kerbasi: (ναυτής)
Буває находить на мене, що дуже шкодую, що свого часу так склалися обставини, що не мав я можливості поступати на спеціальності, до яких мав схильність. Напевно, якби я займався улюбленою справою, то мав би успіх і більше задоволення від життя. Але не факт, що наявні на той час шляхи були власне шляхами. Коли натрапляю на матеріальні свідчення моїх можливих професорів, то замислююся.

От кілька років тому писав про одного:
http://kerbasi.livejournal.com/20343.html

Звісно, й у моєму кораблебудівному також інтелігентних смердюків не бракувало. Хто зна, може, краще б вчитися в такого ж смердюка, тільки чомусь такому, що гріє серце. А чи смердюк може навчити дисципліні, яка міцно пов'язана з культурою? У моєму випадку це вже й не має значення.

От ще одне світило, взірець смаку з кросівками під брюки:

karapet0001

Це якісь вам "одноглазнікі", це обкладинка "Підручника класичної китайської мови веньянь". А! Ще й препринт як досягнення -  у біографічній довідці! Все ж таки починає відчувати інтелігенція, що результат потрібно демонструвати. Добре, що препринт, а не чернетка на картонних перфокартах для найбільших у світі ЕОМ згадується.

Мабуть, все ж таки для психіки легше читати їхні книжки, ніж бути їхнім студентом.

PS: це все про Москву. Втім, не подумайте, що я вважаю, що в Україні науковці краще. В Москві, принаймні, інколи пишуть корисні книжки.
kerbasi: (Default)

Допис в російському ЖЖ юнака, що вчився у Штатах і тепер не хоче бути русскім, сколихнув сонний у довгий дощовий вікенд український сегмент. Я ж хочу прокоментувати не сам допис юнака, а периферійні відгалуження у коментарях від різних "експертів" з Америки та американців на зразок Здорнова про фальшиву американську усмішку.

На моїй першій роботі у Києві в мене був іноземний шеф, т.з. «експет». Два рази на рік він проводив події, коли збирав увесь колектив, разом з другими половинками та проводив парті з європейською випивкою та делікатесними закусками. Одного разу мій колега, росіянин за походженням та громадянством сказав: «Якби знати, що це він щиро, від себе. А так – все спише за рахунок компанії». Широка русска душа вимагала, щоб шеф всіх підлеглих споював з власного гаманця. От тоді було б уважєніє!

Я тоді згадав свого шефа з однієї бюджетної організації, де я трошки попрацював одразу після інституту. Той свій день народження влаштував за свій рахунок. Все управління випивало та жерло, проголошувало  тости – все було щиро, від чистого серця та широкої души. Нічого, що офіційної зарплати боса в акурат вистачило б на палку салямі, пляшку горілки та батон. Нічого, що він безпардонно зловживав службовим становищем, що мав власну кишенькову фірму, що присмокталася до бюджету.

Приблизно у той саме час я якось проколовся через недосвідченість. Так само десь іноземний шеф влаштував вечір у ресторані, тільки на цей раз з представниками клієнта. Один функціоненрик, щось штибу головного механіка, мене запитав: «А нащо йому рахунок», - коли я здивував офіціанта власне вимогою принести рахунок (це був 1996 рік і далеко поза Києвом, там і зараз всі за чорний «нал» щиро гуляють). Ну, я й з дуру і відповів, що для звіту про представницькі витрати. «Он як!» - захитав головою сивочолий жид. – «Дякую! Дякую, що просвітили»! А він вважав, що іноземець мав так розчулитися зі спілкування через перекладача з такими неординарними фігурами, лідерами світової технічної думки та просто з класними хлопаками, що мав одразу ж всіх потягти до кабаку за власний кошт!

От тут в проявляється суттєве викривлення здорового глузду в щирих інтелігентів. Для них головне, щоб той, хто краде бодай пляшку виставив та канапкою поділився. Тоді все, якщо не чесно, і не за законом, то хоча б  і по совісті. Західний етикет не вимагає витрачати власні гроші на потреби роботи. І він також нетерпимо ставиться до зловживань. Тому в керівника є бюджет на корпоративні розваги і неформальне спілкування з підлеглими, клієнтами та партнерами.

Так і з цими американськими усмішками у крамницях, у готелях, у піцеріях. Якщо я русскій чоловік і мені усміхається американська жінка – вона напевно збирається мені віддатися просто тут за своїм «каунтером», бо я ж парень хоть куда не то шо еті іх чмирі. Якщо мені усміхається чоловік, то а може він підар? Якщо я русска жінка і мені усміхається чоловік, то він як порядний джентльмен тепер просто забов’язаний, якщо не одружитися, то принаймні сплатити всі рахунки та розважати мене під час усього перебування в Америці, бо я ж таки красавіца, а не как еті іх чучела. Якщо мені усміхається жінка, то невже вона помітила що, в мене стрілка на колготах?  Якщо ж усміхаються не через назване, то тоді ця усмішка або екстатична або фальшива. Власне, мене завжди забавляє обурення русскіх «екстатичністю» американців. Якщо усмішка, ширша за криве сіпання кутків рота, це вже екстаз, то що тоді в русскіх оргазм? Насправді це американці сприймають русскіх (та й наших також) за надто емоційних, майже екстатичних осіб. Придивіться, як поводяться у Метрограді, де необізнаному часто нелегко знайти потрібний вихід, українці та іноземці. Іноземець дивиться у мапу та на вказівники з виразом обличчя, як нібито розгадує шараду чи ребус. А в українця чи українки – це ж просто торнадо емоцій на обличчі і у жестах: А-а-а-а-а-а! Де-е-е-е-е-е я-а-а-а-а-а-а-а! Випустітє міня атсу-у-у-у-у-у-да-а-а-а-а-а-а-а!.............

І про фальш вже хто б казав, тільки не ті, кого з дитинства виховують, що не можна казати правду про те, як насправді виглядає людина, не можна навіть вказати, що в неї шкарпетки різні, хай так весь день і ходить у незнанні, бо інакше ж образиться, і ти ж йому станеш ворогом, нібито це ти йому шкарпетки пересортував, де треба мовчати, що страва тобі не смакує, силоміць ковтати, затамувавши подих і затуливши очі,але при тому посміхатися та нахвалювати, де жінки приховують свій вік або брешуть про нього.

От саме ця викривлена ментальність, ідіотичний етикет і лягають в основу шаленої популярності анти-американського стьобу Задорнова.


kerbasi: (Default)

Приблизно рік тому у Києві відбулася конференція з питань інтернет-ЗМІ та блогерства. Там ЖЖ назвали найбільшою україномовною спільнотою в українському інтернеті. Оскільки прямим і безпосереднім чином тиснути на інтернет-спільноту не наважуються навіть у країнах з авторитарними режимами значно більш одіозними, ніж наш теперішній, а щось таки робити з проблемою потрібно, то не виключені різні спецоперації.

Можна спровокувати, наприклад, хвилю ображених на совєцьку символіку (до речі, в моєму ЖЖ її не було). Спільна думка готова до раптової міграції, бо спектр претензій до ЖЖ досить широкий: від суто технічних до того, що ресурс належить компанії з РФ, тобто ФСБ та взагалі, власники – не тої національності… Справа, отже, за кількома крикунами і табун може зірватися з місця. Що й ми маємо можливість спостерігати. І ніхто з обурений «антиукраїнським» ЖЖ не подумав про розпорошення найбільш концентрованої україномовної спільноти. Молодца! Молодца! Вас високо оцінять ідеологічні противники і ще не одноразово звертатимуться. Продовжуйте.

Ображеним на 23 лютого я б порадив не на ЖЖ тицяти, а плюнути у пику вашому ж кумиру, колишньому президенту, чиєї фракції у BР ми завдячуємо відновленням цього «свята» у 2002-му році. Це був такий подарунок до дня народження, від котрого він не відмовився і ніяк не дистанціювався ні тоді, ні під час президентства. Та що можна взяти з типового «дємбєля»?

Жалоба за Україною з приводу року при владі вЫсокоповажності стала ще більш недолугою подією, ніж «ісход» жежистів. По-перше, головний герой не заслуговує на таке паблісіті. По -друге, жалоба, може, й доречна, але не перші роковини треба відзначати, а шості. Згадаймо цей період 2005-го року! Починається конфлікт між нафтовим кланом Зваpича та Tимoшенко. Пpезидeнт та його прихильники однозначно приймають сторону одного з «любих друзів», бо випала чудова нагода розсваритися з «вароффкой». Те, що це бумерангом повернеться, тоді ніхто не подумав. Тоді ж віце-прем’єр Кiнaх поїхав до Мoскви зі скаргами на реприватизаційні плани Тимoшeнко. І це також проковтнули, бо ворог мого ворога мій друг. А тут ще й викрилося, що Зваpич Кoлумбійського університету не закінчував, отже, професор він липовий, тобто «пpoффесор», тільки помаранчевий. І це також не викликало особливого резонансу. Пам’ятаю, як мене на форумах тоді атакували різні фанати помаранчевих зі звинувачуваннями, що я ворог, бо вишукую дрібниці. Ніякі аргументи, що через такі дрібниці в цивілізованих країнах, до котрих Україна прагне долучитися, політики йдуть у небуття, не сприймалися. А тепер про скандал у Німеччині чули? А ще нещодавно політологи прогнозували довготривале політичне життя у вищих ешелонах німецького політикуму цієї нової політичної зірки. Отже, порівняйте...

Насправді, жалобу треба справляти не за Україною, а за історичним шансом теперешніх поколінь українців, котрого їх позбавила помаранчева команда, яка шість років тому померла, ледве протривавши місяць після інавгурації так званого народного пpeзидента, а також по патріотах та націонал-демократах, котрі тоді мали можливість загартувати принциповість та здобути моральний капітал, проте через інтелектуальну та моральну нікчемність не спромоглися. І це стосується не тільки і не стільки саме тодішніх політиків, але перед усім їхніх прихильників, котрим таки дійсно слід починати з себе, зі встановлення собі безкомпромісних моральних стандартів, котрі б не вигиналися в усіх напрямках в залежності від того, чи той чи інший політик наш «сукін син» чи не наш «сукін син». Слід уяснити собі, що поїдання млинців на релігійне свято додає не більше духовності та порядності, ніж вдягання вишиванок та розмахування "Кобзарем", і працювати над собою.          


kerbasi: (Default)
Тим, хто в різних листах, зверненнях, петиціях до Європи, Америки та інших континентів закликає припинити інвестиції в Україну, я пораджу уважніше придивитися до трьох країн, однієї з котрих вже не існує: СРСР, Іран, КНР. В СРСР міжнародні ділові зв"язки дозволялися через посередництво державних т.з. ВО (від рос. акронімів "зовнішньоторгівельне об"єднання). Отже, фактично виїзними на більш-менш постійній основі була лише добірна каста працівників цих ВО. З іншого боку, ділові люди КНР та Ірану вільно (майже) подорожують світом, молодь вчиться за кордоном тощо. Пояснення не в тому, що там м"якіші режими, ніж в СРСР - режими, власне, подібного калібру. Тільки Іран історично (завдяки нафті) і КНР частково історично (завдяки концесіям), частково завдяки реформам значно більшою мірою інтегровані до міжнародного бізнесу, ніж був колишній СРСР.

Отже, подумайте перед підписанням чергової петиції у стилі "викликаю вогонь на себе", чим закінчиться для вас особисто, для українських активних людей, для молоді, що збирається отримати освіту, якщо інвестиції в Україну з країн Заходу припиняться через санкції.  Навіщо державі вам видавати закордонні паспорти, і чому б не впровадити виїзні візи, якщо економічно обгрунтовану необхідність подорожувати матимуть тільки лічені функціонери?

І ще один факт до роздумів. Попри всі вибрики іранських аятол американські компанії донедавна працювали в Ірані. Це був не Ахмадінеджад, хто їх звідти випхав, а Буш молодший, котрий заборонив будь-яку співпрацю з іранськими фірмами. Коли з Ірану змушений був піти Деу (дженерал Моторс) зі своїм "Матізом", прийшов "Чері" зі своїм "КуКу". Ви зробите великий подарунок транснаціональним бізнесам з РФ та КНР, якщо Захід задовольнить ваші вимоги.
kerbasi: (Default)

Це було настільки давно, що аж самому лячно стає від того, скільки я вже маю річних кілець. Чимало моїх читачів тоді ще тільки починали звикати до дитячих садочків.

Так от, в одному місті русскай, української, совєцької, інтернаціональної, грецької, турко-османської та інших слав модно було писати різні листи до світової спільноти з різними пропозиціями по перетворенню міста у Пуп Землі на щастя і процвітання всієї земної кулі. А місцева влада різних рівнів, від району міста до мерії та аж до облдержадміністрації настільки не звикла до відкритості світові, що часом підписувала будь-яку нісенітницю, що їм приносили кафедральні дурники місцевих вишів та надінтелектуальні  представники власного апарату. Ось нижче я роблю спробу відтворити один з таких опусів, що мене спробували змусити перекласти. Після цього я остаточно вирішив, що від державотворців треба триматися подалі, щоб потім не соромно було перед нащадками, і пропрацював в наближеній до державотворців установі ще рівно стільки, скільки вимагає КзОТ у випадках подання заяви про звільнення за власним бажанням.

Шановний пане грецький судновласнику!

Дозвольте від імені багатотисячної армії корабелів та сотень тисяч півдненноукраїнських родин подякувати Вам за те, що своїми замовленнями даєте роботу, можливість заробітку і надію на майбутнє. Запевняємо Вас, що наші суднобудівники Вас не розчарують, і Ви отримаєте судна найвищої якості і надійності.

Користуючись з нагоди, ми хотіли б Вам нагадати деякі факти з давньої історії наших країн. Ще дві тисячі років тому Ваші предки колонізували терени північного Причормор’я і заснували чимало давньогрецьких полісів там, де тепер живуть люди, що будують для Вас судна. Ми вбачаємо в цьому потужний символізм, поєднання епох і тенденції історичного розвитку. Народи наших країн з давніх часів будували міжцивілізаційні мости, обмінювалися не тільки товарами, але й культурою та досягненнями.

Отже, шановний пане грецький судновласнику, ми пропонуємо і Вам також долучитися до історичної спадковості. Наприклад, Ви могли б побудувати лікарню і придбати для неї все сучасне медичне обладнання, щоб і цій лікарні лікувалися суднобудівники, котрі втрачають своє здоров’я, будуючи судна на Ваше замовлення. А це ж у Ваших інтересах, щоб вони були здорові, бо нездорова людина не виконуватиме роботу якісно і ретельно. А судно ж до моря вирушає, де від якості та надійності залежить життя людей, а також Ваш зиск.

І хочемо додати, що нашою громадою було прийняте рішення встановити на лікарні, котру Ви побудуєте, меморіальну дошку з Вашим ім’ям та подякую за Ваш історичний внесок у регіональне співробітництво, котру Ваші нащадки матимуть можливість подивитися, щоб переконатися у моральній величі свого гідного предка.

З повагою
(низка підписів місцевих князьків, васалів різного рівня, челяді, придворних блазнів та інших інтелектуалів) 

Гадаю, що всі зрозуміли на яку теперішню акцію жежешних розумників я натякаю. Хто не в курсі, текст і обговорення тут:
http://groben.livejournal.com/161225.html
До автора допису за посиланням претензій не маю. Просто в нього найближчий до мене повний текст, не маю можливості порпатися у нетрях ЖЖ у пошуках оригіналу. До речі, допис френда вартий уваги. Читайте.

Так от, тим, хто все ж таки здатен до мислення і має підстави називатися інтелектуалом, нагадую, що польські опозиціонери під час загострення страйків та протестів, що призвели до введення надзвичайного стану генералом Ярузельським, на підпільній квартирі написали конституцію демократичної Польщі. До влади прийшли тільки через десять років, а конституцію вже мали. Натяк зрозуміло?

А тим, хто не зрозумів, просто по-дружньому хочу порадити, коли будете робити революцію, зарезервуйте хоча б тільки для Азapoва якусь віллу для домашнього арешту. Не кидайте стару людину за ґрати. Бо доведеться ж вам в когось питати, що таке ПДВ, чим відрізняється від податку з продажу чи обороту та різні інші дрібнички, котрих з вишини вашого високого льоту не видно.


PS: днями дізнався, що людина, що змушувала мене перекладати листа грецькому судновласникові, тепер входить до якогось наглядового органу престижного місцевого вишу.  "Проффесура" живуча!


kerbasi: (Default)

Здається, українські творчі інтелектуали почали змагання, хто швидше, більше, краще допоможе ПР у справі остаточної дискредитації української ідеї. Тепер відзначився письменник Василь Шкляр:
http://life.pravda.com.ua/interview/4c98c106df7cd/

Я розумію почуття письменника. Йому, як і всім українцям не за паспортом, а за свідомістю боляче дивитися, як пробуксовує і не може виборсатися на великий тракт українська ідея, як одночасно з тим зростає ризик відновлення процесів зникнення української мови. Втім, рація рацією, але ж треба інколи думати, що кажеш.

Наймолодшим з тих, кого до України перевезли з Росії на місце заморених в Голодомор селян, зараз десь 80-90 років. Невже можна серйозно казати, що вони є якимось вагомим чинником в Україні? Ви щось чули, щоб вони організовували якісь земляцтва? Я не чув. А може якийсь дідусь своїм онукам казав: «Відітє, внучкі маі, какая земля! Ми тут патаму шта фсєх масних голадам вимарілі. І ви, как падрастьотє, тоже сматрітє, штоб ані вновь нє распладілісь»? Переконаний, що – ні. В більшості родин на сході та півдні нащадки практично нічого про своє походження не знають, бо старі якщо й розв’язали язика, то тільки перед смертю. Я це не вигадую, а зі своєї родини знаю, де материнська гілка роду і є тими переселенцями, тільки не на місце українців, а замість кримських татар. Бабуся аж до смерті не могла заспокоїтись, як чула розповіді від у Криму, від тих, хто прибув раніше, про пусті хати, зі здичавілою живністю на подвір’ях. А може й сама бачила, бо справжню родинну історію зачищали ретельно: ні світлин, ні листів - пам'ять про сталінські чистки офіцерського корпсу напередодні війни залишилася назавжди. І ніхто не питав її, куди їй їхати і де селитися. Накази не обговорюються, а виконуються.

Проблеми сучасної України йдуть не стільки від трагедій першої половини 20-го сторіччя, скільки від тихих процесів 60-80-х років. Партія, що тепер при владі, складається майже повністю з тих, кого звільнили від вивчення української мови або хто сам русифікував своїх дітей. Серед моїх друзів дитинства на півдні чи не половина мала україномовних батьків, котрі одразу переходили на російську мову з акцентом, коли до них зверталися їхні діти. Вважалося, що так потрібно заради майбутнього цих дітей.

Взагалі, я раджу усім теоретикам «двох Україн» частіше подорожувати і зустрічатися з людьми. Тільки не по книгарнях та зустрічах з читачами, а пройтися по підприємствах та послухати, як спілкуються робітники. Ви здивуєтесь, як багато на сході, навіть у тотально зросійщеному Харкові насправді української мови. Я вже не кажу про Павлоград, Кривий Ріг та Дніпропетровськ. І ці люди одразу переходять на російську на людях. І ці люди голосують майже стовідсотково за «Партію Російщення України», а як розчаруються, то скоріш за все віддаватимуть голоси комуністам. «Вони не стали українськими громадянами», - скажуть українські письменники та інші «совісті нації». «Так», - відповім я. «Вони не стали громадянами, тому що з вас ніхто не став Вацлавом Гавелом».

«Вони не читають наших книжок. В їхньому селі, якщо є якась книгаренька чи ятка, то геть уся література це російське низькопробне чтиво, Та й ніхто не дасть там наші книжки розповсюджувати, «неформат» казатимуть», - продовжуватиме обурюватись письменство.  

І це буде правдою. Але є одне «але». Українець-робітник  сходу майже нічим не відрізняються від українського патріотичного письменства. Він так само народився у селах та переїхав до міста або його перевезли батьки. Тільки на відміну від письменників, коли він відвідує рідне село чи містечко, це нікого не обходить, крім родичів, а якби приїхав би столичний письменник, то його б обов’язково прийняв місцевий голова разом з усім локальним бомондом, а там за чарочкою та під народні пісні можна було б когось переконувати. Переконувати не виділити собі діляночку під хатиночку та вишневий садочок, а переконувати хоча б не заважати українському книгорозповсюдженню, не зволікати з виділенням грошей місцевій бібліотеці, згадати зайвий раз, що віз-а-ві український чиновник, а не шантропа безродна. Кому це краще вийде, як не майстру художнього слова?  І ви, вацлави гавели, що не відбулися, мали цілих дев’ятнадцять років на це. А тепер вам країна не та, народ не той, чужинці та окупанти…
Тьху!  

PS: за посилання і обговорення дякую [livejournal.com profile] seems_to_be 
http://seems-to-be.livejournal.com/242273.html

kerbasi: (Default)

Минулої неділі виповнилося тридцять років з дня смерті російсько-совєцького барда, поета, актора театру і кіно Владіміра Висоцького. Одразу зазначу, що Висоцького я ніколи якось особливо не цінив, можна навіть казати, що я його не любив. Про те написано у моєму профілі. Але сам цей факт несприйняття, втім, згадки у профілі вже свідчить про певну знаковість цієї постаті навіть для того, хто не є його палким прихильником. Отже, у день цієї сумної річниці я спробував порозмислити, а власне чому я не любив Висоцького, і який він все ж таки залишив слід.

 

Читати далі )

Про Забужко

Tuesday, 6 July 2010 01:37 pm
kerbasi: ('atz'ihb)

Недавнє інтерв"ю з Оксаною Забужко:
http://unian.net/ukr/news/news-385145.html

"Знаєте, я у першому турі голосувала за Ющенка. Без особливої надії, що він виграє. Недавно випадково почула від такого самого виборця його, для себе, психологічне пояснення власному вибору: що це як прийти на могилу й покласти квітку. Сказано жорстоко, але точно сформульовано. Я кажу дещо інакше – це те саме, що сказати спасибі за всі його добрі наміри й починання".

Ну що ж... Те, що вона русо-совєцька інтелігентка, і lдуже стандартна для свого покоління і статусу - це для мене завжди було очевидно і не потребувало доказів. А тепер є і докази. Ні, така позиція пані Забужко ніяк не означає, що вона не писала раніше і не напише у майбутньому більше нічого талановитого. Щиро бажаю їй не списатися аж до кінця її життя, а літ побажаю їй ще багато-багато. Така позиція означає тільки, що вона не філософ, а митець. Філософи беруть реальність і осмислюють її, концептуалізують за допомогою слів. Митці грають образами. Якщо заради красоти образа можна принести в жертву значення слова, вони не вагатимуться.

Пані Забужко - яскрава зірка на засміченному вихлопами та кислотними хмарами українському творчому виднокраї, але її слова на політичні теми можна не слухати. Як філософ вона закінчилася, як митець - сподіваюсь, ні.

PS: дещо тезово, але сподіваюсь, зрозуміло, я виклав своє ставлення до творчості Забужко в дискусії у [livejournal.com profile] ferike
http://ferike.livejournal.com/196571.html

Там я написав, що не вважаю Забужко неглибоким філософом. Тепер можу уточнити, що не вважаю філософом в принципі.
До речі, рецензія  [livejournal.com profile] ferike з найкращих рецензій, що я читав. Раджу!

PPS:  "Екваторіальна Африка відпочиває! Можна вважати, що нарешті Україна визначилася з вектором інтеграції, як не геополітично, то принаймні культурно – в Африку. Після того у мене ніяких питань до цього міністра та його культури немає".   
Ну а в мене після цього нема ніяких питань до пані Забужко. Є співчуття західним грантодавцям на декократичну, ліберально-письменницьку, феміністичну справу. Всі ваші грошенятка - плакали! Нічого отримувач не пойняв, нічому не навчився. Отак от!

kerbasi: ('atz'ihb)
Чому комуністи канонізували т.з. "русскую классіку"? Чому інтелігентів з творчими здібностями так тягне до "русской класіки"? Чому вони у цьому виступають єдиним фронтом з ідеологами совкового реваншу? Навіщо власне зараз треба пост-совковим реваншистам протягнути "русскую классіку" до нашої культури?

Відповіді тут, в давній передачі "Радіо Свобода" автора, російсько-американського філософа Бориса Парамонова "Русскіє вопроси":
http://archive.svoboda.org/programs/RQ/1998/RQ.16.asp

"Для того, щоб життя відчувалося, треба, щоб його пообрізали, задавили, зробили недостатнім. Простіше кажучи - голодним. А кращий засіб для цього - його тотально організувати".

"Мистецтво - це тотална організація матеріала, що викликає загострене проживання життя".

"Тоталітарний соціалізм і література - це замість життя, щоб гостріше його відчувати. Коммунізм  організовано художніми засобами за моделлю художнього твору в інтерпретації Шкловського".

"Хто відчуває життя гостріше, ніж людина, котру ведуть на розстріл? Як писав молодий поет Набоков: "Россия, звезды, ночь расстрела И весь в черемухе овраг!" 

І головний висновок:
 
"Література нової Росії не повинна чіплятися за стару літературу, як велосипедист за трамвай. Електрика - у вас"! 

Замініть "нову Росію" у навденій цитаті на нову Україну.

 


kerbasi: (ναυτής)
Інколи дивовижні речі знаходиш у несподіваних місцях. Я вже писав, що мене збуджують мови, що так просто не прочитаєш, бо значки незвичайні. Частіше всього я розбираюсь з системою письма, основами граматики, фонетики, щось читаю, а потім відкладаю і забуваю, бо щось нове знаходиться. Як вийду на пенсію, все позгадую і стану дідусем-поліглотом.

Прикол/прокол тут )







April 2017

S M T W T F S
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
2324 2526272829
30      

Потоки

RSS Atom

Популярні теги

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Wednesday, 28 June 2017 06:59 am
Powered by Dreamwidth Studios