Про нуклеофобську націю

[kerbasi]

На першому році української незалежності я ще був студентом і з далекосяжними цілями отримати постійну роботу співробітничав з однією фірмою, котра намагалася залучити японських бізнесменів до створення спільних підприємств у регіоні. На диво, японці, на відміну від представників інших розвинених країн, на таку ініціативу містечкової еліти відгукалися залюбки, вели листування, завалювали матеріалами від японської організації сприяння експорту Джетро та регулярно приїжджали делегаціями.

От що одразу кидалося в око, що вони кожний мали кишенькові дозиметри, і використовували їх частіше, ніж пересічний українець-курець використовує цигарку. Перекладачки з обуренням розповідали, що японські мандрівники у свої звіти вносять кожний прийом їжі, щоб отримати відшкодування за втрату здоров’я  через вжиток місцевих продуктів. Це дійсно дратувало, і часом по молодості викликало бажання замість гречних слів просто зарядити добряче в японську пику.

Втім, місіонери японського бізнесу та політики знали, чим полестити місцевим, і полюбляли розповідати, як вони почуваються у небезпеці у тотально забрудненому радіацією Києві, тому залюбки перенесли б дипломатичні та торгівельні представництва до іншого міста, наприклад, до вашого, шановні співрозмовники. Звісно, ж місцеві князьки та їхня челядь після цього починала стрибати від радості, і їм бачилися перспективи величезного свята життя на японські ієни, чимало з котрих ллються безпосередньо до їхніх кишень. Коли ж хтось з менш схильних до цуценячого оптимізму презирливо кривився, дивлячись на японські щохвилинні ігри з дозиметрами, вони у своїй японській манері покірливо посміхалися та казали: «Так, ми нація нуклеофобів. Розумієте ж, Хіросіма, Нагасакі… Це тепер в наших генах».

От тепер постає питання, як ядерне лобі Японії спромоглося так замулити очі нуклеофобній (чи радіофобній – якщо вам більше подобається таке слово) нації, що по всій сейсмонебезпечній Японії були набудовані десятки реакторів, безпека яких під час не те що ймовірних, а просто гарантованих землетрусів мала б викликати чимало сумнівів.

Comments

[eve_link_a]

я вас прошу... ну от що за дивні уявлення? Якраз весь той народ (комуністичний) дуже чітко усвідомлював ту всю бутафорію, а багато хто ще й успішно користав з того. Більшість. Хіба що за вийнятком маразматичних бабульок, залитого водярою пролетаріату, якому і так до фєні, лиш би горілка не дорожчала, і тп. Той весь концерт був у більшості для тих, кому й так все рівно. А якраз на заході ВСІ вірят у всю ту буйду, і чомусь дуже мало неяйцеголових. Закидали дешевим ширвжитком, влаштували побут, нагодували, показали картинки "з третього світу", включили ящик і весь захід успішно йде в рядочок у прірву. Нема вільного заходу, нема ніякої прозорості, все так само, як і в комуністів, навіть гірше, бо більше народу вірить. Міфи це все. Так є порядок, але порядок, досягнутий маніпуляціями. От і все.
Ну але то мої власні спостереження....

[kerbasi.livejournal.com]

Якщо Ви почитаєте книжки русскіх та совєцьких емігрантів, починаючи з жовтневого перевороту і аж до горбачовської перебудови, Ви в усіх епохах знайдете ламенти про те, куди котиться Захід, зокрема США, та різні "настанови". Нічого, західний світ пережив коммуністів, переживе й ісламістів та інших "істів". Ну, це власне моє переконання, я не можу його довести, просто я на цьому стою. :-)

А СРСР я завстав у досить свідомому віці, власне об"єктом виховання у школі, армії та іституті, мої спогади не у лінійній площині "вірили - не вірили". Люди тоді знаходилися у стані шизофренічного роздвоєння, коли людина одночасно і вірить і не вірить, а вибір амплуа залежить від контексту і може мінятися кілька разів протягом однієї розмови. Це все можна й дотепер спостерігати, якщо набратися терпіння та послухати типового прихильника партії регіонів зі сходу.

І маленьку ремарку я Вам надішлю у приват.