Чому ті, хто міг би, не йдуть працювати на державу

Типові споріднені ситуації для бізнесу (розділяю тільки для легшого розуміння), які повністю можна перенести на політику та держуправління.

1. Консалтинг. Клієнт з величезними планами. Проект. Десь на півдороги клієнт лякається масштабів змін, розраховується та зістрибує. Начебто матеріальних збитків консультанту немає, але роки йдуть, зусиль маса, а в портфоліо жодного закінченого проекту, щоб самі за себе свідчили без пояснень. В результаті, коли чуєш про великий проект, двічі, а то й тричі подумаєш, чи варто заради нього якісь поточні справи відсувати.

2. Великий бос або власник наймає менеджера під великі бізнес-наміри. Менеджер наймає команду. Через деякий час власник або біг-бос передумав. Менеджер пішов. З недоробленими завданнями, з етапом ділової біографії, який в сі-ві викликатиме питання. Команда - то ще гірше, особливо тим, хто розраховує на постійну зайнятість. Отак при зустрічі з черговим ентузіастом з грошима та планами двічі засумніваєшся в глибині та тривалості того ентузіазму.

Українська політика перетворила навіть суто функціональні посади в політичні, коли навіть посади директорів держпідприємств є предметом політичного торгу. Навіть посади шефів райвідділків. Ось тому й бачимо серед наявних кадрів для державних посад (про негідників мови не ведемо) лише авантюристів, політиканів або тих, хто швидко втікає.