Дуже цікава розповідь! Я про Грузію, можна сказати, нічого не знаю, тому мої висновки можуть бути досить далекими від правди. Але ті «мертві» телефони, мабуть, представляють «перемогу дійсності над теорією». Це я своєї книжки начиталась, про яку говорю у своєму жужу останнім часом про Державу Завойовника. З одного боку, влада теоретично мусить бути відчиненою та легко доступною. З іншого, такий прямий доступ їй не подобається, але не відверто. Тому, правилами гарного тону є демонструвати свої контакти, але «помилятися», щоб не достукались.

Друге важке враження це та ж віра, що весь «прогрес» приходить ззовні. Нікарагуа після вигнання в Іспанію ліберального диктатора Зелаї через консервативну владу, яка не мала власної програми, а тільки ностальгувала за «Тридцятьма Роками», де просвічена олігархія створювала консервативних правителів, віддала, за кредити, контрольні пакети Нац.Банку та залізниці банкірам Сполучених Штатів і так і підлягала під США, пропонуючи влаштувати у себе, як на Кубі, «протекторат». Але Штатам то було економічно невигідно. Вони і так «дистанційно» керували країною та тягли з неї природні ресурси, керували податками, грошовою політикою, навіть утопили у крові інтервенцією повстанців, тощо. Тоді в Нікарагуа підняв голову націоналізм через таке нахабство і засилля іноземців. Але уряд казав, що весь цей захист іноземців легальний та законний і бачив джерело правопорядку у зовнішній владі. Невже і Грузія така? Тобто, після незалежного ліберала «С» прийде промосковський «І» і «здасть» Грузію московії. Чи «здав» «С» грузію Штатам? Чи тільки почав? Тому що я не бачу в цій молодій «команді», окрім персональних амбіцій бути якнайвище, самостійності у сенсі незалежності. Повторюю, можу помилятись, звичайно.