Це дуже популярна практика на заході (можливо, що вона популярніша в Америці ніж в Європі - не знаю про Європу), писати посвяти родичам на першій сторінці наукової роботи, чи монографії, часом навіть перекладу (хоч у випадку перекладу частіше родичі згадуються в акноледжментах, а не в посвятах), причому незалежно від теми і сфери (хоч в гуманітарних мабуть частіше, ніж в точних). Мій бос, наприклад, першу свою книжку про Мерло-Понті посвятив тодішній дружині і дочці, другу про мистецтво, в тч грецьку архаїку і мінойців, а також про сучасне мистецтво - двом своїм дітям. Не знаю,чи посвячуватиме комусь останню, може й ні. Я до того веду, до вони не соромляться такої своєї сентиментальності. І те, що книжка про тортури і поховання їм в принципі теж байдуже - вони в цьому сенсі анти-забобонні, і переважно повтрачали чутливість до таких тонких енергетичних речей.