![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
Фемінізму пост
Відвідав семінар з різних фіскальних та працезахисних питань в представництвах іноземних фірм і почув про новацію наших захисників трудового народу. Тобто це не зовсім новація, але тепер влада збирається порушників порвати. Йдеться про те, кого не можна ні в якому разі посилати у відрядження. Так от не можна посилати вагітних жінок і жінок з дітьми до трьох років.
Отже, якщо жінки в нашому представництві народжуватимуть дітей, тоді мені доведеться частину їхньої роботи, пов’язаної з відрядженнями доручити іншим особам. Відрядження у нас це не на багажній полці у загальному вагоні їхати. Якщо є резон, то можна і літаком , машиною, потягом у вагоні СВ. Якщо не їздити за кордон на навчання та не презентувати там свої досягнення, то фактично цим перекреслюються кар’єрні перспективи. Треба було бачити вирази обличчя деяких жінок у залі! Тих, що розуміють…
Спочатку я подумав, що йдеться про спроби захистити від свавілля працівниць підприємств якщо не Ахмєтова з Коломойським, то, принаймні, дрібніших бізнесменів, серед яких більшість – просто казкові неуки та рідкісні покидьки. Вони запросто можуть змусити жінку їздити у відрядження, і їм буде до лампочки її стан здоров’я, здоров’я малих дітей, чи є можливість на когось дітей залишити то що. Вони легко облаштують «добровільну» згоду. Але другою думкою дійшло, що скоріш за все законодавцям на ці проблеми глибоко начхати. Тут інше.
От моя мама любила їздити у відрядження, коли я та сестра були малими. Вона їздила до Ленінграду, Горького, Севастополя, Москви і навіть до Фрунзе (Бішкек). Останнє – це було з розряду курйозу, поїхати, бо інакше ніколи й не побуваєш. А решта – так це незвичні цукерки нам, дітлахам, якісь речі, яких в нашому вбогому місті ніколи не було у продажу. Якщо не поїдеш, то й не буде нічого, якщо не маєш корисних зв’язків серед торгівлі. Але чимало було людей, як чоловіків, так і жінок, які просто патологічно боялися відряджень. Мене й дотепер часом питають, скільки я їжджу, і коли я відповідаю, що за нормами корпорації я можу знаходитися поза офісом 50% часу без додаткового узгодження з шефом (якщо більше – то слід переглядати бюджет), а це означає 26-27 тижнів року, але, на жаль, українські адміністративні справи в мене забирають стільки часу, що я подорожую десь лише якихось 15-20 тижнів, то мене просто з жахом сахаються, а потім до мене доходять відлуння розмов «та на шо воно таке нада». От той, хто вигадав цей «захист» жінок з малими дітьми, і є жлобіною або жлобіхою з цієї категорії. Такі «законодавці» в принципі не здатні мислити системно та створювати щось позитивне.
Звісно, жінок від менеджерського свавілля слід захистити. Я ніяк цього не заперечую. Але законодавство не повинно це робити так, щоб вигравали працівниці масових фахів і невисокої кваліфікації, а водночас втрачали шанси на кар’єру жінки з авангарду трудових ресурсів.
Я нещодавно прочитав статтю на одному неймовірно авторитетному консалтинговому ресурсі США власне про права і можливості жінок, і про те, що слід робити менеджменту, щоб ці права та можливості реалізувалися у корпоративному середовищі. Більшість розуміє жіночі проблеми у термінах рівних прав. Але цього замало! Якщо не брати зовсім вже консервативні правові системи, то, в принципі, рівність прав здебільшого прописана. У цивілізованих суспільствах з мінімальною корупцією у судовій та наглядовій системах також досить на високому рівні ці права забезпечено. Проблема у можливостях. І не у теоретичних можливостях, а в умовах, за яких їх можна реалізувати.
Простий приклад: жінка у правлінні корпорації. Добре! Обирають голову. Проходить чоловік. Ні, ніякої упередженості. Тільки жінки почали потрапляти до правлінь відносно недавно, у цієї корпорації, лише 10 років тому, а Боб чекав на цю посаду цілих 18 років! Ну як же ж не дати йому покерувати 2-3 роки до пенсії. А потім буде Джек, що вже 22 роки штани протирає, і т.д. Чи дійде до неї черга раніше, ніж за правилами корпорації її виштовхають на пенсію у 65 років? Хоча рівні права забезпечені, і проти її статі ніхто нічого не має.
Але це американські проблеми. А в нас все драматичніше. В нас весь бізнес, навіть найдрібніший складається з можливостей, які випадають лише один раз. От не продаси верстат цьому підприємству зараз, а воно збанкрутує за рік, і не матимеш з ним другого шансу. Кожний клієнт - новий, нібито старих хтось відстрілює. Ніяких референцій не збереш, ніяких сталих відносин. Жінка і так втрачає час для кар'єри через народження дітей. А з цим часом і низки таких одних-на-все-життя-шансів. Забороніть їй ще додаткові кілька років працювати на свій успіх! При всьому моєму розумінні і симпатії існує практично нульова ймовірність того, що мені вдасться скомпенсувати втрачене такій жінці, пропонуючи їй інші можливості. Бо таких можливостей в умовах убогої української економіки просто не існує у достатній кількості та регулярності. Отже, псевдо захист прав жінки праці обертається для неї закриттям можливостей. І це в Україні називається соціальним захистом!
PS: бухгалтерія, кадри – це в нас практично повністю жіночі фахи. Невже серед представниць цих фахів немає жодної феміністки? Чому тиша? Чому не розшматували цих законодавців, га?
Отже, якщо жінки в нашому представництві народжуватимуть дітей, тоді мені доведеться частину їхньої роботи, пов’язаної з відрядженнями доручити іншим особам. Відрядження у нас це не на багажній полці у загальному вагоні їхати. Якщо є резон, то можна і літаком , машиною, потягом у вагоні СВ. Якщо не їздити за кордон на навчання та не презентувати там свої досягнення, то фактично цим перекреслюються кар’єрні перспективи. Треба було бачити вирази обличчя деяких жінок у залі! Тих, що розуміють…
Спочатку я подумав, що йдеться про спроби захистити від свавілля працівниць підприємств якщо не Ахмєтова з Коломойським, то, принаймні, дрібніших бізнесменів, серед яких більшість – просто казкові неуки та рідкісні покидьки. Вони запросто можуть змусити жінку їздити у відрядження, і їм буде до лампочки її стан здоров’я, здоров’я малих дітей, чи є можливість на когось дітей залишити то що. Вони легко облаштують «добровільну» згоду. Але другою думкою дійшло, що скоріш за все законодавцям на ці проблеми глибоко начхати. Тут інше.
От моя мама любила їздити у відрядження, коли я та сестра були малими. Вона їздила до Ленінграду, Горького, Севастополя, Москви і навіть до Фрунзе (Бішкек). Останнє – це було з розряду курйозу, поїхати, бо інакше ніколи й не побуваєш. А решта – так це незвичні цукерки нам, дітлахам, якісь речі, яких в нашому вбогому місті ніколи не було у продажу. Якщо не поїдеш, то й не буде нічого, якщо не маєш корисних зв’язків серед торгівлі. Але чимало було людей, як чоловіків, так і жінок, які просто патологічно боялися відряджень. Мене й дотепер часом питають, скільки я їжджу, і коли я відповідаю, що за нормами корпорації я можу знаходитися поза офісом 50% часу без додаткового узгодження з шефом (якщо більше – то слід переглядати бюджет), а це означає 26-27 тижнів року, але, на жаль, українські адміністративні справи в мене забирають стільки часу, що я подорожую десь лише якихось 15-20 тижнів, то мене просто з жахом сахаються, а потім до мене доходять відлуння розмов «та на шо воно таке нада». От той, хто вигадав цей «захист» жінок з малими дітьми, і є жлобіною або жлобіхою з цієї категорії. Такі «законодавці» в принципі не здатні мислити системно та створювати щось позитивне.
Звісно, жінок від менеджерського свавілля слід захистити. Я ніяк цього не заперечую. Але законодавство не повинно це робити так, щоб вигравали працівниці масових фахів і невисокої кваліфікації, а водночас втрачали шанси на кар’єру жінки з авангарду трудових ресурсів.
Я нещодавно прочитав статтю на одному неймовірно авторитетному консалтинговому ресурсі США власне про права і можливості жінок, і про те, що слід робити менеджменту, щоб ці права та можливості реалізувалися у корпоративному середовищі. Більшість розуміє жіночі проблеми у термінах рівних прав. Але цього замало! Якщо не брати зовсім вже консервативні правові системи, то, в принципі, рівність прав здебільшого прописана. У цивілізованих суспільствах з мінімальною корупцією у судовій та наглядовій системах також досить на високому рівні ці права забезпечено. Проблема у можливостях. І не у теоретичних можливостях, а в умовах, за яких їх можна реалізувати.
Простий приклад: жінка у правлінні корпорації. Добре! Обирають голову. Проходить чоловік. Ні, ніякої упередженості. Тільки жінки почали потрапляти до правлінь відносно недавно, у цієї корпорації, лише 10 років тому, а Боб чекав на цю посаду цілих 18 років! Ну як же ж не дати йому покерувати 2-3 роки до пенсії. А потім буде Джек, що вже 22 роки штани протирає, і т.д. Чи дійде до неї черга раніше, ніж за правилами корпорації її виштовхають на пенсію у 65 років? Хоча рівні права забезпечені, і проти її статі ніхто нічого не має.
Але це американські проблеми. А в нас все драматичніше. В нас весь бізнес, навіть найдрібніший складається з можливостей, які випадають лише один раз. От не продаси верстат цьому підприємству зараз, а воно збанкрутує за рік, і не матимеш з ним другого шансу. Кожний клієнт - новий, нібито старих хтось відстрілює. Ніяких референцій не збереш, ніяких сталих відносин. Жінка і так втрачає час для кар'єри через народження дітей. А з цим часом і низки таких одних-на-все-життя-шансів. Забороніть їй ще додаткові кілька років працювати на свій успіх! При всьому моєму розумінні і симпатії існує практично нульова ймовірність того, що мені вдасться скомпенсувати втрачене такій жінці, пропонуючи їй інші можливості. Бо таких можливостей в умовах убогої української економіки просто не існує у достатній кількості та регулярності. Отже, псевдо захист прав жінки праці обертається для неї закриттям можливостей. І це в Україні називається соціальним захистом!
PS: бухгалтерія, кадри – це в нас практично повністю жіночі фахи. Невже серед представниць цих фахів немає жодної феміністки? Чому тиша? Чому не розшматували цих законодавців, га?
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
Ти уявляєш, зникло посилання на оригінал твору на якомусь аргентинському сайті, які зробили електронне видання з видання письмового, франзузського (нєісповєдіми путі твои, гасподь) 1937 року! Каже у вступі сам Ортега-і-Гассет, що всі його замітки, які складають твір, були написані у мадридських виданнях 1926го року, але тому що "занадто людські" не втратили актуальність, тому видаються. Добре, що я собі копію зафугачила, а то що б робила. Що за ворог не спить, цікаво? бггг До речі, весь сайт у мене не відкривається за цим посиланням: http://www.laeditorialvirtual.com.ar/pages/Ortega_y_Gasset/Ortega_LaRebelionDeLasMasas01.htm
Я ще навіть другу частину не дочитала, у мене перевтома очей! Потім, як зможу.
no subject
no subject
no subject
От, наприклад, слово "бунт" у самій назві, то зовсім не те, що "rebelión". "Бунт" - то "motín". "rebelión" це коли скидаєш з себе вплив та розправляєш плечі. То теж не "повстання", бо менш пафосне, масове, а більш особисте, інтимне, якщо хочеш. І так всюди. Перекладається "середня людина" як "рядова", і це не погано, але не одне і те ж. Є вдалі дуже моменти, хоча я дуже поверхово дивилась. Але все рівно не те.
no subject
А бунт чи повстання - це складні питання, у слів різних мов семантичні поля ніколи не ідентичні, лише перетинаються, тому однозначно і точно слово перекласти неможливо, якщо це не штучно сконтсруйована термінологія. Отже, про переклади можна сперечатися роками та терабайтами, і все одно не досягнути досконалості.
no subject
Тобі не видається парадоксальним, що перекладач може "пофарбувати" будь-кого так, що навіть стиль йому змінити? Тобто слова - то як одяг? Тоді і емоційне забарвлення міняється, і оцінка. Правда що слова - брехня і всі ми мавпи у більшій чи меншій мірі. Це жах якийсь.
no subject
А буває, що навмисно зайвого "соусу" додають...
no subject
цей "авангард трудових ресурсів" має _виключне_ право на існування.
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
Крім того, не можна дати того, що в тебе у самого нема. Тому, якість українських людей погіршується ще більше навіть у порівнянні з совком. Медицина, освіта, екологія, доходи, власний час, ідеологія, вісутність чи неприступність книжок, тощо. Капєц.
"всі мамочки та діточки добре вдягнені та на декласованих не схожі" вдягнутися то не порозумнішати. Достатку не досить щоб стати людиною.