kerbasi: (Default)
В обговореннях моїх дописів з серії «Про переможні життєві стратегії» МШФ [livejournal.com profile] nboykoпоставив запитання, що можна порадити молодим людям, яку стратегію. На мою думку, порадити щось конкретне не можливо, бо людей багато, різних фахів, галузей та особистих обставин не менше.  Але можна спробувати переконати їх не розраховувати на адаптивні стратегії, навіть якщо наразі вони спрацьовують  для старших родичів.

Справа у тому, що років 60 тому Україна мала приблизно 80% сільського населення і 20% міського. Зараз ця пропорція майже протилежна: 71% міського, 29 сільського. Це означає, що розраховувати на натуральне господарство, може все менше і менше родин. Я з кола своїх знайомих, та навіть  з дописів у деяких ЖЖ бачу, що трендом стає продавати ділянку у селі, коли там помирають старі сільські родичі. Їхні діти вже давно немолоді, урбанізовані і повертатися до села, щоб та працювати на забезпечення нащадків вони не хочуть, хоча їхні батьки відривали від себе останнє, працювали весь вільний час, якого майже не було, на власних ділянках, щоб забезпечити своїх дітей.

Дуже приблизно схема виглядає настуним чином. Тим, кому зараз 60-70 вистачило підтримки натурального господарства на все життя аж до пенсії. У свої молоді роки для них взагалі був рай, бо кількість сільських родичів, яка на них працювала була більшою, ніж кількість переселенців. Не тільки споживати, а й долучитися до натурального господарства їм довелося вже у дуже зрілі роки, але це було пом’якшено можливістю експлуатувати працю своїх дітей. В результаті цьому поколінню випало найбільше з «совітського щастя»: квартира (часто кооперативна), машина, дача. Це й є причиною, чому це покоління не впоралося з перебудовою суспільства, хоча власне було у зрілому віці на межі 80х та 90х.

Діти цього покоління, їм зараз 40-50, також отримали непогану підтримку. Щоправда, довелося заплатити за це своїми канікулами та вихідними. Хоча й не всім. Серед «жлобні» у 80-ті вважалося непрестижним, коли діти працюють. Там знаходили, як навантажити «бідних родичів» замість своєї «кровиночки». Проблема цієї генерації, що їм ще жити і жити, а ресурс вичерпується. На багатьох з них чекає втрата зони комфорту під кінець трудового життя, але навряд це покоління згенерує достатній революційний заряд.

Онукам старших паразитів зараз 20-30. На їхнє життя вже практично нічого не вистачило, хіба що на більш-менш сите дитинство у буремні 90ті. Багато людей з них ще мають можливості витискати щось зі свого клану. Це можна спостерігати хоча б з того, що чимало покупців на ринку низькоякісної нерухомості, як то різні однокімнатні «гостинки», саме належать до цього покоління. Поки що вони живуть в кайф, але в них народяться та підростуть діти, і вони в своїх «однушках» житимуть на рівні своїх дідусів, коли ці переїхали з села та тіснилися по «общагах». А на зміну якості життя вже підтримки та накопичень з натурального господарства не буде.

І ясно, що правнукам покоління совітських паразитів, тобто кому зараз 0-10 років, нічого не світить, крім як покластися на свої руки та голову. От це покоління і зробить зміни у суспільстві. Якщо не зробить, то емігрує майже повністю, і стане тоді Україна подібна до Палестини, де за кордоном живе дві третини корінного населення цієї території.

Отже, теперішнім молодим людям доведеться розраховувати тільки на себе. По «Радіо РОКС» часто цитують якогось рок-музиканта, який сказав приблизно наступне: «Часто найкращим освітленням шляху є палаючий міст за спиною». Раджу молодим людям узяти ці слова собі за гасло.
А куди податися, це вже питання вторинне. Головне – мати рішучість рухатися і розуміння, що рухатися треба, тобто те, чого так бракувало старшим поколінням. Більш приземлені поради, досит суб’єктивні з мого досвіду такі:
  • Якщо ваш фах потрібен в іноземних фірмах в Україні, йдіть туди. Дуже важливо на початку шляху отримати вірні навички. Це наразі в Україні можливо тільки в іноземних фірмах. На всіх місць не вистачить, але пробуйте.
  • Якщо вас цікавлять науки або мистецтва – емігруйте.
  • Айтішникам нічого радити не треба, вони мають найкращі можливості. Хіба що порадити не бути клавіатурними «задротами», мати життя поза віртуалом та вчитися манерам, спілкуванню, навичкам правильно презентувати себе, бо навіть здібний «задрот» ніколи не підійметься вище рівня кумедного пришелепкуватого дитини у кутку офіса.
  • Освіту краще отримувати за кордоном, якщо це не щось з області україністики (незабаром і це - тільки за кордоном). Українська освіта це не освіта, а імітація. До того ж, хто вам її дає? Перечитайте генераційні розклади вище. 
Всіляких успіхів!

kerbasi: (ναυτής)
Отже, типовий український багатій використовує не ним побудований виробничий потенціал, не вкладає грошей в його відновлення та розвиток, він також не платить гідну зарплату своїм робітникам. Він отримує надприбутки за рахунок названих трьох чинників, а ще лобіюючи через політиків пільговий режим оподаткування, мінімальні тарифи за використання комунальних послуг та природних ресурсів.  Отримані прибутки він витрачає здебільшого за кордоном, де придбає нерухомість, коштовності, проводить дозвілля, вкладає гроші в різні активи. В Україні він зазвичай витрачає тільки на те, що задовольняє його амбіції бути визнаним, або на те, на що його переконують витрачати політики взамін за лобістські зусилля, щоб бодай щось перепадало рядовому електорату для імітації «покращення вже сьогодні».

Тепер подивимося на пересічну людину. Що вона робить за умов праці на скупого багатія? Люди здебільшого компенсують нестачу грошей за рахунок активів своєї розширеної родини. В крайніх паразитичних випадках – просто живуть за рахунок родичів, наприклад, за рахунок пенсії батьків, бо вони старі їм багато не треба. У пом’якшених випадках – використовують натуральне господарство, побудоване на основі садиб/ділянок сільських родичів. Також логіка проста – сільським багато не потрібно. Як варіант для міщан: «ущільнити» старших родичів та здавати вивільнену житлову площу.

Існують і не настільки прямолінійно паразитичні варіанти. Наприклад, влаштуватися (або проштовхнути когось з родичів) кудись до челяді депутата, від місцевого аж до національного рівня у сподіваннях, що щось колись перепаде. Зазвичай, за спиною таких людей також стоїть клан, готовий ділитися останніми крихтами, сподіваючись, що прийде час  їхній висуванець працюватиме і на клан.

Взагалі, таких стратегій можна вивести чимало. Головне спільне у них – вони не генерують нового. Вони використовують те, що було напрацьоване старшими поколіннями (ділянка, квартира, пенсія старших членів роду), або привласнюють напрацьоване іншими (матеріальна підтримка працюючої частини розширеної родини, «бонуси» від прислуговування політику або від посади на державній службі). Гроші ж витрачаються на власне споживання, часто зовсім не мінімалістичне: одяг ( треба ж мати належний вид!), харчування (не з ніг же валитися з голодухи), відпочинок (а світ подивитися?!). У тих випадках, коли все ж таки «нові» гроші заробляються, то робиться це здебільшого у тіньових сферах без оподаткування.  Отже, маємо практично те ж саме, що й поведінка багатіїв. Чому так?

Не буду заглиблюватися у причини та першопричини, бо рано чи пізно логіка приведе до дилеми «курча – яйце». Олігархи розікрали надбання світських поколінь та створили державу та економічну модель, де в людей немає інших варіантів, як адаптивне або паразитичне існування? А може це народ своєю пасивністю, небажанням відважитися на радикальні реформи, нездатністю сумлінно працювати не залишив кільком відсоткам амбітних людей інших варіантів, ніж побудувати таку систему? Обидва питання цілком правомірні. Але залишимо їх для інших дописів. Нам важливо те, що як багатії, так і бідні обирають стратегії, які працюють. Ці стратегії є переможними. Вони дозволяють забезпечити собі існування у певній зоні комфорту. Тільки для багатія зона комфорту – це нерухомість у Швейцарії, ексклюзивні речі та авто, гедоністичний спосіб життя, а у пересічної людини – непомітне для влади та криміналу існування, картопля на зиму у льосі, діти на роботі у комфортному офісі з відпусткою у Єгипті або бодай у Криму.
Не всім ці стратегії вдаються, але й невдахи не занадто ризикують. Отже, обирати такі стратегії не небезпечніше, ніж грати в офіційну лотерею, якщо без фанатизму. Може, це твердження не так очевидне для багатіїв, але насправді, чи так багато їх садять чи відстрілюють, щоб до великого бізнесу прагнули потрапити тільки відчайдушні герої? Не схожі вони на таких у переважній своїй більшості.

Якщо ж брати людей пересічних, то з мій власний досвід підтверджує все сказане вище. Я починав з дуже низького рівня доходів. Подібна ситуація була в кількох моїх приятелів. Моя стратегія – перекваліфікація, пошук адекватної роботи, постійне самовдосконалення – дала свої результати.  Якщо порівнювати мене з моїм колишнім оточенням, то я заробляю в рази більше їх, але… В них безтурботне, комфортне життя з гарантованою підтримкою їхніх кланів. Заробляють вони небагато, але завдяки ефекту синергії (див. Вікі) зводять кінці з кінцями, при чому достатньо ефективно. Закордонною відпусткою їх не здивуєш. Їхній стиль життя ніяк не порівняти з моїми роками навчання у вільний від роботи час, і витрат на це навчання, життям роками у невизначеності, з ризиками, що наступного дня після втрати роботи доведеться в буквальному сенсі йти на вулицю, з роботою по два робочих дня в одну добу, постійними відрядженнями та складними перемовинами у стилі боротьби характерів і нервів та багатьма іншими подібними чинниками.  Майже всі, хто хотів слідувати за мною, швидко повернулися до рідного середовища, і тепер роками розповідають байки про жахи київського життя, високі столичні ціни, скупчення людей  та «на шо воно таке надо». Їхня стратегія пристосування є переможною, а не моя. Саме їхня стратегія є привабливою для пересічної людини.

І насправді це все добре. Для тих людей. Добре, що вони знайшли переможну стратегію. Добре, що так влаштувалися, бо могло бути й значно гірше.  Чи було б краще для долі окремих людей, якби число стратегічних невдах було б настільки великим, що соціальне напруження привело б до того, щоб люди взялися за вили? З іншого боку, якщо сума всіх життєвих стратегій всіх людей не веде до генерації нової вартості, а спрямована тільки на використання напрацьованого попередніми поколіннями та заробітки у тіньовому секторі, тоді  у нації – великі проблеми аж до загрози її існуванню. Що ми й зараз можемо спостерігати.

Як ситуацію змінити? А ніяк. Не можна змусити людей відмовитися від переможних стратегій. Звісно, моя стратегія також переможна, але вона занадто витратна, з точки зору більшості, тому ніколи не опанує масами. Зсуви в особистому стратегічному плануванні мас відбуваються, коли для цього є зовнішні поштовхи. Таким поштовхом був розпад СРСР та спроби впровадити ринкові відносини. Тоді чимало людей кинулися  у ділову активність. Згадую навіть своє інтелігентське  коло колег по першій роботі у КБ, де всі майже без винятків кудись телефонували, щось пропонували, пробували заробляти на якихось комісіях. Я вже не кажу про «човників» та винахідників-мрійників. Втім, люди дуже швидко переконалися, що система змінилася не глибоко: реальні гроші заробляються, як і раніше, не тими, хто знає як, а тими, хто знає, з ким потрібно встановити зв’язки, та як їх використовувати. І люди повернулися до простіших, адаптивних стратегій. Згідно з моїми спостереженнями помаранчева революція на життєві стратегії людей мас ніяк не вплинула, бо насправді нічого в соціо-економічній моделі не змінила. Отже, Україна буде прозябати до наступного поштовху. Коли він буде і який – з цим питанням хіба що до астрологів йти…

Наостанку знов згадаємо Хосе Ортега-і-Гассета. Він описав людину маси та масу людей. Він пояснив причини їхнього колективного браку будівничої сили. Він, хоча й залишався переконаним лібералом,  сам вважав, що суспільству потрібна верства своєрідної аристократії, тобто людей, які здатні діяти не відповідно адаптивним стратегіям, спрямованим на здобуття і підтримання зони комфорту у короткотерміновій перспективі, а здатні діяти відповідно до свого креативного поштовху, будівничої сили, які він називав терміном «життєва причина». Втім, Ортега-і-Гассет так і не вказав, як і хто цих людей мусить обирати, як вони відтворюватимуться у наступних генераціях, щоб не вироджуватися, як колишня аристократія. І нікому ніколи не вдавалося знайти такий спосіб. Отже, доведеться чекати синхронності зовнішніх поштовхів і кипіння мас.



Про переможні життєві стратегії (відступ на крок у бік)

Про переможні життєві стратегії (початок)
kerbasi: (Default)
 Багатьом українським інтелектуалам важко прийняти концепцію, за якою в економічному циклі «гроші – виробництво – продаж – гроші – виробництво…» приділяється найбільшу увагу саме ланці «продаж». Це часто називають проявом «капіталізму» або «консюмерізму».
 
Насправді капіталізм виник не з торгівлі, а з мануфактур. Щоб про це дізнатися можна почитати хоча б тих Маркса та Енгельса. Протягом довгого часу капіталіст диктував, що він виробляє та яким чином. Суспільства були жорстко структурованими, тому всі чітко знали, що потребує селянин, а що буржуа. Аристократ сам міг сказати капіталісту, що для нього виробляти. До того ж капіталіст сам зі штанів вистрибував, щоб походити на аристократа.  Ситуацію змінило виникнення масового суспільства. Капіталісти сконцентрували великі людські ресурсу навколо своїх виробництв, ламаючи при тому старі соціальні верстви, створюючи величезні класи, як то описано власне Марксом і Енгельсом.
 
Врешті-решт капіталісти зрозуміли, що людські ресурси не безмежні, і за них також треба конкурувати. Це призвело до того, що їм стали платити трохи більше за просте фізіологічне відтворення. Згадайте, зарплатну політику Форда. Він був першим таким в автоіндустрії США, але далеко не останнім.
 
І отут почалися зміни в економіці. Якщо раніше зубні щітки замовляли для себе аристократи, їхня челядь, бо аристократом не подобалося, коли в челяді тхне з рота, а також буржуа, що прагнули походити на аристократів, то зненацька за зубними щітками прийшли мільйони. І не тільки за зубними щітками. Мільйони прийшли навіть у театри та в оперу! Про це високохудожньо і витончено інтелектуально пише іспанський мислитель тих часів Хосе Ортега-і-Гассет у своїй праці «Бунт мас». Дуже раджу, хто ще не читав.
 
Отже, за даних умов склад та рівні споживання перестає диктувати виробник, а починає диктувати покупець. Хоча покупець і масовий, але на ринку він вимагає не стандартної зубної щітки-функції, а вибору з червоних-синіх-жовтих та ще й з м’яких-жорстких-середніх. Так виникає потреба у маркетингу. Таким чином, брутальний індустріальних капіталізм породив масове суспільство, а масове суспільство змінило капіталізм. Те ж саме масове суспільство породило й комунізм та фашизм. Про це – у Ортега-і-Гассета. Я не переповідатиму його тут, бо не скажу краще за нього.
 
Хто з вас жив у свідомому віці у СРСР, тому, мабуть, не потрібно пояснювати, що всі основи ідеології з її «кто бил нічєм, то станєт всєм», «кухарка будєт управлять государством», «віддамо палаци народу» - це і є екстремальна форма штучного, прискореного створення масового суспільства. Тільки совітські комуністи не впоралися з задоволенням потреб цього масового суспільства. Вільний ринок ними не визнавався, а інструменти, що мали його замінити, як то соцсорєвнованіє та хозрасчот, виявилися не ефективними.
 
Торгівля є необхідною, і за умов масового споживача найважливішою ланкою економічного циклу, тому що саме перемога в конкуренції за споживача забезпечує виживання тому чи іншому споживачу. Вам це не подобається? Спробуйте обмежити споживання голою функціональністю, тобто «їж, що дають». Тільки почніть з себе. Як Герман Стерлігов. Коли вас таких буде третина населення, ви зміните світ.  
 
Не слід забувати також про такий момент: найбільше крику проти торгівлі та ринку здіймають саме ті, хто на ньому класно влаштувався, а тепер йому потрібні захисники від «ліберастів», щоб його ніхто з конкурентів не посунув. Не важко прищепити ненависть до торгівлі, тицяючи пальцем у «нових русскіх» 90-х років. Забуваючи про те, що пізній СРСР мав бариг, тобто завмагів, зав базами, спекулянтів, центровими особами. Що з них ще могло вийти, крім «нових русскіх»? А ви подумайте трохи: а бабуся, що продає кріп не «торгівка»? А фермер, що продає картоплю? А коли фермеру продають комбайн? А коли виробнику комбайнів продають деталі? А коли виробникам деталей продають станки? А коли виробникам верстатів продають модулі ЧПУ? А коли виробникам модулей ЧПУ продають елементи мехатроніки? А коли …  … …  




Про переможні життєві стратегії (початок) Про переможні життєві стратегії (закіннчення)
kerbasi: (Default)
В кількох дискусіях я обіцяв їх учасникам, що напишу більш розгорнуто про переможні життєві стратегії людей, і як вони впливають на розвиток нації. Я це обов’язково зроблю, але спочатку слід пояснити деякі речі. Серед моїх читачів далеко не всі мають економічну освіту або достатньо сучасну економічну осавіту, тому не все очевидно. От і у моєму відносно недавньому дописі «Про не всі такі» не всі зрозуміли, як економічний результат окремих людей/домогосподарств впливає на ефективність економіки в цілому. Отже, почну з пояснення цієї тези.  
 
Дехто (людина, фірма або організація) вкладають гроші у виробництво товарів або послуг (послуги – у широкому сенсі, торгівля – теж послуга). Товари або послуги виробляються (у випадку послуг – пропонуються та надаються). Далі потрібно за вироблені товари та послуги отримати гроші, щоб замкнулося коло і з’явилася можливість запустити наступний виробничий цикл.
 
Відмінність совітської економічної думки від ринкової полягала у тому, що совіти вважали найголовнішою ланкою – виробництво товарів та послуг. Далі мав слідувати цілком контрольований розподіл, в якому гроші, довго вважалося, взагалі, не мали значення, хіба що як багаторазова розподільча картка та універсальна одиниця обліку. Гроші стали більш менш схожими на гроші тільки після впровадження так званих косигінських реформ (зацікавленим у деталях цих реформ – Вікіпедія у допомогу). Але навіть косигінські реформи не виправили ситуацію з умовністю цін і великим значенням адміністративного розподілу. Втім, економіку не обдуриш: якщо товар роздав за безцінь, то, будь ласочка, профінансуй наступний виробничий цикл. От тут починалися проблеми. Звідси, совітські дефіцити та черги, як прояв прихованої інфляції від «малювання» фондів (совітський евфемізм для грошей на макрорівні) для фінансування кожного наступного виробничого циклу .
 
Другим характеристичним явищем совітської економічної моделі було виготовлення товару на склади. Тобто товар виготовили, відзвітували і часто - забули. Знайдіть журнали «Крокодил» та «Перець» тих часів – там одна з ключових тем, як різні вироби, в тому числі і конче необхідні і дефіцитні в одному місці, ржавіли та гнили в іншому.
 
Отже, відмінністю ринкової економіки є те, що увага фокусується на тій частині циклу, де вироблений товар продається, а гроші повертаються у наступний виробничий цикл. Саме тут в економічній моделі і виникає такий діяч як Людина. Звісно, споживачем може бути і фірма та організація, як це тепер називається Бі-ту-Бі (B2B – business to business), а совіти це називали групою А (виробництво засобів виробництва). Але організації є організаціями. Вони мають свою бюрократію та чимало інших чинників зниження ефективності. Як не буває техніки з 100-відсотковим ККД, так і не буває організації з абсолютною ефективністю. Вони зростають тільки настільки, наскільки це потрібно Людині. А Людина, навіть якщо вона знаходиться в середині організації, амбітна настільки, наскільки ці амбіції підживлюються власним інтересом. Організація може виробляти роботів, але директору приємно носити дорогий стрій, а робітнику – купити новий телевізор. Тобто знов таки маємо вихід на «простий», споживацький ринок. І без цього виходу директор та робітник «заб’ють» на свою організацію.
 
Колективний розум організації завжди усереднений, він генерує посередню логіку існування організації: ніяких зайвих рухів, обкатані технології, перевірені методи то що. Поступ забезпечує амбітна Людина. А Людина амбітна, тому що хоче більше. Або більше для себе, або вона просто розмножується і має про кого піклуватися. І це справедливо на всіх рівнях: від макроекономічного до побутового. Якби ми не прагнули більшого та кращого, то не розвивалася б цивілізація.
 
Я не стану тут розписувати теорії, бо на це знадобиться занадто багато літер (зацікавлені можуть почитати літературу з економічної теорії, хоч навіть з Вікіпедії починаючи), я просто зверну вашу увагу на той самий СРСР. Однією з його характеристичних особливостей було повне домінування згаданої вже групи А над групою Б (виробництво засобів споживання). Інколи називали пропорцію 80 проти 20. Цю диспропорцію намагалися виправити, починаючи з тої ж косигінської реформи і аж до горбачовської перебудови, але так нічого й не вийшло: система працювала заради самої себе і сама себе пожирали, а при цьому суттєві гроші знаходилися у споживачів в кубишках та матрацах, і зрештою витрачалися у тіньовому секторі (товари по блату, «фарцовка» і т.д.), і не потрапляли в реальну економіку.         
 
І нарешті перейдемо до висновків. Економічний цикл запускає людина, виконує людина, але, що найважливіше, людина його замикає. Від того наскільки ефективно вона його замикає залежить ефективність і продукт наступного циклу. Простіше кажучи, якщо у вас є гроші купити якісний продукт, ви замкнете цикл виробництва якісного продукту. Якщо ви бідні, для вас ціна головний критерій, ви можете купити тільки те, що втискується у лещата вашого мізерного доходу, відповідно і цикл ви замкнете з виробництва чи завозу в Україну найдешевшого товару, де у більшості випадків економія досягається за рахунок якості та безпеки.
 
Ясно, що покладати лише на бідного споживача провину за жалюгідний стан української економіки несправедливо. Наш колишній президент за свою каденцію наговорив багато чого, і це були виключно неймовірні дурниці, крім одного: якось на самому початку він казав практично те ж, що й я у цьому дописі, і закликав бізнесменів та керівників платити більше своїм робітникам. Він навіть обіцяв створити для цього умови економічного та регуляторного характеру. Але, на жаль, не тільки не виконав, але й навіть не повертався до цієї теми.
 
Українське викривлення виробничого циклу полягає у тому, що цикл замикається вкрай бідним споживачем, а ще до того ж з цих менших, ніж потрібно, грошей значна частина не повертається до циклу, а привласнюється тими, хто мав би бути зацікавленим інвестором. Але цей інвестор в Україні поводиться лише як великий, грошовитий споживач, а інвестує насправді в економіки інших держав.
 
Про наслідки цього для життєвих стратегій людей напишу іншим разом. А поки що додам  disclaimer:

Напевно знайдуться такі, хто захоче причепитися до фрази: «Якби ми не прагнули більшого та кращого, то не розвивалася б цивілізація», - мовляв, оце гасло «потреблядства» і т.д. «Краще» та «більше» категорії умовні і відносні. Можна прагнути більше знань та культур-продукту, але їх хтось мусить накопичити та створити, і знайти засоби відновити себе для продовження процесу накопичення і розповсюдження знань та створення культур-продукту. Також можна «більше» і «краще» виробляти, наприклад, електрику з відновлювальних ресурсів. Ці «більше» та «краще» також є ознаками розвитку цивілізації. Не варто все зводити до побутового споживання, хоча у побутовому споживанні немає нічого поганого. Не треба плутати поняття. Коли криза надспоживання у розвинених країнах, то там варто економістам замислитися, наскільки виправдана система стимулювання власної економіки, наслідком якої є родини, де авто більше, ніж членів родини, і зайві сотні квадратних метрів житла, і все на кредитні гроші з необґрунтовано низьким відсотком. Коли в Україні кажуть про кризу надспоживання і звинувачують споживачів у падінні банків через неповернення позик на микрохвильвки та «Ланоси», то за це треба давати по пиці таким «економістам». Як і тим всіляким майстрам художнього слова та стьобу, що вигадали це слово «потреблядство». До рівня, з якого споживання стає надмірним і перетворюється на економічну і соціальну проблему Україні ще рости у кращому разі років тридцять. Казати голодному, що він завеликий відсоток грошей витрачає на продукти – це аморально.     
Продовження:
 
 
 
Про переможні життєві стратегії (один крок у бік) Про переможні життєві стратегії (закічнчення)

October 2017

S M T W T F S
1234567
8910 11121314
15161718192021
22232425262728
293031    

Потоки

RSS Atom

Популярні теги

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Thursday, 19 October 2017 12:33 pm
Powered by Dreamwidth Studios