Труба

Saturday, 21 December 2013 05:41 pm
kerbasi: (ναυτής)
http://russ.ru/Mirovaya-povestka/Truba


...На следующих выборах, всё чаще говорят русские в Харькове, мы не будем искать с дураком, мы уже потеряли и ничего не боимся, даже украинского чёрта, мы будем голосовать за «Свободу» и Тягнибока ― они националисты и чёрт с ними, но не дураки, они сохранят культуру. И русскую культуру.


Я з цього останнього речення посміявся від души. Інтелігенція! Вона така російська! Й така інтелігентська! Але нічого, хай голосують! Гірше точно не буде. Зрештою інтелігенція розхитала КПРС та совітський лад, заразила летальним для таких структур вірусом реформаторства. Може, й ПР з совконосталъгією теж таку долю спіткають.
kerbasi: (ναυτής)
На завершення циклу про інтелігенцію почнемо підбивати підсумки.

Інтелігенція є соціальним продуктом Російської імперії, який був знищений більшовиками, але згодом відродився у СРСР, тільки на ще нижчому освітньому та інформаційному рівні. В Україні, де домінувало селянське, тобто за тодішніми економічними реаліями - дрібнобуржуазне середовище, інтелігенції бути не могло. В Україні міг виникнути тільки клас інтелектуальних професіоналів, як в здорових суспільствах Заходу, якби не накинуті на Україну інші моделі примусово прискореного поступу. Дуже схожий на російських інтелігентів прошарок існує на Галичині, але не факт, що він є українським продуктом, а не наслідком давнішньої так званої русофілії, яка була не стільки власне тяжінням до Росії, скільки естетичною обгорткою для національно-визвольних ідей національних окраїн Австро-Угорщини, зокрема Словаччини та Карпатської Русі, можливо й Галичини. Ідеї ідеями, а хвороби також передалися разом з естетикою. Не беруся захищати цю думку, хай більш обізнані мене виправлять, якщо я не правий.

Хай там як, а інтелігентська культурна парадігма на нас була накинута на довгі десятеліття, кому більше, кому менше, але достатньо для того, щоб виростити прошарок людей, які не знають іншого інтелектуального шляху, крім інтелігентського. Саме тому варто звернутися до старих російських мислителів, щоб подивитися, а як вони оцінювали інтелігенцією, коли вона тільки починала займати місце інтелектуального шару.

Важливе джерело - збірка статей про російську інтелігенцію "Вєхі", яка вийшла 1909 року. Авторами "Вєх" Бердяєв, С. Булгаков, Гершензон, Ізгоєв, Кістяковський, П. Струве, С. Франк.

Наведу два фрагменти зі статей двох авторів. Цілком статті можна знайти на сайті:

http://www.vehi.net

... средний массовый интеллигент в России большею частью не любит своего дела и не знает его. Он -- плохой учитель, плохой инженер, плохой журналист, непрактичный техник и проч., и проч. Его профессия представляет для него нечто случайное, побочное, не заслуживающее уважения. Если он увлечется своей профессией, всецело отдастся ей -- его ждут самые жестокие сарказмы со стороны товарищей, как настоящих революционеров, так и фразерствующих бездельников. Но приобрести серьезное влияние среди населения получить в современной жизни большой удельный вес можно, только обладая солидными, действительными специальными знаниями. Без этих знаний, кормясь только популярными брошюрами, долго играть роль в жизни невозможно. Если вспомнить, какое жалкое образование получают наши интеллигенты в средних и высших школах, станет понятным и антикультурное влияние отсутствия любви к своей профессии и революционного верхоглядства, при помощи которого решались все вопросы. История доставила нам. даже слишком громкое доказательство справедливости сказанного. Надо иметь, наконец, смелость сознаться, что в наших государственных думах огромное большинство депутатов, за исключением трех-четырех десятков кадетов и октябристов, не обнаружили знаний, с которыми можно было бы приступить к управлению и переустройству России.

Це Ізгоєв. А ось і М. Гершензон:

…мы не люди, а калеки, все, сколько нас есть, русских интеллигентов, и уродство наше -- даже не уродство роста, как это часто бывает, а уродство случайное и насильственное. Мы калеки потому, что наша личность раздвоена, что мы утратили способность естественного развития, где сознание растет заодно с волею, что наше сознание, как паровоз, оторвавшийся от поезда, умчалось далеко и мчится впустую, оставив втуне нашу чувственно-волевую жизнь. Русский интеллигент -- это, прежде всего, человек, с юных лет живущий вне себя, в буквальном смысле слова, т. е. признающий единственно достойным объектом своего интереса и участия нечто лежащее вне его личности -- народ, общество, государство. Нигде в мире общественное мнение не властвует так деспотически, как у нас, а наше общественное мнение уже три четверти века неподвижно зиждется на признании этого верховного принципа: думать о своей личности--эгоизм, непристойность; настоящий человек лишь тот, кто думает об общественном, интересуется вопросами общественности, работает на пользу общую. Число интеллигентов, практически осуществлявших эту программу, и у нас, разумеется, было ничтожно, но святость знамени признавали все, и кто не делал, тот все-таки платонически признавал единственно спасающим это делание и тем уже совершенно освобождался от необходимости делать что-нибудь другое, так что этот принцип, превращавшийся у настоящих делателей в их личную веру и тем действительно спасавший их, для всей остальной огромной массы интеллигентов являлся источником великого разврата, оправдывая в их глазах фактическое отсутствие в их жизни всякого идеалистического делания.

А тут - про невротичність інтелігенції:

...внутренний распад личности был до такой степени противоестествен, так угнетала беспорядочность и грубость собственного быта, не руководимого сознанием, так изнурялся самый ум вечным раздражением отвлеченно-нравственной мысли, что человек не мог оставаться здоровым. И действительно, средний интеллигент, не опьяненный активной политической деятельностью, чувствовал себя с каждым годом все больнее. Уже в половине восьмидесятых годов ему жилось очень плохо: в длинной веренице интеллигентских типов, зарисованных таким тонким наблюдателем, как Чехов, едва ли найдется пять-шесть нормальных человек. Наша интеллигенция на девять десятых поражена неврастенией; между нами почти нет здоровых людей,-- все желчные, угрюмые, беспокойные лица, искаженные какой-то тайной неудовлетворенностью; все недовольны, не то озлоблены, не то огорчены. То совпадение профессии с врожденными свойствами личности, которое делает работу плодотворной и дает удовлетворение человеку, для нас невозможно, потому что оно осуществляется только тогда, когда личность выражена в сознании; и стоят люди на самых святых местах, проклиная каждый свое постылое место, и работают нехотя, кое-как. Мы заражаем друг друга желчностью и сумели до такой степени насытить, кажется, самую атмосферу нашим неврастеническим отношением к жизни, что свежий человек -- например, те из нас, кто долго жил за границей,-- на первых порах задыхается, попав в нашу среду.

Отже, як можна помітити,  нищівні характеристики жорсткими словами інтелігентам давав не тільки Ленін, якого так полюбляють цитувати інтелігенти в порядку самозахисту, мовляв, критикуєш нас - значить, ти комуніст-більшовик.
kerbasi: (ναυτής)
Коли мені було років 11-12, моїм улюбленим заняттям було розбирати книжкові полиці в бабусі дома. Книг там були, мабуть, тисячі. Здебільшого, типові для совітських інтелігентних родин передплатні видання та різні "дефіцити", які в місцеві книгарні поступали лише в кількох примірниках на півмільйонне місто, втім, у сусідній області могли сотнями пилитися роками у черзі на списання та переробку. Траплялися й вилучені з книгарень та бібліотек видання, які пройшли шлях від дозволеної літератури до забороненої.

Одного разу мої батьки помітили, що я приніс від бабусі "Тисячу й одну ніч". Родинна рада, зібрана тієї ж миті, одностайно ухвалила рішення, що ця книга не може бути дозволена до читання дітям мого віку. Книга була відібрана і десь схована настільки надійно, що коли я через рік чи два дорікнув їм за їхнє святенництво, вони самі не змогли ту книжку знайти. А потім я вже й не нагадував.

Ось у недавній передачі Радіо Свобода "Поверх барьеров" Ігоря Померанцева філолог Михаїл Безродний згадує:

Домашняя библиотека была типичной для средней ленинградской интеллигентской семьи без корней, то есть состояла, главным образом из подписных изданий сочинений классиков. Мать, заметив, что пытливый отрок давно уже читает книги для взрослых, упрятала сладострастную "Тысячу и одну ночь" в ящик письменного стола. Пришлось подбирать ключи".

http://www.svoboda.org/audio/audio/957892.html

Щоб уявити собі масштаб трагедії, подумайте, де Миколаїв, а де Ленінград, де друга половина 60-х, коли за право читати "Тисячу і одну ніч" боровся підліток Безродний, і де рубіж 70-х - 80-х, де те ж саме випало підлітку Кербасі.

Хоча дореволюційній інтелігенції добряче перепало від провідних  російських мислителів за поверхову освіту, брак критичного розуму, відірваність від реального життя, вульгарне трактування нових європейських ідей та багато іншого, слід визнати, що совітська інтелігенція пішла значно далі. Стара освіта також прямолінійно про інтимне життя не згадувала, але тоді для статевого виховання юнацтва існувала класична гімназична освіта. Перечитай античну та східну класику, і дізнаєшся про всі варіанти дорослих стосунків. Совітська інтелігенція відгородилася і від цього. А як результат вбоге існування, яке періодично вибухало крайнощами, хибні схеми поведінки, прищеплені дітям, цькування здорової сексуальності, зрештою - прірва між поколіннями, втрата авторитету в суспільстві, неспроможність очолити суспільні зміни.
kerbasi: (ναυτής)

Є така характерна риса китайської філософської думки, основне положення – тотожність мікрокосму і макрокосму. Практично це означає, що кожен індивід проходить ті ж самі стадії розвитку, що й Всесвіт, тільки прискорено. Вважалося, що можна знайти засіб синхронізувати себе зі Всесвітом, методами психотехнік переважно у даосів, моральним самовдосконаленням переважно у конфуціанців, і тоді такий просвітлений індивід зможе впливати на процеси у Всесвіті. Наприклад, відвернути негоду, напад ворогів, неврожай.

Не знаю, чи принесли цей стиль мислення до наших країв монголи з їхніми конфуціанськими радниками, але він совітській інтелігенції притаманний в повній мірі.

По-перше, інтелігент вважає, що його особисті справи мають державне значення. Це не інтелігенту натовкли пику у під’їзді, а це країну накрила хвиля злочинності. Якщо через це інтелігент писатиме заяву або статтю , там обов’язково прозвучить щось типу «зупинимо моральне падіння молодого покоління, не віддамо владу на наших вулицях кримінальному елементу». Якщо інтелігент винаходить якийсь новий прилад або метод, то це не його особистий засіб заробити або прославитися, а не менше, ніж зміна напрямку науково-технічного поступу, трильйони доларів зисків для людства, вирішення глобальних проблем.

По-друге, інтелігент щиро вважає, що якщо він переріс якісь вагання або вади, то синхронно з ним переросле все суспільство. Захоплювався у 80-ті екстрасенсорикою, а тепер обурюється, що хтось ще до них ходить: «Як так! Та це ж все давно спробували та забули! Хто ще в це вірить»! В усій красі це переконання інтелігентів постала під час горбачовської політики гласності. Якщо взяти тодішню знакову пресу, то там всюди містяться тексти, де абсолютно серйозно стверджується, що якщо опублікувати заборонену літературу, то настане всім щастя. І не просто духовне щастя, а й матеріальне! Вже у 90-ті можна прочитати волання, мовляв, ми гадали, що опублікуємо Солженіцина, і країна зміниться на краще, а виявилося, що опублікували, а все одно – гіперінфляція, бандитизм, підприємства зупиняються. Вийшов на Майдан – суспільство змінилося! Це з нашої реальності…

По-третє, як справжній даоський мудрець, інтелігент ухиляється від обіймання конкретних посад. Інтелігент хоче керувати з-поза лаштунків, він хоче бути Сірим Кардиналом, він пишається статусом радника. До речі, це словосполучення «сірий кардинал» раніше вживалося зовсім навіть не негативно. Це вже після того, як у перебудову хтось назвав головного ідеолога брежнєвської КПРС Суслова сірим кардиналом, це сполучення набуло негативного присмаку в інтелігентському середовищі. Навіть уявити лячно, скільки можливостей втратили інтелігенти, скільки задумів не реалізували, скільки покидьків ощасливили через цей свій стереотип!

Сам по собі такий стиль мислення, тобто уявлення про тотожність мікрокосму і макрокосму, може й не бути вадою. На ньому можна надбудувати позитивну, активну особистість, що часто має місце у країнах, чия культура базується на класичній китайській етиці та філософії. Тільки для цього слід усвідомити, що вдосконалення світу через занурення у себе – це для відлюдників і монахів. Якщо ти живеш у суспільстві, маєш обов’язки, тоді вдосконалюй світ через особисті здобутки, через створення нової вартості, а своє моральне і містичне розуміння світу використовуй на те, щоб твої зиски йшли на користь ближнім і не дуже ближнім, а не на примітивне задоволення пустих амбіцій і фізіологічних потреб.

У назві цієї серії є слово «лідерство». Прямолінійне розуміння самовдосконалення та моральної позиції - що вони з лідерством несумісні. Якщо ви так вважаєте, тоді поміркуйте, чи став би Сінгапур соціально-економічним та культурним дивом, якби улюбленець теперішніх інтелігентів Лі Гуаньюй сидів у печері на горі Тайшань і чекав, поки його покличе імператор, щоб послухати мудрих порад.

kerbasi: (ναυτής)
Сьогодні наступна тема з циклу про інтелігентів – інтелігент і гроші.

Інтелігент гроші не любить. Він їх навіть ненавидить. Гроші – це як лайно, вони є частиною життя, продуктом життєдіяльності, але брудне, бридке, огидне, порядні люди навіть не повинні вголос про лайно згадувати. Глибоко в середині душі інтелігент грошей може й бажати, від браку грошей страждати, грошовитим панам заздрити, але зовні інтелігент поводиться за приписами, тобто про гроші як про лайно, тобто тільки в суто натуралістичних контекстах, якщо ніяк їх ніяк не уникнути, і бажано - пошепки.

Якщо в інтелігента позичили гроші та не поспішають повертати, інтелігент буде нервувати, але ніколи не нагадає боржнику. А як же! Я ж не жебрак! І я ж не можу іншій людині натякнути, що вона непорядна! Це стосується не тільки грошей, а позичання будь чого. Хоча б інтелігентського фетишу – книг.

З попереднім дописом пов’язаний ще такий прояв: інтелігент ніколи не піде до керівництва просити підвищення зарплати чи премії. Крім того, що начальство само мусить помітити святого інтелігента, це ж просто ницість просити про гроші!

Пригадую, як про мене пошепки казали, коли я почав заробляти перекладами: «Він сам називає ціну»! Казали з сумішшю ненависті та заздрості.

Взагалі, інтелігент часто переходить на шепіт, коли змушений назвати суму. Помічали, як в людини різко падає тон, коли слід назвати ціну продажу? Якщо на таких натрапляєте, то в анамнезі на сто відсотків інтелігентське виховання!

Коли група інтелігентів вирішує йти у ресторан, то кожний мусить виявити неабияку активність у тому, щоб перехопити рахунок і сплатити за всіх. Оскільки інтелігент бідний і боїться, що раптом його ніхто не випередить, то інтелігент просто не ходить до ресторанів. Інтелігент уникає ходити у гості, бо обов’язково потрібно запросити у відповідь та забезпечити ще більш витончені та дефіцитні делікатеси. Легше піти у відлюдники.

Інтелігент ненавидить саму концепцію продажу. Якщо в нього збираються непотрібні речі, він скоріш перетворить квартиру на сарай, ніж щось продасть. На щастя, в інтелігентів часто траплялися бабусі, які пережили війну та мали досвід торгівлі заради виживання.

Пригадую, як у сьомому класі мені потрібна була спеціальна куртка для занять самбо – самбовка. Коштувала вона 8 рублів, я назбирав, але самбовки раптом з продажу зникли. З іншого боку, мій приятель-одноліток втратив цікавість до самбо. Я запропонував купити в нього самбовку. Питання було винесенo на засідання Верховної Родинної Ради родини мого приятеля. Верховна Родинна Рада прийняла рішення: самбовка синові не потрібна, але оскільки продавати ганебно, а віддавати за так річ у доброму стані незнайомому хлопчику з незнайомої родини якось незручно, то краще не продавати.

У шкільні роки влітку я мусив працювати, як жартували батьки, «на панщині», тобто у бабусі в саду. Я збирав фрукти, які ми з бабусею тягли на базар. Зазвичай, я встигав повернутися, назбирати ще два відра і доставити бабусі нову партію для збуту. Інколи ставав за прилавок за неї. Мене все дитинство переконували батьки, яка це почесна справа виконувати «Продовольчу програму» прийняту пленумом ЦК КПСС, яка передбачала ліберальне ставлення до приватних садів та городів. Ніколи не забуду, перекривлене обличчя мами, коли вона з початком реформ втратила роботу, а я запропонував їй попрацювати за бабусю: «Я?!! Торговать»?!! Я ніколи не бачив і не чув стільки гидливості на її обличчі і в її тоні.

При всьому тому інтелігент, звісно, не духом святим годується. І гроші може десь вимутити. Але роздвоєність свідомості і життєвої практики приводить до глибокого неврозу, навіть до глибокого розщеплення особистості, яке, мабуть, невиліковне. За що ненавиджу нашу бюджетну медицину, про яку всі давно знають, що вона далеко не безкоштовна, а по її працівниках явно видно, що живуть вони не на зарплату, так це за їхню поголовну нездатність назвати ціну за їхні послуги. Починається гра у цноту в публічному домі: «Ну, не знаю, немає тарифів, медицина безкоштовна, але… дають, скільки не шкода»…

І марно з ними сперечатися, що якщо безкоштовна, тоді без «але», а якщо з «але», тоді, будь ласка, назвіть ціну. Певний пласт нейронів в їхніх мозках атрофований. І це не просто через корумпованість. Це й через інтелігентщину. Інтелігентщина і корупція не є взаємно виключними поняттями. Значною мірою корупція в нашій країні існує тому, що в нас за совка були і зараз здебільшого лишаються саме інтелігенти на місті сучасної цивілізованої інтелектуальної верстви. Але це інша велика тема.

PS: Визначення прошарку, з якого взятий матеріал для цих дописів, у самому першому дописі. Прохання наукових визначень від мене не вимагати і за академіка Сахарова на мене не ображатися.
kerbasi: (ναυτής)
Сьогодні про дуже розповсюджений інтелігентський стереотип часів молодості моїх батьків. Значно менше він торкнувся мого покоління (звісно, я суджу по людях, яких знаю - ніякої наукової соціології). Втім, на диво, натрапляю часто на відродження цього стереотипу в людей молодих.

Цей стереотип - я кращий, сумлінно працюватиму, і мене помітять і оцінять.

Те, що не помітять і не оцінять, навіть і пояснювати якось незручно, бо це ж аксиома, правило без винятків. І не помітять не тільки, тому що несправедливі і невдячні, а тому що надто багато різного інфо-шуму навколо і дуже багато різних завдань, а часто просто немає й форматів, де помічене накопичувати та аналізувати. В мене мало підлеглих, але я часто гадки не маю, як вони роблять різні справи. Навіть що вони роблять я не завжди знаю, бо звітність висвітлює кілька параметрів, а не шляхи та стадї їх досягнення, винахідливість, кмітливість. Тому дуже важливо про свої сильні сторони не мовчати і вміло їх пропагувати. Ключове слово - вміло.  Вміло - щоб це виглядало не як нахабне хизування, а як вдумливий і планований підхід до свого розвитку і своїх перспектив.

Взагалі, якщо підходити з загальнолюдських моральних позицій (прохання не прискіпуватися до цього звороту), то вада не у самій скромності, а в іншому. Скромність і розкриття своїх талантів, активне створення умов для свого успіху не протирічать один одному. Скромність переходить у ваду, коли непомітно перетворюється на пиху. "Я кращий, сумлінно працюю, мене помітять і оцінять", - поступово міняється на: "Помітили не мене, а того, хто не заслуговує, але я знаю, що я кращий". Поступово це переходить у те, що будь-хто, кого помітили, автоматично вважається скромником гіршим за себе. Пихатість в убозтві - це дуже типова риса багатьох інтелігентів, аскетів не від морального вибору, а від зведення нестатку у чесноту. І вони часто поводяться агресивно до талантів та лідерів, а натовп скромників, що кричать: "а ти хто такий! хто тобі дав право"! - це буває страшна стихія.

Ця вада особливо небезпечна ще й тим, що навіть непогані люди часто самі не помічають, як долають межу між скромністю і пихою в убозтві.

Мені цю ваду агресивно прищеплювали через російську так звану класичну літературу і через правила ввічливості у дещо дивній інтепретації: от пригощають всіх сливами на тарілці, ти не кидайся першим хапати, і, взагалі, бери не найкращу, бери підгнилу, а потім сиди і пишайся, що ти ввічливіший та сумлінніший за всіх присутніх. Мушу сказати, що на 100% не прищепилася, але звичка на автоматі поступатися своїми інтересами та деяка пасивність у просуванні своїх досягнень дається в знаки аж дотепер.
kerbasi: (ναυτής)

В обговоренні моїх дописів про інтелігентські комплекси регулярно з’являється порада від читачів визначитися з терміном «інтелігент». Так само й в усіх обговореннях «жлобства», «шароварництво» левова частка заперечень і суперечок – навколо цих слів.

В зв’язку з цим мені згадалися два випадки з моєї молодості. В 1991-му у Сибіру, коли я потрапив на вантажне судно, якось став свідком і учасником жвавого диспуту серед місцевих вершків суспільства – різних жінок з «жіночих» судових посад. Вершками суспільства я їх називаю, тому що вони не були місцевими, у минулому були студентками на практиці, тільки протягом шести місяців навігації «залетіли» від капітанів, стармехів, старпомів – це вже, як кому випало, а в результаті – терміновий розпис у РАГСі якогось заполярного містечка і приналежність до пароплавного бомонду. Так от моя поява на їхньому флотському обрії, тобто поява, на їхню думку, дуже розумного молодого парубка, викликала гостру необхідність дати визначення, що таке… дурень. Мене сама постановка питання здивувала. Я вважав, що дурень це щось ситуативне, аж ніяк не постійна ознака. Ну, а якщо в когось постійна, то, в принципі, які тут ще визначення потрібні? Це вже якось через культуру та виховання нам дається розбиратися в людях.

Буквально через рік вже у рідному місті, в одному конструкторському бюро так само моя поява викликала диспути на тему, кого вважати розумним, а кого дурнем. До цього, щоправда, була колективна петиція (яка не пішла далі відділу) виду «я тут 20 років сиджу, а їм, молодим, таку ж зарплату дали». Опозиція заявила, що платять не за висідку, а за розум, і пішло…

От власне всі ці вимоги визначень очевидного мають у підгрунті не більше, ніж бажання захистити себе від можливого віднесення опонентом до критикованої категорії, хоч то дурень, інтелігент, жлоб, шароварник тощо. Насправді, дорослій людині з життєвим досвідом і вихованою самоповагою ніякі визначення не потрібні. Ні, ясно, що часто через різних хитрунів, охочих до виссаних з пальця великих заробітків, ми натрапляємо на попереджувальний напис на картонному стаканчику з кавою/чаєм, що напій гарячий. Мабуть, комусь дійсно потрібний цей напис. Незабаром, напевно, ще буде додаватися наліпка з визначенням, що таке «гарячий». Але я не вважаю, що мушу писати з урахуванням особливостей мислення таких людей.

Отже, четверта інтелігентська вада – потреба в академічному визначенні, хто є дурень зокрема, і що таке добре,і що таке погане взагалі. А лідеру, на появу якого так чекає суспільство, немає часу на відточення та полірування академічних визначень. Ймовірнісним мисленням лідер визначає межу визначеності, до якої слід вивчати питання, а поза якою вже слід починати діяти. І ця межа – не 99%. А значно менше. Залежить від таланту скільки саме. Десь читав, що для військового достатньо 60%, а випускники провідних бізнес-шкіл панікують, якщо близько 80%, що, в принципі, є нормою для бізнесу. Стосовно цих власне значень не сперечатимуся. Якщо маєте бажання, можете нагуглити більш нові та достовірні. Але сутність, сподіваюся, ви ухопили.

Інші дописи на тему під тегом "інтелігентські стереотипи".

kerbasi: (ναυτής)

Продовжимо розглядати типові інтелігентські стереотипи, які, на мою думку, по-перше, призвели до деградації такого соціального прошарку, як совітська інтелігенція, по- друге, не дають його нащадкам розгорнутися у сучасний середній клас та не дозволяють інтелектуальній верстві породити плеяду лідерів.

Інтелігент любить героїв. Любить читати про героїв, обговорювати героїв, асоціювати себе з героями. Але сучасність така несправедлива! Замість боротьби героїв у чесному поєдинку на шаблях або хоча б на дуельних пістолетах, розраховується необхідна щільність вогню, тобто тоннаж вибухівки у тротиловому еквіваленті на одиницю площі, а після такого вогню поєдинки між героїчними особистостями рідкість. Геній менеджменту, взірець підприємливості – а його статки перетворюються в безнадійні борги через коливання біржових курсів валют, цінних паперів та товарів. Інтелігентська свідомість такого не витримує. Інтелігент не виносить ймовірностей.

Скільки часу витрачає інтелігент на вагання у неможливості прийняти рішення тільки тому, що не вистачає ще одного маленького пунктику інформації до повної визначеності! А повної визначеності не буває. Таке життя. Воно базується на ризиках і ймовірностях, а не на абсолютних величинах і повній визначеності.

Інтелігент бачить по ТБ, як марафонця, який кілька олімпіад йшов до золота, а тепер це остання олімпіада його кар’єри, і ось – останні сто метрів – і якийсь божевільний вибігає з натовпу глядачів і валить марафонця на землю! Інтелігент вимагає переграти олімпіаду! Свідомість не виносить трагічних випадковостей. Чому не має Того Всесильного, хто все трагічно випадкове якщо не попередить, то виправить, або, принаймні, дозволить переграти? Інтелігенти десятиліттями розповідають байки про якогось Великого Цабе, який затримав виліт рейсу літака, коли кудись (часто разом з інтелігентом) запізнювався. Десятиліттями інтелігент розповідає, що він переживав у ліфті, де застряг, коли слід було поспішати на вирішальну життєву подію. Інтелігент приїжджає на вокзал за три години до відбуття потягу. Інтелігент йде на співбесіду, нервує, кілька разів повертається, щоб подивитися, чи не переплутав номер будинку, десятки разів на хвилину зазирає до нотатника, плутається в дверях, з очами, повними відчаю, бігає коридорами у пошуках ліфту, збігає східцями,які ведуть не туди. Зрештою, спітнілий, захеканий, розхристаний з’являється на порозі офісу, де в нього важлива співбесіда або переговори.

Здавалося, а яке нам діло до цього нещасного? А біда у тому, що як реакція на непереносимість ймовірностей, інтелігент вибачає собі все і назавжди. Він не вираховує ризики і не дбає про плани Б,В, Г і Д, а вдається до забобонів або дурної та нераціональної надобережності. А вимогливі, розважливі, раціональні люди здаються йому одномірними солдафонами, недалекими бізнесюками, безсердними керівниками, холодними співробітниками-кар’єристами. Коли тих, хто собі все вибачив назавжди і наперед, збирається багато, вони душать у зародку тих, хто не такий: малих розбещують казочками про справедливого Героя та високодушевного невдаху, а на дорослих наліплюють всі можливі ярлики немислимої жорстокості та нелюдяності.

Мислення категоріями ризиків та ймовірностей мені було притаманне з молодості, але дуже багатьох проявів боязні «несправедливості» світу довелося позбавлятися. Не можу сформулювати єдиного рецепту. Кожна окрема вада відходила, коли життя вказувало на реальність. Часто дуже боляче вказувало. Дуже допомогло, що в іноземних компаніях ти сам собі за певною методологією плануєш діяльність, майбутні результати і відповідно винагороду. Що, друже, в тебе не та країна? Мало надійних даних? Дуже висока ймовірність, що все зміниться за звітний рік і цілі стануть неактуальними? Ну, що ж… Пошукай роботу стабільнішу. Або вчись плануванню за умов високої невизначеності і вчись приймати програш, як нормальний результат гри. Років п'ять цьому вчився.

Попередні дописи:
http://kerbasi.livejournal.com/172465.html
http://kerbasi.livejournal.com/172246.html

kerbasi: (ναυτής)

Продовження теми про інтелігентські комплекси. Початок тут:
http://kerbasi.livejournal.com/172246.html

Другий важливий інтелігентський стереотип – це віра у те, що від страждань можна стати кращим. Ні, я не заперечую, інколи таке буває. Але в інтелігентів це майже аксіома. Коли за пізнього совка протягом кількох років призивали до армії студентів, то в багатьох інтелігентних родинах почалися заломлювання ручок, закочування оченят, мовляв, як таке може бути, що свої ж хлопці, такі самі діти, лише на півроку-рік-півтора старші, а знущаються з новобранців з винахідливістю, якій позаздрили б в НКВД та Гестапо. А ще ж самі таке витерпіли, а потім самі стали катами! Ой, як це може бути! Зрілі люди з життєвим досвідом з цього тільки знизували плечима, бо у реальному житті тільки так і буває. А винятки… Винятки оспівуються в літературі та мистецтвах. А скільки тих мистецтв та літератури і скільки життя…

З дитинства пам’ятаю теревені батьків про якихось новопризначених міністрів чи інших керівників, що, мовляв, починали з ІТР, тому всі біди-нещастя гіркого життя сто рубльового інженерішки їм відомі, тому тепер вони щось змінять. Та дідька лисого! Саме тому й не змінять, бо знають, наскільки ще можна дотиснути працівників.

З нашої політики чимало прикладів можна набрати, але недавній та промовистий: от Володарський-Шітман колись зазнав публічного цькування за свій сексуально забарвлений відвертий перформанс біля ВР на протест проти інституціалізованого моралізаторства, навіть видсидів кілька місяців у колонії-поселенні, і що, це завадило йому організувати цькування ідеологічно чужої йому блогерки Білозерської? Аж ніяк! Інтереси виявилися важливішими за емпатію.

Сказаного мусить бути достатньо для усвідомлення, що при виборі лідера, авторитета не варто шукати в них спільного досвіду та подібності почуттів. Лідер мусить нас відчувати, але він/вона не мусить відчувати так, як ми.

Не можу сказати, що ця вада, на відміну від описаної у попередньому дописі, була колись мені притаманна. Прекрасним щепленням виявився досвід у війську: найбільша наволоч це дуже-дуже часто, настільки часто, що майже завжди, це навіть не той, хто бє тебе, а той, кого били разом з тобою.

kerbasi: (ναυτής)

З власних спостережень за людьми з мого оточення та з особистого самокопання я вивів кілька типових вад, які притаманні певній верстві, яку я називаю інтелігенцією. Це умовна назва. Я вийшов з середовища на 90% з технарів, на 10% з педінститутського рівня гуманітаріїв, помножити це на «коефіцієнт провінційності» та накласти часові рамки 1980-2000 – ось і вийде матеріал для спостережень. Звісно, спостереження не обмежувалися саме цими рамками – можна говорити і про те, чим хто закінчив. За теперішніх умов соціальна структура суспільства вже не така, тому я не претендую на те, що слово «інтелігент» однозначно пасує до тих, хто має виявлені мною риси, але це не так важливо. Це все я більше написав для того, щоб читачі все ж таки прочитали, а не з першого абзацу почали проектувати написане на себе та роздмухувати почуття образи на найлютейшого ворога всього найкращого в Україні, блогера Кербасі.

Розглянемо сьогодні таку рису, як непереносимість оцінки за результатом. Якщо людина на запитання про результат її діяльності починає розповідати, як хто старався, пітнів, напружувався, не спав ночей – перед вами інтелігент у вищезазначеному сенсі. В інтелігентів реакція на оцінку за результатом варіює від зомлівання до несамовитої люті та агресії. Це стосується як особистого рівня, так і глобальних та історичних проблем.

Герої Крут, вони, звісно, герої, але якщо вже ми говоримо про війну та навіть ширше – про визвольну боротьбу, то результат який?

Київ та Новгород – Європа, цивілізація, Москва – угро-фіни та дикість, але хто виграв всі дипломатичні дуелі та криваві битви? Що там зараз на мапі світу та у геополітичних розкладах? Отож!

Українська національно-будівнича міфотворчість тепла, рідна, комфортна, але кого перемогли її носії? Чия міфотворчість тепер сильніша? Отож.

Інтелігенція не виносить таких аргументів. Інтелігенція одразу ж переносить дискусію на особистий рівень: старались, страждали, проявляли мужність та винахідливість. І це було б правильно, але не у дискусії з історичних та політичних питань.

Це ж стосується і оцінки політиків. «Їм не дали»? «Не пощастило – криза»? «Папєрєднікі винні»? Противники підступні? Пята колона в країні? Може бути, але особисто ти – політик Х – невдаха! Результату не досяг! Крапка.

Прогноз цієї хвороби часто невтішний, але хвороба виліковна, якщо пацієнт наважиться на болюче лікування. Слід заборонити собі оцінку за 5-, 12-. 100- бальною системою. Дозволити собі тільки дві оцінки – «0» та «1». І ніяких пояснень та виправдань. Якщо маєш «нуль» - йди роби висновки, пройди перепідготовку, спробуй ще раз або спробуй себе в чомусь іншому. Але ніяких виправдань!

Скажу чесно, мені на подолання в собі внутрішнього спротиву «холодній і безсердечній результативності» пішло десь роки чотири.

Чому це важливо обговорювати? Часто можна почути скарги, що немає в країні лідерів. Так от, лідер повинен мати суворе результативне мислення. Він не може проявитися, якщо його не сприймають.З масами він якось впорається завдяки пропаганді, але якщо йому доведеться ще й інтелектуальну верству зомбувати, то не матиме він жодного шансу на перемогу. У суспільстві мусить бути достатньо осіб, на яких лідер може спиратися, тобто ті люди мусять позитивно сприймати особисті якості лідера, а не комплексувати через них, боятися, нервувати. Поки що такого духу у суспільстві немає.

April 2017

S M T W T F S
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
2324 2526272829
30      

Потоки

RSS Atom

Популярні теги

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Wednesday, 28 June 2017 07:01 am
Powered by Dreamwidth Studios