Солженіцин багато років після 1991-го не поспішав повертатися до Росії, бо чекав, коли щось там суспільство усвідомить. Потім з пофасом повернувся вже за часів Путіна, проїхав всією країною. Він сподівався, що його зустрічатимуть, як Месію, а виявилося, що він вже нікому особливо й не цікавий, а багато хто з молоді про нього й не чув.
Я це до того, що мовчання і відсторонення часто сумісні з розмузаним ego. Не ходити на поітичні шоу, не писати статей, а потім викинути "цеглину" навколополітичної прози це не ознакою тих характеристик, котрих Ви надаєте Л.К.