kerbasi: (ναυτής)
В моїх попередніх дописах дискусії отримали оффтопне продовження. Я б хотів окремо звернутися до порушених оффтопних питань.

1. Зарплата інженерів.

(про ай-ті та телекомунікації не йдеться!!!)

Зарплати низькі на великих підприємствах. Особливо низькі в ремонтних службах. Там дійсно півтори-дві тисячі не більше. Але це зникаючий вид, оскільки все більше ремонтних та профілактичних функцій віддається стороннім організаціям. В саміх цих фірмах зарплати значно вищі, 8-10 тисяч - легко.

Більше заробляють головні фахівці експлуатаційної сфери (головний механік, КВПівець (кіповец) і т.д.). Навіть на вбогому підприємстві це ніяк не менше "десятки", а на успішних підприємствах з новим обладнанням і "двадцятка", не менше.

Конструктори. Це найбільш дефіцитний товар на ринку праці. Здебільшого старі за віком та низької кваліфікації заробляють саме 4-5 тисяч на вбогих підприємствах. Там, де дійсно щось проектують, а не вирішують завдання, як реалізувати схему 50-х років, якщо виробники всіх складових давно закрилися, і при цьому не перемалювати жодного кріплення та дірочки, там платять і десять, і двадцять, і тридцять тисяч. Здебільшого це в відносно невеликих інженірингових фірмах.

З інженерами виробничих дільниць, майстрами (чомусь це слово не дуже популярне тепер) я рідко маю справи, тому про їхні зарплати маю приблизне уявлення.

Є ще такий момент. На якомусь оліє-екстракційному заводі або на фармацевтичній фабриці можна заробити більше, ніж у важкій промисловості. Інженерів на цих підприємствах менше, це експлуатаційники, але вони потрібні високої кваліфікації, бо замінити їх немає ким (вони по одному на функції, а не цілими відділами), а поломка - мільйони втрат при непреривному циклі виробництва. І гроші в цих галузях є.

Найбільша біда в тому, що якщо ремонтника та експлуатаційника, навіть майстра можна підготувати на практиці, конструктор потребує сучасної освіти та практики на нових зразках та з новими підходами. З цим у нас дуже погано. Тому їм готові багато платити на підприємствах, де дійсно щось проектують, бо їх мало, і щороку стає менше. І не тільки через вік. Якщо з*являються талановиті молоді люди, вони мають тенденцію до переходу в різні ремонтно-монтажні фірми, де отримують значно більшу оплату, але на цьому їхньому розвитку як саме конструктора - кінець. їх відсутність безпосередньо на підприємствах - виробниках обладнання та в конструкторських бюро обмежує можливості цих підприємств аж до повного виведення їх з ринку.

Є ще одна важлива категорія інженерів. Це інженер-продавець техніки, sales engineer англійською. Для нас це нова професія, тому що завжди інженер і фахівець зі збуту були різними посадами на підприємствах. Сам збут був врегульований, тому власне продавати техніку за її особливими конкурентними властивостями не було потреби. На Заході інженери-продавці складають значну частку кадрів з технічною освітою. В Україні є дві головні проблеми з такими кадрами. По-перше, в нас важко знайти людей, які мали б пристойний рівень технічних знань і при тому навички продавця. Але навіть не це найгірше. Не кожного інженера можна навчити людській комунікації, але багатьох можливо. Голове - друга проблема. Ця робота дуже брудна. Корупція серед покупців така, що ніякого успіху, який базується тільки на знанні продукції, вмінні пропонувати технічні рішення, ефективно спілкуватися з різними службами підприємства-клієнта, не може бути. Інженери підприємств лобіюють будь-яку лажу, аби їм приплачували, вони саботують будь-яке рішення аж до знищення техніки з імітацією гарантійного випадку, якщо не отримали неформальної винагороди від продавця. Відділи закупівель закуплять навіть мотузку для білизни замість електричного дроту - і що найбільш прикро: їм нічого за це не буде. Власники вже давно зрозуміли, що втратили контроль за цією сферою своїх підприємств, тому погодилися, що певна кількість грошей буде вкрадена, можливостей - втрачена, головне  - щоб самім на Бентлі вистачало, а все решта - та краще не чіпати систему, що працює.

Інженери-продавці достатньо складної техніки, що потребує знань не тільки самї техніки, але й рішень, зазвичай очікують від 8 тисяч грн. Часто розраховують на відсоток. Найуспішніші, хто подолав гидливість та навчився працювати зі сволотою заробляють десятки тисяч гривень.

2. Чому я написав, що не хотів би зараз бути молодим. Власне сказане вище й пояснює. Хочеться заробляти чесно і своєю головою. Найбільші гроші - конструктор або інженер-продавець. До першого - немає де вчитися, де практикуватися, де напрацьовувати досвід. завдань, взагалі, у вітчизняній промисловості немає гідних. Друге - так само чинник освіти, а головне - плавати не просто у лайні, а ще й з підступними хижаками, з незрівняною ницістю й аморальністю. Це я про інженерні сфери, але в інших практично так само.

Я починав у "буремні 90-ті", але я отримав освіту, хай і не найкращу, але без хабарів. У час великих зрушень стара система руйнувалася, але й нового створювалося достатньо, що я зміг туди застрибнути. А зараз, коли все стабільно (улюблене слово негідників), вже й ніяк не обійдеш моря фекалій.
kerbasi: (Default)

Хочу поділитися одним спостереженням з виставок. На виставках у нас зазвичай щось мерехтить, блимає, дзижчить, рухається, тобто приваблює технічно грамотних відвідувачів. Технічні виставки також зазвичай відвідують студенти. Цілими групами приходять. І викладачі їхні приходять. Так от, студенти найчастіше одразу врубаються, що їм демонструється. Це насправді не так легко, бо блимає та дзижчить частіше якась суто демонстраційна конструкція, котра використання у реальному житті не має, а суть у тому, що її зібрано з «розумних залізяк», з котрих конструктор може скласти реальний пристрій, але у даному випадку склав штуковину, що притягує увагу перехожих. Отже, «чайник» почне питати, де використовується демонстраційна іграшка, а фахівець зазирне всередину та поцікавиться, з чого її зібрано.

А тепер до сутності питання. Студенти, звісно, з тих, що затримуються біля стенду зазвичай поводяться, як фахівці. Вони приходять по три-чотири особи і між собою обговорюють, що бачать. І практично завжди вони вірно розуміють те, що бачать. Часто один, як гід, пояснює іншим, додаючи, що і нього щось подібне було у курсовику. А ще що суттєво: молоді хлопці та дівчата цінують наш час. Вони не набридають непотрібним спілкуванням, а якщо мають питання, то ставлять їх чітко, конкретно і по суті.

А що ж їхні викладачі? От їхні викладачі у своєї більшості взагалі не втикаються у тему. Яких тільки версій я не почув стосовно демонстраційних пристроїв! І все якесь таке анахронічне! Просто аж когнітивний дисонанс по голові вдаряє, як подумаєш, як це може так статися, що такі динозаври вирощують таких розумних студентів. Треба віддати належне: викладачі, на відміну від різних старих інженерів з НДІ, що ще ледве жевріють, або з залишків розпроданих колишніх індустріальних гігантів не завантажують нас мемами на кшталт «ми в космос лєталі, кагда вас ісчо ф праектє нє било» або «ми такоє в 60-є годи в каждам падвалі витачівалі», але й нічого конструктивного від них також не почуєш.

От такий парадокс!


kerbasi: (Default)

Час вже закінчувати з «розтіканням мислею по древу про мою першу роботу. Отже, закінчення.

За два місяці моєї роботи в «Промбіотехгідролізі» я встиг навіть потрапити до колгоспу. «До колгоспу» означає регулярне відпрацювання у селі, що було обов’язковим для городян за совєцьких часів, особливо, для школярів і студентів, але й з підприємств також посилали. У дорослих це виглядало зовсім не так, як в школярів: про бійки з «биками», тобто місцевою шантрапою, не йшлося, та й приїздили тільки на один день, вже десь о п’ятій годині автобусу повезли всіх до міста. Ми працювали в радгоспі «Радсад», де знаходилося експериментальне виробництво нашої контори. «Радсад» це, взагалі, виноробне господарство, але для нас знайшли якесь поле, де треба було повидирати бур’яни. Чи був якісь практичний сенс в нашій роботі, для мене так і залишилося загадкою. В обідню перерву весь натовп інженерно-технічних працівників відповз до лісосмуги, де розстелили спеціально заготовлені покривала, а на них розклали типовий «походний» харч: відварні яйця, копчена ковбаса, помідори, огірки. Хтось відкоркував пляшки з дешевим вином. На слуху тоді були назви «Перлина степу», «Оксамит України», «Струмок», «Яблучко» . Останні два – це плодово-ягідний шмурдяк, як називали тоді в нашій місцевості - «гамула». Ось щось з цього і було на аперитив. Старий зануда Сан Санич особисто пильнував, щоб ніхто не спромігся пригостити вином мене. Та я й не претендував…

 

Читати далі )
kerbasi: (Default)
Продовження. Початок минулого четверга.

В чому ж полягала сутність моєї роботи? У Юлі Маневич на столі завжди лежав стос РЖ. РЖ – це реферативний журнал. В ньому містилися реферати статей, що друкувалися в іноземних виданнях. Оскільки контора займалася біохімією і біотехнологією, то й РЖ вони отримували саме з цієї тематики. Юля переглядали реферати і замовляла тексти статей в якомусь підмосковному НДІ, звідки за кілька днів приходили конверти з ксерокс ними копіями статей. З сучасної точки зору це так повільно і важко, але треба згадати, що імейлів тоді не було, факсів також, тобто подібні технології були, але використовувалися більш вагомими посадовцями, ніж інженер Юля Маневич, і в більш поважних конторах, ніж «Промбіотехгідроліз». А до того ж копіювальна техніка, так звана «Ера», а деінде навіть і справжні «Ксерокси» стояли не в кожному кабінеті, а в спеціальних приміщеннях з інтригуючою назвою «Сектор размножения», і щоб там «розмножуватись» потрібно було отримати дозвіл в керівництва. Секретні служби ретельно пильнували, щоб у громадян не було можливостей розповсюджувати несанкціоновану цензурою літературу.

 

Читати далі )
kerbasi: (Default)

Майже рік тому я згадував про мою першу роботу, де мені завели трудову книжку. То була контора, назвемо її «Промбіотехгідроліз», котра мала завдання впроваджувати біотехнології в народне господарство СРСР. Через неоковирність назви, назватиму її далі просто Конторою. Я був оформлений "техніком" до відділу стандартизації до КБ з довжелезною назвою. Воно займалося питаннями впровадження біотехнологій. Тоді була така партійна ініціатива. Це було літо між 9-м і 10-м класом. Нас оформляли у порядку експерименту. Тоді в газетах точилися дискусії, чи не аморально це підліткам отримувати гроші. Працювати нашару - це виховання, за гроші - це розбещення. Тоді така панувала думка. Отримували спеціально довідку від інспекції по справах неповнолітніх, що нам дозволено працювати. Потім партія вирішила, що отримувати зарплату - не аморально, а навпаки. А ми були першими.

Фактично я був перекладачем. Ми з ще одним хлопцем переклали тонни статей і рефератів з англійської на російську. Ще дотепер у мене збереглася довідка-характеристика з подякою від керівника цієї установи. Платили 90 рублів. На руки отримував десь 78. Тривало це два місяці. Місяць - обов'язковий замість шкільної практики, а місяць - за моїм власним бажанням. 

Занотую тепер більш детальні спогади, поки вони ще тримаються у пам’яті. Спочатку про колег.

З директором Контори Паламарчуком я спілкувався тільки один раз при прийомі на роботу. Це був сорокарічний чоловік, з світло русявим волоссям, круглим обличчям, сірими очами. З обличчя не сходив вираз втомленої, трохи розсіяної зосередженості, як в студента-«ботаніка», якого раптом відтягнули від розрахунку і про щось питають. Взагалі,в Конторі ледве не кожний другий писав або вже захистив кандидатську, директор вже працював над докторською. Це була одна з переваг цієї новаторської організації, якою опікувалися великі керманичі і не жалкували грошей для того, щоб зібрати найкращі інженерні кадри, які ще можна було зібрати.

Керівник відділу, Григоренко мав типову українську, козацьку зовнішність: статурний, високий, чорнобривий. Підлеглі ставилися до нього з повагою. Він заробляв більше за всіх. Тоді з зарплат таємниць не робили, і всі знали, що шеф отримую шалені і просто неможливі для проектної контори гроші – 350 рублів. А все через те, що він захистив дисертацію і працює над перспективними темами, важливість котрих було проголошено на 26-му з’їзді комуністичної партії. Звісно ж, і від партії, як скрізь у ті часи, на підприємстві був свій представник, товариш Марков. Партійна організація КБ не була великою, тому він виконував свої організаційно-партійні обов’язки за сумісництвом, і більшу частину тижня працював простим інженером. По вівторках його не було зранку і до обіду, а по четвергах він зникав десь опісля обіду з реплікою: «Я в обком». Шеф незадоволено відповідав, що, на його думку,    товариш Марков просто не хоче працювати, тому займається витребеньками, на що Марков відповідав, що партійна робота є чи не найважливішою з усіх робот у країні. 

Коли я вперше почув обмін колкостями про партроботу, я був дуже здивований, бо таке в принципі було неможливим на роботі в моїх батьків. Там навіть якщо ти цілком лояльний, і в тебе на самому видному місці на столі завжди лежить газета «Правда», або журнал «Політічєскоє образованіє» відкриті на самій ідеологічнішій зі всіх статей до того ж з нотатками олівцем «важливо!», «виписати!», «терміново вивчити!», все одно знайдеться якась потвора, котра щось кудись донесе, а потім на атестації на інженерну категорію, парторг зі скептичною усмішкою почне свою промову про те що, фахівець ти, звісно, хороший, хвалять замовники, хвалять суміжники, добре ставиться начальство, але попрацювати ще треба над своєю свідомістю і т.д.. отже, категорія і належна до неї прибавка до зарплати відкладається ще на рік. В цій же конторі всі почувалися значно вільніше. Мабуть, тому що це КБ не належало до ВПК. В нас навіть не було жорсткого пропускного режиму, взагалі, не було ні в кого перепусток, за запізнення чи виходи до «Гастроному» у робочий час, звісно, могли вилаяти, але такої системи, як в ВПК, де забирають перепустку, відпускають у робочий час тільки, якщо маєш спеціальний папірець, т.з. «сигналку» з кількома підписами відповідальних осіб, тут не було.

 

Читати далі )

October 2017

S M T W T F S
1234567
8910 11121314
15161718192021
22232425262728
293031    

Потоки

RSS Atom

Популярні теги

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Thursday, 19 October 2017 12:32 pm
Powered by Dreamwidth Studios