Про писання у порожнечу

[kerbasi]

Микола Малуха, відомий у ЖЖ як jesfor, написав варту уваги статтю про міграцію частини користувачів з ЖЖ, а також про конкуренцію між ЖЖ та Фейсбуком.

http://www.politikan.com.ua/8/0/0/44758.htm

Не можу знайти, хто з френд-стрічки навів на цю статтю, тому прошу пробачення за відсутність персональної подяки.

Якщо прибрати зі статті всі засоби, що будують власне статтю, а не коротку анотацію, то у сухому залишку маємо, що ЖЖ більш пристосований для тих, хто продукує якісний контент і поступово формує коло постійних читачів, а Фейсбук це більш динамічна платформа, що краще пристосована для публічності, більш швидкого визнання. З цим я повністю погоджуюся, тому й не збираюся йти з ЖЖ, якщо його не вб’ють різні технічні негаразди. Не те, щоб я не прагнув широкої відомості та масового визнання – власне моєму характеру таке б дуже пасувало - просто на даному етапі життя я не маю можливості себе  розкручувати через низку різних причин, які ще існуватимуть деякий час.

Взагалі, розчарування ЖЖ, яке висловлюють відомі журналісти або незалежні блогери, які пишуть на політичну та громадську тематику, саме й пояснюється браком публічності і визнання у ЖЖ. Так сталося, що український сегмент ЖЖ стрімко зростав у роки загальної політичної ангажованості (2004-2010). Атмосферу підігрівали численні штатні агітатори, професійні пропагандисти, «тролі». Навіть людині з поміркованим темпераментом важко було стриматися, щоб не кинути коментар у палку дискусію, не відгукнутися записом на гарячу тему. Після виборів професіонали розписалися у платіжних відомостях і пішли шукати нову роботу, а розігріта ними публіка поступово втратила запал, і ЖЖ став тим, чим він і мав бути: платформою для творчої самореалізації. Ясно, що це не втішає журналіста, якого френдили до сотні користувачів щотижня, дописи збирали по кілька сотень коментарів зі справжніми драмами: призначенням дуелей у реалі, чвар і розфрендів між давнішніми знайомими, а тепер запис про ту саму ж «вону» чи «противсіхів» викликає хіба що мляву реакцію кількох випадкових інтернетних перехожих. Звідси й відчуття писання у порожнечу, як висловився один з емігрантів до Фейсбуку.

Отже, український сегмент ЖЖ повернувся до свого нормального стану. Це не означає, що цей стан мусить задовольняти. Але він визначається об’єктивними обмеженнями. За сoвітських часів всі статті чи розділи у підручниках стосовно походження мови наводили цитату з праці Енгельса, в який цей класик марксизму писав, що людиноподібні мавпи почали розмовляти, коли в результаті спільної діяльності в них виникла потреба щось сказати одна одній. З низького рівня читацької активності в блогах навіть достатньо відомих людей, поетів, письменників, музикантів можна судити, що в середньостатистичного українського користувача блогосфери наразі немає потреби щось сказати іншим користувачам.

Це не заслуговувало б допису, якби проблема обмежувалася б тільки особистим незадоволенням того чи іншого блогера через невизнання і брак цікавості до нього широкої публіки. Насправді, неувага і брак цікавості це лише прояви значно більш глибокої вади українського національного характеру, які зрештою унеможливлюють будь-яке гуртування громадськості, хоч політичне, хоч неполітичне, до якого так часто закликають політики, громадські діячі та діячі культури. Але це окрема велика тема на майбутнє.

Comments

[lesya123.livejournal.com]

а нащо сотні коментарів? Ви можете розмовляти одночасно з сотнею людей?
для бесіди достатньо двох розумних, а іноді - і одного)

[kerbasi.livejournal.com]

Індикатор рівня зацікавленості. В залежності від теми це може бути різна кількість. З якоїсь теми сотні, з якоїсь - 10. Але коли з таких, яких торкається пан Петро це 0-10 на 330 френдів це свідчить, наскільки насправді люди здебільшого сидять по своїх хатах з краю.

Мені опір повітря, коли я йду, біжу або їду не потрібен, бо він мені заважає. Але якщо він зникне, це означатиме, що зникло повітря з усіма наслідками для мене.

Завтра поясню окремим дописом детальніше.

[lesya123.livejournal.com]

як ми всі почнемо одну пісню тягти - у нас буде хор.
а ми ж не близнюки і не клони щоб про одне й те саме торочити.
в многообразіі - сила.
інакше звиродніємо.

[kerbasi.livejournal.com]

Я не про це. До речі, за "многообразіє", якого насправді немає. Якщо письменник потенційно морської держави пише про море, і навіть після кількох книжок, згадок його навіть Матріархом Літератури Всєя України не знаходиться навіть сотні прихильників, щоб у його блозі був регулярний движняк, то це вирок такій нації. Яке тут многообразіє? Брак ціквості вбиває творче начало. Мало українців були визнані тут тільки, коли отримали визнання за кордоном? А якби пан Енгельгардт не вивіз Тарасика до СПб, а підтримував би тут, чи став би він пам'ятником, числа якому нєсть рівних в усьому світі?

[lesya123.livejournal.com]

Івасюка оно ніхто не вивозив, ще й вбили - бо дужевже торче начало мав.
Шевченко на Україну хотів - подивіться лише які похмурі акварелі в нього стали на засланні, а після - та яскравість і не повернулась.
Довженко сумував за Україною куди йому було невільно вертатися.
творець має бути цільним.
а куди ним бути коли душа навпіл (а то й на більше частин?)

[kerbasi.livejournal.com]

Знов-таки, я про визнання соплемінниками, а не про почуття мистців.

[lesya123.livejournal.com]

та їм творити треба перш за все. у згоді з собою бути. ну і щоб не заважали (і не забороняли) як Шевченкові

[kerbasi.livejournal.com]

Творять. І всім пофіг...

[lesya123.livejournal.com]

кожен на свій смак обирає. чи ви хочете щоб строєм у бібліотеку ходили? і щоб всі за однією книжкою?

[kerbasi.livejournal.com]

Ні, я просто знаю, що на мільйони не може бути менше десятка зацікавлених у темі, що лежить на поверхні. Навіть у вузькоспеціалізованих темах не може бути, щоб нікого на 46-мільйонну націю. А я знаю теми, з яких я за все життя не можу знайти жодного колеги в Україні. Тільки в Росії, або далі. Нещодавно знайшов одного українця з одієї з таких тем. На мексиканському науковому ресурсі. Англійською мовою. В Україні йому навіть немає сенсу світитися. Це ненормально для країни з обов'язковою загальноб освітою.

[lesya123.livejournal.com]

а Ви не шукайте. пишіть собі своє. кому треба - знайде.
ну хіба може бути інакше?
)

[kerbasi.livejournal.com]

Я зі своїм статусом примирився. Тільки в мого щоденника місія така - писати про суспільно значимі речі. От цю тему, не стосовно мене, а на більш абстрактному рівні я вважаю суспільно значимою. Може, комусь допоможе. Хтось вірні висновки зробить, а завдяки більшому потенціалу за мій (я що, тільки по клаві тицяти) спонукає суспільство до якісних зсувів. Може ж так бути? Всі великі люди згадуєть, що їх надихнула якась фігня: хтось щось на клаптику газети прочитав, комусь на голову яблуко впало. А український Рятівник, може, на нашу з Вами дискусію натрапить... Я навіть не претендуватиму, щоб Рятівник України пам'ятав мій нік. Мені головне, щоб покращення настало :-)) У цьому сенсі я не марнославний.

[lesya123.livejournal.com]

Натрапить)