kerbasi: ('atz'ihb)
Чому комуністи канонізували т.з. "русскую классіку"? Чому інтелігентів з творчими здібностями так тягне до "русской класіки"? Чому вони у цьому виступають єдиним фронтом з ідеологами совкового реваншу? Навіщо власне зараз треба пост-совковим реваншистам протягнути "русскую классіку" до нашої культури?

Відповіді тут, в давній передачі "Радіо Свобода" автора, російсько-американського філософа Бориса Парамонова "Русскіє вопроси":
http://archive.svoboda.org/programs/RQ/1998/RQ.16.asp

"Для того, щоб життя відчувалося, треба, щоб його пообрізали, задавили, зробили недостатнім. Простіше кажучи - голодним. А кращий засіб для цього - його тотально організувати".

"Мистецтво - це тотална організація матеріала, що викликає загострене проживання життя".

"Тоталітарний соціалізм і література - це замість життя, щоб гостріше його відчувати. Коммунізм  організовано художніми засобами за моделлю художнього твору в інтерпретації Шкловського".

"Хто відчуває життя гостріше, ніж людина, котру ведуть на розстріл? Як писав молодий поет Набоков: "Россия, звезды, ночь расстрела И весь в черемухе овраг!" 

І головний висновок:
 
"Література нової Росії не повинна чіплятися за стару літературу, як велосипедист за трамвай. Електрика - у вас"! 

Замініть "нову Росію" у навденій цитаті на нову Україну.

 


kerbasi: ('atz'ihb)

Якщо вже вивчати російську літературу, то я маю свою пропозицію до змісту цього курсу. Я ще раз наполягаю, як в своєму профілі та численних дописах, що так звана русская классіка не варта і паперу, на котрому надрукована, тому що це література є чистими істеричними рефлексіями нероб і написана для таких самих нероб, що жили за рахунок успадкованих маєтків та проливали гіркі сльози з важкої долі їхніх годувальників – селян. Сучасній людині нема чому вчитися з тої літератури.

Але є інша російська література.

Якщо вже викинули зі школи “Повесть о настоящем человеке” – твір однозначно корисний з точки зору виховання молоді – як той, що втратив актуальність, то чому б не замінити його на “Белое на черном” Рубена Гальєго? Попри його екзотичне ім’я це російський письменник. Красномовну його цитату наводить Вікіпедія:

 Я — герой. Быть героем легко. Если у тебя нет рук или ног — ты герой или покойник. Если у тебя нет родителей — надейся на свои руки и ноги. И будь героем. Если у тебя нет ни рук, ни ног, а ты к тому же ухитрился появиться на свет сиротой, — все. Ты обречен быть героем до конца своих дней. Или сдохнуть. Я герой. У меня просто нет другого выхода.

Його мати – Аврора Гальєго, на жаль, вже покійна, народила його, коли була студенткою в Москві. ЇЇ батько – паризький емігрант, генеральний секретар комуністичної партії Іспанії часів диктатури Франко. Як виявилось, що Аврора народила дитину з ДЦП, за особистою домовленістю між генсеком Гальєго і генсеком Брежнєвим дитину віддали до дитячого будинку, а Аврору повернули до батька. Син знайшов матір лише на початку “нульових” років. Про Аврору написав книгу “Дочь генерального секретаря” її колишній чоловік, письменник Сергій Юрьенен. Цю книжку також можна давати читати старшокласникам, щоб знали за якою такою країною так ностальгують їхні батьки.

Роман "Белое на черном" отримав премію "Букер - Открытая Россия"  2003-го року, як кращий російськомовний роман.

Якщо потрібен майстер мови, мови чистої, без комуністичного новоязу, тоді нам не обійтися без Гайто Газданова, колишнього офіцера армії Врангеля. Школярі оцінили б “Вечер у Клэр”, де є і дитинство, і юність, і кохання, і війна очами білого офіцера у Криму. 

Як не згадати майстра епітетів і несподіваних тропів Дмитра Савицького з його романом “Ниоткуда с любовью”? А разом з чудовими художніми мовними витівками молодь дізнається про те, як всі явища “кримінальної революції” 90-х мають походження, ба більше – мали місце, ще в СРСР 70-х років. Ну і книга є просто гімном джазу, одою Парижу і Франції, отже, в ній зійдуться два вектори культури: романтичний франкофільський і протестний атлантичний.

Не можна оминути саркастичні твори Абрама Терца (псевдонім, під котрим писали Даніель і Синявський) “Человек из МИНАПа” і “День отрытых убийств” про совєцьке життя і ідеологічні постулати. Письменники відсиділи на зоні за публікації за кордоном.

Стругацьких ще можна додати. В Сталкера всі підлітки зараз грають на компах, от і дізналися б звідки це все походить, що компьютерним іграм передує майстерність письменника, художнє кино, художній твір. А для позакласного читання порекомендувати "Улитку на склоне" і доручити дізнатися від старших, які совєцькі реалії ховаються за абсурдистськими образами роману.

Чи погодиться товариш Табачник, щоб такі твори читали діти? Даю стовідсоткову гарантію, що ні. Бо насправді йдеться не про власне русскую літературу, як літературу створену русскіми за менталітетом і культурою авторами руською літературною мовою,  а про затверджену совєцьким агітпропом добірку, що має обслуговувати певну ідеологічну надбудову. Звідси й таке затяте підживлення вже майже столітнього міфу про те, що не може бути культурної людини без читання двох десятків книжок дюжини авторів - дуже невдалих у житті, проблемних психологічно і жахливо віддалених як від реальності сучасного їм життя, так і від власне самої руської культури - і що бажати іншого не тільки не треба, а й шкідливо для культури і особистого розвитку.

 На жаль, русофіли-інтелігенти проковтнули більшовицьку пігулку під назвою “русская классіка” і готові з радістю прийняти повторну.


kerbasi: (Default)

Три чверті чи одна чверть? А, може, дві третини? А половина не краще? А моя відповідь – НОЛЬ! Це про пропорцію вивчення російської літератури у школі. Вирішіть питання з вчителями, щоб не чіплялися до ваших дітей, коли ті не знатимуть геть жодного рядка з великої російської поезії, жодного твору не менш великої прози. Кого у житті охопить сверблячка, той набереться вже у порядку хобі.

Я щиро дякую гаспадіну Табачнику! Своїми планами пропорційності літератур він спровокував дискусії в українському інтернеті, а ті дискусії відкрили мені очі на те, що саме не дозволяє бути нам незалежними. Це те, що багатьох з нас тягне у спільний з русскімі і всім совкагалом культурний і мовний простір. На примітивному рівні це виливається у писання російською, бо більше читачів. На загальнокультурному рівні – у свідомому і підсвідомому цитуванні російських класиків (того ж Грибоєдова) навіть в українських текстах. На більш витонченому рівні – у прагненні читати, читати і ще раз читати самим і впарювати дітям російських класиків.

Я впевнений, що ми станемо дійсно незалежними, коли російська література, як вагомий культурний чинник, зникне з нашої загальнонаціональної інтелектуально-духовної сфери. Я, наприклад, нічого не знаю про літературу угорську, крім якихось оповіданнячок про підпільників часів другої світової. Особливо запам’ятався якийсь Іштван Надь, котрий спрямував у прірву вантажівку з німцями. І все. А хтось знає угорську літературу. А той – польську. А та – французьку. А он той пан – російську. Ось тоді буде дійсна незалежність. Допоки російська література буде жити в нас усіх до одного, росіяни не вважатимуть нас окремим народом. І матимуть рацію!

Якщо хтось хоче, хай ллє сльози над трупом Анни Кареніної, хай смердить немитим тілом і штопає сорочку окупанту разом з Платоном Каратаєвим, хай компостує мозки коханій/коханому разом з князем Мишкіним, Базаровим та рештою імпотентів, хай глузує над вчителем давньогрецької мови Бєліковим, хай віддається іншому і вік зберігає йому вірність, придушивши свої почуття та начхавши на почуття іншої людини, разом з Тетяною Ларіною, нудьгуйте разом з Печоріним, нібито ви собі кілька життів відміряли. Ну ж бо, уперед! Звісно, є люди з екзотичним хобі.

А може, краще звільнити свою голову від чужеродного та застарілого ментального сміття?

Всі розмови про те, що зараз, якщо ти українець – переходь на українську мову, - це суцільна нісенітниця, якщо українською мовою у вас в голові пушкіни-плюшкіни. Вивчить вже якусь мову (мови) і годі вештатись російськими сайтами. Дайте вже Росії незалежність від вас. Дайте росіянам право на їхню літературу без вас на додаток. Звільніть їхній культурний простір від себе. Досить їх тримати в кордонах колишньої імперії!

Хай живе незалежна Росія! Від нас незалежна.

kerbasi: ('atz'ihb)

Хочу зберегти для себе на майбутнє посилання:
http://magazines.russ.ru/october/2007/1/dr9.html
Те, що Чехов, як, до речі, й інші так звані "русскіє классікі" насправді не варті й паперу, на котрому їх друкують, я для себе відкрив давно. Від повноцінних людей їх відрізняє те, що вони добровільно і свідомо займалися проектуванням засобів, знарядь, методів, за допомогою котрих них самих і їм подібних потім не просто нищитимуть, а будуть модифікувати генетично, щоб у суспільстві існувала лише зграйка начитаних полудурків, а не інтелектуальний клас.Трошки конкретики є тут:
http://kerbasi.livejournal.com/38108.html#cutid1
Тепер з вищенаведеного посилання я знаю, що один з горе-класиків ще й лівак, що лише підтверджує мої давні висновки.


kerbasi: ('atz'ihb)

Сьогодні писатиму про давньогрецьку мову, сучасність, освіту, інтелектуалізм, горе-класиків і антибіотик проти невігластва.



Читати далі )
kerbasi: (ναυτής)
Питання у френдки, чим би гвалтували наші вуха жінки-водії: не Кругом, либонь.
http://olazbohopola.livejournal.com/15617.html

З моїх спостережень, яка музика лине з віконок авто з водіями-жінками, там не блатняк, але "галімая папсня" або якесь ретро. Взагалі, якщо ви живете у Києві, можете кілька хвилин (не більше, щоб не знудило) послухати Радіо Алла, що з квітня на хвилі колись непоганого Радіо One.

Коли у людей недорозвинені почуття (по-науковому: низький емоційний інтелект, зануди та зацікавлені хай гуглять emotional intelligence - мене прохання не питати, що це), їхня емоційна сфера зводиться до примітивної сентиментальності. А цю сентиментальність "заливають" такими ж примітивно сентиментальними і гіпер-емоційними піснями. Людині з розвиненою чуттєвістю нема необхідності рвати собі душу, як комунікабельній людині не потрібен алкоголь для полегшення спілкування з собі подібними.

Якщо ви вважаєте, що блатняк - для недорозвинених емоційно чоловіків, а "алла" - для таких саме жінок, і це все, ви помиляєтесь. Для русо-совецької культури притаманне посипання солі на рани замість розвитку культури почуттів. Звідси й така фанатична вчитуваність у т.з. літературну класику. Ні, в класиці нічого поганого, тільки в русо-совєцькій культурі її читають до істерики з психозом, накручуючи собі емоції, замість підживлення розуму. Ось недорозвинені начитані інтелігентішки полюбляють іншу сентиментальну музичну примітивщину: т.з. русскій раманс і бардівську пісню.

Я знаю, що з моєю оцінкою русскава раманса і бардівства зазвичай інтелігєнтішкі не погоджуються, починають глаголомъ жечь серце, висєкать іскри з души, вкладивать душу, бити в бубен і махати шашкою, але попереджую, що це все марно, все одне ви - емоційно примітивні істоти, і вся порівняльна історія, соціально-економічний і культурний розвиток завжди на користь тих народів, котрі не мають цих вазвишенна-примітивних жанрів.

October 2017

S M T W T F S
1234567
8910 11121314
15161718192021
22232425262728
293031    

Потоки

RSS Atom

Популярні теги

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Saturday, 21 October 2017 03:04 am
Powered by Dreamwidth Studios