![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Миколаїв: повернення до витоків
Продовжую нотатки з моєї місії до "історичної батьківщини".
У Миколаєві на кожному кроці натрапляєш або на крамницю або на кав"ярню чи ресторан. Про те, що у цьому місті значна частиена бізнесів пов"язано з перекупкою та експортом зернових, я вже писав. Торгівельні і харчувальні заклади можуть бути чимось цілком пристойним, навіть дещо гламурним у центрі, і простими цілодобовими кіосками та розливочними на слобідках. Але, здається, торгують всі. Ознак іншої діяльності майже не помітно.
В принципі, це означає, що місто природним шляхом повертається до свого історичного призначення. Ми знаємо з історії, що місто було засновано 1789 року, це було пролобійовано князем Потьомкіним. За рік до того було побудовано перший кораблебудівний завод. У місті князь Потьомкін розташував свою резиденцію та командування чорноморським флотом. Відтоді в Миколаєві завжди домінувала військово-морська та військово-промислова складові міської ідентичності. Але крім всіх цих військово-політичних іграшок йшло й реальне життя живих людей. Швидко Миколаїв перетворився на зерновий порт, куди селяни та перекупники звозили зерно, а далі воно йшло на експорт морями до інших країн. Комуністи перетворили країну з експортера зерна на імпортера, але з набуттям незалежності і проведенням навіть таких недолугих реформ Україна знов стала експортером. Ось і Миколаїв поступово з міста корабелів перетворюється на місто зерноторговців. Ну, звісно, і на місто торговців всім іншим також.
Погано це чи добре? На мою думку, скоріш добре, чим погано, хоча мені, дитині військово-промислового комплексу, кораблебудування і військово-морського флоту це дещо болить. Однозначно добре б це було, якби керівники країни та регіону могли б передбачати такий розвиток і щось робити, щоб ці природні, історичні процеси не били боляче по тих людях, чия галузь приречена на зникнення. Але ми маємо те, що маємо. Місто перестраждало у 90-ті, і поступово знаходить своє місце у господарстві країни та світу. І це місце таке ж саме, як те, що воно займало майже сто років тому. За царату це було місто кораблебудування і зерно- і взагалі торгівлі, за більшовиків - мінус торгівля, у сучасності - мінус кораблебудування.
У Миколаєві на кожному кроці натрапляєш або на крамницю або на кав"ярню чи ресторан. Про те, що у цьому місті значна частиена бізнесів пов"язано з перекупкою та експортом зернових, я вже писав. Торгівельні і харчувальні заклади можуть бути чимось цілком пристойним, навіть дещо гламурним у центрі, і простими цілодобовими кіосками та розливочними на слобідках. Але, здається, торгують всі. Ознак іншої діяльності майже не помітно.
В принципі, це означає, що місто природним шляхом повертається до свого історичного призначення. Ми знаємо з історії, що місто було засновано 1789 року, це було пролобійовано князем Потьомкіним. За рік до того було побудовано перший кораблебудівний завод. У місті князь Потьомкін розташував свою резиденцію та командування чорноморським флотом. Відтоді в Миколаєві завжди домінувала військово-морська та військово-промислова складові міської ідентичності. Але крім всіх цих військово-політичних іграшок йшло й реальне життя живих людей. Швидко Миколаїв перетворився на зерновий порт, куди селяни та перекупники звозили зерно, а далі воно йшло на експорт морями до інших країн. Комуністи перетворили країну з експортера зерна на імпортера, але з набуттям незалежності і проведенням навіть таких недолугих реформ Україна знов стала експортером. Ось і Миколаїв поступово з міста корабелів перетворюється на місто зерноторговців. Ну, звісно, і на місто торговців всім іншим також.
Погано це чи добре? На мою думку, скоріш добре, чим погано, хоча мені, дитині військово-промислового комплексу, кораблебудування і військово-морського флоту це дещо болить. Однозначно добре б це було, якби керівники країни та регіону могли б передбачати такий розвиток і щось робити, щоб ці природні, історичні процеси не били боляче по тих людях, чия галузь приречена на зникнення. Але ми маємо те, що маємо. Місто перестраждало у 90-ті, і поступово знаходить своє місце у господарстві країни та світу. І це місце таке ж саме, як те, що воно займало майже сто років тому. За царату це було місто кораблебудування і зерно- і взагалі торгівлі, за більшовиків - мінус торгівля, у сучасності - мінус кораблебудування.
no subject
no subject
no subject
no subject