kerbasi | Цього не вчать у бізнес-школах -5. Ентуазізьм по-корпоративному

Багато років тому, коли я тільки прийшов працювати в “Уорлд Смартест Текнолоджіз”, зібрало керівництво всіх відповідальних за збут в своїх країнах (кантрі-менеджерз) на семінар в одній східно-європейській столиці. Семінар проводили співробітники компанії Wit Inside Corp., котру за кілька місяців до цих подій придбала наша компанія.

Ми заготовили собі каву і розсілись в залі для перемовин місцевого дочірнього підприємства нашої компанії.

- Вітаю Вас, шановні колеги, - почав свою промову представник Wit Inside Corp. Мене звати Уле Соренсен. Я в компанії працюю 5 місяців. Тобто це я в нашій спільній великій компанії працюю 5 місяців, а до придбання Wit Inside Corp. я працював там більше десяти років. Ми були конкурентами, а тепер, бачите, ми одна команда, і я хочу розповісти, що ж ми таке в себе робили там добре, що ваше керівництво вирішило нас придбати...
- Ласкаво просимо до родини! – обізвався з заднього ряду наш шеф, котрий вирішив також відвідати семінар.

Уле подякував, і семінар почався.

-         От бачите, шановні, цей прилад, - вів презентацію Уле. – Власне через нього ви нас і купили, щоб доповнити свій типоряд типорозмірами, котрі у вас були за дорогі і не надійні. А ось я вам демонструю, у чому наш секрет.
З цими словами Уле дістав з пакетика кілька шматочків гуми прямокутної форми і передав на перші ряди.

-         Подивіться, ці ущільнення вироблені не з простої гуми, а з полімерного матеріалу, що для нас спеціально розробив концерн Dirty Shitty Stuff Inc. Згідно з угодою, вони продаватимуть цей матеріал протягом наступних десяти років тільки нам...

Західноєвропейські колеги уважно сканували прямокутники очима, стискали пальцями, роздивлялися на світ. Здавалося, вони прагнуть побачити секретну формулу полімеру виведену вченими з якогось університету для всесвітньо відомого хімічного концерну. Отримуючи в руки гумки, кожний колега починав з низки емоційних вигуків. Либонь так реагували на дзеркальця індіанці Америки, коли вперше побачили білу людину з її дивними штуковинами.

Колеги зі Східної Європи швиденько роздивлялися зразки і передавали далі.

-         А тепер я вам покажу ще одне рішення, - продовжував Уле. – Ось цей вал ми зробили не традиційним способом, а ось на цій його ділянці сталь загартована спеціальним способом. Я не можу вам розкрити всіх подробиць, але ви ж розумієте, що в загартуванні сталі все вже давно відоме і винайдене, справа в тонкощах технології. Під час роботи над цією технологією ми запатентували кілька десятків рішень, котрими не скористувались, бо не отримували належних властивостей. Запатентували про всяк випадок, на майбутнє...

Уле передав маленькі валики по рядах.
-О! Вау! А-а-а-а! Оу! – понеслось зі столів, де сиділи західноєвропейські колеги.

Коли валик дістався мені, я не побачив на ньому ніякої візуальної різниці між звичайними і спеціально загартованими ділянками. Через що так раділи мої західні колеги? Може, хтось під столом тримав   електронного мікроскопа?

Після обіду керівник місцевого дочірнього підприємства провів нас своїми новими приміщеннями. Видно було, що сюди тільки в’їхали: скрізь стояли не розпаковані коробки з каталогами, на складі ще не всі полиці були змонтовані. На найближчому до входу ряду полиць одиноко стояли кілька відкритих коробочок з другорядними частинами.

-О! А! Вау! У-у-у-у! Cool! Great! Unbelievable! – понеслося під зводами пустого ангару від західноєвропейських колег, котрі розбіглися по всіх напрямках, як зграйка мишей з відкритої клітини.

Великий бос привітав місцевого керівника з розширенням, побажав заповнити всі полки, і щоб торгівля йшла так інтенсивно, що жодна пилинка не мала б шансу осісти і затриматись на полицях.

Наступного дня великий бос почав викликати всіх по одному до офісу, котрий йому надав місцевий керівник. Східноєвропейські колеги виходили від нього дещо ошелешені. Настала моя черга.

-         Скажи, будь ласка, тобі подобається робота? – почав бос.

В принципі, такі формулювання в західному діловому світі – це вже серйозна загроза, це майже звільнення.

-         Мені подобається. А ви маєте підстави вважати інакше, - запитав я.
-         Мені не сподобалася твоя... власне не тільки твоя... ви всі зі Східної Європи не виявляєте ентузіазму...
-         Вибачте, не розумію, - я чесно не міг второпати, що йому треба. – Про який ентузіазм йдеться?
-         Ну вчора наш новий колега розповідав про їхні рішення, всі емоційно реагували, цікавилися, ставили питання, ретельно вивчали зразки тільки ви, східноєвропейці, покрутили в руках зразки і передали далі...
-         Розумієте, пане великий бос, ми всі інженери, - спробував я пояснити йому між культурну різницю. – Нас переконують не слова, а формули, вимірювання, аналізи, розрахунки. Ну, показали мені гумку, ну й що? З неї ж формули матеріалу не видно. До того ж ну кого здивує новий матеріал, про котрий нічого не можна нам розповісти, тільки те, що він має одну окрему особливу властивість, а решта - таємниця? І з тим валиком так саме.
-         Гм... Гм... – бос замислився.

Через кілька секунд він поставив ще одне питання:
-         Ну а склад новий чому не вразив?

Від наївності питання мені хотілося розреготатись та порадити великому босу колись завітати до вантажного терміналу порту середньої величини або навіть в нашій корпорації до централізованого європейського складу з його повною автоматизацією. Там я дійсно стояв як причарований і дивився, як на всю величезну будівлю, сидять лише кілька працівників за комп’ютерами, а вздовж рядів полиць, що поринають далеко в глибини приміщення і кінця їм не видно самостійно пересуваються каретки, щось беруть з полиць і транспортують до відділу пакування.

Я якомога серйозно і ввічливо переповів ці думки великому босу. Він знов замислився на хвилину, а потім підвівся зі словами: “О-кей, О-кей, має сенс те, що ви кажете... Бажаю успіху! А мені до аеропорту час. Бувайте”!

Заради справедливості додам, що з моїх подальших спостережень ніколи не імітують бурхливого ентузіазму німці. Вони зазвичай слухають технічні презентації з виглядом, котрий всіляко демонструє скептицизм, питання ставлять нечасто, тільки якщо їм дійсно бракує інформації для розуміння предмету, і ніяких вигуків. Банальне “о кей” чи “зрозумів” і є свідченням того, що німецький інженер прийняв винахід і погодився з його теоретичними основами.