А укрінтелігенти знов "в воздух чепчікі бросалі"...

[kerbasi]

Сучасна українська політична сцена, точніше рефлексії на неї публіки залишають сюрреалістичне враження. Почнемо дещо здалека. Я добре пам’ятаю настрої другої половини 80-х. Приходять з війни «афганці». До них ставляться з одного боку з і співчуттям та повагою, з іншого… Всім так остогидлі безсмертні ветерани ВОВ, через яких їхнім діточкам дістаються дефіцити від туалетного паперу до автомобіля. Всі знають, що селянину, який далі районного центру ніколи не подорожував, з ніг до голови хворий, сам не пересувається, на подвір’я бабка вранці виносить, ніякий «Москвич» не потрібен. Але ветеран має пільгу. Отже, його діточки, що вже давно живуть у місті, проблеми ходити кілька кілометрів пішки в будь-яку погоду на роботу до якогось віддаленого консервного цеху, посилати дітей так само пішки до школи не мають, тим не менш, не стоять у багаторічній черзі. І де ж та соціальні справедливість? Ветеранів тихо ненавидять, бо їм, а особливо, їхньому крученому посліду заздрять. А тут ще молоді ветерани з’явилися… Старі ще всіх переживуть, а ці й поготів...

Згодом починається перебудова, про афганську війну відкрито інформують, її обговорюють, «афганців» обирають до рад усіх рівнів, на них сипляться пільги. Державі легко роздавати пільги, допомогти безпосереднім, прямим способом – це десь знайти гроші, а пільги – якось там наприкінці звітного періоду зведемо баланс. Про депутата верховної ради СРСР «афганця» Червонописького знімають фільм та демонструють по всіх кінотеатрах перед початком основного показу. Консерватори поступово виграють інформаційну війну в реформаторів. Патріот стає синонімом ретроградного, безмозгого комуніста, що тільки й може, що жбурлятися уривчастими фразами-гаслами на зразок «ти мнє Леніна нє трожь». «Афганці» легко ведуться. Їхні формальні і неформальні громадські організації стають бойовими загонами консерваторів. Все частіше можна почути викрики суворих молодиків напідпитку про те, як їм постріляти хочеться. Ні, не в душманів. В демократів. У Сахарова та Новодворську.

До громадянської війни не дійшло. Пафос консерваторів здувся. Всі розкрадають колишню народну власність, а тепер власність новоутворених незалежних держав. Українського політичного «афганця» Червонописького витягають тільки для полум’яних мітингів «такую-вайну-виїгралі-цру-всьо-разваліла-всьо-отабрать-і-падєліть-с-Расієй-с-богам-СРСР-ура-таваріщі-ані-нє-прайдут-смєрть-врагам». Верховна рада України, яка практично на 100% складається з тупоголових комуністичних дрібних номенклатурників та господарників горбачовського призиву і з не менш тупоголових рагулів-націоналістів, як мантру повторює, що від реформ не повинна постраждати жодна людина. Щедро індексується зарплата в економіці, яка ще на 90 відсотків складається з держсектору та бюджетної сфери. Я прийшов на свою першу роботу після інституту у березні 1993-го на зарплату 12000 карбованців. У квітні я отримав 26000. А у травні я на них вже міг купити тільки 8 чи 10 доларів. Розкрутилася гіперінфляція. Налякані керманичі з подвійними силами почали дурити народ фальшивою опікою у вигляді безглуздих пільг.
Пачками приймаються постанови про соціальний захист усіх можливих верств, станів, професій. В результаті дві-третини населення стають отримувачами пільг.

Тепер трохи о Росії. Коли новий на той час президент Путін почав монетизацію пільг, різні російські комуноїди пророкували йому втрату рейтингу та соціальний вибух. Цього не сталося. Реально деякі протести пройшли тільки по великих містах. Чому? Уявіть собі село, де живе стара бабуся. Вона має право на безкоштовне отримання ліків у державній аптеці. Державної аптеки вже немає навіть у райцентрі з часів Гайдара. Бабуся має право безкоштовно поїхати до обласного центру. От тільки автобуси з її села більше не ходять, треба пішки йти 15 км до сусіднього села, там раз на добу до міста якась роздовбайка ходить. А ще бабуся має право на безкоштовний проїзд у метро… От тому бабуся рада грошовій компенсації за пільги, бо вона знає, що робити з живими грошима. Інша справа – розбещені підвищеними пенсіями старики великих міст. Вони одразу підкреслювали, що пільги, більшістю з яких не можна скористатися – не проблема, грошова компенсація не потрібна, тому що справа не у грошах а у повазі. Для них ця цілком безглузда, популістська система, якою підмінили соціальний захист – це повага. Добре ж їм живеться, якщо уся проблема тільки у такій повазі!

Тепер повертаємося до вчорашньої України. Натовп соціальних паразитів, які також щось там белькочуть про повагу та про президента, якого підставляють вороги (напевно «ржавіє», «бєндєравци», а може й нато-фашисти), поштовхали охорону ВР. Звісно, як же ж їх, вчорашній авангард антицивілізаційних протестів, авангард совецького реставраціонізма, отак узяти та позбавити пільг, котрі копійчані, більшості й не потрібні, але ж уваженіє…

І замість того, щоб побажати одній купі соціального мотлоху, наваленій перед ВР анігілюватися разом з іншою купою соціального мотлоха, якою завалена ВР зсередини, україномовна інтелігенція починає аплодувати від захвату, змахувати сльозинки розчулення! Ах, які вони, «афганці»! Ах, справжні бійці! Насправді варто радіти було б з того, що влада через свою дурість і ненажерливість бодай щось корисне зробить. Не доведеться тоді наступній владі підтримку втрачати через непопулярні заходи.

Україно-інтелігентські рефлексії – це все несерйозно і нездорово. Нагадує поведінку закомплексованого підлітка, який сам за себе постояти не може, але радіє, коли дворового розбишаку хтось більш сильний побив, або батько ременем повиховував.

Comments

[kerbasi.livejournal.com]

Причин для всеохоплюючого оптимізму стосовно всієї України дійсно немає. Але є ділянки для потенціального локального прориву. От по моїй сфері діяльності (промисловість) в Україні вимальовуються "центри знань", які географічно не тотожні центрам грошей. Центри грошей - це там, де у нас сировина та первинна переробка: Донецьк, Дніпропетроськ, Запоріжжя. А центр знань, наприклад, Харків, Одеса, Львів, Київ. От я й стараюся використовувати свою повноваження у міжнародній фірмі на користь інтелектомісткого підприємництва у тих центрах знань. Коли це вдається, це означає, що кілька фахівців замість базару працюють за фахом. Мені приємно, коли це вдається. І у цьому від мене значно більше користі, ніж якби я махався з міліцією на мітингах, або ліз би у помічники до депутатів, або з палкими промовами до широкої публіки.

Ще стосовно оптимізму - Харків вже в якихось рейтингах назвали поряд з Києвом найкомфортнішим містом для життя в Україні. Для цього є підстави навіть з побутової сфери: ще якихось три роки тому ми мали там головний біль, де знайти кав*ярню посидіти. А тепер там буквально на кожному кроці, майже, як у Києві. Тобто там є попит, а це попит саме середнього класу. І зауважте, що це не центр "бери побольше, кидай подальше", а саме інтелектуальний центр, важка промисловість в них вже вся практично померла, але мізки знаходять, як себе прогодувати не тільки на базарі, у тому ж технічному бізнесі, тільки на проектному, експертному рівні заробляють у сировинних регіонах, а податки платять та гроші витрачають у себе у Харкові. Чи це не позитивний тренд? Час "других столиць" Донецька та Дніпропетровська з їхніми традиціями номенклатури, криміналу, сировинної торгівлі за валюту минає. І цьому ніяка ПР не завадить.

[virago-ghost.livejournal.com]

як би ця розмова між нами відбувалася восени 2003 року я б аплодувала вашим аргументам;

[kerbasi.livejournal.com]

Восени 2003-го ці "центри знань" мали кепський вигляд, як і люди, що їх населяли. Не було про що говорити.

[chita-i.livejournal.com]

Коли ти обломаєшся ощасливлювати людство в жж, дуже сподіваюсь, що не випадеш з кола моїх особистих знайомств. )

[kerbasi.livejournal.com]

Триматимемо зв'язок :-))

[virago-ghost.livejournal.com]

восени 2003 року я вірила, що покращення ситуації маленькими кроками для окремо взятих людей до чогось справжнього призведе;
кількість перетвориться на якість без масових соціальних рухів;
з тої пори я змінила свою думку;
у нашому випадку не перетворюється;
навпаки, як тільки кількість змін в певному місці досягає певної межі, система негайно з усією силою перетворює конкурентів на частину себе самої, поглинає той зиск, який може від них добути, все інше знищує, або просто виштовхує людей за межі країни чи активної діяльності;
всі, хто продовжує, так чи інакше вбудовуються в систему і більше їй не загрожують

[kerbasi.livejournal.com]

Всі зміни мусять визріти. Ніякі програми та гасла цього не прискорять. Або прискорять незначно: на кілька місяців за кілька десятків років. Це реальність, якої не змінити. Історію творять мільйони окремих діячів, їхні зусилля мають різний вплив і різноскеровані. Конкретні закони та формули тут не працюють, тільки статистичний аналіз та вирахування трендів.

Я пишу для певної категорії людей. Для Вас напевно я пишу про самоочевидні речі, до того ж у формі, що не відповідає Вашим смакам. А Ви пройдіться по моїй френд-стрічці та по френд-стрічках моїх френдів. І Ви побачите, наскільки багато є людей, яким ці самоочевидні речі потрібно зайвий раз пояснювати. А тим кому не треба - тим варто зайвий раз дати зрозуміти, що вони не одні, що є в них однодумці.

Система нікого не перетворить на частину себе проти внутрішньої згоди. Можете спостерігати з українського інету, як вчорашні принципові "противсіхи", поступово дрейфують до повного злиття з прихільниками діючого президента. Одним - аби хто, тільки б Путін нервував. Другі - впадають в гуманістичне естетство на кшталт щастя людства не варто сльозинки жителя Донбасу. Треті - на бога-державу моляться та на її втлення з небесним мандатом, президента, якого не можна обзивати, бо тоді обзиваєш державу.
Не пройде багато часу, як воні свої палкі акцї та промови згорнуть, і почнуть лобизати чобіт Хазяїна. І це їхній вибір, а не Системи. Це логіка їхнього мислення веде до злиття з Системою, а не зусилля Системи.

[virago-ghost.livejournal.com]

//Не пройде багато часу, як воні свої палкі акцї та промови згорнуть, і почнуть лобизати чобіт Хазяїна. І це їхній вибір, а не Системи. Це логіка їхнього мислення веде до злиття з Системою, а не зусилля Системи.//

на мій погляд дрейфують не за ознакою противсіхів, але за звичайними ознаками, за якими такий дрейф відбувався і 400, і 300, і 200, і 100 років тому;
ті, кому є що втрачати в разі різкого зламу дрейфують з остраху такого зламу і заради комфорту; вони вже вивчили, що мирна зміна влади в нашому випадку нічого не змінює по суті, то ж порпатися не має сенсу, а різка, раптова і не дуже мирна зміна влади - зайві ризики; звичайний егоїстичний раціональний вибір;
дрейфують ті, хто з`ясував, що рушійна реального бунту - як раз ті, кому втрачати нічого, а тому бунтівники не близькі дрейфуючим соціально - ні за економічною ознакою, ні за освітою, ні за культурою, ні за метою, і викликають відразу; або ж бунтують ідеалісти-максималісти чи маніпулятори, які начхали на чужу безпеку та комфорт;
і це вся тайна дрейфу;

//Не пройде багато часу, як воні свої палкі акцї та промови згорнуть, і почнуть лобизати чобіт Хазяїна. І це їхній вибір, а не Системи. Це логіка їхнього мислення веде до злиття з Системою, а не зусилля Системи.//

а система складається з організованих людей, які узгодили певною мрою свої дії та інтереси; тим вона і відрізняється від оточення, рівнем внутрішньої організації і узгодженності

[kerbasi.livejournal.com]

В цілому погоджуся про "дрейф". Хіба що додам, що "противсіхи" не гомогенна маса, навіть у тій частині, що дрейфує. Є чимало людей, що "по-східнослов"янськи" просто не замислюється над інтересами, а живе емоціями та рефлексіями. Вони дрейфують, але не усвіжомлюють, куди.

Про систему, що складається з організованих людей і т.д. - згодний повністю.