<прийнятих та асимільованих ЧУЖИХ сиріт-рабів стала співмірною з корінними носіями> - а кого ж вважати "чужими" та "своїми", зважаючи на те, що у випадку Московії-Росії це поняття очевидно є функцією історичного часу? Який саме період історичного часу може претендувати на те, аби саме в його межах < кількість прийнятих та асимільованих чужих сиріт-рабів стала співмірною з корінними носіями>?
Моє припущення подібне але дещо інше... Рабами в Московії-Росії були не "асимільовані чужі діти-сироти", а власне населення. В Росії поняття "раб" історично завжди сприймалося дещо не так, як в цивілізованих країнах - воно було типовим, поширеним і ходовим. От, наприклад, що пише електронна російська бібліотека в розділі "Давня російська історія": http://www.bibliotekar.ru/istoria-rossii/158.htm
"... Великий князь Московский, сделавшись обладателем большей части Руси, сосредоточив в своих руках огромные военные и финансовые средства, подчинив себе и принизив удельных князей, должен был неизбежно почувствовать, что он теперь полновластный хозяин в государстве, его владыка и неограниченный повелитель.Это почувствовалось и в обществе. Великий князь стал величать себя государем, князья, бояре и служилые люди его холопами, духовенство — богомольцами, крестьяне — государевыми сиротами, — наинизшее звание, которое только было тогда на Руси..."
або
"...По словам Герберштейна, «рабство, несовместимое с душевным благородством, было общим для России: ибо и самые вельможи назывались холопами государя»..." http://www.e-reading-lib.org/chapter.php/1016276/50/Anishkin_-_Byt_i_nravy_carskoy_Rossii.html
і т.д. і т.п...
Московія-Росія ще від часів Орди і її славного прислужника А. Невського була приреченою на авторитаризм і поголовне рабство, альтернативою якому могла бути смерть у муках (і цей варіант сповна випробувало на собі Новгородське князівство-республіка). Степінь авторитаризму московської влади не надто зменшилась і в пізніші часи Петра І чи Катерини ІІ. Отож, згадуваний на початку інтервал часу тривалістю мінімум в кілька сот років цілком достатній, аби серед власного питомого населення автократичної тоталітарної імперії від слова раб (государєв, божий), застосовуваного до будь-якого дорослого члена того суспільства, могла утворитися зменшувальна форма "рабеня=ребьонок" по відношення до дітей.
Ну а мелодика та ритміка російської літературної мови (як результату гібридизації власне російської із староболгарською на рівні лексики, синтаксису і т.д.) врезультаті виявилась такою, що слово "дітіна, дытына" і його можливі варіації виявились негармонійними, перш за все фонетично. От і склалось так, що "рєбьонок" витіснив давньоруське "дитина", ставши, разом з тим, ніби "мовно-генетичним маркером" справжньої російської історії.
no subject
Моє припущення подібне але дещо інше... Рабами в Московії-Росії були не "асимільовані чужі діти-сироти", а власне населення. В Росії поняття "раб" історично завжди сприймалося дещо не так, як в цивілізованих країнах - воно було типовим, поширеним і ходовим. От, наприклад, що пише електронна російська бібліотека в розділі "Давня російська історія":
http://www.bibliotekar.ru/istoria-rossii/158.htm
"... Великий князь Московский, сделавшись обладателем большей части Руси, сосредоточив в своих руках огромные военные и финансовые средства, подчинив себе и принизив удельных князей, должен был неизбежно почувствовать, что он теперь полновластный хозяин в государстве, его владыка и неограниченный повелитель.Это почувствовалось и в обществе. Великий князь стал величать себя государем, князья, бояре и служилые люди его холопами, духовенство — богомольцами, крестьяне — государевыми сиротами, — наинизшее звание, которое только было тогда на Руси..."
або
"...По словам Герберштейна, «рабство, несовместимое с душевным благородством, было общим для России: ибо и самые вельможи назывались холопами государя»..." http://www.e-reading-lib.org/chapter.php/1016276/50/Anishkin_-_Byt_i_nravy_carskoy_Rossii.html
і т.д. і т.п...
Московія-Росія ще від часів Орди і її славного прислужника А. Невського була приреченою на авторитаризм і поголовне рабство, альтернативою якому могла бути смерть у муках (і цей варіант сповна випробувало на собі Новгородське князівство-республіка). Степінь авторитаризму московської влади не надто зменшилась і в пізніші часи Петра І чи Катерини ІІ. Отож, згадуваний на початку інтервал часу тривалістю мінімум в кілька сот років цілком достатній, аби серед власного питомого населення автократичної тоталітарної імперії від слова раб (государєв, божий), застосовуваного до будь-якого дорослого члена того суспільства, могла утворитися зменшувальна форма "рабеня=ребьонок" по відношення до дітей.
Ну а мелодика та ритміка російської літературної мови (як результату гібридизації власне російської із староболгарською на рівні лексики, синтаксису і т.д.) врезультаті виявилась такою, що слово "дітіна, дытына" і його можливі варіації виявились негармонійними, перш за все фонетично. От і склалось так, що "рєбьонок" витіснив давньоруське "дитина", ставши, разом з тим, ніби "мовно-генетичним маркером" справжньої російської історії.
Це теж цілком вірогідно...)