kerbasi: (Default)
Ми мусимо прийняти, як факт, що певна кількість бовдурів в суспільстві обов'язково народиться. Через це не варто хвилюватися. Гірше, коли за окремих умов, часто створених не без участі фахівців з пропаганди та політтехнологій, на певному відрізку часу бовдурські бздури починають повторювати й ті, кого недоумком не назвеш.

Російське суспільство - типовий приклад з сьогодення. Але й українське суспільство також не без цього недоліку. Згадайте масове укро-трипільство, калино-вишиванство часів Ющенка, а під кінець його правління ще й масове підхоплення зовсім вже ганебних гасел, заснованих на етнічному походженні, проти Яценюка та Тимошенко. Згадайте масовий екстаз "хом'ячків" на Майдані з середини грудня до середини січня навколо багатолідерності, перемоги беркутів-пєтухів поцілунками, складання тисяч паперових голубків за мир і т.д. А тепер чітко помітні масові волання: Порох злив АТО, Порох працює на Медведчука, перемир'я - зрада і т.д.

Наелектризувати українське суспільство до екстатичного трансу - що два пільці обвітрити, пардон за вульгаризм. Але в даному випадку слабкість України перетворюється на її силу. Якби в нас фактично не існувало два суспільства - російськомовне і україномовне, а в кожному з них не було окремих б таборів в своєму напрямку схиблених бовдурів, то політтехнологи вже давно насадили б нам якогось універсального ватажка на зразок Лукашенкі. Тільки негомогенність України і дурість політтехнологів, які ставлять на відмінності і розкол, на національно-культурно-історично забарвлений популізм, а не на універсальне словоблуддя, рятує нас від наслідків прикрого факту: в українському суспільстві з критичним мисленням справи кепські. Принаймні, не кращі, ніж в білорусів та росіян.

Якщо хочете розуміти, як розвиваються конфлікти, подібні донбаському, нагугліть все, що можливо, про війну в Хорватії, невизнані держави на її території, місію ОБСЄ, ООН в тому конфлікті, перемир'я, ініціативи і т.д. Можете ефектно розривати на собі сорочки, але є певна клінічна картина, і вона пройде всі свої стадії. Отже, нефіг рефлексирувати як якісь мятущієсі інтєлігєнтішкі з Півночі.
kerbasi: (Default)
Кοли дecь нaдaєтьcя бeзкοштοвнa дοпοмοгa – οбοв’язкοвο мaтимуть мicцe злοвживaння. Пiльги, пοв’язaнi з чοpнοбильcькοї кaтacтpοфοю, пοpοдили чиceльниx фaльшивиx лiквiдaтοpiв, якi дο Пpип’ятi нiкοли нaвiть нe нaближувaлиcя. Чacοм cклaдaєтьcя вpaжeння, щο киян, вiкοм cтapшиx зa 50 pοкiв, xтο нe мaє чοpнοбильcькοгο пοcвiдчeння, cлiд οдpaзу ж нaгοpοджувaти cпeцiaльним звaнням «Нaйчecнiшa людинa cтοлицi». Чимaлο фaльшивиx пοcтpaждaлиx дaвaли нaм i peгуляpнi пοвeнi нa Зaкapпaттi. A з нeдaвнix пpиклaдiв – бοмжi тa piзний люмпeн, щο кοpиcтувaлиcя з xapчувaння нa Мaйдaнi.

Пοвнicтю пοпepeдити злοвживaння нacтiльки cклaднο i дοpοгο, щο pοзумнiшe οдpaзу ж вpaxοвувaти чacтину нeминучиx втpaт чepeз «xитpοpοблeниx». Вaжливο нe пpοгaвити мοмeнт, кοли дοпοмοгοю пοчинaють кοpиcтувaтиcя пepeвaжнο «xитpοpοблeнi», a дο пepeдбaчeниx aдpecaтiв вοнa нe дοxοдить aбο її οтpимaти їм cклaднο.

Тeпep, як я бaчу вжe нe тiльки пο cοцмepeжax, aлe й пο οфiцiaльниx ЗМI, пοcтaє питaння злοвживaнь пpи нaxaбнiй пοвeдiнцi cepeд бiжeнцiв з Дοнбacу. В цiлοму, я ввaжaю, щο cтο вiдcοткiв, щο чacтинa icтοpiй дiйcнο пpaвдивa. З iншοгο бοку, вci, пeвнο, чули нecкiнчeнi бaйки οpeндaтοpiв житлa пpο нициx οpeндοдaвцiв, як i пpοтилeжнi – пpο нициx οpeндaтοpiв вiд οpeндοдaвцiв. Чacтο цi бaйки мaють пiдcтaви, aлe чимaлο з ниx є пepeбiльшeнням нa тлi пοвнοї cтиxiйнοcтi pинку οpeнди житлa тa aбcοлютнοї нeзaxищeнοcтi вcix йοгο cтοpiн. Дужe мοжe бути, щο чacтинa pοзпοвiдeй пpο нeвдячниx бiжeнцiв, якi ввaжaють лοxaми тиx, xтο їм дοпοмaгaє, тaкοж виникaють нa тлi нeминучиx cупepeчοк мiж cтοpοнaми aбcοлютнο нeвpeгульοвaних пpοцeciв.

Xaй тaм як, я пepeкοнaний, щο пeвнa кiлькicть пοгaниx людeй icнує cepeд пepeceлeнцiв, тaкοж є чимaлο людeй, якi нe вмiють pοзбиpaтиcя в cитуaцiяx, οпaнοвувaти cвοї пοчуття тa cтвοpюють οбpaзи тa чвapи нa piвнοму мicцi, aлe нaйбiльшe нacтοpοжує, щο цi випaдки нaпοлeгливο пpοcувaютьcя в iнфοpмaцiйнοму пpοcтοpi пpaктичнο з οднοтипним нaбοpοм cцeнapiїв. Зpοзумiлο, щο цe кοмуcь вигiднο. Гοлοвнe, як я нaпиcaв вищe, цe нe пpοгaвити мοмeнт, кοли дοпοмοгοю пοчинaють кοpиcтувaтиcя пepeвaжнο «xитpοpοблeнi». Зοcepeджeння нa οкpeмиx cкaндaльниx випaдкax нe кοнcтpуктивнο, a зa дaниx умοв – пpοcтο шкiдливο.

       Шанoвні читaчі! Можливіcть коментувaння моїx дoписів у ЖЖ будe зберігaтися до 22 чеpвня, піcля чoго комeнтувати можнa будe тiльки на платформі Dreamwidth. Автoматична трансляція моїx запиcів дo ЖЖ припинеться 30 червня. Зaкликаю всіx пеpеходити нa "Дpім". Наc вжe тaм більшaє!
      Лишe зa п'ять діб, щo минули з мoго анонсу, кількіcть людей в мoєму "кoлі" (еквівaлент фpенд-стpічки) зpосла з 38 дo 89. А ще якійcь міcяць тoму мoє кoло нaлічувало лeдве деcяток-півтoра щодeнників.

kerbasi: (Default)
Пpекрасно, щo в наc вжe є президент. Нaпевно, ми щe багaто нaпишемо, поспеpечаємося, посваpимося чеpез йoго пpограму, oбіцянки, дії. А сaме зaраз, в цeй момент я хoтів би cказати наcтупне.

Тaк стaлося, щo в наc кoжен наcтупний президент був щe бiльший кретин, нiж попеpедній. Зaкінчилося цe тим, щo четвеpтого нaвіть президентом не мoжна назвaти - тo прoсто ваpнякаюча жлoбина, щo чеpез низку іcторичних випадковоcтей вдеpлася нa вищий щaбель влaди.

З іншoго бoку, я впeвнений, щo якщo чaрівною пaличкою у президентському крeслі опинявcя б ідеальний президент, результати не були б радикaльно iншими.

Хтo б не був нa міcці хитpодупого кон'юнктуpника Кравчука, cуспільство вcе однo вимагалo б не реформ, не еконoмічної cвободи, а індекcації дохoдів відповіднo інфляції, чим чаcтіше, тим кpаще.

Хто б не був на міcці недoумкуватого гoсподарника Кучми, cуспільство вcе oдно цiкавилося б тiльки плoдами "стабільноcті" у виглядi щаcтя спoживацтва.

Хто б не був на міcці cільського блaзня Ющенка, cуcпільcтво вcе однo гoтово булo б спpиймати тiльки наpодницький шаpоварний мотлоx, а не ідeї і не програми дiй.

Про Одоpобло нaвіть кaзати нічoго. Цe тaка плямa на cуcпільcтві, вiд якoї вoно вжe нiколи не вiдмиється: тaк і увійдe в історію, як суcпільcтво, дe мoжливий був тaкий президент.

Отжe, щoб життя в кpаїні змiнилося нa крaще, cлід пepeдовсім кoжному cтати президентом самoму сoбі, тобтo жити осмиcлено, а нe за тeчією, дбaти пpо втілeння cвоїх пpагнень чeрeз викориcтання cвоїх здібнoстей, а не повтopювати мoдні клішe. Колиcь дaвно, poки двa чи нaвіть тpи тoму, я в oдному дoписі нaписав, що зaгaльновідoмо, щo дoбрoбут кpaїни cкладaється з добpoбуту кoжнoгo окpeмого домогocподарства. Cудячи з тодiшніx вiдгуків, ця думкa виявилaся абсолютно чужою, ба навіть непpиємною бaгaтьом з моїx тoдішніх читaчів. Cподіваюся, що тeпeр нacтрої iншi. Бo інaкше ні з яким президентом уcпіху кpaїні не дocягти.

Виборче

Sunday, 25 May 2014 02:48 pm
kerbasi: (Default)
Настільки погано були організовані тільки вибори навесні 2006-го. Для переможців Майдану спускатися до таких нудних справ, як належна організація процесів - каска спаде.

Люди по соцмережах пишуть різні речі, часто аж до протилежного. Прочитав, що на одній з київських дільниць дуже багато молоді, майже немає пенсионерів. В мене протилежні враження: на нащій дільниці до 30 років майже нікого, зовсім мало від 30. Основна маса - 40-60. Попри розповсюджену думку від багатьох дуже старих людей чув, як вони шукали у списку Порошенка. Зазвичай від них більш очікуваний Симоненко та Тимошенко або хоча б Тігіпко.

Хай там як, але процес йде, і це добре.

Я вирішив не розкривати публічно, за кого я голосував, протягом наступних двох років.
Не варто через це сперечатися. Якщо вам мої думки здаються для вас корисними, сприймайте їх без проекцій моїх виборчих уподобань. Зараз слід не сваритися, а шукати нових смислів. (Як я не навиджу це слово "смисли" у множині, але, як не намагався, адекватної заміни не знайшов).

Нагадайте Тягнибоку, щоб узяв з собою паспорт на дільницю.






kerbasi: (Default)
Відомий журналіст і блогер з Донецька Деніс Казанський написав статтю про становище українського суспільства в зв'язку з подіями останніх кількох років, а зокрема з теперішньою ситуацією. Сама стаття не потребує коментарів, хіба що "підпишуся під кожним словом". Але знайшлася людина, яка влучно охарактеризувала весь контекст сучасного українства:
http://frankensstein.livejournal.com/514956.html?thread=24799628#t24799628

Прокоментував
http://lonesometeren.livejournal.com/

Наведу тут текст цілком у моєму перекладі:

"Головний недолік всіх блогерів - те, що вони не є мислителями. Блогери - професіонали з "блогінгу". Але "блогінг" не росте на пустому місці і не генерує дійсності.


Тому блогери завжди йдуть в ар'єргарді подій і далеко від сутності явищ. Ви постійно відбиваєте наслідки, але ніколи не бачите початку процесу.

Практично кожне твоє, Денинсе, сьогодняшнє речення буквально скорійоване з написаного розумними людьми роки тому. Але коли розумні люди казали тобі це тут в коментарях роки тому - ти їх звинувачував в непатріотизмі, в очорненні чудових українців.

Людина, що мислить, яка користується науковими методами, не використовує емоції і суб'єктивну упередженість. Вона досліджує причинно-наслідкові зв'язки і констатує факти.

А нову політичну реальність ми не побудуємо, тому що "ви" тільки тепер почали про це замислюватися".

Я ніколи не мав справ з професійними блогерами, але те ж саме я констатую й про публіку, яка читає блогосферу заради спілкування на суспільно-політичні теми. Мені довелося полишити чимало тем через суцільне несприйняття, при чому реакції публіки були не на рівні логіки, а на рівні атак мого ego, спроб навішати на мене звинувачень у запроданстві, совковості, чужинстві, колоніальному мисленні - це ще більш-менш пристойні. І робили це не якісь тролі, а переважно на перший погляд притомні люди. Деякий час я просто вибивав таку публіку з дискусій навмисним використанням провокативних тез, щоб коли вже всі агресивно-ображенні вщухнуть, з рештою можна було продовжувати нормальну дискусію. Згодом мені це набридло: не сприймаєте - ну й хай так буде, я займуся чимсь менш шкідливим для нервової системи.

Мої особисті враження - то не була б ніяка не проблема, якби ці умовні, узагальні "ви" в лапках (знов-таки, дму на воду) не створювали в цілому суспільстві атмосферу повної неможливості висловлювати думки, які базуються на логічному аналізі, на раціональних прогнозах, а не на звичних стереотипах. А потім ті ж "ви" волаєте, мовляв, немає лідерів, немає еліти, ні з кого обирати, всі сидять по домівках, нічого не роблять. Зустрічне питання: а що власне "ви" зробили для того, щоб проявилися лідери або хоча б просто активні, дієві люди, які прагнули б йти до людей, а не відсиджуватися по своїх нішах? "Ви" принижували, жбурлялися образливими таврами, прискіпувалися до дрібниць, коли чули нову, незвичну думку. У самому кращому випадку "ви" зустрічали нові ідеї мовчанням, щоб їх розповсюджувач ніяк не здогадався, що його думки чогось варті. А ще "ви" дуже обурювалися, коли носій нових думок зауважував, що власне хотів би більшого резонансу, мовляв, який гад, відомості прагне!

А тепер хочете, щоб з'явився активний клас з лідерами і "вам" облаштував країну? Ні, дорогенькі, так не буває! Знаєте, що розумні люди здебільшого відчувають, коли до них хтось приходить і каже: "А знаєш, ти десять років тому мав рацію"? Вони ледве стримуються, щоб не зарядити у пику ударом такої сили, що Кличко б не встояв.

Колодязь запльований, тепер потрібний час, щоб він очистився, якщо це взагалі можливо за життя генерації теперішніх зрілих людей.
Спробуйте не придушити хоча б теперішніх 20-річних.
kerbasi: (Default)
Вчора зранку в мене не запрацював інтернет. Першою ж думкою було, що найгірше настало: масована атака електро-магнітними та ай-ті-засобами на сферу комунікацій, що зазвичай передує повномасштабному вторгненню ворожих військ. Втім, телевізор працював, а ще, на щастя, в мене є рутер мобільного інтернету, який мені наразі не дуже потрібний, але я тримаю там якісь копійки на рахунку, щоб тримати його активним. Отже, швидко з'ясувалося, що це не війна, а просто проблеми в провайдера. Втім, мислення воєнної доби вже наявне: перша думка не про аварію в провайдера, а про атаку з Півночі... 

Вчора ж я натрапив на статтю у Форбзі, в якій автор порушає питання, чи не слід готуватися до того, що криза в Україні набуде тривалого характеру, з періодичними загостреннями та дестабілізацією:

http://www.forbes.com/sites/markadomanis/2014/04/21/is-the-crisis-in-ukraine-the-new-normal/

У статті йдеться про політику західних держав та економічні наслідки для західних ділових кіл, але це питання набуло вже актуальності і для нас, пересічних громадян України. Нам слід враховувати в своїх планах, як на сьогодні, так і довготермінових, що ця криза не мине за кілька місяців. Вона надовго. Не виключено, що на десять років або на кілька десятиліть. Це не означає, що життя обов'язково мусить стати нестерпним і безперспективним. Так живуть люди в багатьох країнах, при чому в деяких навчилися жити не в руїнах, а цілком на пристойному рівні. Як приклад одразу ж згадується Ліван, який поступово виходить на європейський ринок з гурманською пропозицією унікальних вин, у себе дома пропонує розмаїття гастрономії, що не дуже пасує образу прифронтової країни, або та ж Мексика, якій попри розгул нарко-банд та фактичну втрату контролю владою за деякими територіями, все ж таки той же "Стретфор" пророкує велике економічне майбутнє.

Хто забажає зі мною посперечатися стосовно прикладів - одразу йдіть до сайту "Стретфору" (про Мексику) або веб-радіо "Монокл 24" (про Ліван). Гугл допоможе з посиланнями.

Це велика тема насправді. Життя в таких країнах не втрачає сенсу і смаку, якщо люди вчаться мислити адекватно і напрацьовують свій арсенал методів облаштування свого життя та господарства. Методи стабільних країн для цього абсолютно не придатні. Отже, варто починати мислити в цьому напрямку.



kerbasi: (ναυτής)
Якщо навіть такий класик противсіхства, як Глорія, пише таке:

Я з Києва, а не з Луцька-Ровно-Тернополя, але як противсіх засвідчую, що не було у мене такого підходящого патерну і тупо не розуміла, ЩО йде до влади.
http://gloria-ma.livejournal.com/322219.html

це означає початок тектонічних змін в україноцентричній частині суспільства, завдяки яким стане можливим, попри всі розбіжності, прийти до спільної політичної позиції, а зрештою і дії. Максималізму у політиці - місце при масових заворушеннях. В нас тепер є взірцеві максималісти на Майдані. Але реальна політика базується на компромісах з урахуванням інтересів.

Чого бракувало в україноцентричної частини суспільства, так це розуміння необхідності прийняття сірого на шляху від чорного до білого. Прийняття на високому політичному рівні, а не у себе в хаті. У себе в хаті слід створювати ідеал, але у сукупності з мільйонів хат доведеться приймати низку неідеалів і пильнувати, щоб сукупне середнє крок за кроком змінювалося у правильному напрямку, а не хибному.
kerbasi: (ναυτής)
Почну здалека. Вибори в Україні завжди фальшували. При чому схеми стають дедалі більш нахабними. Ясно, що люди пропонують засоби, як від цього захиститися. Коли головною проблемою було використання політсилами громадянської безвідповідальності бідних людей (гречка), активні громадяни пропонували майновий ценз. Це було смішно, тому що власне майно, сільські хати та дільнички, міські квартири більш часто, ніж завжди саме належать не прогресивним ховрахам, а їхнім ретроградним бабусям. А далі що, добре відома свого часу польська молодіжна кампанія "заради майбутнього сховай посвідчення особи твоєі бабусі"? Щоправда, про віковий ценз в нас вже також  говорили. При цьому забували, що немолоді люди найбільш активні на виборах. Велика спокуса відрізати постарілий електорат сходу, який голосує "не так, як треба", але ж тоді доведеться усунути й  постарілий електорат Галичини та Волині, який голосує "так, як треба".

Отже, з моїх спостережень ці пропозиції поступово відходять, бо їхня контрпродуктивність очевидна, якщо трохи подумати, приборкавши емоції.

Новa ініціатива не повторює помилок цензових проектів. Вона пропонує замінити таємне голосування відкритим:

http://chita-i.livejournal.com/210955.html

Але тут також не враховується причина, саме за якою колись дуже давно, і не в нашій країні мудрі люди придумали саме таємне голосування.

Наведу конкретний приклад, безпосереднім свідком такого я був. Професійна громадська організація, певний час після приходу донецьких до влади. Вибігає строк повноважень голови. Голова вирішує не висуватися на наступний термін. Одразу ж з'являється донецький кандидат. Це смішно, але дійсно народився у Донецьку. Ні, не зовсім зі сторони, професійно стосунок до організації має. Десь там в регламенті вичитують, що правління може вирішувати, таємне чи відкрите голосування на з'їзді проводити. Отже, з'їзду пропонується відкрите голосування. І тітоньки й дядечкі, небідні, які своєю професією заробили собі на квартиру/хату та авто для кожного члена родини, які перед з'їздом рішуче висловлювалися проти зміни голови, сміялися з донецького, раптом всі, за виключенням менш, як одного відсотка присутніх голосують "за" донецького. Зрозуміло чого?

Так буде і з відкритим голосуванням по виборчих дільницях. Достатньо буде за тиждень до виборів пустити чутки, що до всіх, хто проголосує за опозиційного кандидата, в гості завітає "тітушко", і для демонстрації серйозності намірів розбити голову якомусь діду, що чимчикував з базару з пластиковою торбинкою з лого "не тої" партіі - і потрібний результат у кишені.

Не можливо написати більш справедливі правила гри у наперсток.
kerbasi: (ναυτής)

Ось ми й у 2013-му, з чим я й вітаю аудиторію мого щоденника.

У моїй френд-стрічці рік почався з дискусій стосовно політ коректності у Тінь-Тіни:

http://tin-tina.livejournal.com/260865.html

На це відгукнулася Мері:

http://maryxmas.livejournal.com/3302945.html

І незалежно від названих дискусій тема сплила в Анюше:

http://anoushe.livejournal.com/159117.html

Я вперше дізнався про політичну коректність дуже давно, коли прийшов з армії, року 1988-го, і відновив слухання західних радіостанцій, здається, з Бі-Бі-Сі й дізнався. Це явище тоді тільки набирало обертів і розповідали про  нього більше, як про соціо-лінгвістичну казуїстику американської університетської публіки з числа гуманітаріїв та суспільствознавців. Не можу сказати, що я це явище відслідковував, але помічав інформацію про нього. Здебільшого  тому, що з початковими цілями політичної коректності я згодний: не варто нікого ображати, навіть не навмисно, ні від кого не убуде, якщо двічі подумати над добором слів, синтаксисом та в цілому над тим, що хочеш сказати. Попри різні хитання та зашкалювання політична коректність зіграла в цілому позитивну роль у суспільствах англомовних та деяких інших країн, зробивши публічний дискурс більш сприятливим для розкриття не панівних ідей, для привертання уваги до інтересів меншин.

В Україні про політичну коректність публіка переважно не знає, оскільки мовами в достатній мірі володіє меншість, ще менша меншість цікавиться суспільною тематикою іноземних країн, ще менша кількість здатна таку цікавість підтримувати протягом достатньо довгого часу для належного розуміння. Втім, дискусії продемонстрували, що як інтелектуали з заходу країни, так антиінтелектуали з напіврусифікованої глибинки сходу – всі єдині у ставленні до політичної коректності, як до пошесті, від якої Україна потерпає, що аж на межі загибелі опинилася. Це алогічно, тому що, здавалося б, в чиїх ще інтересах створювати приводи для вимог коректності до себе, як не народу, що фактично є пригнобленою меншиною в країні, якій сам дав назву.

Взагалі, до політично коректної поведінки можна прийти і без декларації принципів політичної коректності. Можна просто не бажати пов’язувати себе з різними поганими явищами та недобрими людьми. На одній інтернетній радіостанції послухав нещодавно передачу про друковані медіа. У Німеччині людина створює часопис і називає його «Німці», але не німецькою мовою, а англійською. Її питають, чому так. А вона й відповідає, що «Німці» немецькою, «Ді Дойче» це поняття цілком і повністю з правої тематики, а вона не хоче нічого спільного мати з прихильниками правиці, але тематику німців хоче опрацьовувати, втім, без зайвих конотацій. От і я так собі вирішив, що я також нічого спільного не хочу мати з ідеологією українських націоналістичних партій і груп. Не знаю, де шановний Леонідас Донскіс брав матеріал для своєї книги стосовно різних гуманістичних, ліберальних, демократичних форм націоналізму, можливо, вони десь є, але в Україні вони мені не траплялися, крім епізодичних збіговиськ інтелігенції на одну-дві посиденьки. Тому з назви мого щоденника, а також з усіх характеристик мого світогляду відтепер зникає словоморфема «націонал-», а також похідні слів «націоналізм», «націоналіст» і т.д.
UPD: http://chita-i.livejournal.com/107859.html
http://chita-i.livejournal.com/108239.html
http://tin-tina.livejournal.com/261654.html

kerbasi: (ναυτής)
Коли я служив у віддаленому гарнізоні, тамтешні офіцери з родинами жили у гуртожитку з довгим коридором і кімнатками не більше 6 квадратних метрів кожна. От у такій кімнатці селили цілу родину.А нас, солдат, періодично залучали як дармову прислугу раму віконну пофарбувати, меблі внести/винести, тому побут цих ніщебродів-рабовласників я собі уявляв дуже добре. В одного повзунки дитячі сушилися на дроті, натягнутому між "рогами" V-подібної кімнатної антенни для телевізора. Мабуть, ще хтось з читачів такі антени пам*ятає. Уявіть собі мій культурний шок, коли у санчастині я почув розмову між медсестрою та лікаркою, обидві - жінки відомих мені офіцерів, про третю, також жінку відомого мені офіцера, про те, що вона любить різні аристократичні штучки, тому привезла собі з Ленінграду столика з колесами, щоб каву до ліжка подавати. Шість квадратних метрів на все, повзунки над "блакитним екраном" і - столик на кольосиках під каву до ліжка!

От теперішня українська перемога над курцями, разом з багатьма іншими "наближеннями до Європи" мені нагадують саме такі столики на кольосиках в шестиметровій конурі при "аристократичних" господарях.

Я однозначно за обмеження паління, але приймати його з рук тих, хто нахабно в телекамери ще при прийнятті закону перед Євро-2012 кидав журналістам: "А нам байдуже, у нас у ВР все одно курилки залишаться" - це проти моїх моральних правил. Громадські активісти заробили б собі значно більше авторитету, якби боролися зі свавіллям можновладців, силовиків, працедавців, ніж за модні гуманістичні тренди цивілізованого світу, до яких ще українцям рости й рости та багато чого облаштовувати на своїй території.  Спочатку хоча б створити такі умви у суспільстві, щоб депутати не наважувалися відкрито кепкувати з суспільства.

У мене не викликає заперечень заборона паління в державних установах. аеропортах, вокзалах та інших місцях колективного використання, навіть в ресторанах, кав*ярнях, хоча все одно  не розумію, чим так заважали б спеціалізовані заклади або окремі зали для тих, хто курить, які не мають сполучення з залами для тих, хто не курить. Мене значно більше непокоять можливості наїздів не на ресторани, а на приватних осіб. Добре що не прийняли законопроект дивака Кармазіна, який забороняв палити у власній оселі, у власному авто. Ще нам тільки бракувало повноважень міліцейських патрулів перевіряти наші квартири та авто!  

Тим не менш, і за цієї редакції закону  відновлення соціальної справедливості відчують мєнти патрульно-постової служби, бо раніше тільки ДАІ витягувало гроші з водіїв, а тепер і ППС матиме значно більше можливостей витягувати гроші з пішоходів-курців, які необачно не помітять під купами сміття з використаними шприцями та випитими пляшками дитячого майданчику, не відрахують вірно 50 метрів від зупинки громадського транспорту тощо.

PS: я не курець цигарок.
PPS: хто за взірець бере якусь сферичну у вакуумі "Еуропу", поцікавтеся, що там з палінням в Австрії.
UPD: від 26.12.2012. От і почалось!
http://pan-baklazhan.livejournal.com/63608.html
kerbasi: (ναυτής)
Загальне враження безвідносно до змісту - пізно.Запізнилися. Таке слід було в перебудову писати. Або хоча б перед Помаранчевою революцією.

Текст «Української хартії вільної людини» тут:

http://1-12.org.ua/2012/12/08/1421#more-1421

Багато правильних слів. Документ сумбурний, хоча певна структура проглядається: преамбула, три принципи, десять заповідей, заключні положення. З преамбулою здебільшого я згодний. Хоча як часто в мислителів з безнадійних задвірків цивілізації трапляється, автори не забарилися пов’язати українські проблеми з проблеми всього світу: людство, мовляв, зустріло 21-е століття, як добу невпевненості. Смілива заява за все людство! Ну, як Азаров наслідки своєї недолугої політики пояснює кризовими явищами світової економіки. Взагалі, дуже багато зайвого та ефемерного у преамбулі. Тексти, які називаються хартіями мусять писатися менш прив’язаними до поточного моменту.

Read more... )Звісно, у спільноті вільних духом українців всі мають право пропонувати, що завгодно. Інша справа, чи прийме це суспільство. На мою думку, ця «Хартія» заслуговує не більше, ніж на роль протоколу посиденьок кількох почесних пенсіонерів з державними нагородами. Справжню хартію напишуть інші.



Disclaimer: якщо "кат" не спрацював, вибачайте.
kerbasi: (Default)
Вихідні у ЖЖ принесли цікаві теми. Шановна [livejournal.com profile] chita_i законспектувала теоретичні викладки Умберто Еко про масову культуру:
http://chita-i.livejournal.com/97508.html
Хоча від його праці сплинуло вже багато часу, висновки лишаються актуальними. Особливо це помітно в Україні, яка через історичні обставини відстала від решти світу не менше, ніж на століття, а тепер проходить за кілька років те, що інші сусрільства проходили за кілька десятиліть.
Ключові для сьогодняшньої теми є наступні три тези з міркувань Еко у переказі Чіти:
  • [Масова культура] Пропонує публіці тільки те, чого вона [публіка] бажає або, ще гірше, пропонує те, що вона повинна хотіти;
  • Часто використовується домінантними класами з метою контролю;
  • Використовує моделі нав’язані зверху щоб запобігти прогресу мас.
Одразу ж ілюстрація:
http://lena-ua-mk.livejournal.com/531569.html
Френдеса [livejournal.com profile] lena_ua_mkпомітила, що популярний телевізійний "пропагандон" з усіх можливих мотивацій голосування за ВО "Свободу" обрав найінфантильніше, і аж зі штанів вистрибує, щоб вбити у голови глядачів, що можливість ефективно битися у парламенті це найголовніше в теперішній опозиції. Наступним логічним кроком буде наголос на тому, що політика це суцільна "бугагашечка", що українцям парламентаризм не потрібний, і що єдине, що в національному характері українця, це "разом батька бити".

Як завжди у подібних дискусіях, у треді у шановної френдеси виникло питання: а що робити. Відповім так: знищити телебечення не вдасться, але можно дуже коротко підрізати йому крила. І зробити це дуже просто і в наших силах. Слід звернути увагу на популярний під час виборчих протестів у Росії вислів, що існують насправді дві партії: партія інтернета і партія телебечення. От власне і слід якомога більше членів партії телебачення перетягти до партії інтернету. Принаймні, створити таку ілюзію.  Для цього не варто кричати скрізь і всюди, що ви не дивитеся телебачення, бо вас легко нейтралізувати звинуваченням у снобізмі або просто у тому, що у вас немає грошей на телевізор. Слід розповсюджувати інший месідж: крута, просунута, стильна, сучасна /впишіть своє/ людина в столиці, у Львові, Донецьку, Одесі, райцентріі /впишіть своє/ телевізора не дивиться, бо він застарів і, взагалі, більше не модний.

Що це дасть, ви запитаєте. Уся совітська пропагандистська машина не могла впоратися з модою на джинси, які купували у фарцовшиків на зібрані економією буквально на хлібі сто рублів, але десь у вісьмідесяті джинси просто змели з ринку різні нові модні штані лише завдяки простій фразі, яку повторював кожний модник: "ФірмА в джинсах больше нє лазаєт". Отже, є шанс так само відтягнути людей і від телебачення. А прямим наслідком цього буде скорочення рекламних бюджетів, за рахунок яких живе телебаченя.

Для того, щоб бізнес почав відвертати гроші з телебачення, не потрібна навіть статистика перетягнутих до партії інтернету. Бізнесмени - народ полохливий. Це хибний стереотип, що бізнесмен за гроші горло перегризе. Те, що було у буремні дев'яноті, то був не бізнес, а масовий психоз. Насправді бізнесмени дуже обережні і конформні. Щойно в інформпросторі здійметься достатньо шуму, що "фірмА більше ТБ не дивиться", вони одразу ж про всяк випадок поділять свої рекламні бюджети на ТБ на два, потім на три, згодом на чотири. А нам тільки цього й треба!

Отже, малюйте демотиватори, подаріть бідним родичам свій старий компьютер, сплатіть їм за інтернет, і побільше, побільше, побільше розголосу.
kerbasi: (Default)
МШФ Олена Білозерська написала у своєму блозі допис, який назвала

Шкода мені стрільця з "Каравану"
http://bilozerska.livejournal.com/664690.html

В ньому є такі слова:

«Поки не стали відомі деякі подробиці, мені не було його шкода. Хоча я не можу співчувати міліціонерам, контролерам, охоронцям і всім, чия професія - ловити людей».

А у коментарях на ремарку учасника дискусії, що підозрювана близькі та знайомі не впізнають по фотографіях зауважила:

«Що рідні не впізнають - це якраз зрозуміло. Я б на їхньому місці теж не впізнала».

Я вже згадував в інших дописах, що у другій половині 80-х, під час служби в армії я був вражений мисленням вихідців з Кавказу, зокрема грузинів, які романтизували злочинців, в’язницю вважали школою життя для справжнього чоловіка. Ще з їхнього репертуару згадалося: «Настяшій мужік нікада міліція не пайдьот, настаяшій мужік сам всьо решіт». Так само і свідком «настаяшій мужік» бути не може, бо будь-яка співпраця з міліцією це ганьба.

Власне, від позиції Білозерської до позиції тих молодих грузинів пізнього СРСР - один крок, який з урахуванням тотальної недовіри людей до держави, приватного бізнесу, громадського сектору, один до одного тощо, наше суспільство може зробити дуже швидко.

Під тим же дописом один коментатор надав посилання на статтю трирічної давнини про «манери» охорони «Каравану»,

http://www.from-ua.com/crime/c66e0d41730ff.html

де в свою чергу у коментарях висловлено чимало думок стосовно здирництва, що начебто практикувалося охороною супермаркету. На світлинах один з «биків» з охорони дуже схожий на загиблого у недавньому інциденті. Отже, цілком ймовірно, що у даному випадку власне й мало місце вирішення проблем за методою «как настаяшій мужік». Принаймні, така версія має підстави для існування.

Історичні паралелі не бувають коректними, але можуть слугувати пересторогою на майбутнє. Які на Грузію з її «настаяшімі мужікамі» і романтичним образом "вора в законє" замість вітязя у тигровій шкірі чекали 90-ті роки? Всі пам’ятають? Якщо українське суспільство прямуватиме у такому ж напрямку, то куди ми прийдемо?
kerbasi: (Default)
Згадалася давня історія у зв’язку з обговореннями у моєму блозі наступних виборів.
Коли керівництво СРСР вирішило проводити справжні вибори на альтернативній основі, а не з одного кандидата від «блоку комуністів та безпартійних», як раніше, совітською пресою прокотилася ціла хвиля статей, в яких автори стверджували, що начебто в розвинених демократіях до парламентів обирають здебільшого юристів та економістів. І це кліше тоді таки міцно вбили у мозки народу.

Власне тоді я був студентом, і одного дня нас замість фізкультури попросили прослідувати до автобусу і повезли на південь від Миколаєва, аж до Коблева. Дорогою ми зупинялися у кожному селі, виходили та роздавали листівки перехожим та розсовували по поштових скриньках. Листівки агітували за ректора нашого інституту товариша Алєксандрова. Його опонентом був головний економіст Чорноморського суднобудівного заводу товариш Лисицький.

Хоча ця агітаційна подія не була зовсім добровільною, вона цілком співпадала з моїми електоральними преференціями. Власне я й збирався голосувати за Алєксандрова, оскільки мені він здавався людиною з державним мисленням, людиною самостійною, яка за період обіймання посади ректора підняла інститут на новий рівень, на відміну від Лисицького, який попри велику посаду був лише гвинтиком гіганту оборонної промисловості та справляв враження людини доволі непримітної. Близько я не знав жодного з них, тому, це були тілько мої враження - не більше.

Втім, більшість селян, яки висловили, що вони думають з приводу наший листівок, схилялися до голосування за Лисицького саме через те, що він економіст. А ректор інституту та ще й професор – це звучало для них якось непрактично. Зрештою, переміг власне «економіст» Лисицький.

Якогось політичного значення той вибір не мав: обидва кандидати були за тодішніми мірками демократично налаштованими, та й вже за два роки не стало СРСР. Алєксандров помер у себе в кабінеті на початку 1992-го, а Лисицький повернувся до України, поселився у Києві і зрештою осів в ющенківському НБУ на посаді радника голови. Під час помаранчевих подій відмітився на трибуні Майдану, а інтернетом розповсюджувалася його книжка про кучмізм та наміри помаранчевих. Втім, після перемоги його патрона, здається, Лисицькому ніяк не віддячили, хіба що на деякий час він став «керівником групи радників НБУ», а тепер гуглиться як член ради Незалежної асоціації банків України, хоча на сайті НАБУ чомусь його у складі немає (проте є політичне викопне - Роман Шпек, про існування якого я вже й забув, а була ж колись надія євро-атлантизму!).

Тепер вже поняття «економіст» у виборчому словнику поступилося місцем поняттю «господарник», що більш відповідає реальності, бо, напевно, коли йдеться про склад західних парламентів, то під економістами маються на увазі знавці економіки як теоретичної дисципліни, а не планувальники бюджетів корпорацій.

А спогади ці до того, що, на мою думку, хибно приписувати, якого фаху люди мусять обиратися до парламенту. Головне, щоб у парламенті опинялися люди зі стратегічним мисленням та характером політика. Диплом юриста або економіста цього зовсім не гарантує. А зрештою це абсолютна компетенція суспільства, кого обирати. Хочуть письменників і повій – хай будуть письменники і повії. Хочуть україномовних селян і російськомовних бардів - хай будуть селяни і барди. Тільки суспільству слід пояснювати, що воно мусить рахуватися з наслідками дивакуватого голосування «по приколу».
kerbasi: (Default)
Далекого вже 2002 року, у серпні я провів два тижні в Коблево. Це така курортна зона у Миколаївській області, неподалік порту Южного (та Одеського припортового заводу). Совкова зона, рай для білорусів та придністровців. Власне за СРСР там і розміщувалися так звані «молдавські зони», тобто бази відпочинку молдавських (здебільшого з Бендер) підприємств. Дещо там було й з Миколаєва також, наприклад, спортивно оздоровчій табір кораблебудівного інституту з дурацькою мілітаризованою дисципліною, та пансіонат Чорноморського суднобудівного заводу, багатоповерхівка, проте з «удобствамі» на дворі. До 2002-го там вже встигли дещо приватизувати та нового побудувати, але загального характеру «раю білоруса та придністровця» нововведення не змінили, тому відтоді моєї ноги там не було. Але це - введення. Головне – далі.

Власне тоді ж почалася розкрутка торгівельної марки вина «Коблево». І маркетологи організували концерт проспонсорований виробником. Серед запрошених зірок був і Олег Скрипка зі своїм ВВ. «Воплі» приїхали, коли концерт вже розпочався на міні фені, швидко десантувалися, і невдовзі вийшли на сцену. Між сценою та першими рядами лавочок зазвичай на таких танцполах люди виходять танцювати. Але цього разу по периметру стояли охоронці і нікого не пускали, бо на перших рядах – власне на всіх рядах, бо були їх три чотири – сидів якийсь чиновник з ОДА та інші дрібні крутелики місцевого масштабу. Людям дозволялося танцювати вже за спинами бомонду, тобто на самому пляжі.

Не знаю, навіщо чиновникам був той ВВ, бо сиділи вони при повному офіціозному дрескоді з набурмосеними пиками, острівцем неймовірної нудьги посеред публіки південного пляжу.
Олег Скрипка вийшов на сцену і казав приблизно таке: «Так склалося, що ми на партсобранія не ходили і не ходимо. Люди прийшли сюди слухати музику і танцювати. Тому я вимагаю, щоб простір перед сценою був відкритий для танців. Інакше ми виступати перед партсобранієм не будемо». Я тоді вперше почув, як російське слово, совєтизм, вживають без перекладу (не партзбори) з характерною підкресленою вимовою, від чого це слово наповнюється зневаги до явища, яке воно називає. Втримавши паузу, Скрипка повторив, що перед патрсобранієм не виступатиме, і зрештою чиновники здалися, і охоронці допустили кількох хлопців та дівчат.
Протягом виступу Скрипка ще кілька разів відпускав кпини на зразок «ми продовжуємо наш виступ, а парт-со-бра-ні-є продалжаєтса». По закінченні виступу гурт миттєво застрибнув до мінівену, і поїхав.

Ось десять років тому, у розпад кучмізму, Скрипка міг бути собою. Хоча цілком ймовірно було, що південний бомонд, з притаманним йому почуттям гумору та світлими традиціями криміналу на такі кпини може організувати якісь «жарти» у відповідь. На шляху мінівену, наприклад. І не боявся ж…

Власне дисонанс тодішнього Скрипки та його теперішніх інтерв’ю з перлами «Янукович продовжує справу Ющенка, тільки кращий менеджер» підбурив мене на написання позавчорашнього посту.

Хоча… Якщо ретельніше переглянути свої спогади, то згадається , що протягом того виступу Скрипка кілька разів підкреслював, що присутність людей на його виступі – на шару. Власне й закінчив він висловом «шара кончілась». І так само він нагадав пару разів, що на День незалежності виступатиме на Майдані, і можна там його послухати-побачити – на шару. Ось ці зверхні ремарочки, мабуть, і є тим, що поєднує Скрипку тодішнього і Скрипку теперішнього.

Висновок: уважніше слід слухати публічних осіб. І не пробачати та не забувати їм нічого.
kerbasi: (Default)
Лембіт з ранку перепостом порадував, а я глибше пошукав, глибше у нетрі інтернету занурився:

http://grani.ru/Politics/Russia/Politzeki/m.199318.html

Российские и украинские рок-музыканты отказались выступить в поддержку арестованных участниц Pussy Riot на концерте в Лондоне. Как сообщает на своей странице в Facebook гражданский активист Андрей Сидельников, в субботу он принес майки с надписью "Free Pussy Riot!" в Русский олимпийский парк для участников концерта - Ильи Лагутенко, Олега Скрипки и Гарика Сукачева. За несколько дней до концерта активист обратился к этим музыкантам с открытым письмом, призвав "проявить мужество и солидарность". Однако все трое отказались выступить в защиту узниц.

Солист группы "Вопли Видоплясова" Олег Скрипка поблагодарил за майку, но отказался надеть ее. Скрипка сказал, что поддерживать Pussy Riot опасно, пишет Сидельников. Сукачев обещал передарить майку актеру Михаилу Ефремову, пояснив, что тот "радикальный". Лидер группы "Мумий Тролль" Илья Лагутенко категорически отказался разговаривать с Сидельниковым и потребовал от организаторов, "чтобы не было никаких фотографий, где он мог бы быть запечатлен рядом со слоганом", сообщает активист.

Среди деятелей культуры, подписавших "письмо ста" в защиту Pussy Riot, были музыканты Борис Гребенщиков, Глеб Самойлов, Андрей Макаревич, Диана Арбенина, Лева Би-2, Рома Зверь, Валерий Меладзе.

В поддержку арестованных участниц панк-молебна выступили известнейшие западные музыканты: группы Faith No More, Red Hot Chilli Peppers, Franz Ferdinand, а также Стинг, Питер Гэбриел, Нина Хаген, Ииро Рантала, Марк Алмонд и другие.

От тут  питання виникає, яке Пуссі Райот не стосується:
чи виступить Скрипка окремо перед українськими спортсменами, чи вони там "всє русскіє - какая разніца" і для них приготовлений той самий  "Русскій олімпійскій парк".

А стосовно Скрипки, то я завжди казав, що шароварщина-вишиванщина до добра не доводить. Це не етнічна культура, а імітація культури. Ви там на фестивалях раз на рік з задумленими поглядами повештаєтеся за папороттю, і здається вам, що Україна існує, така красива, от тільки кілька перешкод усунути. А насправді вона така існує тільки у ваших головах, а реальний українець не хоче при владі етноромантиків, бо пісень поспівати можна й раз-два на рік, а гарячу воду вдома хочеться щодня, і щоб робота була грошовита, а не натуральне господарство на дачі.

А ще всю цю шароварщину-вишиванщину противник давно вже навчився у вигідне русло спрямовувати. Власне для цього цю шароварщину-вишиванщину й створили, точніше до неї всю українську культуру та духовність редукували. Хто починає в шароварах-вишиванках бігати, невдовзі починає й згадувати, як разом з православним братом-москалем на османів ходили, і як від ляхів звільнилися.

Дивилися відкриття Олімпіади? Хвилин 5 там показували ідилічну англію з пастушками. Так, це етап історії, з цього все пішло. Але далі були ще кілька хвилин індустріалізму. Теж було, і зробило світ таким, яким він є. Так, не досконалим, але він такий є, і він рідний більшості населення земної кулі. Повернення назад до жита та корів немає. І саме тому ядром церемонії була не етноромантика і не індустріальні фантазії, а сучасні цінності. І багато у сучасному житті англійців ходять в етнічному вбранні? От шотландці та ірландці часто ходять. Такі ж історичні невдахи, як українці.

PS: я згідний за Скрипкою, що захищати Пуссі Райот небезпечно. Не Путіна слід боятися, і не московських попів. А нормального українського офісного працівника, яких у соцмережах 100%, і вони й ходять по етнофестивалях шукати своє коріння. Як не релігійне свято, то гидко до інтернету заходити, такі всі по-середньовічному побожні. Ну, як же співаку, який хоче касу збирати, заступатитися за невірних?

kerbasi: (Default)
В дискусіях виникла порада домовлятися про терміни. Отже, сьогодні поясню, що під поняттям «інтелектуал» я маю на увазі у дописах у цьому блозі.

Інтелектуали. Я в своїх дописах стараюся дотримуватися власне західного (тобто з джерел, якими я користуюся) вжитку слів, які належать до суспільної сфери. Тому в мене інтелектуал - це той, хто заробляє або "чистим" розумом, або додає розумову діяльність до психомоторики, при чому частка розумової діяльності за своїм впливом на результат має бути не менша за психомоторику (наприкад, хірург).

Втім, в читачів є тенденція додавати до слова "інтелектуал" таких саме моральних вимірів, як до слова "інтелігенція", тобто інтелектуал дорівнює інтелектуальній еліті, що занадто.

Інтелігенція, як прошарок, який не стільки визначається джерелом доходів, фахом та посадою, як самоусвідомленням та приписуванням собі певної моральної місії, тепер на Заході також починає з'являтися, поки що здебільшого навколо університетів та неурядових неприбуткових організацій. Особливість інтелігенції - залежність від істеблішменту попри критичне або навіть вороже налаштування до нього. І в царській Росії, і в СРСР інтелігенти отримували гроші з посад, даних державою. На Заході своїм існуванням нова інтелігенція також завдячує філантропічній частині ненависного капіталізму та державі, яка створює резони існування для інтелігентів (Наприклад, якщо держава декларує права - з'являються правозахисники).

Про інтелігенцію, зокрема про її появу на Заході:
http://www.svobodanews.ru/content/transcript/24535478.html
http://www.svobodanews.ru/audio/audio/350121.html

В Україні інтелектуальна верства дуже сильно залежна від працедавця, бо ринок праці вкрай несприятливий для більшості інтелектуальних фахів, тому вона не утворює власне середнього класу, бо немає економічного підґрунтя для формування такої масивної суспільної спільноти, як клас. Власне тому я частіше вживаю вислів «інтелектуальна верства», а не «середній клас». Втім, більшість представників цієї верстви не беруть на себе якусь особливу духовну місію, тобто у цьому сенсі все ж таки не є інтелігенцією у «класичному» розумінні. З творчих інтелектуалів фактично інтелігенцією можна назвати тих, хто продовжує годуватися з бюджету – це «стара» інтелігенція. Ті, хто живе на гранти, працює «в проектах» - це інтелігенція «нова». Ці сукупності умовно старої та нової інтелігенції є частинами сукупності «інтелектуали». Місце інтелектуальної еліти, тобто авангарду інтелектуалів, куди мали б зараховуватися провідні вчені, письменники, журналісти та незалежні інтелектуали з потужним розумом потенціалом і впливом на суспільство, в Україні наразі вакантне, бо про вплив незалежних інтелектуалів поза купку друзів у соцмережах не йдеться, а інші названі фахові інтелектуали (що нам демонструють письменники, названі в попердніх темах) поза межами своїх творчих здобутків за своїм рівнем розвитку не відрізняються середнього представника офісного люду. Власне тому замість словосполучення "інтелектуальна еліта" я переважно вживаю словосполучення "публічні інтелектуали".
kerbasi: (Default)
Навіяне дискусіями з приводу некоректних висловлювань українських відомих майстрів слова.

Совок – совковість. На мою думку, в інтернетних дискусіях ці поняття використовуються надмірно розширено. Я б обмежив «совковість» психологічними травмами, які завдавала людям совітська система. Хіба що додати хибні життєві стратегії та підходи до справ та праці, які були прищеплені людям за тодішньої аномальної системи, а тепер заважають людям пристосуватися до сучасності. Не більше. Багато людей отримали травми, але це не означає, що вони мусять їх нести як прапор, а за певних обставин – як індульгенцію. Так само і стосовно життєвих стратегій та звичок: за двадцять з гачком років можна напрацювати собі інші. Совковість – не тавро, совковості людина, здатна до самоаналізу та самовдосконалення може позбутися.

Окремі риси «совковості» можна знайти в людей з інших суспільств, які не мали ніколи ніякого стосунку до СРСР. Часто кажуть, що слово «хамство» немає перекладу на англійську мову. Насправді, має – rudeness. І воно, це іноземне хамство, розповзається тоді, коли починається кризу, у компанії або у суспільстві, коли послаблюють запобіжні механізми у вигляді суспільної нетерпимості до цього явища, виконання корпоративних політик та державних законів, тобто коли клієнту, корпоративному функціонеру та поліціянту стає не того, щоб займатися хамом. У нас така ситуація перманентна, тому й хамство здається вічним та невідворотно успадкованим або притаманним тільки пост-совітським народам. Так само і різні прояви мізогінії або національної пихи, часом навіть расизму в багатьох письменників. Такі вислови бувають і на «толерантному» Заході, але там людина, яка їх собі дозволяє, мусить миритися зі своїм маргінальним станом. Наші «совісті нації» верзуть дурниці не тему, що вони якісь особливі , суто локальні «совки», а тому що суспільство надто толерантне до таких проявів, тому «совість нації» нічим не ризикує, скоріш навпаки. І хто тут толерантний?

Насправді «совковість» характеризується інфантилізмом дорослих людей, які ніколи не знали свободи прийняття рішень, у тому числі й рішень відносно себе. Про це дуже давно написав есей російсько-французький письменник Дмітрій Савіцький:
http://dsavicky.narod.ru/texts/forcible.htm

От цим поняття «совковості», на мою думку, варто й обмежити. І в будь-якому разі, совковість може бути поясненням, але тільки поясненням і не більше, аж ніяк не виправданням.
kerbasi: (Default)
Ну що, підсумуємо?
Юрко Вінничук написав вірш «Убий під+раса». Втім, як вибігає з тексту, зробити цей героїчний вчинок мусить шахтар Донбасу. А народовольці колись після своїх власноруч виконаних терактів йшли на шибеницю. Самі. А якщо й закликали пафосно, то з в’язниці. А Юрко Вінничук - з трибуни перед збіговиськом інтелектуалів:
http://www.youtube.com/watch?v=_XH44zViZp4

Гаразд, хай шклярівські кацапидла будуть просто художнім слівцем, але його «тьотя Мотя з Криму» це вже дурня ще одного націонал-потєрпєвшего:
http://life.pravda.com.ua/interview/2010/09/21/60674/
Тьотя Мотя винна в негараздах України?! Ну, що ж… скажи мені, хто ворог України, і я скажу тобі, якої України ти вартий… Твій голос має бути «козирним» проти голосу тьоті Моті, щоб запанувати українцю в Україні ? Психологія пільговика во всій красі! Скажи мені, яких ти хочеш засобів, а я скажу, чи переможеш ти…

Як вже обговорювалося у цьому блозі на минулому тижні, Андруховичу винні російськомовні товстухи, які хочуть вийти заміж за іноземців:
http://kerbasi.livejournal.com/146975.html
http://kerbasi.livejournal.com/147343.html

Нагадаю ще про сучасну жінку-філософа, письменницю, пропагандиста таких прогресивних і сучасних поглядів, як фемінізм. Забужко – хто ж ще? Вона красномовно колись висловилася, що між Україною Януковича і Україною Тимошенко різниця, як між чоловічою та жіночою зонами. При тому, ані першої, ані другої вона зі свого досвіду не знає, і якщо й десь відсиджувалася, то за кордоном у творчих відрядженнях, і далеко не заробітчанкою. Але це б все можна було списати на недоречні фігури мовлення екзальтованої творчої особи, якби одного разу вона не прохопилася, і з неї не злетів весь її політкоректний, толерантний, імідж, і вона не почала, як типовий військовий радник совітських часів, порівнювати свою батьківщину з африканським «братнім чувирлом». Тільки вона ж не військовий радник, виховання не казарменне, тому в неї все по-літературному:
http://kerbasi.livejournal.com/67516.html

Ось вони які – українські інтелектуали!

Звісно, самі інтелектуали навряд можуть змінити хід історії. Втім марку тримати мусять.
Порівняйте з російськими творчими інтелектуалами. Ліва група, яка обрала собі як назву ім’я перекладача «Інтернаціоналу», переклала російською пісню каталонського антифранкіста. І може заспівати її навіть в автозаку:
http://www.youtube.com/watch?v=I3X36Xqd9cw

коли їх затримали в ході протесаної акції. Так, так – самі протестували, самі потрапили до автозаку, і самі там співали з закликом повалити тюремні стіни, а не закликали з інтелігентської тусовки робити це нафтовиків Нефтьюганську.

Почитайте або послухайте їх та про них:
http://www.svobodanews.ru/audio/broadcastprogram/596983.html
http://www.svobodanews.ru/archive/ru_bz_ogi/latest/896/107.html (передача від 22 липня 2012)

Вони не такі матьорі, як Вінничук, Шкляр, Андрухович та Забужко. Їм явно бракує таланту та лоску. Але в них є прямота прямої дії, коротка дистанція між словом і ділом, а також – головне – тотожність думки-слова-діла. Чого зовсім немає в українських грантово-салонних інтелектуалів.

PS: пісня “Стіна»:
Оригінал каталанською мовою:
http://www.youtube.com/watch?v=ODC-yLJtCpo&feature=related
Польська версія Яцека Качмарського (за іронією історичної долі використовувалася проти комуністичного режиму):
http://www.youtube.com/watch?v=fp8UsxCitqw
Кажуть, є білоруською, але я не знайшов. А українською? Чи є українською протестна пісння, молодша за УПА, крім «Разом нас багато»? Ось чим би займатися творчим інтелектуалам, а не цькуванням російськомовних товстух та проливанням сліз над порівнянням України з екваториальною Африкою.
kerbasi: (Default)
Дуже поважаю шановного [livejournal.com profile] frankensstein за мужність бути об'єктивним журналістом у найменш сприятливому для такої місії регіоні, і не менше поважаю за фотографічну точність.

Ось його нова стаття про фальшивих опозиціонерів на Донеччині:
http://frankensstein.livejournal.com/314522.html

Але я хочу звернути увагу не на головну тему статті. Там згадується і цитується дехто Роман, співвласник ЦУМу у Краматорську, в якого рейдерським способом відібрали власне той самий ЦУМ. І, як стверджується у статті, причетна до цього дехто Світлана Фальченко, голова місцевого відділення фонду держмайна та за сумісництвом опозиціонерка від "Батьківщини".

Ось що розповідає пан Роман:
- Некоторое время назад я сотрудничал со Светланой Фальченко. У меня был банковский кредит, по которому она выступала поручителем. Фальченко выплатила за меня 2 млн грн, после чего начались «качели». Через некоторое время ко мне нагрянула исполнительная служба, сотрудники которой заявили, что ЦУМ у меня отбирают за долги в пользу некоего гражданина Бабаевского, о котором я никогда не прежде не слышал. Оказалось, что Фальченко переуступила ему долг.

От власне далі можна й не читати! В цих словах вся сутність і українського підприємництва, і українського рейдерства! Наші ділові люди спочатку бізнес ведуть на інтуїції, а не розумом, не мають планів, проте мають повний бардак в документах, потім ще й гроші позичають бозна в кого, та ще й не можуть повернути, і за них повертає той, кого вони спочатку про це благають, а потім починають звинувачувати у хижацтві.  Ну, як не відібрати власність в такого бізнесмена? А він думав, що Фальченко за нього два мільйони заплатить та ще й на побачення запросить, а потім скаже: "Ах, ти такий Чоловік, що не треба о грошах - забудьмо про ті мізерні два мільйони"!

Це знов-таки про те, про що вже писав багато разів: не може бути іншого режиму, іншого ладу в людей, в чиїх в головах безлад. А безлад цей у кожного свій: у бізнесмена - один, у студента - інший, а сукупний результат - країна-невдаха.

October 2017

S M T W T F S
1234567
8910 11121314
15161718192021
22232425262728
293031    

Потоки

RSS Atom

Популярні теги

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Friday, 20 October 2017 08:49 am
Powered by Dreamwidth Studios