![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Мішанина думок про суржик
МШФ ![[info]](https://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif?v=3){kind=small}
dubchack нагадала про болісну тему українських роздумів , тему суржику. От з цієї нагоди під катом зібрані різні тези з моїх давніх дискусій. Тези невпорядковані, просто витягнуті на світ. Отже, чим відрізняється суржик від піджину? Яка перспектива суржику? Може, комусь цікаво.
Піджин - це перед усім контактна мова, тобто її використання обмежене конкретними ситуаціями, де відбувається контакт між носіями різних мов без посередництва професіональної допомоги (перекладачі, розмовники, мережа мовної освіти): базар, наприклад, дім іноземців, церква з богослужінням іноземною мовою то що.
За певних обставин піджин може перетворитись на живу мову і отримати літературну кодифікацію. Tok Pisin у Папуа Новій Гвинеї, наприклад, і створювана зараз вченими мова нової держави - Сх. Тимор.
В Україні суржик - це не результат контактів, а форма української мови зі значними втратами лексики та спрощенням граматики і синтаксису. Зазвичай таке відбувається перед тим, як мова остаточно зникне як перша мова для її носіїв.
За наших умов суржик це не так вже й погано, бо залишає хоча б щось для надбудови відроджуваної української мови та хоча б крихти відмінної від русо-совєцької свідомості. За умови, що таки її (мову) відроджують. Бо якщо зусиль не докладатиметься, то наступна генерація вже від суржику залишить кілька слів для колориту.
Це можна проілюструвати прикладом мови ідиш. Якщо до другої світової це була функціональна мова, то після другої світової у середовищі розпорошених мігрантів - утікачів від Холокосту - вже були розповсюджені такі перли, як "мір велн гуляєвен міт медлінер походке ун фірн нежнем разговор", або жартівливе, але як кожному жарті є правда, "аф дер полке ін кладовке штейт ді банке міт варенє". А серед сучасних людей вже залишилися не дуже автентично імітовані інтонації за окремих контекстів та окремі ізольовані та вживані суто у специфічних контекстах слова на кшталт "рахубе", "кіпіш", "цимес", "нахес" і так далі загальною кількістю не більше двох десятків у більшості носіїв.
Така ж доля буде і в суржика, якщо його терміново не почати підживлювати українізацією не тільки школи та державної служби, але й реального життя.
Суржик все ж таки система, а не довільна мішанка. Суржик Вєрки Сердючки, як на мене, автентичний, а Михайла Бриниха ("Шахмати для дебілів") - штучний.
Брак письмової грамотності не ознака занепаду саме мови. Мова існує відтоді, коли літер ще не винайшли, та існуватиме, якщо навіть літери десь зникнуть. Школи недостатньо для розвитку мови. Треба, щоб мовою передавались актуальні для дитини речі. Якщо більшість літератури, фільмів, мультиків, абсолютно всі комп’ютерні ігри, вивіски на магазинах та заголовки газетах, за якими бабусі навчають онуків першим літерам, подаються іншою мовою, то ніякого відродження не станеться. Що ми маємо можливість спостерігати на сході-півдні.
Тут потрібна не стільки державна політика скільки воля людей. А воля втрачена. Вона була у горбачовську перебудову і трішечки спалахнула у 2004-му, але, здається, вже остаточно згасає навіть у Києві, не кажучи вже про лівобережні регіони.
--------------
А тут типова мова, що утворилась протягом останніх 70 років з піджина:
http://www.radioaustralia.net.au/tokpisin/
Хоча лексика значною мірою англійська, граматика не дуже має багато спільного з англійською. Та й з граматиками інших складових колишнього піджина також. Піджин зазвичай має дуже спрощену граматику (моя твоя не понімай) на основі довільно запозичених та спрощених форм контактних мов. А коли піджин стає першою мовою для першого покоління носіїв саме піджину, то починається процес ускладнення, утворення системи, і мова починає вже жити окремо від колишніх складових піджину і самого піджину старших багатомовних поколінь.
Нічого подібного у суржику не відбувається, він не перетворюється на мову, він просто є проміжною формою перед остаточним переходом на російську мову.
До речі про "моя твоя не понимай". За два роки у радянській армії, де у нашій казармі слов'яномовні складали менше чверті особового складу, я переконався, що ця "моя твоя" є просто вигадка російськомовних. Насправді в нас казали б: "Я тєбя (або тєбє) не понімаєт (або нє понімаєш).
Ось ще типові фрази:
- Ложка дай
- Тєбє адин?
- Нєт, два.
Бачимо втрату граматичного роду у напрямку фіксації чоловічого як загального (ложка адин).
Також спостерігаємо втрату категорії числа (адин ложка, два ложка), втрату відмінків, і що особливо важливе - знахідного. А це вже повна руйнація типології мови. Але нічого навзамін не напрацювалося, хоча можна було б очікувати, що зафіксується порядок слів, щоб передати хто діяч, а хто об’єкт дії. Але це занадто складно для двох років контакту. Мишка кішку їсть чи кішка - мишку, дізнавались з контексту.
Досить типовим було також змішування особових форм дієслів:
"Он п’яні, он стоять нє можЕШЬ"
"Я тєбє нє панімаєш"
з паралельним але досить довільним використанням закінчення 3-ї особи однини: панімаєт, может.
Отже, в принципі, можемо собі уявити, яким був би русо-тюркський піджин, якби разом жили не два роки в казармі, а більше, та раптом би зникло нав’язування вивчення російської мови. Ну а якою постала б нова мова через покоління від піджину, то це вже не можна уявити, просто фантазувати та написати фентезійну утопію. :-)
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
Page 1 of 2