Я зовсім не знаю, хто цей персонаж Тарас Возняк, тільки те, що почула тут та в коментарях у ZN про нього, і чому він говорить про те, що говорить, гадки не маю.
Але, наперекір цитування Дугіна ним, дозволь не погодитись з тобою, що він всюди вбачає "руку Москви". Зокрема він пише:
Одне з живильних середовищ цього сепаратизму, чи бродіння в умах галичан, — невідповідність розвитку українського проекту їхнім уявленням про нього. Не на таку Україну вони очікували, не за таку Україну вони боролися. … Тому і є величезна диференціація між регіонами щодо цих очікувань та проектів. Якщо для галичан або закарпатців проєвропейськість розвитку України не викликає жодних сумнівів, то для інших регіонів ця аксіома ще має бути обґрунтована, — вони ще підраховують вигоди та втрати. І це, напевно, правильно. Західні українці сприймають свою європейськість як незаперечну очевидність — бо такий весь їхній історичний досвід, цивілізаційні впливи Заходу для них завжди були позитивними, що б там не говорилося і скільки б конфліктів із нашими західними сусідами ми не мали.
Тобто, тут конфлікт не територіальний. Тут конфлікт світоглядний. Хоча, я погоджуюсь з тобою щодо і перебільшеної релігійності успадкованої, мабуть, у Польщі (що є негативним, я про це писатиму, як тільки матиму час та зберуся з думками), і про перейняття найгіршого від совка, і про хабарництво, згадане паном Негребецьким. Про жахливі східні риси я поки мовчу, це не тому, що їх не помічаю. Тут йдеться про "ідеал" Галичан. Хоча я проти, повторюю, називання світоглядного конфлікту географічними обзивалками. Спільним у умовно "сходу" та "заходу" уявленням є наступне (цитую з статті Возняка):
"зрештою хтось муситиме взяти на себе відповідальність за цю територію, яка ніколи у новітні часи не мала досвіду державності"
Тобто, пост-колоніалізм розвив на сході та заході "покірний прагматизм" (теж потім писатиму, з цього і почну як зможу). Об'єктивні обставини (не слабі сусіди які весь час претендують на наші території), та манера думати та формувати майбутнє нашої еліти (дуже пасивне, недумне, прагматично-обставинне, маятнико-консервативно-поверхньо-ліберальне, з вірою у зовнішнього керівника) відкинуло нас назад і туди ж летимо.
"Не забуваймо, що в західних українців є досвід життя поряд із такими ж самими бідними, а то й біднішими у 90-х роках поляками, угорцями та словаками. І коли за кілька років різниця в добробуті на межі 2000-х починає сягати кількакратних величин не на нашу користь, а ми все стоїмо на місці, — це не може не викликати запитань. Ще в тих-таки 90-х спочатку була надія, що ми рухаємося синхронно з Польщею, Чехією та Угорщиною, тільки трохи — років на десять — відстаємо. Потім «відставання» збільшувалося, надії зникали."
Вибачаюсь за багатословність, нема коли скорочувати
Але, наперекір цитування Дугіна ним, дозволь не погодитись з тобою, що він всюди вбачає "руку Москви". Зокрема він пише:
Одне з живильних середовищ цього сепаратизму, чи бродіння в умах галичан, — невідповідність розвитку українського проекту їхнім уявленням про нього. Не на таку Україну вони очікували, не за таку Україну вони боролися. … Тому і є величезна диференціація між регіонами щодо цих очікувань та проектів. Якщо для галичан або закарпатців проєвропейськість розвитку України не викликає жодних сумнівів, то для інших регіонів ця аксіома ще має бути обґрунтована, — вони ще підраховують вигоди та втрати. І це, напевно, правильно. Західні українці сприймають свою європейськість як незаперечну очевидність — бо такий весь їхній історичний досвід, цивілізаційні впливи Заходу для них завжди були позитивними, що б там не говорилося і скільки б конфліктів із нашими західними сусідами ми не мали.
Тобто, тут конфлікт не територіальний. Тут конфлікт світоглядний. Хоча, я погоджуюсь з тобою щодо і перебільшеної релігійності успадкованої, мабуть, у Польщі (що є негативним, я про це писатиму, як тільки матиму час та зберуся з думками), і про перейняття найгіршого від совка, і про хабарництво, згадане паном Негребецьким. Про жахливі східні риси я поки мовчу, це не тому, що їх не помічаю. Тут йдеться про "ідеал" Галичан. Хоча я проти, повторюю, називання світоглядного конфлікту географічними обзивалками. Спільним у умовно "сходу" та "заходу" уявленням є наступне (цитую з статті Возняка):
"зрештою хтось муситиме взяти на себе відповідальність за цю територію, яка ніколи у новітні часи не мала досвіду державності"
Тобто, пост-колоніалізм розвив на сході та заході "покірний прагматизм" (теж потім писатиму, з цього і почну як зможу). Об'єктивні обставини (не слабі сусіди які весь час претендують на наші території), та манера думати та формувати майбутнє нашої еліти (дуже пасивне, недумне, прагматично-обставинне, маятнико-консервативно-поверхньо-ліберальне, з вірою у зовнішнього керівника) відкинуло нас назад і туди ж летимо.
"Не забуваймо, що в західних українців є досвід життя поряд із такими ж самими бідними, а то й біднішими у 90-х роках поляками, угорцями та словаками. І коли за кілька років різниця в добробуті на межі 2000-х починає сягати кількакратних величин не на нашу користь, а ми все стоїмо на місці, — це не може не викликати запитань. Ще в тих-таки 90-х спочатку була надія, що ми рухаємося синхронно з Польщею, Чехією та Угорщиною, тільки трохи — років на десять — відстаємо. Потім «відставання» збільшувалося, надії зникали."