дозволю собі кілька реплік до переписки:
1. щодо наведеної фотографії - Іван Левинський - архітетор - збудував добрих декілька десятків будинків у Львові, які стоять до сьогодні. Типові для нього рослинні елементи чи гуцульські мотиви використав лише в кількох. Решту не відрізниш від широко улюблених польських чи австрійських кам'яниць - працював для замовника. Хоча Левинський - це самородок і працював в тандемі. Якщо Вас цікавить ця тема, можу поділитись матеріалами.
2. щодо духу Львова - мені, як корінній львів'янці дивно думати про монолітний дух Львова. На мене Львів дивиться і українськими, і польськими, і німецькими, і єврейськими, і вірменськими очима. Може це теж зумовлено захопленням історією і мовами, але все ж, якщо абстрагуватись, то всерівно не відчуваю Львів монолітно українським. Він є різний, але, поза шайкою людей з необгрунтовно викревленими переконаннями, дуже толерантний.
3. щодо сучасної української і поольської літератури: українську зараз читаю дуже обережно, бо щось забагато полови останнім часом попадається. З польської можу порадити Кристину Курчаб-Редліх. Пише про чененські війну. Читається не легко, зогляду на тематику, але не відпускає. Твір - зібрання і едиція статей в пресу. Теж публіцистом є Зємкевич. Дуже влучно описує польську і європейську сучасність. Книжки Czas wrzeszczących staruszków i Homo Bimиrownikus, на мою думку, варті уваги. Чекаю на книжку Мотики - історик, який досліджує нелегкий перетин українсько-польскої історії - події на Волині.
Еринії Краєвського читала. Йому краще вдається писати про Вроцлав. Хоча, Еринії це одна з вельми небагатьох спроб злокалізувати у Львові події детективу. Думаю Львів має ще величезний потенціал, як місце події для цього жанру. Тільки в ньому треба трошки пожити, щоб роман ані комком в горлі не стояв, ані між зубами не лишався ;-)