![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
Підсумки про шароварництво
Мене дуже сильно дивує, що сучасним, освіченим українцям слід пояснювати, що таке шароварщина. Хтось вимагає академічних вичерпних визначень. В когось без наявної причини починаються прояви лютого баттхерту. Справді ж, невже нам все дитинство тільки й робили дорослі, що давали академічні визначення, що таке добре та що таке погане, що таке смак, що таке несмак?
Для мене, того, хто закінчив школу ще до початку перебудови, потанцював гопака на вечорах з дня утворення СРСР та УРСР, кому мама ночами з бозна чого вигадувала, як пошити імітацію національного костюму, бо класна керівничка сказала у понеділок, щоб на середу в усіх було, а купити ніде та й навіть матеріал ніде не дістанеш, писав бздури до стінгазети про замордованого панами Тарасика, який перебачив щастя українців разом з братніми народами під проводом єдино істинної сили, на тижні української мови та літератури, поняття шароварщина абсолютно самоочевидне і не потребує визначень. Впевнений, що й молодшим культурним людям також не важко.
Спробую пояснити на пальцях. Оскільки принаймні два читачі для ілюстрації мені моєї ворожості до українського редукували тему до рівня «українські шаровари проти джинсів у Техасі», я також на пальцях поясню свої думки на прикладі громадського харчування.
Якщо зайти у «Пузату хату», то побачите там недорогу народну їдальню в етнічному дизайні з українською їжею, яку дійсно готують та їдять в українських родинах. Про якість можна сперечатися, але решта цілком нормально. От ще на чернігівській трасі є майже непомітна харчевня, зроблена без дизайнерів: там готують і напевно прикрашали приміщення прості сільські тітки своїми вмілими сільськими руками на свій здоровий сільський розсуд. Там небагато суто етнічного – навіть не згадаю, хоча щось було напевно – але там ти розумієш, що ти знаходишся в українському закладі. І навіть такий зайда, як я, кому чимала частка читачі відмовляє в «справжності», там почувається своїм. Хоча офіціантки могли і вивчити мову далі побуту, бодай щось винести зі школи: в них мова автентична, от тільки слова «рахунок» в сільській хаті вони не чули ніколи, тому в них «шшьот».
Це були позитивні приклади.
Втім, якщо завітати до ресторанів Поплавського, що на одеській трасі, то двох думок бути не може – квінт-есенція шароварництва. І ніякі теоретизування тут не потрібні. Це або відчуваєш, або ні. Дивно, що багатьом читачам, як я бачу з дискусій, так важко відрізнити етнічні культурні форми від несмаку кон’юнктурного, політично забарвленого (лизнемо владі, якщо вона українофільська, продемонструємо, що ми "соціалістичні за змістом, національні за формою", якщо влада совітсько-реваншистська), з частим запопадливим спрощенням для панських чужинських голів.
Шароварщина була певною мірою навіть корисна за часів тотальної русифікації, принаймні, нагадувала нам, що ми у субстраті українці, але коли її перетягнули до незалежної доби, то вона стала гидкою отрутою, яка таки не дала українству відновитися у формі сучасної нації.
UPD1: Шароварщина крокує Україною:
http://lembitkoroedov.livejournal.com/1619450.html
UPD2: найкраше визначення шароварщини від МШФ![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif)
smijana :
http://kerbasi.livejournal.com/150575.html?thread=4008239#t4008239
UPD3: підсумок дискусій під підсумковим постом:
http://kerbasi.livejournal.com/150575.html?thread=4009519#t4009519
UPD4: "Моя нелюбов абсолютно раціональна і має просте пояснення. Просто на цій шароварщині Українці як нація починаються і закінчуються":
http://kerbasi.livejournal.com/149381.html?thread=4022661#t4022661
Для мене, того, хто закінчив школу ще до початку перебудови, потанцював гопака на вечорах з дня утворення СРСР та УРСР, кому мама ночами з бозна чого вигадувала, як пошити імітацію національного костюму, бо класна керівничка сказала у понеділок, щоб на середу в усіх було, а купити ніде та й навіть матеріал ніде не дістанеш, писав бздури до стінгазети про замордованого панами Тарасика, який перебачив щастя українців разом з братніми народами під проводом єдино істинної сили, на тижні української мови та літератури, поняття шароварщина абсолютно самоочевидне і не потребує визначень. Впевнений, що й молодшим культурним людям також не важко.
Спробую пояснити на пальцях. Оскільки принаймні два читачі для ілюстрації мені моєї ворожості до українського редукували тему до рівня «українські шаровари проти джинсів у Техасі», я також на пальцях поясню свої думки на прикладі громадського харчування.
Якщо зайти у «Пузату хату», то побачите там недорогу народну їдальню в етнічному дизайні з українською їжею, яку дійсно готують та їдять в українських родинах. Про якість можна сперечатися, але решта цілком нормально. От ще на чернігівській трасі є майже непомітна харчевня, зроблена без дизайнерів: там готують і напевно прикрашали приміщення прості сільські тітки своїми вмілими сільськими руками на свій здоровий сільський розсуд. Там небагато суто етнічного – навіть не згадаю, хоча щось було напевно – але там ти розумієш, що ти знаходишся в українському закладі. І навіть такий зайда, як я, кому чимала частка читачі відмовляє в «справжності», там почувається своїм. Хоча офіціантки могли і вивчити мову далі побуту, бодай щось винести зі школи: в них мова автентична, от тільки слова «рахунок» в сільській хаті вони не чули ніколи, тому в них «шшьот».
Це були позитивні приклади.
Втім, якщо завітати до ресторанів Поплавського, що на одеській трасі, то двох думок бути не може – квінт-есенція шароварництва. І ніякі теоретизування тут не потрібні. Це або відчуваєш, або ні. Дивно, що багатьом читачам, як я бачу з дискусій, так важко відрізнити етнічні культурні форми від несмаку кон’юнктурного, політично забарвленого (лизнемо владі, якщо вона українофільська, продемонструємо, що ми "соціалістичні за змістом, національні за формою", якщо влада совітсько-реваншистська), з частим запопадливим спрощенням для панських чужинських голів.
Шароварщина була певною мірою навіть корисна за часів тотальної русифікації, принаймні, нагадувала нам, що ми у субстраті українці, але коли її перетягнули до незалежної доби, то вона стала гидкою отрутою, яка таки не дала українству відновитися у формі сучасної нації.
UPD1: Шароварщина крокує Україною:
http://lembitkoroedov.livejournal.com/1619450.html
UPD2: найкраше визначення шароварщини від МШФ
smijana :http://kerbasi.livejournal.com/150575.html?thread=4008239#t4008239
UPD3: підсумок дискусій під підсумковим постом:
http://kerbasi.livejournal.com/150575.html?thread=4009519#t4009519
UPD4: "Моя нелюбов абсолютно раціональна і має просте пояснення. Просто на цій шароварщині Українці як нація починаються і закінчуються":
http://kerbasi.livejournal.com/149381.html?thread=4022661#t4022661
no subject
no subject
no subject
сей тест конче треба законодавчо запровадити на право носіння шароварів.
no subject
no subject
http://gazeta.ua/articles/life-photo/_azarov-u-vishivanci-rozglyadav-zhinochi-kapelyushki-v-pirogovi/449170
Я власне з підозрілістю дивлюся на етно-фести, тому що вони переконують багатьох притомних українців в тому. що начебто українська народна культура існує і живе, і крізь все прозросте. Іллюзії на даному етапі дуже небезпечні.
Ось російськомовна журналістка в українському селі веде запеклу боротьбу з шансоном. У селі під Києвом, не під Донецьком:
http://diana-ledi.livejournal.com/tag/%D0%91%D0%B8%D1%82%D0%B2%D0%B0%20%D1%81%20%D1%88%D0%B0%D0%BD%D1%81%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC.%20%D0%A1%D0%BE%D1%86%D0%B8%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%8B%D0%B9%20%D1%8D%D0%BA%D1%81%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82
Якби такі дії вилилися хай навіть в невеликий рух, то користі було б більше, ніж від витоптування степу та обкакування лісосмуг на етнофестах.
До речі, МШФ Сміяна знає все або майже все, що ще залишилося та можна зібрати з першоджерел, тобто від живих людей, про етнічні костюми українців. І що таке шароварництво їй не треба пояснювати. Але хто її слухатиме? Вона ж інститут Поплавського не закінчувала.
http://kerbasi.livejournal.com/150575.html?thread=4008239#t4008239
Розумієте, поки свідомі позують у кітчевих вишеванках, останні реальні носії традиції вмирають, і нікому до цього немає діла, крім купки аматорів. Оце ще один шкідливий чинник шароварщини.
no subject
Я вважаю, що хай собі люди носять що хочуть, хоч вишиванки, хоч джини, хай влаштовують етнофестивалі чи просто танці. Хай пишуть і читають карподереш. Хай живуть як хочуть, але не заважають жити мені. Якщо мені щось не подобається, я критикуватиму, пояснюватиму, що таке добрий смак, а що ні. Якимись зразками, до творіння яких докладаюся в мірю змоги. І вам раджу. Створіть еталон нешароварницької культури.
Невже воно вас так зачіпає, те шароварництво? Невже це найбільша проблема, що стоїть перед Україною та українством? Якби ви знали, як мене гризе тотальна, цілковита безграмотність! Але я наступив пісні на горло - розберемося, як вигребемо на тиху воду.
Не менше, ніж шароварництво, гноїть українській справі так званий "суржик" (насправді це ніякий не суржик, а вигадане авторами макаронічне язичіє), котрим безліч людей веде свої журнали і навіть видає книжки - як такий собі "доктор падлючо", він же Михайло Бриних - людина, що колись бездоганно володіла мовою. Або Зульфія. Або... думаю, ви не одне таке чмо знаєте. Нуте краще з цим явищем боротися.
no subject
І нікого ні в чому не переконаєте, бо "темна це матерія" й суб"єктивна. От у 18-у столітті аж сам Шекспір був прикладом поганого смаку й кітчу (
і, як подумати, скільки там витонченості в Річарді ІІІ, ще й оббрехали бідного короля, мовчу, мовчу. мовчу)no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
Мабуть, тому що веду блог переважно російською - тоді даааааа...
Тоді канєшнаааа...
:)
До речі, я частково згодна з вашою думкою (але без порівняння подібних нашій місцевих баталій з етнофестивалями)
Я чекала, що наша хохмочка таки виллється в якийсь флешмоб.
no subject
До масових флешмобів проти жлобства мусить сформуватися інтелектуальна верства. Процес вже йде, але наразі ще рано, ще років надцять почекати.
no subject
Ні-ні, лупаймо сю скалу. Вже пора.
no subject
Дивіться, що мої зробили - гра. Просто гра. Мова - українська.
там були суто російськомовні, були навіть росіяни. нікому не стала на заваді власна побутова російськомовність.
Люди починали готуватись до гри і переходили на українську. І потім, після гри, ще довго...
Пишаюсь.
мій син робив.
З сім"єю. З групою чудових організаторів.
А які костюми, які люди туди поїхали - справжні фанати.
Це дрібниця, звісно - але саме такі дрібниці я й називаю позитивними прикладами.
А ви кажете - етнофестивалі.
Вони потрібні, як потрібні і такі заходи
http://diana-ledi.livejournal.com/914874.html
http://diana-ledi.livejournal.com/915073.html
http://diana-ledi.livejournal.com/915299.html
http://diana-ledi.livejournal.com/915661.html