![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Про писання у порожнечу
Микола Малуха, відомий у ЖЖ як jesfor, написав варту уваги статтю про міграцію частини користувачів з ЖЖ, а також про конкуренцію між ЖЖ та Фейсбуком.
http://www.politikan.com.ua/8/0/0/44758.htm
Не можу знайти, хто з френд-стрічки навів на цю статтю, тому прошу пробачення за відсутність персональної подяки.
Якщо прибрати зі статті всі засоби, що будують власне статтю, а не коротку анотацію, то у сухому залишку маємо, що ЖЖ більш пристосований для тих, хто продукує якісний контент і поступово формує коло постійних читачів, а Фейсбук це більш динамічна платформа, що краще пристосована для публічності, більш швидкого визнання. З цим я повністю погоджуюся, тому й не збираюся йти з ЖЖ, якщо його не вб’ють різні технічні негаразди. Не те, щоб я не прагнув широкої відомості та масового визнання – власне моєму характеру таке б дуже пасувало - просто на даному етапі життя я не маю можливості себе розкручувати через низку різних причин, які ще існуватимуть деякий час.
Взагалі, розчарування ЖЖ, яке висловлюють відомі журналісти або незалежні блогери, які пишуть на політичну та громадську тематику, саме й пояснюється браком публічності і визнання у ЖЖ. Так сталося, що український сегмент ЖЖ стрімко зростав у роки загальної політичної ангажованості (2004-2010). Атмосферу підігрівали численні штатні агітатори, професійні пропагандисти, «тролі». Навіть людині з поміркованим темпераментом важко було стриматися, щоб не кинути коментар у палку дискусію, не відгукнутися записом на гарячу тему. Після виборів професіонали розписалися у платіжних відомостях і пішли шукати нову роботу, а розігріта ними публіка поступово втратила запал, і ЖЖ став тим, чим він і мав бути: платформою для творчої самореалізації. Ясно, що це не втішає журналіста, якого френдили до сотні користувачів щотижня, дописи збирали по кілька сотень коментарів зі справжніми драмами: призначенням дуелей у реалі, чвар і розфрендів між давнішніми знайомими, а тепер запис про ту саму ж «вону» чи «противсіхів» викликає хіба що мляву реакцію кількох випадкових інтернетних перехожих. Звідси й відчуття писання у порожнечу, як висловився один з емігрантів до Фейсбуку.
Отже, український сегмент ЖЖ повернувся до свого нормального стану. Це не означає, що цей стан мусить задовольняти. Але він визначається об’єктивними обмеженнями. За сoвітських часів всі статті чи розділи у підручниках стосовно походження мови наводили цитату з праці Енгельса, в який цей класик марксизму писав, що людиноподібні мавпи почали розмовляти, коли в результаті спільної діяльності в них виникла потреба щось сказати одна одній. З низького рівня читацької активності в блогах навіть достатньо відомих людей, поетів, письменників, музикантів можна судити, що в середньостатистичного українського користувача блогосфери наразі немає потреби щось сказати іншим користувачам.
Це не заслуговувало б допису, якби проблема обмежувалася б тільки особистим незадоволенням того чи іншого блогера через невизнання і брак цікавості до нього широкої публіки. Насправді, неувага і брак цікавості це лише прояви значно більш глибокої вади українського національного характеру, які зрештою унеможливлюють будь-яке гуртування громадськості, хоч політичне, хоч неполітичне, до якого так часто закликають політики, громадські діячі та діячі культури. Але це окрема велика тема на майбутнє.
no subject
для бесіди достатньо двох розумних, а іноді - і одного)
no subject
Мені опір повітря, коли я йду, біжу або їду не потрібен, бо він мені заважає. Але якщо він зникне, це означатиме, що зникло повітря з усіма наслідками для мене.
Завтра поясню окремим дописом детальніше.
no subject
а ми ж не близнюки і не клони щоб про одне й те саме торочити.
в многообразіі - сила.
інакше звиродніємо.
no subject
no subject
Шевченко на Україну хотів - подивіться лише які похмурі акварелі в нього стали на засланні, а після - та яскравість і не повернулась.
Довженко сумував за Україною куди йому було невільно вертатися.
творець має бути цільним.
а куди ним бути коли душа навпіл (а то й на більше частин?)
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
ну хіба може бути інакше?
)
no subject
no subject