kerbasi: (Default)
В останні дні 1989, коли в Румунії зненацька розгорілася революція, я слухав їхнє радіо вже захоплене повстанцями. Ми ще нічого подібного не переживали до цього. А поруч, на сусідній хвилі транслювалися передачі з москви балканськими мовами. Сигнал був надпотужний, бо ретранслятор стояв у Копанях, що під Миколаєвом. Хто полюбляє радянсько-мілітарні теми, може погуглити - є й про Копані з цими передавачами.

І ось якось я переходжу на ті 210 м СВ і чую, що моєю улюбленою грецькою мовою кажуть, що в якості великого блага грецьким слухачам їх зараз і в наступні кілька днів лікуватиме по радіо диво-цілитель Алан Чумак. Всього й потрібно тільки лягти або сісти зручно, не схрещувати рук та ніг, заплющити очі та розслабитися. А далі грала музика протягом хвилин п'ятнадцяти.

Мені не допомогло, бо я через пару днів підхопив грип просто в сесію, гніда-лікар не дав мені довідку за перший день, коли я до нього легковажно не дійшов, в мене пішла шкереберть вся сесія, бо без одного заліку не допускали до іншого (така була вказівка побільше вигнати, бо Горбачов зі З'іздом народних депутатів розпорядилися всіх студентів з армії повернути незалежно від призову, і в авдиторіях місць не вистачило). А залік був - фізо, яке бозна навіщо протягнули ще й на третій курс студентам-електрикам. Навіщо? Хто розпорядився? Я б цій людині хотів би у вічі подивитися. Отже, ледве я подолав ту сесію, що називалася "екватором" - рівно середина навчання, зимова сесія третього курсу.

Збіг обставин звісно. Чумак тут не до чого, ані до хвороб, ані до зцілень. Не зустрічав жодного грека, хто б слухав ті передачі, тому як їхні враження - не знаю.

Це такий некролог ще за одним обличчам епохи, що відійшло у пекло.
kerbasi: (Default)
Підсумки дискусій на ФБ про мову освіти. Пункт 6 - з серії "а я ж казав".

1. Дипломатичне хамство наших сусідів, політиканство всередині країни, історичні образи не дають багатьом побачити головних загроз. Нагадаю: румунів та угорців в Україні разом близько 300 тисяч, і скоріш за все, це число перебільшене, бо не враховує міграцій неоформлених через паспортні відділи. Порівняйте з кількістю російськомовних. І скільки б кого не було, зовнішньому тиску слід давати гідну відсіч, але не слід створювати внутрішню напруженість. Йоббікі - погані хлопці, але це означає, що тепер ми маємо максимально прищемити жителя Закарпаття.

2. Головний недолік закону в тому, що він не розрізняє емігрантів російсько-імперського часу та часів СРСР від корінних. А через це корінні відчувають, що втрачають, бо досі мали повноцінну освіту своїми мовами, а українці мають всі підстави вважати, що будь-яким винятком для корінних скористуються некорінні, а насправді просто совєцкійнарот, якому байдуже етнічні мови предків, а йдеться про усунення української мови.

3. Не враховується роль російської мови як засобу агресивної пропаганди, культурної експансії та асиміляції. Саме те, що російськомовних в Україні в рази більше за етнічних росіян, відкриває можливість видавати консервацію та навіть розповсюдження зросійщення за реалізацію права на початкову освіту рідною мовою в районах, де ніякої значної російської етнічної меншини немає.

4. Закон вважає меншини гомогенними, хоча в реальності меншина може бути повністю русифікована в одному регіоні, українізована - в другому, зберігати свою мову - в третьому. Це відкриває можливості в місцях російськомовної асиміляції проголосити етнічну мову освіти, скажімо, з першого вересня, а з першого жовтня через недобір вчителів - перевести на всємпанятний їзик.

5. На мою думку знайти правильні формулювання та забезпечити реальне виконання закону на практиці дуже проблематично, тому найкращим виходом було б пряме, ручне управління освітою в окремих районах. При чому не місцеве, "децентралізоване", а тільки зі столиці. Взагалі, слід вже давно зрозуміти, що закон працює тільки тоді, коли його погоджується виконувати, при чому за його сутністю, а не за формою, більшість людей. Ніякі репресії закон працювати не змусять. Якщо немає можливості розробити дієвий закон, значить слід зайнятися підготовкою грунту під нього в ручному режимі.

6. Власне впровадження ручного управління ускладнюється тим, що наші міжнародні стейкголдери вимагають від нас законності, прозорості і так далі. Ось через це я й завжди казав, що не слід поспішати долучатися до всього поспіль та під кожною конвенцією ставити підписи. В цілому, не відмовляючися від курсу на Захід, слід розуміти, що чимало їхніх стандартів для України передчасні. Торгівельна угода, безвіз, перехід на технічні стандарти - це все можна робити без всезагальної асоціаційної угоди, з якою разом йдуть мовна хартія, конституційна комісія та інші інституції, через які ми не можемо тепер ані українофоба громадянства позбавити, ані всіх суддів разом звільнити, ані преференції українській мові над російською дати тощо. І це при тому, що асоціація - це навіть не обіцянка членства, що на вимогу Нідерландів введено в текст угоди, і при тому, що ЄС - не оборонний союз і не збирається нам давати ані гарантій безпеки, ані захищати нас невійськовими засобами.

Зі Святом!

Thursday, 24 August 2017 02:37 pm
kerbasi: (Default)
В 1992-му в цей день, на першу річницю незалежності у Миколаєві маршем ходили по центральній вулиці з оркестром моряки екіпажу ЧФ. Попереду синьо-жовтий прапор ніс чорнявий бородань-офіцер. Не тому що перейшли на бік України. Вони залишились в ЧФ РФ. Просто тому що раз офіційне свято - значить, слід маршувати і нести офіційний прапор. Всі були спантеличені й не знали, що робити, і в цій невизначеності військові моряки просто дотримувалися звичного ритуалу. Якоїсь іншої святкової активності від місцевої влади, яка ніяк не могла визначитися чи Причорноморську республіку проголосити самостійно, чи Новоросійську з Одесою, чи ще почекати, не спостерігалося.

Тепер вже ніхто не спантеличений, всі визначилися. Помилково вже ніхто під чужим прапором на чуже свято не піде. Хто ходить - то свідомо, як би не пояснювали. Хоча для цивілізації в цілому невизначеність - благо, бо спонукає до розвитку, для держави, суспільства, нації благо - визначеність. І вона нарешті приходить.
Зі святом!
kerbasi: (Default)
В 1996 мене найняла шведська компанія, щоб я займався продажем її обладнання на судна/кораблі та в енергосектор. Справи мені мав передати менеджер з офісу в Санкт-Ленінграді. Відбувалася ця знаменна подія на нашому стенді на виставці Судоходство-96 в Одесі. То був мій перший день роботи.

Все йшло прекрасно, поки не прийшла делегація з миколаївського Чорноморсудопроекту. Коли мене їм представили, їхній старший на прізвище Клячкін почав ледве не тупотіти ніжками з криками, мовляв, нам не треба, ми не хочемо, залиште як є... Три шведи та дунчик, один з яких був мій шеф, інші - продакт-менеджери, були дуже здивовані. Звісно, компанія свого рішення про територіальну реорганізацію не змінила.

Через три місяці під час організованого мною семінару з фуршетом ми з Клячкіним та його командою пили на брудершафт та в південній манері обмінювалися дружними кпинами на кшталт (з мого боку): Райкін мав якусь видатну Райку в родоводі, Хайкін - Хайку, а Клячкін -... І він багато разів вибачився за "непорозуміння напочатку". Але цього не бачили й не чули шефи. І до моїх останніх дней в компанії на будь-який мій звіт чи презентацію чи просто розповідь, як справи, я чув: "У тебе там проблеми були, ну що, прийняли тебе"? Ніхто не пам'ятав десятки моїх пояснень, пам'ятали тільки експресію Клячкіна на стенді. Зрештою я й пішов з компанії, тому що зрозумів, що боротися з цими упередженнями немає сенсу.
kerbasi: (Default)
Я ніколи не займався "холодними дзвінками" приватним особам, але по підприємствах доводилося. Тепер смішно згадувати, я на колишню роботу прийшов у розпал кризи 1998-го. Закордонні шефи офіс організовували повільно, я довго працював сам і з дому, для чого умов в мене насправді не було. Шефи вимагали негайних дій, а в повітрі висіла можливість, що вони передумають тут відкриватися, а в мене ані житла свого, ані заощаджень більше, ніж на місяць, і купа обов'язків...

І ось телефоную я по підприємствах, в моїх співрозмовників зарплата - баксів п'ятдесят, і вони її не отримували кілька місяців, я пропоную їм насоси ціною тисяч п'ять-десять за один, при тому що вони брали аналоги в 5-10 разів дешевше. А просунуті - були міцно підсажені на конкурентів. А комусь було просто пофіґ, головне, щоб зберегти позицію без новацій...

Отже, реакція на мої дзвінки була логічна. Хтось кричав, мовляв, та ви шооооооо, в нас опалення вимкнули, електрику економимо, тільки в світовий день працюємо, які імейли, які компакт-диски - ви шооооооо. Хтось міцно прикипів до наявних постачальників та просто мене збивав з дихання: "а ти кто такой? Яка фірмачка? Га? Ніколи не чув! Так ви кто? Ви нам нє нужни і нужни нє будєтє". Хтось вмикав дурника, типу, скиньте нам прайс по факсу (ага, на десятки тисяч опцій) і щось напишіть, щоб в нас була підстава піти до генерального. Та різні були. Хтось вимагав від мене каталогів, які я десятками кіло тягав на пошту, щоб потім навіть не пригадувати, що була розмова і не йти до канцелярії заводу по посилку. Ось тільки нормальних не можу пригадати.

Ясно, що мені тоді дуже важко було зберігати належний настрій. Це ще так сказано: то ледве був не повний депресняк. І я почав слідувати різним рекомендаціям для продавців. Західним: якщо працюєш дома, все одно вдягайся, як на роботу - з голосу це відчутно. Якщо живеш не на першому поверсі, дивися у вікно - коли дивишся згори, в голосі з'являється впевненість... І східні штучки - запали ялівцеву свічку, ялівцеві аромати долають депресивний стан. І ось я стаю біля вікна, при параді, в диму благовоній і телефоную на якусь Мотор-Січ...

Відтоді я телефонним продавцям стараюся відмовляти ввічливо і приязним голосом.
kerbasi: (Default)
Я в 90-ті та в 2000-ні зустрічав безліч інженерів та науковців з технічних вишів, які регулярно працювали в Іраку, Ірані, Лівії. Вони ніколи не ховалися, їхні п'яні базари про участь в розробці озброєнь та технологій розносилися по вагонах потягів, салонах літаків та автобусів. Тому про всю цю активність прекрасно знали всі компетентні служби. І не тільки наші. Співробітництво в приватному порядку з державами-ізгоями завжди було неприємною темою для всіх українських керівників на зустрічах з іноземними партнерами. Якщо зараз цього меншає, то тільки через фізичний відхід у небуття поколінь радянських фахівців, більшу обережність їхніх нащадків та моральне старіння радянських розробок, на яких досі паразитує українська промисловість.

Українська публіка не звернула увагу свого часу на одного з перших арештантів за шпигунство в РФ. А випадок був дуже показовий. Харківський проросійський пенсіонер, колишній інженер з ВПК, який на той час вештався за заробітками по фірмах з оборонними замовленнями, поїхав купувати щось за готівку в російського партнера. Після провокації та щасливого звільнення він, звісно, переглянув своє ставлення до РФ, але чи переглянула наша держава своє ставлення до "приватного ВПК", де працюють скоріш за все не оформлені науковці та інженери, хто пенсіонер, хто з вишу, за готівку купують та продають комплектуючі та готові вироби у тісній співпраці з ворогом?

В цій сфері давно слід навести лад, бо інакше державою-ізгоєм станемо ми. Факти знаходитимуться не завжди, але підстави нас підозрювати в першу чергу, на жаль, існують та дуже реальні.
kerbasi: (Default)
На колишній роботі в 11-му чи 12-му році ми натрапили на можливість дещо продати на "Южмаш". Згодом виявилося, що це до проекту, так званого "Бразильського старту", тобто закупівля та монтаж всього, що можливо - в Бразилії, бо й замовник не дуже довіряв українському виробнику в плані закупівель, та й сам менеджмент виконавця не хотів зв'язуватися з клопіткими процесами. В мене цікавість зійшла на нуль, бо за правилами корпорації українські обсяги - в Україні, бразильські обсяги - в Бразилії, але продукт-менеджер далі з цим бігав, бо в нього інші цілі та оцінки.

Так ось що я вам хочу сказати. Тоді южмашівці плакалися, що вся документація вже не в них, а в Днєпротяжмаші. В технічному бізнесі хто калькотримач часто важливіше за хто виробник чи хто розробник. Це як власник копірайтів на видавничому чи програмному ринку.
В першому коменті можете почитати про Днєпротяжмаш. Російський власник, вивозить обладнання, працює на російський ВПК.

Якби я віддавав накази СБУ, я б доручив їм перевірити, що саме було передано. Часом там документації на ракетну техніку військового призначення не було?

І ще раз повторю, що повторював вже раніше: в сфері ВПК потрібно жорстко й швидко навести лад. Не для Нью-Йорк Таймз, а для себе.

http://cfts.org.ua/news/dneprotyazhmash_zayavlyaet_o_vyvoze_sobstvennikom_chasti_oborudovaniya_v_rossiyu_28410
kerbasi: (Default)
Під акомпанемент балачок про відродження українського суднобудування за допомогою барж з кавунами згадав епізод зі свого життя. Я деякий час працював в шведській компанії, яка виробляла серед іншого дещо для морських суден. Ми мали контракти з українськими заводами. Заводи один за одним зупинялися назавжди. Назавжди - як власне суднобудівні заводи, а не баржеклепальні. Мали ми контракт з Херсоньским суднобудівним заводом. Далі - хронологічно.

Осінь 1996.
Заводські люди: "ви виробляєте ваші системи управління сепараторами 8 тижнів, а нам потрібно - 4 тижні. Можна з цим щось зробити"?
Наша відповідь: "Можна, якщо заздалегідь зафіксувати дату оплати та поставки"
Заводські люди: "Так-так-так! Оплатимо (називають дату восени 1996).

Січень-травень 1997.
Я: ну як у вас справи з контрактом?
Заводські люди: (у січні) Працюємо, працюємо, щось ви до нас давно не приїжджали, передавайте привіт шведським шефам...

(у лютому) Працюємо, не все так просто. Ну ви заїжджайте, дзвоніть..

(у березні) Ми вам самі подзвонимо, будете в наших краях...

(у квітні) Та-а-а-а-а-а Е-е-е-е-е-е-е

(у травні) Шо? Хто приїхав? З ким я говорю? Га?! А я на нараді! І він на нараді! І він на нараді! І він на нараді! І він на нараді! Всі на нараді!

Серпень 1997.
Заводські люди:Ми проплатили, підтвердіть замовлення? Що? Чому вісім тижнів? Ми ж домовилися про 4 тижні!
Я:4 тижні у 1996, не у 1997...
Заводські люди: Та ми вас... Та ми в міжнародний арбітраж...Та ви знаєте, з ким ви маєте справи... Та ми вас..ми вас...вас...
Я: Читайте контракт: дату оплати, дату поставки. Який рік?

Епілог

Іноземний судновласник мав отримати суховантажне судно в конкретну дату, судно до іншої конкретної дати мали прийти до Пірея по вантаж, який до ще однієї конкретної дати мало відвезти замовнику. Завод не встиг. Не тільки через нашу компанію. З усіма іншими була така ж історія. Схема судновласника розпалася. Багатомільйонні санкції на завод, які взяла на себе держава (дурна практика кравчуків-кучм). Завод зупинився назавжди. Прихід Новінського через кілька років - це не відновлення, це крадіжка з могили.
kerbasi: (Default)
Коли я прийшов працювати в представництво шведської компанії, я там відповідав за продаж морського та енергетичного обладнання. І на той час я мав ідеалістичні уявлення про морську індустрію. Я вважав, що судновласник, напевно, якийсь старий морський вовк, якому пощастило розбагатіти, або нащадок такого вовка, що виріс під байки про далекі країни та шторми. У крайньому разі якийсь бізнесмен-купець, який все життя відправляв та отримував товари морем та сам не раз супроводжував вантаж.

Реальність виявилася така, що кінцеві судновласники - це бозна хто. Грецькі каламутні крутелики з сумнівним минулим, що гроші від морського бізнесу вкладають в розширення мережі казино, якісь гламурні кісо, що не вилізають з тусовок по всьому світу, і з однієї до іншої перелітають на приватних літаках, якісь припорошені неформали, що живуть в пустелі, відкривають в собі Будду, але не забувають дійти до пошти за чеком на чергову суму. Морські вовки вимерли кілька поколінь раніше, а якимсь внучатим племінничкам раптом впав на голову спадок у вигляді парочки балкерів, або просто фінансовий консультант порадив вкласти гроші саме в цю галузь.

Цікаво було переглядати застарілу літературу з аргументів, чому купувати саме наше обладнання, яке було розраховане саме на того судновласника, який знає, про що йдеться. Жодна порада не мала сенсу. Не розповідати ж гламурній кісо чи пустельному буддисту, скільки палива зекономить сепаратор "алкап" на відміну від конкуруючого. Та ще й дістанься цих персонажів...
Більш сучасні рекомендації адресувалися фінансовим компаніям, які власне й розпоряджалися активами судновласників. Але виявилося, що й це перестає працювати буквально на очах. За 90-ті роки такі компанії чітко вивели, що вони купують нове судно, відбивають гроші за рік, продають судно, замовляють наступне. Вся техніка на гарантії - бінго! Розповідай їм про економію на паливах та мастилах протягом 5-10 років. Угу...

А до чого це все. А власне до того, що тепер весь бізнес такий. І не тільки бізнес. Доброчинний сектор також. Хтось має психологічну особливість - відчуває, що повинен поділитися з ближнім. Віддає гроші в донорську організацію. Донорська організація роздає гранти громадським організаціям. Керівникам донорської організації потрібно мати кілька красивих прикладів в презентаціях, щоб в філантропа-спонсора серце заспокоїлося та захотілося ще дати та привести товариша. Якщо кілька проектів таких є, решта - просто тло, для того, щоб процес виглядав безперервним. А тут і громадськість, з якої комусь дійсно гроші на добрі справи потрібні, а комусь - просто з'їсти грант під модне гасло.
kerbasi: (Default)
Деніс Казанський згадав про використання проросійськими угрупуваннями на сході України домену .su (Soviet Union), який досі існує, хоча давно немає СРСР. Саме цей домен було створено у вересні 1990, тобто за 15 місяців до кінця СРСР.

Я поцікавився долею інших "історичних" доменів. З більшістю з них Інтернет корпорація з присвоєння імен та номерів ICANN розбиралася дуже швидко. Ледве рік пішов на ліквідацію доменів Німецької Демократичної Республіки та Народно-Демократичної Республіки Ємен після зникнення цих держав. Пару років - на Чехословаччину, хоча там було достатньо багато користувачів. Навіть на Югославію, де мав місце політичний спротив Сербії і найбільша на сьогодні з ліквідованих доменів кількість користувачів, пішло три роки. Через внутрішні процедурні складнощі ICANN довше ліквідовувалися домени перейменованих Заїру та Східного Тимору, 5-6 років.

Але .su живєє всєх живих (скоро буде 26 зайвих років) на прохання уряду РФ та "користувачів". Отже, ще один приклад браку волі дотримуватися власноруч встановлених правил з боку міжнародної організації, коли справа стосується РФ.
kerbasi: (Default)
Щось перемкнуло, раптом згадав про порт-пункт Октябрьскій та його начальника Крапиву. Пошукав, приємно: тепер називається Ольвія. Справжня Ольвія дійсно неподалік. Взагалі, це був військовий порт. Росіяни використовували донедавна.

А пан Кропива помер практично рік тому у віці 67 років. Він в 1994 був у складі делегації від портів, мерій та вузлів зв'язку на конференції в Каламар'ї (Салоніки) в рамках програми TACIS. Грецька вже не була моїм хобі, я її забув, але хотів купити собі фундаментальну грецьку граматику. Місцеві перекладачки порадили мені книгарню, я відпросився в мера й пішов. А Крапива впав мені на хвіст, щоб я йому допоміг якісь прикраси купити в ювелірній крамниці. Допоміг звісно, англійською там ніхто не тямив, довелося на пальцях та каліченою грецькою. А потім з тієі книгарні заблукали, питалися в перехожих, а вони - ніхто англійською, але через одного - французькою. Отже, на фреллінському домовилися.

Він мене заповажав, видно було, але не був би радянським керівником, якби в розмові по ходу нашого променаду про чорноморську воєнно-морську інфраструктуру не тицьнув мені, що він, взагалі, генерал (Кучма директорів "нагородив" званнями), а я, мовляв, ніхто, людина цивільна. Воєнно-морська кафедра та звання лейтенанту запасу саме морське, а не якийсь портовий генерал - це для нього не аргумент. Я вже не кажу про мої 2 роки строкової, чого не впевнений, що мав Крапива в біографії, бо їхнє покоління переважно не служило, хто з вищою освітою.

Від нього я дізнався, що воєнна доктрина України будується на положенні, що потенційний противник - Румунія.
Отака була людина. Що він робив у 2010-2013 та з початком війни - не знаю, мої зв'язки з "історичною батьківщиною" вже майже ніякі.

http://korabelov.info/2016/06/10153
kerbasi: (Default)
Антон Санченко нагадав про русифікацію шкіл на півдні. В Херсоні зберігалася в пізньому совку лише одна українська школа. А в моєму рідному Миколаєві останню таки закрили в середині 70-х. Власне у той час в обкомі партії за освіту відповідала місцева болгарка Тазарачева. Багато розповідали про її феєричний характер, як вона полюбляє знущатися з ректорів місцевих вишів.

Я з нею перетнувся раз в шкільні роки. Наш клас був черговим на тижні, коли Тазарачева вирішила відвідати нашу школу. Моя місія була чергувати в їдальні, що означало, що на уроки я трохи запізнювався - це була передбачена практика. В день візиту Тазарачевої директриса наказала всім розсмоктатися десь і взагалі не виходити в коридори. А мене це якось оминуло, і ось я виходжу з їдальні, а напроти - вхід до школи, струнко стоять завучки та директриса, і в дверях з'являється Сама! Вона одразу тицяє в мене пальцем і починає верещати, як скажена: Ааааааааааа!!!!!! Ееееееетааааааа штооооооооо такоооооооооооооооє!!!!!!!! Аааааааааааааааа!!! - начебто шматок лайна побачила, а не радянського школяра, до того ж далеко не з останніх. Мене директриса лагідно скерувала в напрямку коридору, мовляв, йди, йди, нічого страшного...

Потім Тазарачеву я зустрів вже, коли працював в міськвиконкомі, а вона очолювала міський чи обласний пенсійний фонд. Вона випросила в мера, щоб він прислав їй когось для дармових перекладів американцям, які сортували дітей-інвалідів, кого куди на лікування чи реабілітацію, та допомагали створити державний центр догляду за тими дітьми. Ну трохи допомогти тим американцям було явно корисніше для Всесвіту, ніж сидіти в кабінеті, тому жодних образ не маю. Тазарачева тоді виглядала як така собі лагідна, добра заможна бабуся, яка в старості відчула філантропічний потяг. Ми кілька разів навіть порозмовляли дуже душевно. Я їй не казав, що я і є те само "аааааа штооооо еееееттаааааа такооооооооє" тільки на 10 років старше.

В інтернеті знайшов, що вона той центр таки очолила, і попросили її звідти тільки в 2015-му у віці 78 років. Тепер їй має бути без місяця 80.

Достеменно не знаю, але можливо саме вона є провідником русифікації миколаївської області в 80-ті роки.

http://podrobnosti.mk.ua/2015/07/03/vmesto-tazarachevoy-novym-rukovoditelem-nikolaevskogo-centra-reabilitacii-detey-invalidov-naznachili-protezhe-vice-gubernatora-yanishevskoy.html

https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=1646565402060300&id=100001205690197&hc_location=ufi
kerbasi: (Default)
Типові споріднені ситуації для бізнесу (розділяю тільки для легшого розуміння), які повністю можна перенести на політику та держуправління.

1. Консалтинг. Клієнт з величезними планами. Проект. Десь на півдороги клієнт лякається масштабів змін, розраховується та зістрибує. Начебто матеріальних збитків консультанту немає, але роки йдуть, зусиль маса, а в портфоліо жодного закінченого проекту, щоб самі за себе свідчили без пояснень. В результаті, коли чуєш про великий проект, двічі, а то й тричі подумаєш, чи варто заради нього якісь поточні справи відсувати.

2. Великий бос або власник наймає менеджера під великі бізнес-наміри. Менеджер наймає команду. Через деякий час власник або біг-бос передумав. Менеджер пішов. З недоробленими завданнями, з етапом ділової біографії, який в сі-ві викликатиме питання. Команда - то ще гірше, особливо тим, хто розраховує на постійну зайнятість. Отак при зустрічі з черговим ентузіастом з грошима та планами двічі засумніваєшся в глибині та тривалості того ентузіазму.

Українська політика перетворила навіть суто функціональні посади в політичні, коли навіть посади директорів держпідприємств є предметом політичного торгу. Навіть посади шефів райвідділків. Ось тому й бачимо серед наявних кадрів для державних посад (про негідників мови не ведемо) лише авантюристів, політиканів або тих, хто швидко втікає.
kerbasi: (Default)
 (по матеріалах моїх фейсбучних дописів, та дописів декого з фігурантів).

В публічній суперечці Балчуна та Омеляна, Балчун для мене був переконливіший, тому що я дещо знаю і з корпоративного управління, і з стандартів фінзвітності, і з наслідків переходу між ними. І про УЗ, багаторічного потенційного клієнта та епізодично - клієнта з минулої роботи, також дещо знаю. Кому хочеться закинути мені диванну експертність, прошу відвідати мене на Лінкедіні, наприклад, і перевірити бекграунд. Втім, глибоко влізати в тему тепер, щоб адвокатствувати Балчуну, я не маю наміру. Я кажу про ступень переконливості, а не про об'єктивну істину.

В іншій заочній суперечці між Омеляном та Вадатурським, переконливішим виглядає саме Омелян. Хто пропустив та цікавиться, знайдіть мої дописи про баржу з кавунами.

Отже, не все просто та лінійно у великій грі. Це слід розуміти при виборі політичних симпатій.
======
Для зручності - Омелян, Вадатурський (Нібулон) та баржа з кавунами.

Омелян: 

"Окрема подяка компанії "Нібулон". Хоча у нас і є певні розбіжності щодо стратегії розвитку річкової мережі: Нібулон хоче розвивати річки виключно для себе, а я для всіх; в підсумку ми однаково любимо Дніпро,
Південний Буг, Десну і інші менші річки і вважаємо, що річкові перевезення повиннні стрімко розвиватися".


https://www.facebook.com/volodymyr.omelyan/posts/10155075527588439?hc_location=ufi


При всій повазі до Нібулону та його власника все ж таки слід розділяти приватне та публічне. Публічні гроші не можуть інвестуватися в інфраструтуру в інтересах монополіста. Тому гроші платників податків мають або працювати на відродження комерційних транспортних перевезень по Дніпру для всіх, або нехай Нібулон організовує свою навігацію сам за власний кошт І ще й платить за використання національного ресурсу. Не хотілося б, щоб список тих, кому ми всім народом скидаємося на статус мільярдерів поповнився ще одним прізвищем. У даному разі Омелян має рацію.

kerbasi: (Default)
Це все з фейсбучного. Хай тут підсумується, мо знадобиться, коли вирішу стати злобним ботом-маніпулятором :-)

1. Моя регулярна та інтенсивна інтернет-активність в українському сегменті точиться вже понад десять років. За цей час мене часто не сприймали, але з величезним відривом від всіх інших кандидатів в номінації "Найкумедніший докір в соцмережі" посідає перше місце докір авторства якоїсь пані, мовляв, вона мені не довіряє, бо я на аватарці в костюмчику (було таке деякий час), тобто діловий, а ділові обробляють всіх з корисливою метою.

2. В дискусіях в соцмережах спостерігається ще й такий феномен. Учасники апріорно вважають, що опонент не має достатнього рівня, щоб судити про предмет диспуту. Це, може, має сенс про спортсменів, тобто, отримай хоч один пояс з тих, які брати Клички зібрали, потім критикуй, як вони боксують. Але коли йдеться про політиків, державних високопосадовців, то все абсолютно інакше. Багато з нас за 25 років, що існує незалежна Україна з усіма її перетвореннями та реформами, ходили тими ж стежками, що й теперішні керманичі. І про їхній рівень компетенції дуже навіть можемо судити. Саме тому президентський кпин з будкою був дуже невдалим і багатьох з нас вивів з зони мовчазного скептицизму на простір вільної критики.

3. Стандартна ситуація, коли в коментарях до написаного допису, звертають увагу не на головну ідею, а на другорядне, або прискіпуються до абсолютно не значущих дрібниць, розуміють не так, аж до протилежного смислу, переводять розмову в суміжну тему, або навіть і не суміжну, а зовсім іншу - і саме це підхоплюється, а не тема вашого допису. Можна продовжувати про всі біди ще довго... А до речі, те ж саме відбувається, коли ми пишемо листа, скаргу, пропозицію, службову записку, заяву на конкурс, грант, кредит, вакансію тощо на папері або імейлом кудись офіційній особі у фірму чи установу. Просто ми цього не бачимо. Звісно, це відбувається, якщо ми спеціально не навчені писати такого роду послання.

4. Спостерігаю давно вже ефект соціальної мережі. В принципі, кількість читачів - жменька порівняно з людством. Троленням (не найманим, а просто через індивідуальне несприйняття) займається ще менше. Тим не менш, дуже часто автори дописів після чергової суперечки з одним-двома такими тролями роблять висновок, що проти них цілий світ, та вдаються до різних драматичний дій: зникнення з "ефіру", вимкнення коментарів, розфрендження мільйонами і так далі.
kerbasi: (Default)
(Увага! Великий текст!) Кілька років тому я радикально змінив рід занять і почав займатися тим, що називають в бізнесі англійським словом "комплаєнс". Є цьому достатньо неоковирний, втім вживаний в офіційних документах, український відповідник, але це окрема тема. Хоча я займаюся "комплаєнсом" для бізнесу, тим не менш о ходу навчання та практичної діяльності, звісно, не оминути дотичних тем "комплаєнсу" у політиці. "Комлпєнс" це не "антткорупція", але базові поняття та визначення в цих сферах спільні, тому мені кидається в око те, що попри чималий розголос антикорупційних тем, в нас якось немає послідовної агітації, яка б призвичаїло суспільство до антикорупційних понять. Слов "адвокасі" або "адвокація", тобто по-старому - агітація, є, а результатів не видно.

Отже, перший крок для заповнення цього пробілу, принаймні, у тих, хто сюди зазирне та подолає цей великий текст. Сьогодні про конфлікт інтересів. І буде про Порошенка. Тема не для лютих ненависників і не для палких фанатів. Хто хоче юридичних формулювань, раджу звертатися до Закону України "Про запобігання корупції". Я ж розповім про конфлікт інтересів в більш широкому сенсі, не тільки стосовно держслужбовців, а й у бізнесі чи в будь-якій іншій сфері діяльності.

Конфлікт інтересів (КІ) має місце, коли в працівника або посадової особи виникають протиріччя між особистими інтересами та професійними/службовими обов’язками. Сам по собі КІ не є правопорушенням і не обов'язково до правопорушення чи зловживання призведе. Але посадовець втрачає довіру і сприймається як ненадійний, якщо не вжити заходів з усунення КІ.

Найчастіше рушійною силою КІ є прагнення матеріальної вигоди, але не завжди. Рушієм може бути особиста емоційна прив'язаність, або навпаки - бажання помститися. Або жага особистого возвеличування.

Якщо за КІ стоять все ж таки раціональні причини, а не хворобливі марення, то людина цілком здатна, ба навіть зобов'язана, КІ усунути. Перше, що вона повинна зробити - це його задекларувати. Організація повинна мати правила розв'язання ситуацій КІ. Не завжди, але й не рідко є лише один вихід з конфлікту інтересів: або полишити посаду, або позбутися другої сторони КІ, наприклад, ліквідувати бізнес або переконати, щоб пов'язана особа звільнилася.

Бувають екстремальні випадки, коли повністю усунути КІ неможливо. Уявіть собі віддалений населений пункт, в якому є медичний заклад з двома посадами, лікар, за сумісництвом - керівник закладу, та фельдшер, але на все населення лише дві особи з медичною освітою: чоловік і жінка. Вони перебуватимуть не тільки у відносинах підпорядкування, але й молодший буде підконтрольним та підзвітним в частині використання лікарських засобів, матеріалів і т.д. В такому випадку головна організація має впровадити додаткові засоби контролю: додаткові перевірки, надсилання копій всіх документів, що стосуються контрольованої сфери відповідальній особі в головній організації, візування певних дій через факсові чи електронні повідомлення тощо.

В КІ є одна важлива особливість. На організацію (або у разі КІ в політиків чи чиновників) на суспільство деморалізуючи впливають не тільки самі зловживання, але й сприйняття реалістичності того, що ці зловживання мають місце. Для нейтралізації цього ефекту потрібна прозорість, відвертість та позитивний пі-ар. Всі факти та аргументи, які свідчать про усунення КІ або про застосування запобіжників та заходів контролю, мають бути доведені до всіх зацікавлених осіб (стейкголдерів). Важливо розуміти, що стейкголдер - це функція за самопризначенням, тобто я є зацікавленою особою там, де я відчуваю себе зацікавленим. Я не володію кіоском на дворі, але його існування мені або корисне, або мене дратує - значить, я зацікавлена особа, стейкголдер.

Звісно, не можливо переконати завзятих противників чи просто скандалістів, але публіку здорового глузду переконувати обов'язково.

Тепер поміркуємо про ймовірні конфлікти інтересів, які виникли перед бізнесменом Петром Порошенком, коли він обійняв виборну посаду Президента України. Він опинився в ситуації кількох конфліктів інтересів: власник великого бізнесу, власник активів, що генерують прибуток, у ворожій країні, тісні особисті та ділові зв'язки з людьми з неоднозначною репутацією, або тими, що знаходяться в конкуруючих політичних таборах, член родини в політиці (син). Розглянемо, як він розв'язує ці конфлікти та спробуємо оцінити, наскільки ефективно.

Одразу слід зауважити, що ступень розкриття президентом своїх КІ явно недостатній, щоб можна було оцінити, наскільки успішно він з ними порається. Більш за все відомо про Рошен. Свого часу президентом було публічно заявлено, що він передає компанію в "сліпий траст", що фактично має усунути КІ. Сліпі трасти часто використовуються політиками в США, принаймні, з 1960-х років, і за загальною згодою експертів є скоріш жестом, ніж засобом усунення КІ. Проблема в тому, що активи можна передати, але складно їх "забути", тобто публічний політик може й далі своїми діями сприяти саме власному бізнесу, якого він начебто тепер "не бачить". Також практикуються численні відхилення від "сліпоти", коли політик прописує "правила інвестування" або просто підтримує оперативний контакт з менеджером своїх активів. При чому робиться це з достатнім юридичним захистом. Таким чином, в дійсності сліпий траст не тільки не знижує ризики зловживань, а навіть їх збільшує, бо по передачі активів до сліпого трасту політик вже не має обов'язку публічно розкривати свою бізнесову діяльність, і вона просто зникає з публічного поля зору. Часто трапляється, що "в сліпу" власник інвестує більше та агресивніше, ніж при відкритій власності, що може мати місце з Рошеном з огляду на ріст мережі концептуальних магазинів.

З Рошеном є ще одне ускладнення, яке нівелює ефективність передачі управління. Це повна відсутність інформації стосовно структури компанії, активів та її фінансової звітності. Рошен не є ані публічною акціонерною компанією, ані фінансовою компанією, тому публікувати звітність не забов'язана. Не можливо однозначно судити навіть, чи належать заводи, дистрибуційні мережі та логістичні центри, згадані на корпоративному вебсайті, самій компанії, чи організовані у спільну діяльність іншим чином. Також в темній зоні залишається статус Ліпецької фабрики - одного з головних подразників для критиків президента. Згадане на сайті "зупинення виробництва" не відповідає на питання, ліквідується цей актив чи ні.

Немає також офіційної інформації стосовно інших бізнесів, пов'язаних з президентом (Прайм Ессетс та його численні активи), тому стан КІ стосовно цих активів лишається не виясненим.

В цілому, ситуація зі статками президента не є винятковою. Перехід бізнесмена, що володіє комплексним бізнесом, на публічну посаду завжди ускладнюється неможливістю швидко , легко, економічно ефективно та без етичних проблем від бізнесу відсторонитися. Саме тому передача у сліпий траст це більше жест, ніж вирішення. Що ж могло б бути вирішенням? В ідеалі публічний політик мав би перевести всі свої статки у грошові кошти, а якщо хоче інвестувати, то придбати державні цінні папери. Як вже згадувалося, продаж часто не можливо достатньо швидко зробити, а інвестування в держпапери... В принципі, ніде такої жертовності від публічних політиків не вимагають...

Втім, президенту та керівництву його бізнесів можна було б порадити добровільно опублікувати звітність з розкриттям усієї інформації відповідно до Міжнародних стандартів фінансової звітності, як це роблять публічні акціонерні компанії. Нагадаю також, що в питаннях корупційних порушень важливо не тільки було чи ні правопорушення, а чи має місце сприйняття публікою, що правопорушення вчинено або ось-ось має статися. Саме тому агресивне розширення мережі магазинів потребує від компанії додаткових пояснень, а від громадськості та держави - додаткового контролю. Чи отримує Рошен однакові з іншими потенційними орендарями ринкові ціни пропозицій на оренду приміщень? Чи однаково трактують Рошен та інших заявників при видачі дозволів державні чиновники? Чи створюються штучні бар'єри для інших операторів ринку? Чи не сягає частка Рошен на ринку такого обсягу, що потрібна додаткова увага Антимонопольного комітету? Це лише питання, що лежать на поверхні.

Якщо в питаннях, пов'язаних з корупцією, зокрема з конфліктом інтересів, дотримуватися тільки формальної законності, але ігнорувати сприйняття публікою, то це не менше дратує та деморалізує публіку, ніж власне порушення закону, а також робить фігуранта вразливим для атак на репутацію і так - на виборчий рейтинг, звісно.
----
Тема цим дописом не вичерпується. Далі буде.
kerbasi: (Default)
Я трохи займаюся антикорупційними порадами в індустріальному секторі, ось в процесі роздумів згадав таку історію зі своєї колишньої роботи. Є, чи може вже слід казати, було, таке підприємство криворізьке, Констар, газотурбінний завод. В інтернеті пишуть про банкрутство, сайт вже не працює. Здається, все...

Ось на початку 2000-х з цього підприємства протягом кількох років з інтервалами в кілька місяців приходив запит на запчастини для металобробної німецької лінії, купленої за часів Горбачова на останньому видиху радянської промислової політики. Сума була невелика як для такого підприємства, тисяч на десять доларів. І що цікаво, що в перші кілька років запит не приходив безпосередньо від заводу, але від кількох бігунків, фірмачєк нікому не відомих з різних кутків України. А також іноземні колеги мені пересилали аналогічні запити, які отримували в Італії, Німеччині, Чехії. І жодного разу ніхто не звертався до наших офіційних дистрибуторів, і ніхто нічого не купував по отриманню комерційної пропозиції. Вже під кінець цієї багаторічної епопеї нарешті запит прийшов від головного механіка самого Констару, але все одно купив він через одну одеську фірму, відому на той час. Хоч не в одноденних бігунків, і на тому дякую... Я ще жартував, мовляв, назвіть в Одесі ім'ям механіка якийсь плавзасіб, якщо не буксир, то хоча б шлюпку рятувальну, бо ж яка тривала боротьба...

Ось бачите, колись купили високоточне обладнання для
забезпечення високої якості, а вже згодом, на практиці можна роками не заміняти елементи цього обладнання: ну погано працює, але ж пихтить-коптить... Ставлення таке ж, як до роздовбаної "Лади", що раз на рік виїжджає на кладовище на Гробки.

І ці люди кажуть, що їм промисловість розвалили якісь підступні зовнішні сили.
kerbasi: (Default)
За два роки на ФБ понаписував туди чимало такого, що ще може знадобитися. Поки що переноситиму сюди в сирому вигляді. Ось компіляція з двох дописів на тему громадських рухів та Громадського телебачення. Споводував тодішній скандал навколо привласнення Скрипіним доменного ім'я Громадського. А в цілому проблема лишається на місці: як антикорупціонери набувають статків, походження яких не можуть пояснити, так і низові громадські активісті, які звісно ж за чесність та прозорість, всіляко мінімізують податки.
-------
19.01.2016 Є одна велика проблема в українських громадських організаціях, яка випливає при написанні грантових заявок. Проблема, через яку вони зрештою фінансування не отримують, натомість, отримує один і той самий пул організацій, які від безгрошів'я не страждають. Українські ГО в більшості не мають геть нічого. Оргтехніка, автотранспорт - на приватних особах-засновниках, приміщення - на дружній фірмі. Доменне ім'я... (Ги-ги-ги)! Навіть грошей не мають, бо всі пожертвування збираються на приватні картки. Персоналу також немає і зарплати також. Практично нічого немає, крім реєстраційних папірців номінального голови та бухгалтера, що подає нульові або майже нульові форми. І ось з цією кустарщиною слід зав'язувати. Коли держава ледве існувала, все на себе взяла громадськість, так можна було працювати. Потрібно було, бо не було часу. А тепер так не можна. Бо не можна вимагати прозорості та чесності від держави, сплати податків від бізнесу, а самім мутити дуже каламутні схеми, які ні на перший погляд, ні на другий, ні на третій ніяк не відрізняються від нелегальних оборудок напівкримінального бізнесу.
--------
20.01.2016 "Громадське" це просто прекрасний кейз для тренінгів з різних сфер менеджменту та управління. Почитайте допис Мустафи Наєма. Там прекрасний фрагмент: "Де-факто домен так належить ГО. Ми маємо взаємопов'язані репутаційні ризики і якщо я збожеволію і вирішу щось зробити, я нанесу шкоду своїй репутації в першу чергу. Чи я зацікавлений у тотальній декапіталізації свого імені? Ні». Это фрагмент переписки с Ромой в октябре 2013 года, ровно за месяц до начала вещания". Просто взірцевий текст якщо не шахрая та рейдера, то потенційного узурпатора.

А ще прекрасний допис Станко. Ось фрагмент зі скороченнями: "Ми не тусовка за інтересами, де просто класно варити борщ на кухні, хоча це було і борщ був смачним... І прикольно було тусуватись, але ми створювали Громадське не для тусовки.
це не про сім'ю, де може хтось зробив щось і не так, або взагалі нічого не робить, але ж це син, брат, дядько, хай буде - це ж сім'я
Це не про дружбу в першу чергу, це про те, аби тут були люди в гостях, які може нам і не подобаються особисто, але їхня думка теж має бути почута".

Насправді вони всі, як типові українські підприємливі люди, тусовкою створили справу, куди ходили дружити, та керувати якою пробували по-сімейному. Фінал - передбачуваний. З цього випадку слід вивчити принаймні два уроки:

1. Слід позбавлятися шкідливої ілюзії, що серйозну, структурно складну справу можна створювати різними безієрархічними засобами, з швидкою ротацією керівників, без належної формалізації відносин та прав. Ні, дорогенькі, тільки побудова організації на принципах сучасного управління. І робитися це має руками відповідних професіоналів.Тільки так.

2. Слід подолати боязнь бізнес-структур та не підмінювати їх громадськими організаціями. Медійна сфера може бути прибутковим бізнесом, тому не слід втискати її у прокрустове ложе безприбуткової організації. Грантову підтримку можна залучати на окремі проекти журналістів. До того ж існують програми підтримки саме медійної сфери, які дають допомогу й прибутковим формам організації. Так, при таких формах дотацій бізнесу можуть виникати податкові забов'язання. Але хто гучніше за всіх закликає чесно платити податки, га? Так, буде чимало паперової та іншої адміністративної роботи. І що, чому б не створити кілька робочих місць для грамотних людей з соціально незахищених категорій: інвалідів, домогосподарок, що повертаються до ринку праці, тощо? Якщо гроші знаходяться на студію, мовлення, зарплати, тусовки, то на це також можна знайти або заощадити. Ось з цього можна й почати створювати приклад соціально відповідальної справи в медійній сфері.
kerbasi: (Default)
Мабуть, психологічно складно працювати на чийсь грант, бо грантодавець хоче позитиву в звітах, а позитива немає, хіба що якось з себе вичавиш якісь дитячі аргументи. Це я про одну "аналітику", посилання та цитата нижче. А в сухому залишку наступне.

На жаль, справджуються найгірші прогнози стосовно Зони вільної торгівлі з ЄС, що без належних змін в економіці України, розширення економічної свободи широких кіл підприємців ця угода не дасть ефекту, а за щастя, якщо ще й не погіршить ситуацію.

"Серед товарів, які визначали динаміку експорту до ЄС, в першу чергу треба назвати соняшникову олію, поставки якої збільшились в кілька разів та забезпечили левову частку загального приросту. Також позитивний, хоча й значно менший, вплив мав приріст експорту товарів машинобудування, зокрема автомобільних запчастин, виробництво яких активно розвивається в Західній Україні. Ще одним чинником зростання експорту були поставки деревини та виробів з неї".

А людською мовою це означає, що експорт до ЄС це масло соняшника, а також вивіз товарів, які іноземці з ЄС виробляють в Україні для себе (автозапчастини). Ну й деревина - куди ж без неї... Сучасному європейцю потрібні тільки натуральні меблі з старомодної "живоЇ" деревини. Деревина, як ми можемо собі уявити зі слів їхнього голови місії в Україні, напрочуд виявилася вагомим чинником відносин Україна - ЄС.

В цілому, імпорт з ЄС виріс на 7,9%, а експорт до ЄС - на 2,4% (Дані за 10 місяців).

http://www.ier.com.ua/ua/institute/mass_media?pid=5464
kerbasi: (Default)
На цю тему варто було б розгорнутий аналіз написати, але наразі хай цей уривчастий мій допис з Фейсбуку тут полежить. Скоріш за все, невдовзі доповниться. Бо за кар'єрно-шахтними деклараціями початку та середини 90-х прийшла азаровщина з "фіззашшітою" в кінці 90-тих та на початку нульових. Щось і тепер буде з розряду "історія розвивається по спіралі" та "повторюється у вигляді фарсу".

---

В 90-ті, коли держава негайно потребувала грошей, практикувалися різні, м'яко кажучи, нечесні засоби поповнення бюджету, які для стороннього глядача виглядали, як повний абсурд з хворобливих антиутопій на зразок "Равлика на схилі" Стругацьких. Якось всі бізнеси, навіть перукарні, стоматології та кіоски забов'язали здавати звіт, що вони не мають... кар'єрів, рудників, шахт. Впроваджено це було в такий термін, що подати його вчасно було нереально, до того ж, податкова вчасно не видавала бланки (тоді ще не друкували самі собі). Так само було місцевою владою по всій Україні заборонено розташування бізнесів в житловому фонді, щоб була можливість щомиті висмикнути та обдерти першого-ліпшого бізнесмена на дому в першому-ліпшому під'їзді. Ви вже зрозуміли, на що я натякаю? Ага, черговий фіскальний законопроект.

Сплячі ФОПи тепер, в світлі вже виявленого тренду, також вписуються в цю картину: всі заплатять за ліквідацію, когось оштрафують - ось і спалах надходжень в бюджет в 1-му кварталі. Звісно, такі більш-менш хоча б по формі логічні рішення скоро вичерпаються, і що тоді? Знов декларації про відсутність кар'єрів? Чи бурштинових копалень? Ще колись держава вимагала перерахувати в бюджет амортизаційні нарахування, що було повним абсурдом, бо за економічною сутністю амортизація це не живі гроші, З дипломами маупів можна не менш оригінальні речі вигадати. Чекаємо...

October 2017

S M T W T F S
1234567
8910 11121314
15161718192021
22232425262728
293031    

Потоки

RSS Atom

Популярні теги

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Saturday, 21 October 2017 02:46 am
Powered by Dreamwidth Studios