![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Слова і назви
Ось ми й у 2013-му, з чим я й вітаю аудиторію мого щоденника.
У моїй френд-стрічці рік почався з дискусій стосовно політ коректності у Тінь-Тіни:
http://tin-tina.livejournal.com/260865.html
На це відгукнулася Мері:
http://maryxmas.livejournal.com/3302945.html
І незалежно від названих дискусій тема сплила в Анюше:
http://anoushe.livejournal.com/159117.html
Я вперше дізнався про політичну коректність дуже давно, коли прийшов з армії, року 1988-го, і відновив слухання західних радіостанцій, здається, з Бі-Бі-Сі й дізнався. Це явище тоді тільки набирало обертів і розповідали про нього більше, як про соціо-лінгвістичну казуїстику американської університетської публіки з числа гуманітаріїв та суспільствознавців. Не можу сказати, що я це явище відслідковував, але помічав інформацію про нього. Здебільшого тому, що з початковими цілями політичної коректності я згодний: не варто нікого ображати, навіть не навмисно, ні від кого не убуде, якщо двічі подумати над добором слів, синтаксисом та в цілому над тим, що хочеш сказати. Попри різні хитання та зашкалювання політична коректність зіграла в цілому позитивну роль у суспільствах англомовних та деяких інших країн, зробивши публічний дискурс більш сприятливим для розкриття не панівних ідей, для привертання уваги до інтересів меншин.
В Україні про політичну коректність публіка переважно не знає, оскільки мовами в достатній мірі володіє меншість, ще менша меншість цікавиться суспільною тематикою іноземних країн, ще менша кількість здатна таку цікавість підтримувати протягом достатньо довгого часу для належного розуміння. Втім, дискусії продемонстрували, що як інтелектуали з заходу країни, так антиінтелектуали з напіврусифікованої глибинки сходу – всі єдині у ставленні до політичної коректності, як до пошесті, від якої Україна потерпає, що аж на межі загибелі опинилася. Це алогічно, тому що, здавалося б, в чиїх ще інтересах створювати приводи для вимог коректності до себе, як не народу, що фактично є пригнобленою меншиною в країні, якій сам дав назву.
Взагалі, до політично коректної поведінки можна прийти і без декларації принципів політичної коректності. Можна просто не бажати пов’язувати себе з різними поганими явищами та недобрими людьми. На одній інтернетній радіостанції послухав нещодавно передачу про друковані медіа. У Німеччині людина створює часопис і називає його «Німці», але не німецькою мовою, а англійською. Її питають, чому так. А вона й відповідає, що «Німці» немецькою, «Ді Дойче» це поняття цілком і повністю з правої тематики, а вона не хоче нічого спільного мати з прихильниками правиці, але тематику німців хоче опрацьовувати, втім, без зайвих конотацій. От і я так собі вирішив, що я також нічого спільного не хочу мати з ідеологією українських націоналістичних партій і груп. Не знаю, де шановний Леонідас Донскіс брав матеріал для своєї книги стосовно різних гуманістичних, ліберальних, демократичних форм націоналізму, можливо, вони десь є, але в Україні вони мені не траплялися, крім епізодичних збіговиськ інтелігенції на одну-дві посиденьки. Тому з назви мого щоденника, а також з усіх характеристик мого світогляду відтепер зникає словоморфема «націонал-», а також похідні слів «націоналізм», «націоналіст» і т.д.
UPD: http://chita-i.livejournal.com/107859.html
http://chita-i.livejournal.com/108239.html
http://tin-tina.livejournal.com/261654.html
no subject
------
і з чим же ви тепер бачите своє спільне?
no subject
no subject
no subject
no subject
Якось легко було - я себе характеризував як "ліберального націоналіста", абож навіть "націонал-лібераста", Ви себе - як "націонал-космополіта", Мері себе - як "ліву феміністську націоналістку" і загалом одразу було більш-менш зрозуміло, про що мова... А от чим адекватно замінити оце "націонал" у визначенні своєї ідеології, або ж громадянської самоідентифікації - дуууже не очевидно...
no subject
"На жаль свідомість більшості українських інтелектуалів засмічена різною літературою доморощених авторів, які що не напишуть, все одне "Совєцкій філософскій словарь" виходить. От вигадав хтось півсторіччя тому, що націоналіст - це суворий селянин з вишиванкою поверх камуфляжки з плямами від борщу та зброярського мастила, а космополіт - це чорнявий розумник в окулярах, що рахує гроші від продажу Вітчизни. Хтось вигадав, всі підхопили, і все - годинник соціально-політичної думки зупинився. А ви спробуйте чогось не совєцького! Дізнаєтеся, що націоналізм буває ліберальним, а космополітизм - гуманістичним. Та й ще багато чого. Все частіше у дискусіях зустрічається концепт "космополіт з Батьківщиною". Я за нього підписуюся на всі сто, але мені більше пасує синонімічний концепт - націонал-космополіт."
Підписуюся під кожним словом... Що ж таке мусило трапитись, щоб Ви раптом самі стали вважати, що "націоналіст - це суворий селянин з вишиванкою поверх камуфляжки з плямами від борщу та зброярського мастила"?.. Оці нещасні недолугі вибори?.. Все ж таки будь ласка, порозмірковуйте трохи ще на тему писання "Паркером", шановний Кербасі!:)
no subject
Так, порозмірковую. Скоро візьму тайм-аут на три-чотири тижні, і впорядкую щоденник, а там і думки якось впорядкуються.
no subject
no subject