![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
Знов про націонал-бовдурів
Я частенько називаю певний типаж націоналіста націонал-бовдуром. У мене є кілька систематизованих матеріалів на цю тему. Ось, наприклад, оцей під назвою "Діагноз - націонал-бовдур. Рятуймо націоналізм від такого":
http://kerbasi.livejournal.com/7412.html
Під націонал-бовдурами я, утім, ніколи не мав на увазі ВО "Свобода". Ідеологічно вони мені чужі, але я розумію, що у суспільстві є запит на консервативний націоналізм, а запит потрібно задовольняти. У суспільстві має бути баланс.
Після промови пані Фаріон у дитячому садочку тепер мені стало ясно, що бовдуризації зазнала і ВО "Свобода". На жаль, націоналізм демонструє кризу ідей. Вже нічого, крім глупства не продукується. Мені ріже слух, коли навіть у Галичині приживаються російські Міші, але чи до дітей з цим треба йти? Діти відтворюють те, що актуально. А актуально те, що дозволяє орієнтуватися у світі дитини. А світ дитини - це її найближче середовище. Якщо у батьків, сусідів, виховательок - міші, то дитина і сприйме тих міш. Ясно, що і не таким філологам, котрі кажуть "як ти називаєшся" (дякую, що ся після дієслова), виправляти ситуацію. Я розумію, діалекти, але тоді не треба називати себе філологом.
Отже, націоналізм, яким від був від горбачовської пєрєстройки помирає. Більше ані націоналісти з галицьких інтелігентів, ані націоналісти з східняцьких етно-романтиків, ані націоналісти з совєцького шароварного культрпросвіту не в змозі запропонувати нічого, крім лайки, образ, конспірології. Вже он, бачимо, дехто за дітей узявся.
Національна ідея помре, а з нею і Україна, як держава, в основі котрої лежать засадничі культурні і ментальні форми українського народу, якщо терміново не виникне пропозиція нових ідей. Я вже неодноразово писав і продовжую підкреслювати, що нова національна ідея має утворюватись на основі не уявлень естетів про архаїчну патріархальну сільську Україну, а на основі близького 80% населення України міського способу життя. Естетика України зазнала неприпустимого ухилу до ланів, комбайнів, ігноруючи те, що вже виросли генерації, котрі заробляють собі на життя зовсім іншим. Вже по три покоління в родинах люди працюють за верстатами, виплавляють сталь, будують кораблі, ходять по морях-океанах, а тепер вже й пішли перші пенсіонери з офісів, їхні діти там роблять кар"єру, а онуки вступають до бізнес-факультетів вишів. Українська культура має бути живою, актуальною, а не музейною та фестивальною. Ось тому вже на часі зміни і в українському націоналізмі.
У дискусіях на ці теми нерідко можна почути такий аргумент: "Ось ви кажете про націонал-бовдурів, а самі до партій не йдете. Звідки ж там взятись іншим кадрам? Особливо на сході. Ось і доводиться працювати з тими, хто є, а вони нерідко таки бовдури". Я ж бачу проблему не у тому, що це наша вада, що ми не йдемо до націоналістичних партій. Це проблема націоналістичних партій, що вони не можуть нічого запропонувати, крім фольклору, історичної публіцистики та відродження народних традицій, пов"язаних з релігійними святами. А йти до існуючої партії з усталеною ідеологією просто за-для того, щоб сперечатися, це просто марнування власного часу та зусиль. Отже, хто має амбіцію прийти у політику з націоналістичними ідеями, роздивіться навколо: простір, котрий ще не охоплений національною ідеєю, сфери життя, неосягнуті націоналістичною думкою - величезні. Роботи - море. Тільки годі вже вказувати, у що традиційне вбиратись, чиї старі віршики вчити, яких старих пісен співати - створюйте нове.
Наостанку хочу повернутись до резонансної події з пані Фаріон та дискусій, що точаться з цього приводу у ЖЖ. Вона повела себе нечемно, брутально, непедагогічно і антигуманно. Матимуть вплив її атаки на майбутнє дітей, чи не матимуть - цього ніхто не знає. Мені вже за 40, а я й дотепер пам"ятаю дещо, про що мої батьки та вчителі вже давно забули. З іншого боку, більш драматичніші речі з точки зору дорослого майже не залишили ніякого сліду у пам"яті. Дорослий, особливо педагог, а університетська філологічна освіта це завжди ще на додаток і педагогічна освіта, повинен розуміти можливі наслідки, зважати на їх непередбачуваність та вести себе відповідально. Яке б ім"я не носила дитина, як вона себе не називала б, хоч Миськом, хоч Мішею, хоч Абрашею, Ванюшею чи Абдулайкою, ким би не були її батьки, носіями яких ідей вони б не були, так поводитись з дітьми не можна. Якщо цього не розуміють молоді люди, то в них, сподіваюсь, розуміння ще попереду. Якщо ж дорослі, то як не прикро, шановні, але щось цінне у житті пройшло повз вас...
Інший цікавий допис на цю тему від Олекси Негребецького і відповідна дискусія:
http://nehrebeckyj.livejournal.com/75248.html
http://kerbasi.livejournal.com/7412.html
Під націонал-бовдурами я, утім, ніколи не мав на увазі ВО "Свобода". Ідеологічно вони мені чужі, але я розумію, що у суспільстві є запит на консервативний націоналізм, а запит потрібно задовольняти. У суспільстві має бути баланс.
Після промови пані Фаріон у дитячому садочку тепер мені стало ясно, що бовдуризації зазнала і ВО "Свобода". На жаль, націоналізм демонструє кризу ідей. Вже нічого, крім глупства не продукується. Мені ріже слух, коли навіть у Галичині приживаються російські Міші, але чи до дітей з цим треба йти? Діти відтворюють те, що актуально. А актуально те, що дозволяє орієнтуватися у світі дитини. А світ дитини - це її найближче середовище. Якщо у батьків, сусідів, виховательок - міші, то дитина і сприйме тих міш. Ясно, що і не таким філологам, котрі кажуть "як ти називаєшся" (дякую, що ся після дієслова), виправляти ситуацію. Я розумію, діалекти, але тоді не треба називати себе філологом.
Отже, націоналізм, яким від був від горбачовської пєрєстройки помирає. Більше ані націоналісти з галицьких інтелігентів, ані націоналісти з східняцьких етно-романтиків, ані націоналісти з совєцького шароварного культрпросвіту не в змозі запропонувати нічого, крім лайки, образ, конспірології. Вже он, бачимо, дехто за дітей узявся.
Національна ідея помре, а з нею і Україна, як держава, в основі котрої лежать засадничі культурні і ментальні форми українського народу, якщо терміново не виникне пропозиція нових ідей. Я вже неодноразово писав і продовжую підкреслювати, що нова національна ідея має утворюватись на основі не уявлень естетів про архаїчну патріархальну сільську Україну, а на основі близького 80% населення України міського способу життя. Естетика України зазнала неприпустимого ухилу до ланів, комбайнів, ігноруючи те, що вже виросли генерації, котрі заробляють собі на життя зовсім іншим. Вже по три покоління в родинах люди працюють за верстатами, виплавляють сталь, будують кораблі, ходять по морях-океанах, а тепер вже й пішли перші пенсіонери з офісів, їхні діти там роблять кар"єру, а онуки вступають до бізнес-факультетів вишів. Українська культура має бути живою, актуальною, а не музейною та фестивальною. Ось тому вже на часі зміни і в українському націоналізмі.
У дискусіях на ці теми нерідко можна почути такий аргумент: "Ось ви кажете про націонал-бовдурів, а самі до партій не йдете. Звідки ж там взятись іншим кадрам? Особливо на сході. Ось і доводиться працювати з тими, хто є, а вони нерідко таки бовдури". Я ж бачу проблему не у тому, що це наша вада, що ми не йдемо до націоналістичних партій. Це проблема націоналістичних партій, що вони не можуть нічого запропонувати, крім фольклору, історичної публіцистики та відродження народних традицій, пов"язаних з релігійними святами. А йти до існуючої партії з усталеною ідеологією просто за-для того, щоб сперечатися, це просто марнування власного часу та зусиль. Отже, хто має амбіцію прийти у політику з націоналістичними ідеями, роздивіться навколо: простір, котрий ще не охоплений національною ідеєю, сфери життя, неосягнуті націоналістичною думкою - величезні. Роботи - море. Тільки годі вже вказувати, у що традиційне вбиратись, чиї старі віршики вчити, яких старих пісен співати - створюйте нове.
Наостанку хочу повернутись до резонансної події з пані Фаріон та дискусій, що точаться з цього приводу у ЖЖ. Вона повела себе нечемно, брутально, непедагогічно і антигуманно. Матимуть вплив її атаки на майбутнє дітей, чи не матимуть - цього ніхто не знає. Мені вже за 40, а я й дотепер пам"ятаю дещо, про що мої батьки та вчителі вже давно забули. З іншого боку, більш драматичніші речі з точки зору дорослого майже не залишили ніякого сліду у пам"яті. Дорослий, особливо педагог, а університетська філологічна освіта це завжди ще на додаток і педагогічна освіта, повинен розуміти можливі наслідки, зважати на їх непередбачуваність та вести себе відповідально. Яке б ім"я не носила дитина, як вона себе не називала б, хоч Миськом, хоч Мішею, хоч Абрашею, Ванюшею чи Абдулайкою, ким би не були її батьки, носіями яких ідей вони б не були, так поводитись з дітьми не можна. Якщо цього не розуміють молоді люди, то в них, сподіваюсь, розуміння ще попереду. Якщо ж дорослі, то як не прикро, шановні, але щось цінне у житті пройшло повз вас...
Інший цікавий допис на цю тему від Олекси Негребецького і відповідна дискусія:
http://nehrebeckyj.livejournal.com/75248.html