Entry tags:
Про громадські рухи (продовження)
Інші пости на тему будуть під тегом "громрух".
http://kerbasi.livejournal.com/tag/громрухи
4.Практично всі ініціативи знизу мають таку спільну рису: ініціатори збирають людей, часто випадкових, через інтернет або об'яви на стінах, а на зборах пропонується створити ініціативну групу. "Ні" - цьому. Ні і ще раз ні! Саме ініціатори і мусять бути ініціативною групою. До громади слід виходити вже зі сформованим кістяком організації!
5. Практично всі ініціативи знизу мають ще одну спільну рису: ініціатори виставляють скриньку (реальну або віртуальну) - і закликають кидати туди пропозиції. І цьому однозначне - ні! Виходячи на публіку з громадським рухом вже слід мати ідеї, що і як робити. А люди, які захочуть долучитися до руху, потребують певного часу на розігрів, на просякнення ідеями руху, його культурою, і тільки після цього в них виникатимуть ідеї на подальші кроки. Пам'ятаєте моя часто повторювану тезу про синдром другого кроку? Тобто українських ініціатив ніколи не вистачає на другий крок? Ось і відповідь чому: замість продуманої ініціативною групою однодумців, компетентних у сфері, до якої вони планують докласти зусиль, програми- купа сирих пропозицій від випадкових людей.
6. Фінансування. Наївно вважати, що серйозних результатів можна досягти без витрат. Також наївно вважати, що вистачить періодичних вкидань купюр на зборах, коли головуючий кричить: "Так що ми бідні люди? Ми не допоможемо самі собі? Нам що, шкода на велику Ціль"? - перший пішов, вкидаючи якусь кольорову купюру, другий, третій... Всі потягнулися за гаманцями... Гарантую, що надовго такого не вистачить. Як і менш агресивних способів зі скриньками, сльозогінними постерами, адреноліновими гаслами і т.д. Слід шукати джерела. В крайньому випадку долучитися зі своїм проектом в якості "субпідрядника" до якогось більшого руху чи фонду. З фандрейзінгу існують тренінги, тому вчіться, кому це потрібно.
http://kerbasi.livejournal.com/tag/громрухи
4.Практично всі ініціативи знизу мають таку спільну рису: ініціатори збирають людей, часто випадкових, через інтернет або об'яви на стінах, а на зборах пропонується створити ініціативну групу. "Ні" - цьому. Ні і ще раз ні! Саме ініціатори і мусять бути ініціативною групою. До громади слід виходити вже зі сформованим кістяком організації!
5. Практично всі ініціативи знизу мають ще одну спільну рису: ініціатори виставляють скриньку (реальну або віртуальну) - і закликають кидати туди пропозиції. І цьому однозначне - ні! Виходячи на публіку з громадським рухом вже слід мати ідеї, що і як робити. А люди, які захочуть долучитися до руху, потребують певного часу на розігрів, на просякнення ідеями руху, його культурою, і тільки після цього в них виникатимуть ідеї на подальші кроки. Пам'ятаєте моя часто повторювану тезу про синдром другого кроку? Тобто українських ініціатив ніколи не вистачає на другий крок? Ось і відповідь чому: замість продуманої ініціативною групою однодумців, компетентних у сфері, до якої вони планують докласти зусиль, програми- купа сирих пропозицій від випадкових людей.
6. Фінансування. Наївно вважати, що серйозних результатів можна досягти без витрат. Також наївно вважати, що вистачить періодичних вкидань купюр на зборах, коли головуючий кричить: "Так що ми бідні люди? Ми не допоможемо самі собі? Нам що, шкода на велику Ціль"? - перший пішов, вкидаючи якусь кольорову купюру, другий, третій... Всі потягнулися за гаманцями... Гарантую, що надовго такого не вистачить. Як і менш агресивних способів зі скриньками, сльозогінними постерами, адреноліновими гаслами і т.д. Слід шукати джерела. В крайньому випадку долучитися зі своїм проектом в якості "субпідрядника" до якогось більшого руху чи фонду. З фандрейзінгу існують тренінги, тому вчіться, кому це потрібно.
no subject
Так от аналізуючи власний досвід і читаючи про успішний досвід інших, я вважаю, що можливість надати людині зробити щось простеньке для неї (з чітким початком і кінцем, дуже бажано - ще й з зворотнім зв’язком як саме ця дія реально допомогла спільній справі) у випадку, якщо у неї таке бажання виникне - це дуже важливо. Наприклад придумати ідею листівки або намалювати її, або розповсюдити її по соц. мережам, або роздрукувати, або прийти взяти стос все роздрукованих і розповсюдити їх, або скачати лист до державної установи, вставити у готовий шаблон свої дані та відправити державну установу... Таким чином не тільки знімається частнина роботи з постійних штатних працівників, але й люди потроху втягуються у діяльність організації і з часом можуть стати постійними працівниками. Бо з повністю неактивних та одразу у постійних - це рідкість, а тому рух буде рости повільно (можливо навіть повільніше, ніж відмирати через те, що старі учасники будуть поступово втрачати ентузіазм, знижувати активність та відпадати).
Але те, що я пишу - це модель, яку я вважаю правильною. На жаль реально я не мав можливості конктерно таку випробувати у реальності "своїми руками".
no subject
З малими справами більш-менш ясно. Мені не ясно, що робити, наприклад, зі мною. Ніякими малими справами я однозначно не займатимуся. А на інші рівні не запрошують. Відповідь, в принципі, очевидна: я мушу створювати рухи, а не вступати у вже створені.))
no subject
Малі справи тим і хороші, що у них організація приглядається до людини, а людина приглядається до організації. Цілком можливо, що людина володіє якимось дуже потрібним навиком, але про нього не думали (або керівництво руху, або сама ця людина) як про потрібний і важливий. А придивившись - стає більш зрозуміло що з ким робити і взагалі - чи по дорозі саме цій людині з саме цим рухом (бо буває, що і людина наче хороша, і мета... а от не склалось).
Щодо створення нового руху - так, це цілком варіант. Інший варіант - вступ в існуючий рух і створення власного осередка (регіонального або по якомусь питанню).
А взагалі - нмд розмовляти треба. Не обов`язково чекати, поки запросять самі - можна, нмд, і самому звернутись з пропозицією до рухів, що подобаються: "Я володію тими-то і тими-то навичками, якщо я вам цікавий як спеціалист - звертайтесь, готовий допомогти".