Мовний дибр

Мушу згаяти годинку, сиджу у кав'ярні. Неподалік нудно-пеерівського видгляду чоловік. Нудно-пеерівського означає нудних кольорів стрій, сорочка, краватка, тобто все блакитно-біле на сірому. Телефонує, називається прізвищем на -ов, але щиро намагається говорити українською. До великого банківського цабе хоче потрапити "на любе врем'я". Всі деталі перспективного, звісно, що монопольного - вони ж інакше не вміють - бізнесу на півдні України він вибовтав, включно зі своїм телефоном, але зі мною йому пощастило - я йому нічого не зроблю, ані поганого, ані доброго.

Головне у тому, що навіть пан на -ов згадує українську, і хоча й суржикоподібно, але з доволі автентичною імітацією вимови розмовляє, коли потрібні гроші, а на кранику сидить україномовний.

Які з цього висновки? Та, мабуть, не варто надто рефлексувати. Просто дибр.