kerbasi: (Default)
Типові споріднені ситуації для бізнесу (розділяю тільки для легшого розуміння), які повністю можна перенести на політику та держуправління.

1. Консалтинг. Клієнт з величезними планами. Проект. Десь на півдороги клієнт лякається масштабів змін, розраховується та зістрибує. Начебто матеріальних збитків консультанту немає, але роки йдуть, зусиль маса, а в портфоліо жодного закінченого проекту, щоб самі за себе свідчили без пояснень. В результаті, коли чуєш про великий проект, двічі, а то й тричі подумаєш, чи варто заради нього якісь поточні справи відсувати.

2. Великий бос або власник наймає менеджера під великі бізнес-наміри. Менеджер наймає команду. Через деякий час власник або біг-бос передумав. Менеджер пішов. З недоробленими завданнями, з етапом ділової біографії, який в сі-ві викликатиме питання. Команда - то ще гірше, особливо тим, хто розраховує на постійну зайнятість. Отак при зустрічі з черговим ентузіастом з грошима та планами двічі засумніваєшся в глибині та тривалості того ентузіазму.

Українська політика перетворила навіть суто функціональні посади в політичні, коли навіть посади директорів держпідприємств є предметом політичного торгу. Навіть посади шефів райвідділків. Ось тому й бачимо серед наявних кадрів для державних посад (про негідників мови не ведемо) лише авантюристів, політиканів або тих, хто швидко втікає.
kerbasi: (ναυτής)
Передовсім я хочу подякувати всім, хто підтримав тему запропонованого бойкоту Криму. Навіть незважаючи на глупу ніч дискусія точилася жваво. Тобто тема хвилює. А подвійно я хочу подякувати тим, хто зі мною не погодився і надав контр-аргументи.
http://kerbasi.livejournal.com/206018.html

Взагалі, я навмисно тему загострив з метою експерименту. Дивіться, що ми маємо. Вже два місяці йде кампанія по соцмережах за бойкотування товарів, які виробляють підприємства регіоналів. Логічно було б зробити наступний крок і почати бойкотувати півострів, який повністю належить регіоналам та їм подібним. Контрольоване ними фактично усе: і земля, і господарство, і природні ресурси. При чому на відміну від інших регіонів, півострів має ще свою автономію, яка дає можливість ще проводити власну політику. Втім, ця ідея виявляється не є популярною. Аргументи зводяться до трьох речей:

а) там також є добрі люди;
б) нам подобається туди їздити, і ми не маємо прийнятних та підйомних альтернатив;
в) перебуваючи там, ми сприяємо тому, що кримчани призвичаюються до українців та української мови.

Звісно, ЖЖ та мій блог у ньому і поготів не є репрезентативною вибіркою. Але з практики та інтуїції видно, що це цілком відбиває настрої україноцентричної частини суспільства.

В принципі, стосовно товарів регіоналів можна навести такі само аргументи:

а) на їхній підприємствах також працюють добрі люди;
б) часто вони виробляють дуже непоганий продукт, який нелегко замінити;
в) купуючи їхні товари, ми сприяємо економічним зв'язкам між регіонами, що само по собі добре для єднання нації.

Отже, різниці особливої між наслідками однієї та іншої ініціативи не видно. А пункт в) в обох випадках, взагалі, не має виирішальної ваги у масштабах суспільства без наявності потужного інформаційно-просвітницького впливу на "хороших людей, які там теж є". А про такий вплив годі й говорити: скільки-скільки ЗМІ належить "хорошим людям"?

Якщо розглядати ситуацію з точки зору радикальних політичних ініціатив, як то бойкотування товарів, що поповнюють ворожі капітали, то наочним є брак політичної волі. Це не обов'язково погано. Це даність, яку треба прийняти, що вона є така, яка вона є. Українець в середньому не хоче йти на принцип і до кінця. В цьому є багато позитивного. Саме через це в нас "кримінальна революція" 90-х не була такою кривавою, як в Росії. Саме через це наші загострення у тому ж Криму, тертя у Закарпатті та на Донбасі аж дотепер не призводили до серйозних конфліктів. Але слід враховувати й зворотні наслідки: через це в нам і не було ніколи реальних реформ, через це до влади пролізли стіль негативні персонажі, через це у великому бізнесі майже немає етнічних українців (а не через єврейсько-московсько-польську змову, як вважають в деяких партіях).

Це все б було не так страшно - ну хай буде повільна еволюція, проте без жертв - якби тепер не склалася інша ситуація. Вперше для України, західної - з часів другої світової та десятиліття опісля, для решти - вперше з громадянської війни 1920-х, склалася ситуація, коли в країні з'явилася сила, яка власне має волю і готова йти до кінця. І це небезпечно, тому що, як демонструють події грудня-січня, ця сила йде вразнос від безкарності, від легких шалених грошей, які їм тепер навіть красти-боятися не треба  - просто знай свій ранк та бери відповідно, що тобі дозволено або з бюджету безпосередньо, або вичавлюй з наданої тобі території.

Є ще один момент, якому багато людей схильні не приділяти уваги. Вже мабуть всім відомо, що не буває нічого безкоштовного. Якщо безкоштовно отримує один, це означає, що оплатив інший. Навіть якщо не йдеться про готівкові гроші. Якщо ви віддали дитину на догляд мамі, значить, ви отримали вартість послуг няньки. А ваша мама вам подарувала цю вартість. Кажете, нічого їй не коштувало? Коштувало! Якби доглянула сусідську дитину, заробила б собі на поїздку до Криму.
Це вартість втраченої альтернативи, як це часто називають економісти та фінансисти. І скоріш за все ви колись їй сплатите. За інших обставин. Хоча б догляданням та витратими на ліки та лікарів, коли вона стане хворіти, бо не відновлювала своє здоров'я, опікуючися вашими дітьми.

Якщо попередні тези зрозумілі, йдемо далі. Так само, як не буває нічого безкоштовного, не буває ненасильницької зміни влади. Держава сама по собі за визначенням це інституція, яка має монополію на використання насильства в установлених законними органами межах та випадках. Переспрямувати цю монополію ненасильницьким шляхом, якщо заблоковані конституційні засоби ротації влади, не можливо. Якщо не чините насильства ви, чинить хтось інший. Наприклад, опозиційний політик в кулуарах, який погрожує високопосадовцям. Військовий командувач, що перейшов на бік протестувальників, погрожує можновладцям застосуванням зброї, навіть якщо прямо про це не каже. Бо ясно ж, що в нього зброя та підконтрольні, лояльні йому підрозділи.

Якщо у вас достатньо духу стояти під кулями "пєтухів", але при цьому бракує політичної волі йти до кінця зі змінами у своєму житті (відмовитися від Криму, наприклад), військовий командувач це відчує і на ваш бік не перейде. А якщо й перейде, то нова влада не проведе радикальних змін у країні. Отже, враховуючи миролюбність зрізу україноцентричної частини суспільства, слід налаштовуватися на довгий еволюційний шлях розвитку України.

PS: про бан всіх, хто їздитиме до Криму, це було перебільшення. Але однозначно буде бан тих, хто сам, не будучи послідовним радикалом, вчитиме інших правильному патріотизму.
kerbasi: (ναυτής)
Деякі читачі питають, чому я нічого не роблю для революції.

Йдеться не про патрулювання майдану морозними ночами, не про прибирання території і нарізання канапок. Йдеться про інтелектуальний внесок, подання ідей. При чому навіть один читач запропонував виступити з промовою на трибуні Майдану.

Цей мій блог існує без малого п'ять років. До нього я два роки писав на "Народній правді". При чому я завжди писав статті, які можна назвати кістяками програм та аналітики. Кістяки - тому що за певних умов, тобто бюджетів, їх можна доопрацювати до реальних програм та аналітики. За ці роки мої матеріали читали, зі мною дискутували, репостили чимало представників політичних партій та громадських рухів. Які ще виступи на майданах потрібні? Беріть, доробляйте! Або краще запропонуйте співробітництво. Втім, це вочевидь не їхня мета. По соцмежах вони нишпорять у пошуку, чого б скопіпастити та подати своїм керівникам, як продукт власного розуму.

Ви, напевно, у житті неодноразово стикалися з тим, що у кваліфікованих фахівців часто буває малоприємний характер. Принаймні, я таке регулярно читаю у френд-стрічці. Ось я є кваліфікований фахівець і в мене поганий характер. А поганий він через те, що дуже багато зусиль доводиться витрачати на боротьбу з неуками і плагіаторами, з маніпулятивними критиканами і акторськи майстерними демагогами. Я не пійду зайвий раз на Майдан, щоб кричати з трибуни: "Хочу бути міністром вашого тіньового уряду"! Тому що я не роздаватиму мільйон примірників мого сі-ві присутнім на Майдані. І не промовлятиму у морозне повітря годинних лекцій зі складної тематики.  Я навіть не піду до штаб-квартири політичної партії, бо надто багато за життя доводилося пояснювати, хто я такий, починаючи з охоронця на вході. А після охоронця хто буде? Той дрібний служака, який тягне думки з соцмереж і видає за свої?

Так, я дуже високої думки про себе. Так, я мислю негативно про український політикум та громадський сектор. І я впевнений у рації цього зразку народної мудрості: сіно за коровою не ходить. Ось очільники політичного та громадського сектору і є корова, а в мене є для них інтелектуальне сіно. При чому НЕ безкоштовно. Кажете, в майданейрос грошей немає? От нещодавно прикинув за інформацією однієї френдеси, що тільки одна доброчинна організація, що частує Майдан супами та чаєм, витрачає щодня води на десять тисяч гривень. А це лише кілька тисяч порцій. На Майдані споживається значно більше. Гроші є. Якщо їх немає на ідеї, програми, плани - хай шукають спонсорів. На те вони й політики.

Я радий допомогти своїй країні, але для цієї допомоги мусять бути створені канали. Як для добровольців на патрулювання майдану та нарізання канапок є анонсовані місця, куди звертатися. Інтелектуальна допомога справа більш тонка. Її потенційні виконавці люди тонкої організації та з малоприємним характером. До нас політикам та очільникам громадських рухів  слід самім звертатися. Корона не спаде. А інакше будуть ще на сто майбутніх виборів ходити з програмами, повними бздур, та сто майбутніх революцій в них будуть без плану.
kerbasi: (ναυτής)
Спробую поставити та відповісти на питання: а яка може бути правильна політика по відношенню до етнічної культури?

Спочатку поясню, що я маю на увазі під етнічною культурою. Це автентична культура конкретно взятого етносу в широкому сенсі слова, від способів виготовлення знарядь праці, землеробства та ремісництва до форм духовної культури, як то усна народна творчість, пісні, танці, музика. Звісно, сюди потрапляє і етнічний одяг, і етнічна кухня, і етнічний ландшафтний дизайн («садок вишневий коло хати») і етнічний дизайн інтер’єрів.

Зараз у західному світі набирає обертів тренд повернення до традиційних технологій. Особливо це проявляється у виноробстві та виготовленні деяких продуктів харчування. Хоча й не тільки. Згадують часто і про меблі, і про той самий ландшафтний дизайн, флористику і т.д. Там, де традиції повністю втрачені через дуже тривале, протягом кількох століть, масове виробництво, там шукають, де можна запозичити. За рецептами виноробства їдуть, наприклад, до Грузії. Як не дивно, але кажуть, що залишки традиційного виноробства зберігаються ще деінде у південній Німеччині, щоправда там клімат зовсім не такий, як у ключових виноробних країнах, тому досвід Грузії цікавіший. Традиційне виробництво сиру шукають у Швейцарії. Там ще можна знайти людей, які пам’ятають, як сири вироблялися п’ятдесят років тому, а саме півстоліття тому виробництво сирів у цій країні ще лишалося значною мірою традиційним.

Однак, головне, що мені вдалося підслухати в розумних людей, це те, що цей пошук це зовсім не консервація. Консервація часто веде або до музейного пилу та карнавального кітчу або до ідеологічної «шароварщини». Хоча в деяких сферах немає іншого засобу, ніж консервація: якщо ви знаєте, якусь бабусю, яка співає незвичних колядок, то мерщій за диктофоном, поки вона жива, бо з нею піде пласт культури, про який вже ніхто ніколи не дізнається і не відтворить.

В обговорюваних же у цьому дописі сферах головне – знайти те, що продукується традиційним способом, і перенести його у середовище з сучасними технологічними та маркетинговими можливостями. Звісно, традиційне вино чи сир ніколи не конкуруватимуть за кількістю пропозиції та ціною з масовим виробництвом (яке часто, майже завжди себе декларує «традиційним»), але свою нішу, значно більшу, ніж одне ізольоване господарство старих людей у віддаленому селі, займе.

Такій політиці сприяють і держави, впроваджуючи концепцію «контролю справжності походження». Хто не знає, що це таке, прошу звернутися до Вікіпедії:
http://en.wikipedia.org/wiki/Appellation_d'origine_contr%C3%B4l%C3%A9e
Там є і «панятними» мовами, українською немає, тому що .

Власне, в Україні кухня є прикладом дуже вдалого перенесення етнічного у сучасне. Але тільки сама кухня в сенсі набору характерних страв, а не виробництво інгредієнтів та продуктів. Українське сало, сири, ковбаси, вино, алкогольні настоянки цілком заслуговують на захист за допомогою контролю справжності походження. Це і традиції зберегло б, і якість підвищило, і дало б можливості виходу на ринки гурманів всього світу.

Невдалий приклад перенесення у сучасність – одяг. Так, вишиванки. Вони стали маркером, чого завгодно, тільки не одягом. Політично навантаженим маркером. А чому? Тому що не з низу процес пішов, а з революційної сцени та з чиновницького кабінету. Це не означає, що друга спроба не вдасться. Пробуйте!

Щоб у читачів не склалося враження, що можливості перенесення етнічного у сучасне вичерпуються тільки побутовою матеріальною культурою, наведу приклад – щоправда не український – з музики. У мене є тег «мій плейліст», а там кілька статей про грецьку музику. В деяких з них я описую жанри сучасної грецької музики, які утворені на основі етнічних (або ширше – народних) жанрів, і при цьому стали масово популярними. Від етнічної відокремився жанр «лаїкі» (буквально: народна), але це не фольклор, а популярна сучасна музика на дещо осучаснених традиційних та сучасних інструментах, рембетіко – пісні міських низів, ошляхетнені до рівня якісної масової культури, не те, що російський «шансон» і т.д. У нас, на жаль, етнічне зведене тільки до родинних посиденьок, або у шароварному вигляді – до офіціозу, у кітчевому – до різних фестів. Сучасна міська пісенна творчість – блатняк. Щойно йдеться про більш-менш прийнятні масові жанри, одразу ж все запозичене або глобалістичне, навіть якщо й українською мовою співається.

Отже, що робити? По-перше, поясніть своєму улюбленому депутату, що таке «контроль справжності походження», і нехай готовить законопроект і список продуктів /додайте, яких саме/. По-друге, скажіть вашим улюбленим поетам та композиторам, щоб не цуралися впроваджувати у маскульт етнічні пісенні форми, але не переспівами «Ти ж мене підманула», а написанням та виконанням сучасних творів на основі етнічної спадщини. Карочє, хай пару тижнів послухають грецьке музичне радіо в інтернеті – і все зрозуміють.

По-третє, поясніть вашому улюбленому підприємцю, що ви хочете, щоб у вас дома був етнічний посуд, етнічні меблі, одяг, але виготовлені з урахуванням вимог сучасності (тобто не будете ви їх на порозі та на колінах ладнати, якщо що, та й якість мусить бути гарантована, матеріали перевірені і т.д., і не будете ви якусь бабусю за 1000 км шукати а хочете будь-якої миті приїхати до супермаркету та купити). На межі 90-х і нульових, коли почалася ера гіпермаркетів, в них цілі ряди були заставлені посудом в етнічному стилі. Де це все? Скажіть, що хочете рідного.

От десь так можете додати ще пунктів.
kerbasi: (Default)
Я у багатьох дискусіях за останні два роки наполягав, що голосувати слід відповідно до своїх інтересів. У нас суспільство ще не має чітко окреслених класів та верств, втім, якщо трохи порозмислити, то не така вже й складна задача, щоб якось себе вирізнити від інших та знайти з кимсь спільне. Якщо це спільне надто абстрактне, як «світле майбутнє» або «українська Україна», тоді готуйтеся до того, що у вашому омріяному, вистражданому, вибореному світлому майбутньому та українській Україні може не знайтися вам місця.

Мене не дивує сам факт того, що хтось у суспільстві голосує за ВО «Свободу». Ця партія має прихильників, достатньо багато прихильників, які погоджуються з кожною літерою в програмі партії, і промовах провідників, в контенті на офіційному сайті. Якщо є такі прихильники, партія має знаходитися у парламенті. Я б скасував прохідний бар’єр взагалі, щоб всі партії, які набирають достатньо голосів, щоб провести одного цілого депутата (не будемо ж ми ламати голову, яку частину кандидата занести у сесійну залу, якщо голосів тягне на 0,13 депутата), були представлені в головному представницькому органі. Отже, присутність ВОС у ВР для мене абсолютно нормальне явище. Питання викликає мотивація голосування багатьох людей, які не дуже схожі на тих, хто погоджується з кожною літерою з програмних положень ВОС.

Уявимо собі людину, яка займається перекладами з англійської американських мультиків та фільмів. А це що, як не розбещення дітей та молоді? Що, як не ліберастія з політкоректністю? А хто з цього найбільш користі має? Жидівське телебачення, ні? От власне людина дуже ризикує втратити роботу, якщо не більше.

Культурні люди любить читати книжки, слухати музику. А що в нас там з сексуальною орієнтацією Оскара Уальда? А Чайковського? Я вже не кажу про сучасних представників світу літератури та мистецтв. Отже, втратять культурні люди свої книжки та музику. Будуть за кордон їздити за високою культурою. Навіть на компі зберігати файли боятимуться, бо як за порно карають, так і за інший недозволений контент каратимуть.

Людина не знайшла себе серед розповсюджених релігій? Обрала язичництво? Фундаменталістська більшість у ВР вкаже вам, хто тут традиційний, правовірний. В Дніпрі не хочете скупатися? Як князь Володимир народ скупав…

Вважаєте себе середнім класом? Податок в 15% подобається? А буде 20 і прогресивна шкала. Здавалося б нічого, але «прогресивність», тобто рівні заможності, з яких починається збільшення ставки визначатиметься відповідно до уявлень про багатство не київського середнього класу, а тернопільської бідноти. Гадаєте, перебільшую? Тоді нагадаю, що за Кравчука з доходу рівня 600 баксів на місяць ставка оподаткування сягала 90%. Тоді й привчили всіх до зарплат у конверті. Кучма це дещо виправив, впровадив складну шкалу з фіксованою сумою та змінною частиною на перевищення граничного рівня ставки, в результаті при доході близько 800 доларів на місяць сумарний податок (ставка + фіксована частина) сягав аж 42%. Чому тепер мусить бути інакше?

ПР, КПУ, ВОС та окремі депутати з Удару та ОО, як, впевнений, і більшість мажоритарників легко складатимуть ситуативну моралізаторську та соціал-популістську більшість. Тому наведені вище сценарії, я впевнений, є цілком реалістичними. І якщо вони реалізуються, в ЖЖ почнеться скиглення від обурення та розчарування, а я нагадуватиму, що це все стало можливим через брак усвідомлення ненайгіршими людьми України їхніх власних інтересів.
kerbasi: (Default)
У дискусіях навколо програм політичних партій напрочуд великою кількістю коментаторів було висловлено таку думку, що програми партій аналізувати не потрібно, бо ніхто їх виконувати не збирається, оскільки головне в партіях – спонсори-лідери, а програма вже підтягується під електорат (у кращому разі) або просто існує для проформи, бо партія повинна мати програму (у гіршому разі).

Я з цим не погоджуюся і вважаю, що програми партій аналізувати потрібно.

1. Якою б програма не була притягнутою за вуха, вона є індикатором поглядів та системи цінностей засновників партії. Не завжди прямим індикатором, але доволі красномовним.

2. У випадку, якщо партія раптом прийде до влади, її керівники почнуть втілювати ту політику, яку розуміють, і візьмуть її з власних програм, бо іншого просто не буде під рукою. Якщо ви помітили, я у своїх дописах найбільше уваги приділяв саме суто технічним питанням, які пересічного виборця в Україні мало цікавлять, а саме запропонованим податковим змінам та регулюванню зовнішньоекономічної діяльності. Ці пункти й викривають справжній професійний рівень, а також світогляд тих, хто консультує партії, і власне стане у разі перемоги писати постанови, накази, рішення, державні програми тощо.

3. Я, взагалі, не дуже розумію логіки інтелектуала, який чимсь не цікавиться і пояснює це тим, що ніхто не цікавиться. Ну то й що, що ніхто? Ви асоціюєте себе з тим НІХТО? Може, тоді і звати вас НІЯК? Чого тоді дорікати політикам, що вони вас ігнорують, якщо ви самі через соцмережі посилаєте чіткий сигнал політикам, що ви їхніми програмами не переймаєтеся?

Власне роль інтелектуала у суспільстві - формувати добірні меншини на відміну від людей маси і на противагу їм. Самоусування від цієї ролі перетворює інтелектуала на інтелігента совітського штибу, який здатний тільки демонструвати суспільству свої неврози, а не інтелектуальну позицію, і зрештою - перетворюється на людину маси.
kerbasi: (Default)
Мене дуже сильно дивує, що сучасним, освіченим українцям слід пояснювати, що таке шароварщина. Хтось вимагає академічних вичерпних визначень. В когось без наявної причини починаються прояви лютого баттхерту. Справді ж, невже нам все дитинство тільки й робили дорослі, що давали академічні визначення, що таке добре та що таке погане, що таке смак, що таке несмак?

Для мене, того, хто закінчив школу ще до початку перебудови, потанцював гопака на вечорах з дня утворення СРСР та УРСР, кому мама ночами з бозна чого вигадувала, як пошити імітацію національного костюму, бо класна керівничка сказала у понеділок, щоб на середу в усіх було, а купити ніде та й навіть матеріал ніде не дістанеш, писав бздури до стінгазети про замордованого панами Тарасика, який перебачив щастя українців разом з братніми народами під проводом єдино істинної сили, на тижні української мови та літератури, поняття шароварщина абсолютно самоочевидне і не потребує визначень. Впевнений, що й молодшим культурним людям також не важко.

Спробую пояснити на пальцях. Оскільки принаймні два читачі для ілюстрації мені моєї ворожості до українського редукували тему до рівня «українські шаровари проти джинсів у Техасі», я також на пальцях поясню свої думки на прикладі громадського харчування.
Якщо зайти у «Пузату хату», то побачите там недорогу народну їдальню в етнічному дизайні з українською їжею, яку дійсно готують та їдять в українських родинах. Про якість можна сперечатися, але решта цілком нормально. От ще на чернігівській трасі є майже непомітна харчевня, зроблена без дизайнерів: там готують і напевно прикрашали приміщення прості сільські тітки своїми вмілими сільськими руками на свій здоровий сільський розсуд. Там небагато суто етнічного – навіть не згадаю, хоча щось було напевно – але там ти розумієш, що ти знаходишся в українському закладі. І навіть такий зайда, як я, кому чимала частка читачі відмовляє в «справжності», там почувається своїм. Хоча офіціантки могли і вивчити мову далі побуту, бодай щось винести зі школи: в них мова автентична, от тільки слова «рахунок» в сільській хаті вони не чули ніколи, тому в них «шшьот».

Це були позитивні приклади.

Втім, якщо завітати до ресторанів Поплавського, що на одеській трасі, то двох думок бути не може – квінт-есенція шароварництва. І ніякі теоретизування тут не потрібні. Це або відчуваєш, або ні. Дивно, що багатьом читачам, як я бачу з дискусій, так важко відрізнити етнічні культурні форми від несмаку кон’юнктурного, політично забарвленого (лизнемо владі, якщо вона українофільська, продемонструємо, що ми "соціалістичні за змістом, національні за формою", якщо влада совітсько-реваншистська), з частим запопадливим спрощенням для панських чужинських голів.

Шароварщина була певною мірою навіть корисна за часів тотальної русифікації, принаймні, нагадувала нам, що ми у субстраті українці, але коли її перетягнули до незалежної доби, то вона стала гидкою отрутою, яка таки не дала українству відновитися у формі сучасної нації.

UPD1: Шароварщина крокує Україною:
http://lembitkoroedov.livejournal.com/1619450.html

UPD2: найкраше визначення шароварщини від МШФ [livejournal.com profile] smijana :
http://kerbasi.livejournal.com/150575.html?thread=4008239#t4008239

UPD3: підсумок дискусій під підсумковим постом:
http://kerbasi.livejournal.com/150575.html?thread=4009519#t4009519

UPD4: "Моя нелюбов абсолютно раціональна і має просте пояснення. Просто на цій шароварщині Українці як нація починаються і закінчуються":
http://kerbasi.livejournal.com/149381.html?thread=4022661#t4022661
kerbasi: (Default)
Прочитав у френд-стрічці кілька реакцій на підписання губернатором Малоросії мовного закону, і особливо мені сподобалося, де закликають радше гострити розум, ніж вили. Додам тільки, що Україну може зберегти саме Україною, а не пост-УРСР чи ще гірше – Малоросією або Окраїною Московії – не просто розум, а критичний розум.

Український інтелектуал мусить абстрагуватися від своїх теплих спогадів дитинства, від світлих асоціацій зі святковими посиденьками, і нарешті увімкнути саме критичний розум і перестати оцінювати політиків, виходячи з того, чи подібний тембр їхнього голосу на дідусевий, чи схожий він на позитивного героя народних казок та іншого подібного мрійництва, яке, на жаль, міцно засіло в українських головах. Слід також вже нарешті подолати страх та розтулити широко очі і подивитися на реальність, як вона є, а не заміщати її штучно створеними середовищами навколо етно-фестивалів та літературних посиденьок, на основі котрих потім робити висновки, що «ще не вмерла Україна». Не вмерла, але помре, як будь-яка система, на чолі якої стоїть керманич з нетверезим мисленням. А інтелектуал і є керманичем.

Це дуже-дуже погано, коли цілком притомні в інших питаннях, талановиті, працьовиті, культурні люди, щойно йдеться про одного відомого ключового політика беруться запекло стверджувати, що цей політик виконав передвиборчу програму, хоча – ну, навіть не можу слів підібрати – все ж насправді очевидно.

Це дуже-дуже погано, коли цілком притомні в інших питаннях, талановиті, працьовиті, культурні люди, кидаються захищати лицеміра-митця, попри чорним по білому висловлені ним думки на підтримку правлячого режиму.

«Свій до свого по своє» - це гасло не може використовуватися за сучасних умов. Прихильне, поблажливе ставлення до будь-якого покидька тільки тому, що він розмовляє українською з правильною вимовою та нагадує архетипічні зразки, засвоєні у дитинстві, - це шлях до самоізоляції, відштовхування від себе людей з критичним, прогресивним мисленням, зрештою –шлях до гниття. Такий соціум збере людей з з завзяттям, але залишиться без людей з стратегічним мисленням. Власне це ми маємо можливості бачити на практиці: не народжує українське суспільство нових лідерів.

Такий соціум завжди перемагатимуть противники, що мають більшу економічну, політичну, воєнну вагу. Коли ти слабший, ти можеш перемогти тільки критичним розумом. При всій повазі до героїв, все ж таки крапку у війні ставить той, хто здіймає прапор над останнім осередком спротиву, а не той, хто гине за велику справу, залишаючи її недовиконаною.
kerbasi: (Default)
В дискусіях виникла порада домовлятися про терміни. Отже, сьогодні поясню, що під поняттям «інтелектуал» я маю на увазі у дописах у цьому блозі.

Інтелектуали. Я в своїх дописах стараюся дотримуватися власне західного (тобто з джерел, якими я користуюся) вжитку слів, які належать до суспільної сфери. Тому в мене інтелектуал - це той, хто заробляє або "чистим" розумом, або додає розумову діяльність до психомоторики, при чому частка розумової діяльності за своїм впливом на результат має бути не менша за психомоторику (наприкад, хірург).

Втім, в читачів є тенденція додавати до слова "інтелектуал" таких саме моральних вимірів, як до слова "інтелігенція", тобто інтелектуал дорівнює інтелектуальній еліті, що занадто.

Інтелігенція, як прошарок, який не стільки визначається джерелом доходів, фахом та посадою, як самоусвідомленням та приписуванням собі певної моральної місії, тепер на Заході також починає з'являтися, поки що здебільшого навколо університетів та неурядових неприбуткових організацій. Особливість інтелігенції - залежність від істеблішменту попри критичне або навіть вороже налаштування до нього. І в царській Росії, і в СРСР інтелігенти отримували гроші з посад, даних державою. На Заході своїм існуванням нова інтелігенція також завдячує філантропічній частині ненависного капіталізму та державі, яка створює резони існування для інтелігентів (Наприклад, якщо держава декларує права - з'являються правозахисники).

Про інтелігенцію, зокрема про її появу на Заході:
http://www.svobodanews.ru/content/transcript/24535478.html
http://www.svobodanews.ru/audio/audio/350121.html

В Україні інтелектуальна верства дуже сильно залежна від працедавця, бо ринок праці вкрай несприятливий для більшості інтелектуальних фахів, тому вона не утворює власне середнього класу, бо немає економічного підґрунтя для формування такої масивної суспільної спільноти, як клас. Власне тому я частіше вживаю вислів «інтелектуальна верства», а не «середній клас». Втім, більшість представників цієї верстви не беруть на себе якусь особливу духовну місію, тобто у цьому сенсі все ж таки не є інтелігенцією у «класичному» розумінні. З творчих інтелектуалів фактично інтелігенцією можна назвати тих, хто продовжує годуватися з бюджету – це «стара» інтелігенція. Ті, хто живе на гранти, працює «в проектах» - це інтелігенція «нова». Ці сукупності умовно старої та нової інтелігенції є частинами сукупності «інтелектуали». Місце інтелектуальної еліти, тобто авангарду інтелектуалів, куди мали б зараховуватися провідні вчені, письменники, журналісти та незалежні інтелектуали з потужним розумом потенціалом і впливом на суспільство, в Україні наразі вакантне, бо про вплив незалежних інтелектуалів поза купку друзів у соцмережах не йдеться, а інші названі фахові інтелектуали (що нам демонструють письменники, названі в попердніх темах) поза межами своїх творчих здобутків за своїм рівнем розвитку не відрізняються середнього представника офісного люду. Власне тому замість словосполучення "інтелектуальна еліта" я переважно вживаю словосполучення "публічні інтелектуали".
kerbasi: (Default)
Навіяне дискусіями з приводу некоректних висловлювань українських відомих майстрів слова.

Совок – совковість. На мою думку, в інтернетних дискусіях ці поняття використовуються надмірно розширено. Я б обмежив «совковість» психологічними травмами, які завдавала людям совітська система. Хіба що додати хибні життєві стратегії та підходи до справ та праці, які були прищеплені людям за тодішньої аномальної системи, а тепер заважають людям пристосуватися до сучасності. Не більше. Багато людей отримали травми, але це не означає, що вони мусять їх нести як прапор, а за певних обставин – як індульгенцію. Так само і стосовно життєвих стратегій та звичок: за двадцять з гачком років можна напрацювати собі інші. Совковість – не тавро, совковості людина, здатна до самоаналізу та самовдосконалення може позбутися.

Окремі риси «совковості» можна знайти в людей з інших суспільств, які не мали ніколи ніякого стосунку до СРСР. Часто кажуть, що слово «хамство» немає перекладу на англійську мову. Насправді, має – rudeness. І воно, це іноземне хамство, розповзається тоді, коли починається кризу, у компанії або у суспільстві, коли послаблюють запобіжні механізми у вигляді суспільної нетерпимості до цього явища, виконання корпоративних політик та державних законів, тобто коли клієнту, корпоративному функціонеру та поліціянту стає не того, щоб займатися хамом. У нас така ситуація перманентна, тому й хамство здається вічним та невідворотно успадкованим або притаманним тільки пост-совітським народам. Так само і різні прояви мізогінії або національної пихи, часом навіть расизму в багатьох письменників. Такі вислови бувають і на «толерантному» Заході, але там людина, яка їх собі дозволяє, мусить миритися зі своїм маргінальним станом. Наші «совісті нації» верзуть дурниці не тему, що вони якісь особливі , суто локальні «совки», а тому що суспільство надто толерантне до таких проявів, тому «совість нації» нічим не ризикує, скоріш навпаки. І хто тут толерантний?

Насправді «совковість» характеризується інфантилізмом дорослих людей, які ніколи не знали свободи прийняття рішень, у тому числі й рішень відносно себе. Про це дуже давно написав есей російсько-французький письменник Дмітрій Савіцький:
http://dsavicky.narod.ru/texts/forcible.htm

От цим поняття «совковості», на мою думку, варто й обмежити. І в будь-якому разі, совковість може бути поясненням, але тільки поясненням і не більше, аж ніяк не виправданням.
kerbasi: (Default)
Ну що, підсумуємо?
Юрко Вінничук написав вірш «Убий під+раса». Втім, як вибігає з тексту, зробити цей героїчний вчинок мусить шахтар Донбасу. А народовольці колись після своїх власноруч виконаних терактів йшли на шибеницю. Самі. А якщо й закликали пафосно, то з в’язниці. А Юрко Вінничук - з трибуни перед збіговиськом інтелектуалів:
http://www.youtube.com/watch?v=_XH44zViZp4

Гаразд, хай шклярівські кацапидла будуть просто художнім слівцем, але його «тьотя Мотя з Криму» це вже дурня ще одного націонал-потєрпєвшего:
http://life.pravda.com.ua/interview/2010/09/21/60674/
Тьотя Мотя винна в негараздах України?! Ну, що ж… скажи мені, хто ворог України, і я скажу тобі, якої України ти вартий… Твій голос має бути «козирним» проти голосу тьоті Моті, щоб запанувати українцю в Україні ? Психологія пільговика во всій красі! Скажи мені, яких ти хочеш засобів, а я скажу, чи переможеш ти…

Як вже обговорювалося у цьому блозі на минулому тижні, Андруховичу винні російськомовні товстухи, які хочуть вийти заміж за іноземців:
http://kerbasi.livejournal.com/146975.html
http://kerbasi.livejournal.com/147343.html

Нагадаю ще про сучасну жінку-філософа, письменницю, пропагандиста таких прогресивних і сучасних поглядів, як фемінізм. Забужко – хто ж ще? Вона красномовно колись висловилася, що між Україною Януковича і Україною Тимошенко різниця, як між чоловічою та жіночою зонами. При тому, ані першої, ані другої вона зі свого досвіду не знає, і якщо й десь відсиджувалася, то за кордоном у творчих відрядженнях, і далеко не заробітчанкою. Але це б все можна було списати на недоречні фігури мовлення екзальтованої творчої особи, якби одного разу вона не прохопилася, і з неї не злетів весь її політкоректний, толерантний, імідж, і вона не почала, як типовий військовий радник совітських часів, порівнювати свою батьківщину з африканським «братнім чувирлом». Тільки вона ж не військовий радник, виховання не казарменне, тому в неї все по-літературному:
http://kerbasi.livejournal.com/67516.html

Ось вони які – українські інтелектуали!

Звісно, самі інтелектуали навряд можуть змінити хід історії. Втім марку тримати мусять.
Порівняйте з російськими творчими інтелектуалами. Ліва група, яка обрала собі як назву ім’я перекладача «Інтернаціоналу», переклала російською пісню каталонського антифранкіста. І може заспівати її навіть в автозаку:
http://www.youtube.com/watch?v=I3X36Xqd9cw

коли їх затримали в ході протесаної акції. Так, так – самі протестували, самі потрапили до автозаку, і самі там співали з закликом повалити тюремні стіни, а не закликали з інтелігентської тусовки робити це нафтовиків Нефтьюганську.

Почитайте або послухайте їх та про них:
http://www.svobodanews.ru/audio/broadcastprogram/596983.html
http://www.svobodanews.ru/archive/ru_bz_ogi/latest/896/107.html (передача від 22 липня 2012)

Вони не такі матьорі, як Вінничук, Шкляр, Андрухович та Забужко. Їм явно бракує таланту та лоску. Але в них є прямота прямої дії, коротка дистанція між словом і ділом, а також – головне – тотожність думки-слова-діла. Чого зовсім немає в українських грантово-салонних інтелектуалів.

PS: пісня “Стіна»:
Оригінал каталанською мовою:
http://www.youtube.com/watch?v=ODC-yLJtCpo&feature=related
Польська версія Яцека Качмарського (за іронією історичної долі використовувалася проти комуністичного режиму):
http://www.youtube.com/watch?v=fp8UsxCitqw
Кажуть, є білоруською, але я не знайшов. А українською? Чи є українською протестна пісння, молодша за УПА, крім «Разом нас багато»? Ось чим би займатися творчим інтелектуалам, а не цькуванням російськомовних товстух та проливанням сліз над порівнянням України з екваториальною Африкою.
kerbasi: (Default)
У теревенях на економічні теми часто згадують про те, як у велику депресію в США почали будівництво доріг і завдяки цьому вийшли з кризи. Часто згадується й економічний поступ Німеччини перед другою світовою, також начебто завдяки будівництву доріг і військовій промисловості. Втім, поза увагою лишається протиріччя: при кризовій ситуації слід скорочувати державні витрати – що всі зазвичай і роблять – а тут чомусь завдяки державним витратам вийшли з кризи. Відповідь полягає у тому, що державні витрати запускають механізм зростання завдяки попиту. Люди отримали работу, за роботу отримали гроші – по ці гроші прийшли торгівці, торгівці пішли за товаром і так далі. В результаті закрутився механізм господарських циклів на підприємствах та у домогосподарствах. Цей спосіб працює ефективно, але є одно важливе «але»: на наступних циклах люди мусять витрачати вже не все на споживання, а дещо вкладати в розвиток економіки. Ідеальний варіант – якщо людина започаткує свій бізнес. Якщо не може – тоді вкладе в бізнес родича та сусіда або придбає корпоративні цінні папери. Найменш ефективний шлях – це коли гроші будуть покладені на банківські депозити. Власне, в економіках, де зловживають стимулюванням зросту через споживання часто на тлі занепаду реального сектору (зруйновані підприємства, запустіле село) всіма кольорами веселки сяють фешенебельні офіси банків. Чим закінчуються невдалі економічні експерименти зі споживанням можете вивчати на прикладі Греції. Можна нагуглити про покійного Андреаса Папандреу, його політику на рубежі 80-х та 90-х та її наслідки аж дотепер, до його сина Георгіоса, якого ледве виштовхали у відставку наприкінці минулого року.

Запустити механізм зростання через споживання можна не тільки вкладаючи гроші у капітальне будівництво. Не завжди ці гроші є. Можна через економічну лібералізацію, як це зробили у комуністичному Китаї. При чому чим більше населення, тим більша ефективність цього методу. В КНР результати настільки вражають при всій ідеологічній маразматичності і некомпетентності марксистського керівництва, що в колах економістів не припиняються дискусії стосовно того, наскільки ресурсу попиту Китаю ще вистачить, і що буде далі.
В Україні також економічне зростання відбувається цілком і повністю завдяки споживанню. І Україна при всій корупції багатша за Грузію виключно тому, що українців просто ще й досі в 10 разів більше, ніж грузинів. Але не будемо про Україну, сьогодні тема – Грузія.

Власне, президент Саакашвілі, подолавши корупцію, спростивше регулювання, залучив до підприємницької активності людей, які мали доступ до грошей, але не мали шансів на успіх за системи Шеварднадзе. Так створилася перша хвиля заробітків. Також проекти з капітального будівництва (на запозичені гроші) дали можливості підвищити заробітки будівельникам та суміжним галузям. Я навмисно не кажу про залучення нових трудових ресурсів, тому що за роки правління Саакашвілі безробіття не тільки не зменшилося, а навіть зросло до 15 відсотків. Про це я писав у попередньому дописі. Механізми росту через споживання запустилися і дали свій ефект. Свій внесок дав і такий чинник, як проста поява елементарного ладу. Коли система повністю дисфункційна, то навіть за будь-якої ідіотичної влади можна відчути короткотермінове покращення, якщо влада бодай щось робить послідовно. Так сталося по громадянській війні у Росії/СРСР, так сталося навіть в Афганістані на територіях, які взяв під контроль талібан у 1995-1997.

Однак, чинник споживання стосовно Грузії має свої обмеження. По-перше, Грузинів дуже мало – не дотягує до 5 мільйонів. Для генерації великих обсягів споживання їх замало. По-друге, значна кількість людських ресурсів у цілющому споживанні не бере участі або бере обмежено. Є ще кілька цифр, які свідчать про дуже небезпечний стан економіки Грузії. У сільському господарстві Грузії зайняті 55% трудових ресурсів, але частка сільського господарства у ВВП ледве сягає 9 відсотків. Фактично більшість з тих 55% зайняті у натуральному господарстві, тобто фактично виключені зі споживання, яке стимулює уряд. Додайте сюди також згадану мною у попередніх дописах високу вартість кредитів для бізнесу – 25% річних – і стає зрозумілим, що за таких умов залучити незадіяну частку населення до споживання не вдасться. Люди це відчувають, тому до Саакашвілі ставляться дуже критично навіть ті, хто збирається за нього та його партію голосувати.

Вийти з ситуації можна завдяки залученню інвестицій, але не на біржові спекуляції (що зараз має місце), а у реальну економіку. Дуже допомогло б розміщення трудомістких виробництв, таких як металургія, суднобудування, або у дуже великій кількості – складальних виробництв, як то складання різного обладнання, машин, верстатів. Але цьому не сприяють високі політичні ризики в Грузії. Знов таки, люди це розуміють, тому мені серед кількох десятків людей, з якими я контактував під час поїздки, прихильники тої війни не траплялися, навпаки – про ту війну казали, як про найбільшу помилку Саакашвілі.
Часто називають такий резерв, як туризм. Але за умови тих самих політичних ризиків Грузія не має шансів стати провідним туристичним напрямком для заможного західного туриста. А турки та громадяни колишнього СРСР Грузію не врятують.

Грузії зараз нагально потрібна команда талановитих економістів, які знайшли б вихід з цього становища. Якщо нічого не робити та продовжувати курс на стимулювання споживання через іноземні позики, дуже швидко економіка зазнає стагнації, якщо не катастрофи. Що зараз Грузії найменш потрібно, так це прихід до влади популістів, особливо, лівого толку, які нічого в принципі не знають, крім примітивного стимулювання споживання через підвищення соціальних виплат.
kerbasi: (Default)
Я знаю, що велика кількість френдів не дорівнює великій кількості постійних читачів. Також я не маю ілюзій, що навіть постійні читачі читають мої записи вдумливо та пам'ятають їх довше за кілька днів. Тому я навчився нормально ставитися до того, що дещо доводиться повторювати багато-багато разів. Але повторення деяких суперечок просто зносить дах!

От тут, за цим посиланням
http://kerbasi.livejournal.com/99052.html
а абзаці, виділеному червоним кольором, ви прочитаєте про моє ставлення до українського села. А підкреслене речення описує типаж, якого я називаю "селюком".

Відтепер, хто мені дорікне моєю міфічною пагордою до села, отримає посилання на цей запис. А при повторних докорах - мабуть, розсваримося.

Суміжна тема: моя теза, що продуктова база у селі для совітських та пост-совітських родин є ресурсним прокляттям України, яке позбавило цілі покоління стимулу до належної пошукової активності, через що були провалені можливості реформувати країну у 1991-му та 2004-му. Але тут ніяких докорів жертовним сільським родичам новоміщан! Вони, сільські родичи мантулили все житя у кол/радгоспі, у вільний час - на городі, вдягалися в один одяг по півстоліття, ніколи у житті не бували на відпочинку, щоб діточкам у місті було ситно і комфортно. Тут докір саме "діточкам". Це вони - паразити, які проїли здобутки старших поколінь і не згенерували нічого взамін, навіть економічної самодостаності не досягли. За це розплатяться їхні діти та онуки, яким доведеться вкалувати, як південнокорецям у повоєнний період.  Детальніше тут:
http://kerbasi.livejournal.com/114030.html

PS: я розумію, що багатьох "тролить" слово "селюк". Гаразд, спробую називати "дачником". :-)

Про Леніна

Wednesday, 25 April 2012 02:10 pm
kerbasi: (Default)

Давно помітив, що навіть серед зовсім не комуністичної свідомості людей розповсюджене доволі ідеалістичне уявлення про Леніна, як про своєрідного злого генія, мислителя світового масштабу. Ленін був дійсно генієм ситуативного підходу до політики, мав відчуття моменту та рішучість його схопити. Але такі здібності не обов’язково мусять супроводжуватися високою культурою та силою розуму. Скоріш навпаки. В зв’язку з цим цікаво знайомитися, що про нього думали його сучасники.

Ніколай Бердяєв, російський філософ

«B филocoфии, в иcкyccтвe, в дyxoвнoй кyльтype Лeнин был oчeнь oтcтaлый и элeмeнтapный чeлoвeк, y нeгo были вкycы и cимпaтии людeй 60-x и 70-x гoдoв пpoшлoгo вeкa. Oн coeдинял coциaльнyю peвoлюциoннocть c дyxoвнoй peaкциoннocтью».


«Tип кyльтypы Лeнинa был нeвыcoкий, мнoгoe eмy былo нeдocтyпнo и нeизвecтнo. Bcякaя paфиниpoвaннocть мыcли и дyxoвнoй жизни eгo oттaлкивaлa. Oн мнoгo читaл, мнoгo yчилcя, нo y нeгo нe былo oбшиpныx знaний, нe былo бoльшoй yмcтвeннoй культуры. Oн пpиoбpeтaл знaния для oпpeдeлeннoй цeли, для бopьбы и дeйcтвия. B нeм нe былo cпocoбнocти к созерцанию. Oн xopoшo знaл мapкcизм, имeл нeкoтopыe экoнoмичecкиe знaния. Пo филocoфии oн читaл иcключитeльнo для ,бopьбы, для cвeдeния cчeтoв c epecями и yклoнaми в мapкcизмe».

http://www.vehi.net/berdyaev/istoki/06.html

Іван Бунін, російський письменник-емігрант, лауреат Нобелевської премії в області літератури

"Но вот наконец воцаряется косоглазый, картавый, лысый сифилитик Ленин, начинается та эпоха, о которой Горький, незадолго до своей насильственной смерти брякнул: "Мы в стране, освещенной гением Владимира Ильича Ленина, в стране, где неутомимо и чудодейственно работает железная воля Иосифа Сталина!"

"Что именно требовалось, как «оружие», этим кругам, то есть, проще говоря, Ленину с его РКП, единственной партией, которой он заменил все прочие партийные организации? Требовалась «фабрикация людей с материалистическим мышлением, с материалистическими чувствами», а для этой фабрикации требовалось все наиболее заветное ему, Ленину, и всем его соратникам и наследникам: стереть с лица земли и оплевать все прошлое, все, что считалось прекрасным в этом прошлом, разжечь самое окаянное богохульство, - ненависть к религии была у Ленина совершенно патологическая, - и самую зверскую классовую ненависть, перешагнуть все пределы в беспримерно похабном самохвальстве и прославлении РКП, неустанно воспевать «вождей», их палачей, их опричников"

http://bunin.niv.ru/bunin/rasskaz/pod-serpom-i-molotom/mayakovskiy.htm

Слова Буніна ще можно списати на його снобістський норов, але Бердяєв це людина дійсно високої інтелектуальної культури, філосовського мислення і тонкої внутрішньої організації.

kerbasi: (Default)
У вихідні здебільшого сидів дома та щось робив на тлі інтернет-радіо. Замість радіоточки в мене були Всесвітня служба Бі-Бі-Сі та «Голос Америки». На обох станціях з’явився професор з Масачусетського технологічного інституту економіст Дарон Аджемоглу. Він людина з неабияким міжкультурним досвідом: у школі вчився у Туреччині, в університеті – у Великобританії, науковою роботою займається у США. Поява його одразу ж на двох англомовних станціях глобального мовлення пояснюється виходом у березні його книги «Чому нації занепадають» (Why nations fail). Більш детально про нього є у Вікіпедії.

Одразу ж зазначу, що з кожним словом професора Аджемоглу я згідний. Ба більше, чимало з того, що я почув від нього, я вже сам передумав та чимало написав у своєму щоденнику за три роки його існування.

Основні тези професора Аджемоглу наступні.

По-перше, для того, щоб нація була заможною потрібно лише забезпечити два чинники:
сприятливий клімат для інвестиції в інноваційну діяльність і створити механізми для того, щоб люди максимально розкривали свої таланти з економічним зиском для себе. Зробити це дуже просто. Прикладів історій успіху більш, ніж достатньо для наслідування.

По-друге, причини занепаду деяких країн не у тому, що їм не вдалося створити інституції для забезпечення названих двох чинників, а у тому, що їхні правлячі еліти навмисно створили інституції з протилежним завданням для збагачення небагатьох за рахунок всієї нації. Тобто бідність і занепад не прикра помилка, а навмисний план.

Дарон Аджемоглу розширює значення деяких понять. Так країна-невдаха в нього це не тільки Сомалі або Афганістан, а значна більшість країн з так званою extractive economy. Останньому терміну, який буквально означає «видобувна економіка», тобто економіка, яка заснована на експлуатації природних ресурсів, він також додає нового значення, використовуючи багатозначність англійського слова “extract”, що крім видобутку корисних копалин ще означає й витягування, екстракцію. Отже, витяжна економіка - економіка, в якій еліта витягує всі ресурси задля свого збагачення з решти населення.

У передачі «Голосу Америки» професор Аджемоглу сказав, що він не вірить у можливості трансформації витяжної економіки. Тому що така трансформація протиприродна для правлячого класу. Одразу ж він додав, що трансформації можливі під тиском суспільства. «Тиск суспільства» це, я так вважаю, політкоректний евфемізм для революції.

На жаль, «Голос Америки» не зберігає архів передач. Посилання на відповідну програму «Бі-Бі-Сі» та сайт книги:h

http://www.bbc.co.uk/programmes/p00qdrqv

http://whynationsfail.com/

UPD: http://rizne.livejournal.com/958259.html

October 2017

S M T W T F S
1234567
8910 11121314
15161718192021
22232425262728
293031    

Потоки

RSS Atom

Популярні теги

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Thursday, 19 October 2017 12:33 pm
Powered by Dreamwidth Studios