Прошу пробачення

...в радіостанції "Німецька хвиля" за допис, написаний лише по поверхових враженнях, а також перед блогерами, які встигли його прочитати.
Помилковий пост видалений.

І ще один мовний "дибр" з висновками

Щойно був на пошті. Попереду стояв чоловік зовнішньості, яку можно прийняти за середземноморську або близькосхідну, але якщо ближче до наших реалій - то кавказьку. Таких зазвичай не розбираючись подумки чи вголос придставники найприязніших, найгостинніших та найдуховніших у світі народів східної Європи називають "хачіками". Так от цей "хачік" звернувся до поштарки пристойною українською мовою. І не просто звернувся, а й продовжував діалог з початку та до кінця, а в нього було дві справи: щось скопіювати та щось отримати.

Ні, само по собі, що людина, яка виглядає "інородцем" вживає українську, ще нічого не означає. Це може бути мовна гра, навіть протестна гра, суто внутрішня справа захисту особистості,  яка не має відношення до реальної України та української мови. Я сам за совітського дитинства та юності встиг побувати грекомовним, польськомовним, англомовним, а чимало інтелігентів - франкомовними, чого рудименти ми можемо спостерігати в творчості багатьох представників творчої еліти (Шкляр, Є. Кононенко, Гримич, Забужко). Це нікого з нас не зробило греком, поляком, англійцем, французом, втім, багатьох захистило від русо-совітизації та дозволило відкритися культурним впливам України.

З іншого боку, україномовні "хачіки" разом з чорношкірими та монголоїдними переможцями конкурсів з декламування віршів Шевченка та олімпіад з української мови свідчать про те, що українська культура - не та культура, що у тусовках, творчих спілках, у бронзі на постаментах та культурних установах, а та, що у повітрі, у тонкому ефірі/етері - ще досі порпи все має асиміляційний потенціал, про який я згадував колись тут:
http://kerbasi.livejournal.com/127372.html

Ті, хто хоче щось робити для розповсюдження та зміцнення української мови, повинні навчитися цей потенціал використовувати. Допоможе "м'яка потуга" (soft power), а не танкові наїзди, до того особисто не на Табачника чи Колесниченка, а на когось з близького кола чи на випадкову російськомовну офіціантку з кав'ярні.

Я наразі не маю своїх особистих рецептів, як це робити, але мислитиму у цьому напрямку.

Попередній мовний "дибр":
http://kerbasi.livejournal.com/168736.html