реформ без структур громадянського суспільства. Отже, якщо грають гормони можете піти на Майдан та повикрикувати гасла, можете навіть з міліцією побитися, можете тішити себе надіями на нову революцію. Все одно це все не дасть нічого, поки не навчитеся вилазити зі своєї нори не на мітинги, а для інтелектуальної, культурної, політичної, громадської взаємодії з собіподібними.  Без цієї взаємодії всі дати нашої історії і далі матимуть негативний шарм «програли, зазнали поразки, проте як красиво виступили».


kerbasi: (Default)

Коли купуєш в підприємця товари чи послуги не як приватна особа, а як підприємство, тоді виникають адміністративні ускладнення. Оскільки підприємець не дає фіскальний чек, то в нього треба на додаток до чеку нефіскального або рахунку ще долучити копію свідоцтва про реєстрацію підприємця та довідку про сплату податків. Якщо цих документів не буде надано, тоді я. як покупець від імені підприємства, маю сплатити податок на доходи фізичних осіб з витраченої суми як зі свого власного доходу.

Мені часто доводиться подорожувати з групами іноземців, котрих треба десь нагодувати дорогою, і ось тут і виникають складнощі. В багатьох ресторанах за межами Києва (і навіть також у Києві, хоча не так часто) документи просто відмовляються давати, при чому пояснюють, що не знають про що йдеться. Після наїзду у стилі бульдозера більшість починає «пригадувати», і навіть знаходяться необхідні копії, але бувають або найбільш важкі випадки або на словах лагідні, котрі обіцяють все надіслати факсом/імейлом, але згодом перестають відповідати на дзвінки або годувати обіцянками. Загалом, співпраця з підприємцями коштує мені десь між тисячею і двома тисячами гривень на рік. Залежить від обсягу та частотності випадків.

При всьому тому я маю залишки інтелігентського виховання у дусі «вєздє єсть парядачниє люді», тому я протягом усіх одинадцяти років, що існує ця ідіотична система не заборонив на підприємстві, котрим керую, співпрацю з підприємцями, як це зробила абсолютна більшість моїх колег. Також я жодного разу не написав скарги до податкової на підприємця, через котрого сплатив зайві гроші податку.

Я ці матеріальні втрати якось можу пережити, в моєму бюджеті вони фігурують як неминучі, і я власне на використання цих грошей іншим чином і не розраховую, але мене дивує, чому підприємці не протестували раніше проти регулювання, котре їх фактично дискримінує, провокує суб’єктів господарювання інших форм власності та статусу оподаткування уникати співпраці з ними? Держава ніколи не була дружньою до підприємців. Пільговий статус, котрий тепер хочуть скасувати, дали тільки під тиском двох обставин: кризи 1998-го і масового закриття підприємств величезного на той час державного сектору, і великого суспільного резонансу від проблем підприємництва, котрий розповсюджувався завдяки активній позиції багатьох підприємців, котрі відгукувалися на ініціативи об’єднань і спільних дій. Тоді ж і ділова преса давала трибуну підприємцям, і їм було що казати. Що зараз газета «Бізнес»? Сотня сторінок за чималі гроші і ні про що? А тоді був фактично рупор підприємництва, їх захисник і лобіст? Хто така тепер Ксенія Ляпіна? Маловідомий депутат з номінальним підприємницьким об’єднанням, що існує тільки на папері і потрібне лише для того, щоб їй особисто увійти до складу  до «Нашої України»? А тоді була лобістом і захисником підприємців.

Чому так сталося? А тому, що підприємці, не конкретні особи, а як клас, не використали одинадцять років для того, щоб стати помітною силою у суспільстві. Прийняли пільги, котрі вибороли старші покоління підприємців, як належніе і просто заборзіли. Якщо важко копій двох папірців наксерити, щоб клієнти були задоволені, грошей не втрачали і наступного разу завітали, то що казати про якусь самоосвіту, ініціативи з самоорганізації? Ну а тепер все виходить закономірно, як і має бути за законами життя. Не стали життєздатною формою існування - ласкаво просимо до пащі хижака! І ніякі протести не допоможуть. Запізно пити «Боржомі».


kerbasi: (Default)

До попереднього запису: "А я жбурну камінь у "єдіноналожніка"

Своя сорочка ближча до тіла – це природно і зрозуміло. Тому обуреність кількох коментаторів також природна і зрозуміла.

На форумах, зазвичай, як напишеш щось критичне, то миттєво знаходиться хтось, хто питає: а які пропозиції?

От я і пишу у цьому блогу для того, щоб напрацювати пропозиції. Звісно, я пишу з державницьких позицій, хоча від держави я наразі далекий і не бачу жодної політсили, через котру б просувати мої ідеї.

Пропозиції на даному етапі прості.

  1. Перше усвідомити, що використання пільгових режимів оподаткування не за призначенням є таким самим фактором соціальної несправедливості, як і олігархат. І не треба про різні масштаби.
  2. Трохи розібратись зі своїм власним бізнес-середовищем, щоб не верзти таких нісенітниць, що в Україні високі податки. Підніміть будь-який звіт чи огляд про Україну іноземного банку чи інвестиційного фонду і переконайтеся у протилежних поглядах на ставки оподаткування.
  3. Якщо усвідомите пункт 2, тоді легше буде розібратись, де саме вас у збоченій формі “імєєт” ця держава. Саме у збоченій формі, бо у природній формі – це регулювати економіку та наповнювати бюджет саме через ставки оподаткування. Але в Україні інші принципи.
  4. Якщо розберетесь з пунктом 3, тоді стане ясним? чого вимагати від політиків, за які програми голосувати, як відрізнити політика-пустобреха від того, на кого дійсно варто звернути увагу.

Можна звісно заритися рогами у землю, мовляв, а я все одно не платитиму: або дозвольте мені за сміхотворне відрахування вести не дійсно дрібний бізнес, а насправді більш складний, або, взагалі, нічого не отримаєте. Теж позиція, і не менш епатажна, ніж моя наприкінці попереднього допису. Тільки тоді, читай пункт 1, не треба лаяти олігархічну економіку, бо ви за менталітетом такі ж самі, тільки розміром тестікул не вийшли.

Наостанку питання, чи є можливості розрулити інтереси держави, підприємців і бізнесів у формі юридичної особи. Звісно, є. Цього ровера вже давно винайшли. Для цього потрібно не так вже й багато: компетентність і воля, як влади, так і активної частини ділового середовища. Оскільки і першого і другого, як  у перших, так і в других бракує: в перших є тільки жадібність, а в других – тільки бурхливі емоції, то щастя нам настане не скоро. Але це не означає, що не треба до нього готуватися, перед усім вчитися мислити.

PS: тим, хто обурився, що я написав, що Азаров має досвід державотворення і розуміє, як функціонує держава. Згадайте або запитайте старших про ті часи, коли ВР, де ще сиділи робітники та колгоспники разом з культпросвітівцями з руху та вчорашніми компартійцями-апаратчиками приймала божевільні закони, а вся податкова система трималася на листах і роз"ясненнях Василя Регурецького і Олексія Шитрі. Тоді може розумієте обсяг роботи, котру виконав Азаров, створивши податкову службу і, взагалі, податкову систему. Вийшов монстр, кажете? У ті часи ще можна було на держслужбу потрапити з вулиці, і ктн з геолого-розвідувальних наук міг очолити податкове відомство. І що робити, якщо тільки монстробудівники тоді на службу  пійшли, а решта почала етнокультурою в черговий раз опікуватись...


kerbasi: (Default)

Навіяне плачем френд-стрічки з приводу скасування єдиного податку для частини видів діяльності.

Нагадаю всім ази законодавства. Підприємець – фізична особа. По своїх забов*язаннях, якщо що, він відповідає усім своїм майном. Він і його бізнес не відокремлені один від одного. Тобто і борги бізнесу – це борги гаманця конкретної людини-підприємця. З цього слідує, що підприємницький бізнес в принципі не може бути великим, він не може бути навіть середнім чи малим. Він повинен бути тільки дрібним. Наприклад, захотіла колишня вчителька Віра Ничипорівна репетиторством зайнятися, а Сара Іциківна вирішила, крім музичної школи, ще у приватному порядку музикуванню навчати, а дядько Сашко хоче крани та бачки туалетні чинити, а вуйко Семен на гроші, що дружина присилає з Італії, купив Дача-Логан та перебрався до Києва таксистом покататись. Тобто підприємець - фізична особа - це форма САМОЗАЙНЯТОСТІ. Закон дозволяє наймати обмежену кількість осіб, але за задумом це мають бути близькі самозайнятого підприємця, тобто метою існування такої форми бізнес є спрощений шлях для родин забезпечити себе.

А тепер питання: чи дійсно так працює вся ця підприємницька, "єдиноподаткова система"? Відповідь очевидна.

А тепер подивіться уважно на перелік видів діяльності, для котрих пропонується скасувати єдиний подачок. Ви там багато бачите з арсеналу типового родинного бізнесу? Ось нехай ті нетипові родини, що займаються фінансовим консалтінгом, експортно-імпортними операціями сплачують всі податки. Повірте, цим займаються не найбідніші родини і не на останні гроші з заощаджень. І - який жах! - хочуть понизити ліміт з півмільйона на рік на триста тисяк! Триста тисяч гривень на рік, це 25000 грн на місяць. Багато з вас, захисників єдиного податку, стільки заробляє? Опоненти можуть сказати, що це не так вже й багато, якщо треба з цих грошей товар закупляти, підтримувати виробництво, ресторан чи крамницю. Але, шановні, повертаємося до базових понять: для чого потрібен дрібний бізнес, га? Згадуємо Віру Ничипорівну, Сару Іциковну, вуйка Семена. Для модного ресторану, дорогої крамниці, виробництва реєструйте фірму юридичну особу, а не вдавайте з себе підприємців.

А тепер мої приклади.

Приклад перший. Служба таксі. Логотип на візитках. Диспетчерська служба. Працюємо з ними за безготівковий розрахунок (така вже в нас робота, що постійно треба когось розвозити). Але... Сторона договору – підприємець фізична особа. І таких договорів складаємо три-чотири на рік, тобто в цих підприємців набирається ліміт для єдиного податку (півмільйони), і підсовують іншого. Вуйко Семен у найкращому разі вкалує на цю напіввіртуальну структуру за копійки.

Другий приклад. Каже Азаров, що 80% імпорту ввозиться без митного оформлення, тобто як народ каже, заходіт контрабасом. А як цей імпорт потім з*являється на прилавках чи як його купують підприємства, що не мають звички з готівкою по ринках бігати? А просто. “Контрабас” скуповують підприємці. Їм можна не вести бухгалтерський облік. Тобто якщо що, то він завжди скаже, що купив в якийсь фірмі чи в іншого підприємства і забув, в кого. Ну ясно, що там є якась касова книжка з корішками, але ну буває таке – загубив. Отже, податківець може його просто побити і все, бо зачепитись нема за що. Ну і такі підприємця не одинаки, з підтримкою, отже – все владнається. А товар вже проданий цілком легальній структурі і біленький-чистенький виставляється перед покупцями.

Третій приклад, мабуть, найменш відомий читачеві. В нашій податковій системі є податок на прибуток. Прибуток це валові доходи за період мінус валові витрати з деякими нюансами, бо не все можна мінусувати, багато чого можна купувати тільки з прибутку після оподаткування, народ каже – з чистого прибутку. А тепер уявіть собі, що завод виробляє Дещо. Це дещо на ринку коштує 20 гривень, а собівартість з усіма витратами – 5 гривень. Отже, якщо продати, то з 15 гривень треба сплатити податок. А тепер уявімо собі таку схему: за 5 гривень це дещо купив підприємець на єдиному податку, перепродав іншому за 6, а той іншому за сім, і так до 18, а останній за 19 – знов підприємству, а підприємство за 20 – вам. Яка сума оподатковується тепер? Вірно, одна гривня.

Четвертий приклад. Представник іноземної фірми - постачальника ширпотребу. Він давно облаштував все так, що в нього гроші за кордоном, там він закупає товар на іноземну юридичну особу, експортує в Україну, звісно через "схеми". Тут де-факто в нього мережа магазинів. При цьому він підприємець на єдиному податку. Іноземці, виробники товару платять йому ті півмільйони на рік в Україну, решта - на закордонні рахунки. Як він сам каже, ці півмільйони дозволяють пояснити ВСЕ, будь-який стиль життя в Україні, а його витрати за кордонам в Україні ніхто не бачить.

Отож, шановні, не треба проливати сльози. Ця система єдиного податку в країні не спрацювала. Вона працює проти нас з вами. Я минулого тижня повертався додому, чую сидить зграйка молоді “під пивом”, і один, такий діловий, козирний, років ледве 18-20 хизується, як він започаткував бізнес (щось навколо базару), і як він все собі забирає, крім “занести”, куди треба, і як податки не платить саме через “підприємницькі” схеми. Отже, вже податки не тільки великі бізнесмени не платять та панночки, котрим великі бізнесмени подарували аптеки, салони краси, бутіки, щоб хоча б чимось ці панночки були зайняті, а й шмаркачі “під пивом” на лавочці у жилмасиві. А їхнім батькам ми пенсії платимо. І дороги під свої авто вони хочуть за наш рахунок, щоб ремонтували.

Я не вірю владі. Азаров з них єдиний, хто брав участь у розбудові держави, у бюджетній частині та знає, як держава функціонує. Решта ж там – самі знаєте хто. Я не вірю, що пацани дозволять, щоб їхній братві перекрили схеми. А третя з мною описаних для них особливо актуальна, бо ж вони там кожен другий “виробники”, це ж не торгаші якісь з НУНСу... Та й торгаші - дивись четвертий приклад.

Тепер пара слів на аргумент “нє всє такіє – єсть чєсниє прєпрініматєлі”. Чесні може і є, але розумних нема. Я вже багато разів писав, що оцінюю рівень наших підприємців вкрай низько. Підприємець – це у середньому самозакохана, безпідставно самовпевнена особа, котра вважає, що нічому вчитися вона не повинна, бо й так все знає. Ділова література, семінари, тренінги – це не для них, бо вони самі кого завгодно можуть вчити.

Якби зараз існували дійсні підприємницькі організації, а ділова преса не стала б тим самим глянцем, тільки для товстих чоловіків у дорогих сорочках, тоді було б кому не допустити ситуацію, коли під гаслами сприяння самозайнятості були утворені антидержавні і антинародні схеми обкрадання всіх нас. Не породили таких – отже, тепер тримайте. Тут насправді все відбувається у дусі соціальної справедливості. Україномовні інтелектуали не спромоглися породити сучасного, якісного культурного середовища – отримали неорусифікацію і Табачника, підприємці не спромоглися створити якісного, професійного ділового середовища – тепер отримуйте нове державне здирництво і Азарова.

Так, шановні, я - такий собі лошара. Мені не пощастило працювати в структурі, котра сплачує всі до останнього податки. Тому я через заздрощі до кмітливих хлопців та дівчаток, дядечок та тіточок хочу, щоб і вони платили податки. Отакий я є.


April 2017

S M T W T F S
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
2324 2526272829
30      

Потоки

RSS Atom

Популярні теги

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Wednesday, 28 June 2017 06:55 am
Powered by Dreamwidth Studios