![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
БКРС або зустрілися сноб зі жлобом
Був в мене, так би мовити, друг егалітаристичного дитинства, коли сноби і жлоби гралися в одній пісочниці та сиділи за однією партою. Назвемо його Дмитром. Дмитро мешкав в типовому розсаднику жлобів, в будинку, яких багато, наприклад, в Одесі у районах з оспіваними назвами Молдаванка та Пересип. Це такі двоповерхові будівлі з колодязними дворами з переходами – майже лазами – до інших таких колодязних дворів. Другий поверх мав дерев’яний «галерей» на всю довжину поверху, і мешканці розташованих там квартир збиралися по скрипучих східцях на той галерей і шкандибали до своїх осель. За вхідними дверима в оселю зазвичай була кухня-прихожа, при чому часто там же, просто біля обіднього столу був змонтований унітаз (це в просунутих, хто не в горшиках відходи через весь двір виносили). От у Дмитра так і було - з унітазом біля обіднього столу. Я якось ще малим до нього завітав, а він сидить за столом і сьорбає суп, бабця копирсається біля газової плити, а дід сидить на унітазі, штанями майстерно все прикрив, що жодного сантиметру голого тіла не видно.
Але ближче до теми… Березень 1989 року. Сходили ми вже всі до армії, повернулися, і от одного разу зустрів я Дмитра на вулиці. Виходив я з славетної миколаївської книгарні, дивлюся – йде Дмитро з молодою дружиною. А Дмитро був такий гордий собою, з тої категорії молодняку, що коли починає статеве життя, то чомусь вважає, що тільки в нього єдиного у світі є прутень. Принаймні, тільки його прутень здатний не тільки писяти. І тільки його прутень здатний жінку запліднити, і це таке мистецтво, що просто не дано іншим, а тільки йому одному у світі. І від цього переконання їх аж розпирає. От же прямує просто на мене така солідна пара, не якісь там «браток» з «хорьком», а все по-дорослому – шкіряні пальта, ондатрові шапки, у жінки як і належить – по-дорослому нафарбоване жовте волосся, а не якесь там школярське висвітлення перекисом водню. Бачить мене Дмитрик, і в своїй звичайній гучній манері вітається:
- Це ж які люди і без охорони! Гуляєм, студент, да? За книжами? Правильно, студент, учись! А я от жінці косметики рублів на 80 купив!
А гроші то були чималі, моя мама, інженер-конструктор 2-ї категорії за стажем десь 160 «грязними» отримувала. Куди ж нам до Дмитрика, який мав привілейовану роботу – водив автобус № 3 з центрального ринку до Варварівки рублів за 300 зарплати. Тим часом Дмитрик продовжував:
- Ну, покаж, що ти там накупив, - а я виходив з великою спортивною сумкою, видно, що важкою, отже Дмитрик міг подумати, що попри те, що я точно галімий інтелігентішка, все ж таки може до книготоргового кооперативу влаштувався та пробую книжками приторговувати. Їхня оселя вся була прикрашена «подпіснимі ізданіями», яких ніхто не мав права торкатися, щоб шикарні обкладинки красу не втратили.
Відкрив я сумку, а там – БКРС. Большой китайско руський словар в 4 томах.
Світлина з книготоргового сайту boоklаncе.kz
Я кілька років збирався його купити, ще до армії, але не наважувався, бо надто дорого він коштував. Як Дмитрика косметика приблизно.
- О! А ти не змінюєшся! Все ще зберігаєш вірність захопленням дитинства! І кільки за нього віддав? – тим часом питає Дмитрик.
- Та майже як ти за косметику для жінки, - відповідаю.
- Шоб я так жил! – викрикує Дмитрик, прощається наказом студентові побільше вчитися, але й про життя не забувати, і тягне свою половинку далі їхнім шляхом.
Але ближче до теми… Березень 1989 року. Сходили ми вже всі до армії, повернулися, і от одного разу зустрів я Дмитра на вулиці. Виходив я з славетної миколаївської книгарні, дивлюся – йде Дмитро з молодою дружиною. А Дмитро був такий гордий собою, з тої категорії молодняку, що коли починає статеве життя, то чомусь вважає, що тільки в нього єдиного у світі є прутень. Принаймні, тільки його прутень здатний не тільки писяти. І тільки його прутень здатний жінку запліднити, і це таке мистецтво, що просто не дано іншим, а тільки йому одному у світі. І від цього переконання їх аж розпирає. От же прямує просто на мене така солідна пара, не якісь там «браток» з «хорьком», а все по-дорослому – шкіряні пальта, ондатрові шапки, у жінки як і належить – по-дорослому нафарбоване жовте волосся, а не якесь там школярське висвітлення перекисом водню. Бачить мене Дмитрик, і в своїй звичайній гучній манері вітається:
- Це ж які люди і без охорони! Гуляєм, студент, да? За книжами? Правильно, студент, учись! А я от жінці косметики рублів на 80 купив!
А гроші то були чималі, моя мама, інженер-конструктор 2-ї категорії за стажем десь 160 «грязними» отримувала. Куди ж нам до Дмитрика, який мав привілейовану роботу – водив автобус № 3 з центрального ринку до Варварівки рублів за 300 зарплати. Тим часом Дмитрик продовжував:
- Ну, покаж, що ти там накупив, - а я виходив з великою спортивною сумкою, видно, що важкою, отже Дмитрик міг подумати, що попри те, що я точно галімий інтелігентішка, все ж таки може до книготоргового кооперативу влаштувався та пробую книжками приторговувати. Їхня оселя вся була прикрашена «подпіснимі ізданіями», яких ніхто не мав права торкатися, щоб шикарні обкладинки красу не втратили.
Відкрив я сумку, а там – БКРС. Большой китайско руський словар в 4 томах.
Світлина з книготоргового сайту boоklаncе.kz
Я кілька років збирався його купити, ще до армії, але не наважувався, бо надто дорого він коштував. Як Дмитрика косметика приблизно.
- О! А ти не змінюєшся! Все ще зберігаєш вірність захопленням дитинства! І кільки за нього віддав? – тим часом питає Дмитрик.
- Та майже як ти за косметику для жінки, - відповідаю.
- Шоб я так жил! – викрикує Дмитрик, прощається наказом студентові побільше вчитися, але й про життя не забувати, і тягне свою половинку далі їхнім шляхом.
no subject
просто заздрю що було натхнення вчити китайську )
мене от нещодавно колишній однокласник звинуватив у націоналізмові, було дуже смішно, але пояснити йому причину своїх емоцій я так і не зміг )
no subject
Я навіть не знаю, що мої однокласники думають про націоналізм. Коли епізодично когось зустрічаю, уникаємо цих тем.
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
Вот сижу щас над проектом, стоимость которого превышает среднестатистическую зарплату человека за полгода...
no subject
Это вы в рамках стандартной антикоммунистической риторики, или и правда думаете, что шансы на материальный достаток для "словничков" выросли по сравнению с временами Л.И. Брежнева?
P.S. - под "шансами" в данном случае, конечно, я имею в виду средний уровень, а не шанс
выиграть в лотереюполучить проект со стоимостью, равной средней зарплате Верховной Рады за год...no subject
no subject
no subject
no subject
Ви вважаєте, що у випускника вишу 2013 року зі знанням іноземних мов зараз можливостей менше, ніж у випускника, скажімо 1980 року?
Если совсем-совсем упрощенно, интегрируя по всему объему, то да - считаю, что меньше. Таковы выводы моей личной, любительской, неизбежно локальной социологии.
no subject
який мав привілейовану роботу – водив автобус № 3 з це
Re: який мав привілейовану роботу – водив автобус № 3 з
no subject
no subject
Это вот вспоминаю, как мне брат одноклассника, доктор медицинских наук, как-то при случае рассказал: получил он кафедру, первые за звание, заходит в троллейбус, и первое, что попадается ему на глаза, это объявление о наборе водителей гортранспорта. "Смотрю, — говорит, — на зарплату, и думаю: "Наконец-то я стал зарабатывать столько же, сколько водитель троллейбуса".
Насчет "захожу в троллейбус" сам недавно своего начотдела, целого академика, между прочим, в метро встретил.
Зато в мире эльфов сплошное благорастворение воздухов. Что, разумеется, не может не радовать хехехе
no subject
---
Якщо хтось з селолюбців це прочитає - не переймайтеся, панове, я так село не люблю виключно через заздрощі.
no subject
no subject