Інтерлінґвістичне тестування на європейськість

[kerbasi]

Про лінґво-культурні фактори провалу євроінтеграції.

Інтелектуальний тренд створення штучних мов, котрий охоплював світ наприкінці 19-го та на початку 20 сторіччя, і не оминув навіть таких особистостей, як, наприклад, Толкін, вже давно став історією. З його продуктів більш-менш відомою для широкого загалу є мова есперанто. Серед штучних мов, запропонованих як альтернатива есперанто, що збирали хоча б більш-менш пристойну кількість прихильників, та ще існують дотепер, можна назвати, либонь, тільки інтерлінґву – проект американця німецького походження Александра Годе (за американизованою вимовою – Гоуд), запропонований у 1951-му році. Існує Всесвітній союз інтерлінгви, Вікіпедія інтерлінґвою, деяка кількість видань, навіть друкованих, та низка об’єднань шанувальників в різних країнах світу.

Інтерлінґва – це впорядкована спільнороманська мова. Якби вульгарна латина не розпалась на кілька романських мов, а збереглась би дотепер, якби хтось її спростив, то вийшло б щось більш-менш схоже на інтерлінґву. Тексти, написані інтерлінґвою, носії романських мов - хоч француз алжирського походження, хоч румунський циган - читають абсолютно без проблем з практично повним розумінням тексту. Втім, інтерлінґва відносно популярна не тільки серед носіїв романських мов. Якщо подивитись на сайті Всесвітнього союзу географію національних відділень і походити по сайтах інтерлінгвістів, то там знайдуться вихідці зі скандинавських країн і навіть з Фінляндії. Справа у тому, що практично всі європейці хоча б трішечки вивчали у школі або самотужки ту або іншу романську мову: французьку, італійську, іспанську. А додати сюди так звану інтернаціональну лексику – запозичення та новоутворення з латинських коренів - то вийде, що інтерлінґва могла б слугувати за загальноєвропейську lingua franca.

Для нас інтерлінґва може служити своєрідним тестом на приналежність до європейського культурно-освітнього простору. Візьміть будь-який зв’язний текст з сайту Всесвітнього союзу та спробуйте його прочитати. Якщо ви не розумієте його хоча б на дві третини, то, як не прикро, але ваша європейськість дещо перебільшена. Це не означає, що ви гірші за європейців. Може, навіть навпаки - ви кращі, духовніші, маєте більш адекватні уявлення про світ за межами Європи, ближчі до бога, до землі, до природи або до прадавніх арійських культів, але факт залишається фактом: ви не квіточка і не ягідка, не колосок і навіть не будяк з європейського культурного поля.

Більшовики вчинили дуже розумно, коли вивели з середньої освіти вивчення латини і давньогрецької мови, а викладання сучасних іноземних мов звели лише до поганеньких програм лише з однієї іноземної мови. Цим вони вивели письменну, цивілізовану частину народів СРСР з європейського культурного простору. Можна не володіти мовами досконало, але вже мовно-культурної ерудиції з латини, давньогрецької, якоїсь романської та якоїсь германської мов достатньо, щоб почати розуміти – мабуть краще слово “сприймати” – культурну матерію Європи на “тонкому” рівні.

На наших форумах часто можна почути образи, що, мовляв, нас в Європі не хочуть, а румунів прийняли. Втім, логічніше було б ображатись не на румунів, а на болгар, бо румуни в силу свого етно- і лінґвогенезу завжди були виткані з європейської тканини (йдеться, звісно, про освічений клас, а не про шахтаря чи цигана), а ось Болгарія в ЄС – це, на мою думку, культурний нонсенс.

В європейські структури є два шляхи: стати європейські культурним або стати потужним і цікавим. Я не знаю, чи варто Василям та Мар’янам забивати голови європейськими мовами та культурпродуктом. Я також не впевнений, що ми за життя теперішніх поколінь спроможемось набути економічну потугу, порівняну з Турцією. За певних геополітичних обставин до ЄС можна потрапити в силу політичної доцільності, як туди потрапила та ж Болгарія, і, мабуть, невдовзі потраплять усі країни колишньої Югославії, але для цього потрібно мати, хоча б серед дипломатів, людей з таким культурним горизонтом , щоб інтерлінґвальний тест проходили на сто відсотків. Якщо ж об’єктивно подивитись на наших “євроінтеграторів”, то відповідь на питання, чому нас Європа не розуміє, стане очевидною.