Який чорт у воду глянув, такий виглянув

Чимало учасників дискусій у ЖЖ сучасну українську літературу не люблять. А дарма. Яка б вона не була – вона дзеркало, в якому відсвічується життя.

Наступний фрагмент з книги Лариси Денисенко «Корпорація ідіотів» є чудовою ілюстрацією до п’ятничних дискусій навколо нічних потягів.

"У мене питаннячко, до речi, намалювалося. Люба, а чому ти з ним не спала? Ти пiдозрювала, що вiн козел? От скажи менi зараз, сидячи тут, коли ти п'єш зелений чай за мiй рахунок, скажи, ну ж бо, давай-давай.

- Чого це тебе розiбрало? Добре. Я з ним не спала, тому що вiн смердить.

- ???

- Ну, чого вирячилася? Якщо вiн тобi не смердить, це не означає, що вiд нього не смердить. Вiд нього не смердить тiльки по понедiлках, до речi. Вiн, мабуть, у недiлю тiльки миється. Ти не помiчала, нi? Мовчиш? Тобто - не помiчала. Тодi в тебе притуплений нюх. Слухай, а навiщо взагалi ним, козлом, псувати наш iз тобою вiвторок? Пiшов вiн.

- Ти чому менi не сказала, що вiн смердить?

- Слухай, якщо вiн менi, розумiєш, ме-нi, смердить, це ще не означає, що вiн буде смердiти всiм, що вiн тобi смердiтиме.I ти ж бачиш? Вiн же тобi не смердить. То що, я не права? Слухай, припини це.

- Я - не всi. Могла б менi сказати про це завчасно, поки я ще з ним не спала".

Ну, я вам сказав, а спати чи не спати - це вже ваш вибір.