kerbasi | І про ту славну книгарню у Миколаєві...

Entry tags:

І про ту славну книгарню у Миколаєві...

...у якій купувалися всі ті книжки, що надихнули мене на полоністичну серію цього тижня. І про есперанто трошечки.

У Миколаєві є така вулиця – Радянська. До революції вона була Соборна, але чомусь миколаївцям дорога назва Радянська, бо Свердлова, Рози Люксембург, наприклад, отримали свої старорежимні назви Спаська, Нікольська, а Соборна лишається Радянською.

Якщо з Радянської йти у напрямку від Площі Леніна… Авжеж! Площа Леніна - там набожні миколаївці встановили на місці мого улюбленого скверу, де я призначав побачення, і чимало дівчат посиділи в мене на колінах, каплицю на честь зруйнованого більшовиками собору, але ніяк не розстануться з назвою площі та відповідним пам’ятником. Отже, якщо з Радянської повернути на Потьомкінську (добре, що хоч вона не Плеханівська вже давно) направо, то наприкінці кварталу, на розі Московської буде колишній рибний магазин «Море», а перед ним колишня книгарня, яку в народі всі називали «Подпісниє ізданія».

Тепер вже слід пояснювати, що таке ці підписні видання. У СРСР далеко не всі книжки можна було купили вільно, деяких, особливо модних, яких можна застосувати для інтелектуального оздоблення інтер’єру, на всіх не вистачало, тому їх передплачували за каталогами видавництв у цій книгарні, а потім отримували по талонах.

Але підписні видання – це була тільки половина книгарні, одне з приміщень, що ближче до Радянської, а друге приміщення, те, що ближче до Московської, було повністю призначене для торгівлі книжками соціалістичних країн. Там були приємні продавчині. Ясно, що жидівки, бо щоб працювати у такій книгарні потрібно бодай латинську абетку твердо вивчити, а хто зі слов’янок на таке здатний? Слов’янки, як виходили заміж, одразу робили собі повне обнуління пам’яті від усього зайвого. А інтелектуалки, ті йшли отримувати вищу освіту і потім поповнювали конструкторські бюро та НДІ, але аж ніяк не книгарні. От ті жидівки мене дуже любили. Я у цій книгарні міг по дві години провести, всі книжки поперегортати, і нічого. А от у «Молодій гвардії», також у книгарні, що на тій самій Потьомкінській, тільки від Радянської направо, там працювали слов’янки, тому вони завжди підозрювали, що підліток, який затримується між книжних полиць, напевно наркоман або щось жахливе замислив, тому постійно мене з книгарні виганяли і навіть одного разу загрожували викликати міліцію, щоб розібралися, що я за дивний один. А мене тут ще питають, чому я люблю жидів і дуже критично ставлюся (м’яко кажучи) до своїх, рідних слов’янських народів-братів.

За логікою та книгарня мала б називатися «Дружба», як подібні книгарні з іноземною літературою в інших містах. Можливо, вона так офіційно й називалася, але я ніде не бачив вивіски. Отже, ця книгарня була своєрідним клубом для втаємничених. Жлобня туди потрапляла тільки випадково, забігаючи з вулиці з криком: «А шо, талони на Дюму уже дают»? Їм відповідали, що «падпісниє. ізданія» в іншій залі, жлобня промовляла: «Тю»! – і зникала.

Найкрасивіші книжки були зі Східної Німеччини та Чехословаччини. Але перші були здебільшого політичні та антифашистські, а серед других переважали ілюстровані каталоги метеликів, літаків, західноєвропейського живопису, американських автівок початку 20-го сторіччя тощо. Мій друг купував антифашистські брошури, бо там, на відміну від аналогічного совітського агітпропу, друкували великі, якісні світлини з різних нацистських з’їздів, промов фюрера. Його батько, відставник, коли побачив, то так перелякався, що аж спалив ті брошури. Я також дещо з німецького купував. Свого часу продавалися німецькі книжки з дзю-до, включно з бойовим розділом. Знакові книжки з самооборони чеха Левського, на жаль, розпродалися ще коли я пішки під стіл ходив, на мій час на бойову мордобійську вахту заступили німці.

Польські книжки за якістю були на порядок гірші. Ще там окремими полицями були представлені книжки з Румунії, Угорщини, Куби також, Югославія та Болгарія була представлена одним стилажем, мабуть, за логікою «нє па-русскі, но букви наши». А решта соціалістичного світу була звалена до однієї експозиції десь у кутку.

Взагалі, у тій книгарні достатньо було постачальницько-лінгвістичних казусів. Не знаю, кому прийшла до голови думка замовити підручник сербсько-хораватської мови, написаний словацькою мовою. Або підручник есперанто, написаний німецькою.

Есперанто мене не оминуло, оскільки я цікавився інтерлінгвістикою, та й у місті есперанто було досить популярним: в обласній бібліотеці існував клуб есперантистів Амікецо, щось подібне було й у клубі залізничників. При них писали у місцевій пресі. Я до тих клубів не вступав ніколи, бо мене мови цікавили самі по собі, контрольоване колективне листування заготовленими текстами з іноземними аналогічними осередками не могло мене привабити.

Вже 1993-го, у розпал «реформ», у відділі літератури іноземними мовами обласної бібліотеки (ще один колишній «клуб» для неформатної інтелігенції) я натрапив на двох чоловіків, молодого і не дуже молодого. Бідно вдягнені з напруженими обличчями інтелігентів, які нещодавно втратили все, включно з життєвими орієнтирами, вони абсолютно вільно спілкувалися про все й ні про що конкретно мовою есперанто. От тоді я зрозумів, як мені пощастило у житті: як метеорит я пролетів повз різні тодішні модні зацікавлення інтелігенції, але не потрапив у їхнє гравітаційне поле настільки, щоб спалити своє життя в їхній атмосфері або розбитися о їхню поверхню.

PS: з моїх дописів може скластися враження, що Миколаїв 80-х був такою собі інтелектуальною оазою. Це зовсім не так. Насправді, дух цього міста явно не був прихильником інтелекту. Інтелект тікав або спивався, а жлобйо розквітало та плодилося як бурян та цвіль. До речі, "Падпісних ізданій", включно з залою іноземних книжок, вже давно немає. Там тепер якесь брендове гарчір'я продається, чи щось подібне - миколаївці, може, підкажуть.

Threaded | Flat

я теж страшно радію шо свого часу не вляпався в есперанто

дуже цікава стаття =)
в Миколаєві побувати не доводилось, тому в уяві він представлявся сірим депресивним містом із типічною бетонною радянською забудовою, великою кількістю заводів і т.д.

мне продавцы книжных и библиотекари почему-то напоминают фармацевтов. по психотипу, что ли? ;-)

у нас в Луцьку цей магазин теж називався Дружба. підписні видання оформляли у правій частниі магазину, а в лівій стояли книжки. я любила туди заходити після музикальної школи і розглядати книжки. купувати я їх не купувала, бо не мала грошей, але купувала листівки з різних країн. декілька в мене навіть збереглися.

Навіяло власні спогади.У Києві книгарня "Дружба" була на вулиці Червоноармійській, недалеко від перехрестя з вул.Саксаганського.Не знаю, що там тепер.
А колись (ех, шальоні студентські роки!) можна було, крім дуже цікавих чеських всіляких довідничків, купити навіть дещо англомовне від Penguin Books, такі собі майже сліпим шрифтом пейпербеки за 7-9 рублів штучка. Звичайно, не все проходило "худсовет", але улюбленого колись в юнацтві Бредбері я там накупив на все, що від батьківських кишенькових міг назбирати.

Шкода, що не знав цієї крамниці, ошивався у другому, маленькому зальчику "Молодої гвардії", де були музичні видання, про мистецтво, та якась, здається, букінистика.

Звідтам не проганяли, а до великої зали я не ходив.

Книг з соціалістичних країн у той час, на жаль, не бачив. Не перетнувся з ними. Хіба що чеські гумористичні журнали з карикатурами та коміксами.

І лише в піздні студентські роки відкрив для себе іноземний відділ Гмирьовки, але на четвертому курсі подовгу засиджуватися в бібліотеці тільки задля власного інтересу часу вже не було.

Дуже цікавий і приємний пост :)

У Львові їх було два - один називався "Дружба", другий - Глобус. По сусідству з Глобусом була ще й невеличка затишна молочарня, де можна було погортати щойно куплену книжку, погризти тістечко і випити теплого молока. В такій ідилічній обстановці я вперше почула пісню "Ми помрем не в Парижі". В той момент мені Париж і не був потрібний :-)

Edited 2011-12-28 15:40 (UTC)

в Житомирі таке теж продавалося - я був замалий, щоб читати не російською, але книжки соц.табору пам'ятаю - продавалися в крамниці "Військова книга" та "Знання". Остання ще й досі існує.

В Харкові так і називалося "Дружба". Ще була "Планета" напроти "Книжкового світу".
Зараз у "Книжковому світі" якась ганчір'яна установа якогось там сраного кутюр'є, в "Планеті" помінялося все вже разів 10 чи 20, зараз телефони з годинниками (годинніків море, а все одно купив собі на ібеї, бо - годинників море, та нема того мого, що скаже мені - "Ось я! Я твій!")
Дружбу років 8 тому попиляли на три шматки (там була довга зала з книгами), пробили в стінах ще двері, ліворуч банківське відділення якесь, праворуч канцтовари, а в центрі тепере букіністика, де я інколи проводжу цікаві досліди.
Ще була така ж книгарня на Полтавському Шляху, там треба було піднятися стильними східцями на другий поверх і попадав в "закордон". Тепер там теж якесь ганчір'я з брязкальцями.

Ось до тієї "Дружби" ще у 80-і я теж частенько спеціально виїздив зі свого містечка. Там я, коли повернувся з армії, закупився книгами і засів за англійську з французькою.
Про есперанто тоді мені казали, поцікався, та я навіть не звернув уваги на ті поради. Есперантом у нас в СПТУ цікавився фізик. Ото такий типовий інтелігент. Кажуть зовсім зараз "поплохєл": з прибульцями спілкуєтсья майже щоночі...

//з моїх дописів може скластися враження, що Миколаїв 80-х був такою собі інтелектуальною оазою. //

Залежить від вибірки :)
На приклад, Челябінськ колись справив на мене досить убоге враження. А тепер читаю спогади одного френда-музиканта, екс-челябінця, - так не місто, а суцільна богема :)

дякую за нагадування про той магазин. я два роки, поки не закрили, був його відвідувачем. але назву, якби Ви не написали, не згадав би.

Threaded | Flat

no subject

no subject

no subject

no subject

no subject

no subject

no subject

no subject

no subject

no subject

no subject

no subject