Знов про націонал-бовдурів

[kerbasi]

Я частенько називаю певний типаж націоналіста націонал-бовдуром. У мене є кілька систематизованих матеріалів на цю тему. Ось, наприклад, оцей під назвою "Діагноз - націонал-бовдур. Рятуймо націоналізм від такого":
http://kerbasi.livejournal.com/7412.html
Під націонал-бовдурами я, утім, ніколи не мав на увазі ВО "Свобода". Ідеологічно вони мені чужі, але я розумію, що у суспільстві є запит на консервативний націоналізм, а запит потрібно задовольняти. У суспільстві має бути баланс.

Після промови пані Фаріон у дитячому садочку тепер мені стало ясно, що бовдуризації зазнала і ВО "Свобода". На жаль, націоналізм демонструє кризу ідей. Вже нічого, крім глупства не продукується. Мені ріже слух, коли навіть у Галичині приживаються російські Міші, але чи до дітей з цим треба йти? Діти відтворюють те, що актуально. А актуально те, що дозволяє орієнтуватися у світі дитини. А світ дитини - це її найближче середовище. Якщо у батьків, сусідів, виховательок - міші, то дитина і сприйме тих міш. Ясно, що і не таким філологам, котрі кажуть "як ти називаєшся" (дякую, що ся після дієслова), виправляти ситуацію. Я розумію, діалекти,  але тоді не треба називати себе філологом.

Отже, націоналізм, яким від був від горбачовської пєрєстройки помирає. Більше ані націоналісти з галицьких інтелігентів, ані націоналісти з східняцьких етно-романтиків, ані націоналісти з совєцького шароварного культрпросвіту не в змозі запропонувати нічого, крім лайки, образ, конспірології. Вже он, бачимо, дехто за дітей узявся.

Національна ідея помре, а з нею і Україна, як держава, в основі котрої лежать засадничі культурні і ментальні форми українського народу, якщо терміново не виникне пропозиція нових ідей. Я вже неодноразово писав і продовжую підкреслювати, що нова національна ідея має утворюватись на основі не уявлень естетів про архаїчну патріархальну сільську Україну, а на основі близького 80% населення України міського способу життя. Естетика України зазнала неприпустимого ухилу до ланів, комбайнів, ігноруючи те, що вже виросли генерації, котрі заробляють собі на життя зовсім іншим. Вже по три покоління в родинах люди працюють за верстатами, виплавляють сталь, будують кораблі, ходять по морях-океанах, а тепер вже й пішли перші пенсіонери з офісів, їхні діти там роблять кар"єру, а онуки вступають до бізнес-факультетів вишів.  Українська культура має бути живою, актуальною, а не музейною та фестивальною. Ось тому вже на часі зміни і в українському націоналізмі. 

У дискусіях на ці теми нерідко можна почути такий аргумент: "Ось ви кажете про націонал-бовдурів, а самі до партій не йдете. Звідки ж там взятись іншим кадрам? Особливо на сході. Ось і доводиться працювати з тими, хто є, а вони нерідко таки бовдури".  Я ж бачу проблему не у тому, що це наша вада, що ми не йдемо до націоналістичних партій. Це проблема націоналістичних партій, що вони не можуть нічого запропонувати, крім фольклору, історичної публіцистики та відродження народних традицій, пов"язаних з релігійними святами. А йти до існуючої партії з усталеною ідеологією просто за-для того, щоб сперечатися, це просто марнування власного часу та зусиль.  Отже, хто має амбіцію прийти у політику з націоналістичними ідеями, роздивіться навколо: простір, котрий ще не охоплений національною ідеєю, сфери життя, неосягнуті націоналістичною думкою  - величезні. Роботи - море. Тільки годі вже вказувати, у що традиційне вбиратись, чиї старі віршики вчити, яких старих пісен співати - створюйте нове.

Наостанку хочу повернутись до резонансної події з пані Фаріон та дискусій, що точаться з цього приводу у ЖЖ. Вона повела себе нечемно, брутально, непедагогічно і антигуманно. Матимуть вплив її атаки  на майбутнє дітей, чи не матимуть - цього ніхто не знає. Мені вже за 40, а я й дотепер пам"ятаю дещо, про що мої батьки та вчителі вже давно забули. З іншого боку, більш драматичніші речі з точки зору дорослого майже не залишили ніякого сліду у пам"яті. Дорослий, особливо педагог, а університетська філологічна освіта це завжди ще на додаток і педагогічна освіта, повинен розуміти можливі наслідки, зважати на їх непередбачуваність та вести себе відповідально. Яке б ім"я не носила дитина, як вона себе не називала б, хоч Миськом, хоч Мішею, хоч Абрашею, Ванюшею чи Абдулайкою, ким би не були її батьки, носіями яких ідей вони б не були, так поводитись з дітьми не можна. Якщо цього не розуміють молоді люди, то в них, сподіваюсь, розуміння ще попереду. Якщо ж дорослі, то як не прикро, шановні, але щось цінне у житті пройшло повз вас...

Інший цікавий допис на цю тему від Олекси Негребецького і відповідна дискусія:
http://nehrebeckyj.livejournal.com/75248.html

Comments

[westerby.livejournal.com]

Я вже в joanerges встиг написати, ще вам скажу: з точки зору темпераменту, психічних рис та ментальності Фаріон не є якимось екстрімом, вона є типовою львівською кобітою, навіть я би сказав делікатнішим виявом.
Критикуючи її, ви критикуєте не одну якусь партію а сам стиль життя та суспільний уклад, ото найцікавіше :)

[kerbasi.livejournal.com]

На моїй малій батьківщині також кобіти - вогонь. Чоловіки, включно зі мною, також не гальма. ))) Але ж є місце іскрометному колориту, а є місце серйозним справам.

[crema-catalana.livejournal.com]

Я маю знайомого зі Штатів на ім'я Міша. Так і в паспорті записано: Misha. Цей хлопчина з гебрейської родини, але все його дитинство пройшло в україномовному середовищі емігрантів. Він тут у Києві чудово розмовляє українською, майже зовсім не розуміючи російську. Так само в Києві мешкає відома людина гебрейської крові Михаїл Воронін. Так от питання: ну, і що з того? Дон-Кішотство :))

[induktor.livejournal.com]

ППКС

[chumacky-shlyah.livejournal.com]

Це логічний допис. Мені нема чого заперечити.
Хоч я і не підтримую, вибач, срачу з приводу цієї події в багатьох блогах і спекуляцій на тему шкоди діточкам.
Не вважаю, що вона нанесла їм шкоду, скорше, вони взагалі її не зрозуміли.

[magner58.livejournal.com]

ВО "Свобода" на чолі з Тягнибоком це ніякий не "консервативний націоналізм", це політичні кловни. Навколо них величезна купа брудних історій з підтримкою та фінансуванням - чи це просто для них частина болота з якого і вони зроблені, чи тупо відпрацювання гонорарів - з "консервативним націоналізмом" вони мають не більше спільного ніж фемен з фемінізмом.

"консервативний націоналізм" це ніша КУН http://cun.org.ua/ukr/content/view/1364/66/

[kerbasi.livejournal.com]

Для мене КУН вмер після історії з Мерседесом Івченка.

[magner58.livejournal.com]

Це вже така справа, йшлося про коректну класифікацію ніш :-)

[smijana.livejournal.com]

Щодо ВО "Свобода" і Ірини Фаріон - згодна на всі 100.
Хоча Фаріон каже багато в чому правильні по культурній (мовнокультурній) суті речі - але робить це з таким браком культури, людяності, професійності навіть, тактовності і поваги, що вкотре хочеться плюнути з досади: вже і це спаплюжено і буде викликати відразу, і культура мови (разом з козацтвом, шароваризацією, дискредитацією пасіки як явища і купою інших дискредитацій)

Ви правильну тему піднімаєте, і все вірно кажете. За "створюйте нове" - особливий респект. ТАК! Треба жити повноцінним життям сучасної людини, яка рухається вперед, при цьому не забуває найкращого з минулого і з традицій, а не жити минулим.

Але ось з цим:
"нова національна ідея має утворюватись на основі не уявлень естетів про архаїчну патріархальну сільську Україну, а на основі близького 80% населення України міського способу життя"
погодитися важко.
Життя міської людини, людини мегаполісу, настільки більш зосереджене на споживацтві і настільки більш легке і комфорніше аніж життя сільських мешканців.. що "підтягувати" село до рівня міста звучить буквально знущанням при такому економічному розшаруванні..
та і не в цьому справа.
Справа напевне у зникненні культурних авторитетів і зразків, норм, ідеалів, якщо можна так сказати.. вони розчинилися у морі інформації з екранів тб. Ніхто ні на кого не зважає і ніхто нікому не указ. Серед аграрного населення колись 1/4 людей мала культуру в серці, 3/4 "боялися Бога", і майже всі - осуду громади, суспільства, кожний у своєму прошарку: дворяни, міщани і селяни.
Зараз страх суспільного осуду майже зник у всіх, бо - а кому яке діло.. в цьому є плюси, зашореність і вузькість поглядів зникли, але це значить, що тримати мають тільки внутрішні гальма, а їх - не у всіх є..
.. ну і яку спільність національної ідеї може знайти Шаріков з Преображенським.. хто зможе їх об'єднати.. який фільм, книга, вистава, виставка, фестиваль тощо.
Не все, звичайно, так безнадійно. Є і середина. Для неї можна було б вивести "національну ідею".
"Нация - это духовное единство, создаваемое и поддерживаемое общностью культуры, духовного содержания, завещанного прошлым, живого в настоящем и в нем творимого для будущего".
http://www.izvestia.ru/comment/article3150213/

Як створити оту "общность культуры", як її насадити навіть (цілеспрямовано), і чим саме.. ось в чому питання.
Якщо через міський культ споживацької психології - то це і саме собою відбувається, спонтанно.

Як на мене, то я би долучилася до тієї партії, яка сповідує грамотну літературну українську мову (вітаючи збагачення її діалектним багатсвом ВСІХ регіонів України) у своєму громадському спілкуванні (вдома кожен має право спілкуватися так як йому подобається, це приватне життя), яка має чіткий план розвитку і підтримки туристичної галузі України (головне - проведення нормальних доріг), план влаштування прозорої, дуже спрощеної податкової системи що позволяла би вивести зарплати з тіні для всіх форм власності і виробництва - з одночасним жорстким і дуже жорстким покаранням за кожне ухиляння від закону, за облаштування міліції і даї як у Грузії )(щоб довго не розповідати), за насадження моди на гарний смак в музиці і літературі (підтримка і популяризація невульгарних видань, продукці яка є не просто українською - а цікавою у сенсі світових вподобань принаймні), розмежування етно-культури і сучасної культури (відхід від самодіяльних колективів радянського штибу, що являють собою якийсь гібрид, на мій погляд етно- має бути етно-, а інструментальні обробки - рівня ВВ, якщо коротко)..

Словом, партія, членом якої я стала би, мала би і сама складатися з людей сучасних, але водночас, інтелектуальних, практиків-економістів та бізнесменів, гідного рівня культури (а значить і таких, для яких не є проблемою володіти мовою держави, хоч би була і нерідною), і сповідувати ту ж ідею для суспільства.

Перепрошую за занадто багатослівність, дуже важко в незвичній темі лаконічно формулювати - бо рідко доводилося збирати розрізнені думки з цього приводу в одне.

[kerbasi.livejournal.com]

Сподіваюся, ми з Вами будемо й далі спілкуватися, і у мене у щоденнику, і у Вас, і у спільних френдів. Бо щоб відповісти Вам зістовно довелося б написати кілька сторінок, що не можливо наразі і не практично.
Відповім тезово.
1. Споживацьке суспільств такий самий беззмістовний штамп, як і "развітой соціалізм" у 70-80-ті.
2. Теоріїварто перевіряти простою, побутовою практикою. Ось я - типова в поколіннях міська людина, з інтелігентського роду. В моїх батьків постійно не вистачало грошей навіть на саме необхідне. А мій дядько був достатньо кмітливим, щоб попри своє 100%-е міське походження, одружитися на сільській дівчині. Якби тоді у 80-ті ми почули від когось про дух споживацтва у городян і особливу духовність села, то не знаю як мої батьки, а я б зарядив у пику. :-)
3. Місто, крім бутіків, ще має музеї, бібліотеки (не суто функціональні - для навчання та розваг, а ще як сховища письмової культури - всіх примірників виданого, історичних артефактів і т.д.), театри і т.д. Наш споживацький бомонд майже на 100% складається з вихідців з села, або городян у першому поколінні. Читайте біографії політиків та чиновників, прислухайтеся до акценту.
4. Де в Україні є села з цілісними етноформами? Навіть на весіллях, як заспівають пісню, то хто молодший за 50 років не знають далі першого куплету. До речі, це не тільки наше явище. В Європі вже давно етноформи втрачені, існують лише у фестивальних реконструкціях, але національний менталітет існує: голандець не відрізняється від німця, італієць - від француза тільки для кабінетних теоретиків закату Європи.
5. Про "боялися бога" та "осуду громади" також спрощення. Якби так, не перемогли б більшовики. Навіть білогвардейці змушені були визнавати, що народ на стороні більшовиків. Це навіть в літературі відбилося (Булгаков, Газданов). А, й церкви не руйнували і попів би не винищували.

У роздумах про Україну, витоки та сучасність, дуже легко потрапити у пастку "уявлень естетів про архаїчну патріархальну сільську Україну". Саме уявлень естетів, а не явище, як воно було чи є. А ще одна пастка - це почати вірити тим, хто займається "вохвєдєнієм нужди в добродєтєль". Я вже достатньо бачив у житті критиків споживацтва, міщанства, вещізма, котрі не мали грошенят на предмети критики, і на що вони перетворювалися, коли грошенята з"являлися.

Стосовно Ваших "партійних" очікувань - цілком поділяю.

[smijana.livejournal.com]

ох і справді, поле настільки неохопне за один раз, що дискутувати по всім пунктам водночас неможливо..
Але менше з тим, зачеплю хоча б п.5

5.Про "боялися бога" та "осуду громади" також спрощення. Якби так, не перемогли б більшовики. Навіть білогвардейці змушені були визнавати, що народ на стороні більшовиків. Це навіть в літературі відбилося (Булгаков, Газданов). А, й церкви не руйнували і попів би не винищували.

По-перше, "народ" не міг бути на стороні тих, хто його загнав у ще більшу експлуатацію ніж була, відібравши майно.
моя бабуся (прадіда на 10 років відправили будувати Біломорканал, чудом вижив, повернувся через 8, четверо дітей з прабабою пухли з голоду поки діти не зреклися батька в газеті і їх милостиво не прийняли до колгоспу) казала про більшовиків, прдставлених в селах "комнезамівцями": "хто робив - той і мав. А хто був ледащо та пив, тинявся по вулиці і не хтів робити - той став головою колгоспу."
Може і підтримували -але не знали що за силу підтримують.

та я не про те взагалі-то..
Просто констатувала факт залежності людини від суспільної думки і те, що її ця думка стримувала багато від чого.
І так було у всі віки - велика залежність від думки суспільства, його сильного контролю - в кожній верстві свого.
Скажімо, неможливість розлучення, сором народження позашлюбних дітей , зміна чи змішання сословій (ганьба одружитися дворянину із селянкою, скажімо), табу на певні види праці у певних прошарках суспільства - наприклад, найматися дворянину на працю в корчму мити посуд - то краще було йому пустити кулю в лоба (тиск і осуд суспільства), карткові борги, порушене слово честі і т.і., через які могли стрілятися, побиватися, ламати життя і долі і т.і. - це все відбувалося через наявність такого явища як "суспільна думка". Саме вона, і психологічно-соціальні норми, керують поведінкою більшої частини людей, яким страшно "піти проти суспільства".
Якщо колись матюкатися у дворянському середовищі привселюдно було б порушенням табу і висміювалося б, то зараз треба мати таке ж нахабство продовжувати НЕ грати і НЕ спілкуватися за правилами середовища в якому живеш, попри його насмішки над "чистоплюями".
.. яких, як вони вважають, треба просто "глубже копнуть", щоб виявилося що всі - однакові і всі - матюкаються і т.і. бо будь-яка інакшість їх дуже непокоїть і дратує. :)

Завдяки величезній свободі (і це ніби й добре, немає зашореності і більше свободи самовираження) зараз по-моєму вироджується таке явище як суспільна думка, вже нікому ні перед ким не соромно робити те, що кожний вважає за потрібне.
Не стає бабусь чи чоловіків, які прокленуть чи перемиють кісточки за "негідний вчинок", немає "партсобраній", де розберуть факти подружньої зради - показово для устрашенія (хоч це і фарс ще той, навіть лицемірство, бо а судді хто, бо нічого по суті не дає, страх осуду лише заганяє людину під маску і робить її обережнішою, не змінює внутрішньо, не вирішує її проблем)..
Тому я і написала, що зараз діють здебільшого тільки внутрішні гальма.
Бо всі зовнішні методи впливу і тримання під контролем - себе вичерпали.

З цього приводу показовим для мене є приклад, який почула від доньки-третьокласниці колись (зараз вона вже у 5му). на уроці з етики.. чи щось таке, у дітей запитали (дурне але цікаве) запитання: чому не можна підійти до кіоска біля якого немає продавщиці і забрати пляшку лимонаду? Перший розбишака класу хутко відповів: тому що міліціонер побачить і піймає.

Тобто, якщо немає зовнішніх гальм (суспільного осуду, батюшки який відлучить від церкви, партзборів, міліціонерів і т.і.) - працюють внутрішні.
Отже, будуючи націю в умовах свободи (коли зовнішні гальма вже не працюють так як колись: страх Бога і пекла, страх розстрілу і тюрми тощо), не можна обійтися без гальм внутрішніх.

[kerbasi.livejournal.com]

Все ж таки за більшовиків був дійсно народ. Зовсім не ледачі. Особливо в Україні. Просто людям тоді дуже симпатичні були ліві ідеї. За це люди розплатилися життям своїх родин у Голодомор, але це було згодом.

Взагалі, все дуже не просто. Я - переконаний антикомуніст (визнаю, що інколи аж занадто) чи не з підліткового віку, через що мав проблеми в родині. Втім, з моїх предків один був одним з тих, хто створив червону авіацію, другий - створив перший в його величезному регіоні колгосп ще до початку масової колективізації. Вони не були ані ледачими, ані пияками. Час був такий. Вони вважали, що будують Новий Світ.

Стосовно матюків і дворянства. Читав, слухав чимало матеріалів, котрі беззапречно свідчать, що дворяни матюкалися. Ні, не розмовляли матом. Але вміли вжити міцного слівця. Не шукатиму посилань, бо не згадаю, Ви самі можете пошукати спогади білоемігрантів, наприклад. Це вже срань інтелігентська, різні разночинці принесли своє містечкове святенство, вдавану культуру, замість культури справжньої. Це в них "жопа є, а слова нема" та "принцеси не какають".

[smijana.livejournal.com]

Щодо дворян - не скажу, не маю перевіреної інформації стосовно 19, скажімо, століття.
Але у моїх сільських аграрних родинах, особливо батьковій, сільські звичайні люди слова "ж..па" не вживали ніколи, інколи під час сварки - "ср*ка", "до ср*ки", експресисивні вирази такі як "холєра, холєри на тебе нема, паскуда, зараза" і т.і.
У мене склалося враження, що російські вирази і російський мат прийшов на терени України разом із російським дворянством і росіянами, наприклад, "матір" старі селяни мого дитинства згадували на моїй пам'яті винятково у фразі "а наср*в твоїй мамі!" або "матері його ковінька" чи подібні варіанти. Всі інші активно вживала саме молодь того часу, яка тепер вже - теж літні люди..

Стосвно вдаваної і справжньої культури.. у мене немає певної думки, я ціную в людях найперше - суть, вчинок, а вже потім - форму, слово.
Всі ті правила поведінки за столом і табу за столом, правила в одязі і табу в одязі, мовні правила чистоплотності у мові і табу в мові, правила фізіологічної чистоплотності і табу в цій сфері - хіба все - "вдавана культура"?..
Так, культура в її глобальному значенні - не у зовнішніх ознаках і імітації (хоч я не певна що одне не тягне за собою інше, це все пов'язані речі на глибинних рівнях, людину внутрішньої культури потягне і до зовнішньої, навпаки- далеко не завжди, імхо).

Джек Лондон сказав: "если культуры нет у людей в сердцах, то нигде больше ее быть не может". І тут додати нічого напевне.

[kerbasi.livejournal.com]

Срака аж ніяк не краща за жопу. Різниця в тому, що перше слово - українське, друге - російське. Є така властивість вживати іншомовне слово для емфази. Моя вчителька любила казати: "І пачєму ти такой впертий". Їй здавалося укр. "впертий" сильнішим за рос. "упрямий". Мені доводилося сперечатися з людьми, котрі легко казали дитині, що дадуть їй по жопкє, но обурювалися "низькому" слову "срака". Звісно, ж вони були російськомовними. У випадку Ваших родичів ситуація діаметрально протилежна.

Мат в Україну прийшов скоріш не через дворян, а через совєцьку армію, де служила більша частина чоловічого населення. Ми там з перший днів оволодівали лайкою на всіх мовах народів СРСР, але російська, як міжнаціональна, звісно, була поза конкуренцією.

Вдавана культура це коли чоловік у "трійці", з краваткою, хусточкою, але чхає в метро попутнику просто в пику. Це жінка, в котрої є зачіски на день після миття голови, два дні, три дні і т.д. Вдавані манери за столом це коли не вміють користуватися приборами і не витягують ложечку з горнятка чаю, коли п"ють. Можна й далі продовжувати на кілька авторських друкарських аркушів.

Ми, можливо, по-різному розуміємо слово "інтелігент". Моє розуміння наближено до бердяєвського у "Вєхах". Якщо по-простому, то це разночинна срань з поверховою освітою, розперезаними емоціями, менш, ніж посередньою культурою.

[smijana.livejournal.com]

"Ми, можливо, по-різному розуміємо слово "інтелігент". Моє розуміння наближено до бердяєвського у "Вєхах". Якщо по-простому, то це разночинна срань з поверховою освітою, розперезаними емоціями, менш, ніж посередньою культурою."

Ага, тепер зрозуміло про кого мова.
..ну але як тоді ідентифікувати інших?..
..воно якось і ярлички на людей вішати не хочеться, принаймні, не люблю це робити. Але якщо вже називати різні явища своїми іменами, то при дискредитованому ("саркастизмізованому", я б сказала) значенні слова "інтелігент, інтелігентний" - як тоді називати діаметрально їм протидежних людей? Шляхетними?..

І як тоді назвати людей, в яких немає ні поверхової освіти, ні "прітязаній" на звання культурної людини чи інтелігента - але тим не менше, людей за внутрішню культуру і людяність яких промовляють їх вчинки, людей, добрих серцем, щирих душею, хай і без культурних навичок, які виробилися в ході цивілізації (дещо умовно, бо скільки націй - стільки і навичок та правил)?.. Бувають і такі, особливо серед "неосвіченого" прошарку населення.

[kerbasi.livejournal.com]

В нас є і завжди існував інтелектуальний шар у суспільстві. За нормальних обставин вища освіта означала б вищі за простонароддя доходи. В нас такого не було за часів СРСР і ще й дотепер не скрізь ситуація змінилася. В результаті потенційний середній клас не має середніх доходів, а ті, хто мають, не є ментально середнім класом. Отже, за таких умов інтелектуальний шар не може зайняти гідне місце у суспільстві, тому й не має впливу. Розумні люди не отримують відповідне навантаження своїх мізків, щоб отримати реальний досвід, "накачати" ітелектуальні м"язи. Звідси й притаманна інтелігенції інфантильність, чистоплюйство, словоблуддя і відірваність від життя. Будемо сподіватися, що у наступні десятиліття соціальні викривлення якось розсмокчуться, і наступні генерації literati стануть гідним середнім класом. А наразі маємо частково "середній прото-клас" та пост-совєцьку інтелігентську срань.

[smijana.livejournal.com]

Щодо "просвітницької ролі" радянської армії і запозичень - згодна на всі 100.
(Те саме, до речі, підтверджують і галичани, західні українці - про розповсюдження російської лайки з приходом армії на їх території).

[smijana.livejournal.com]

А їх створення неможливе без опертя на щось таке сокровенне, глибоке, що далеке від страху покарання.. на красу, відчуття світла, гармонії, позитивну вібрацію - як би це не патетично і ідеалістично не звучало.. а це все нерорзривно пов'язано із батьками, бо можуть це закласти тільки у сім"ї на самому початку (далі - людина вже сама себе формує, хоч часом від Бога народжується дивовижної сили духу людина і в самих несприятливих умоваї сімей.. втім, хтозна як діє любов, якщо була навіть 1 чи 2 перші роки життя).. а сім'я у свою чергу - це система поглядів і сімейної традиції (як не крути, а вона автоматично створюється самим життям і укладом життя, духовного світу батьків, ба навіть їх етнічною ментальністю - і від цього не подінешся, вона прозирає - тому голандці все одно і досі не схожі на французів, бодай у архітектурі будинків і розмірі та формі вікон - це у них традиційне, хоч і близько живуть, вже не кажучи про мароканців, які теж ніби сучасні - але в кожного народу своя нота звучання..)


тут і п.4 виникає :)
Так, обряди поступово зникають з ужитку - але що приживається на місці цієї пустки? - ... це місце пустим не буде. Нав'язувати не потрібно. Але підтримати "моду" на традиційні обряди в кожному з регіонів.. хіба це таке вже "зло"?
У Києві, наприклад, так уже переситилися тими євро-весіллями, що вже не знають яку екзотику шукати.. і багато хто з багатих людей має попит на "етно-весілля".
В деяких окремих селах і родинах ще збереглися весільні обряди. Так і я свого часу виходила заміж (..неважливо чим це все закінчилося через 6 років, головне що було :)) хоч і у Києві, де народилася, але за всіма традиціями свого Поділля, де пасла і доїла корів всі свої канікули, живучи серед бабусь, слухаючи весільні пісні і наряджаючи гильця на весіллях своїх тіточок чи сусідів..
Я зібрала від бабусі все що вона знала

а цієї весни зібрала від інших бабусь і те чого не знала моя - бо моя народилася і жила не в селі, а райцентрі, де все спрощувалося у фольклорі порівняно з сусіднім селом. Планую дуже суттєво доповнити і розширити новими записами вже існуючий:
http://smijana.livejournal.com/48290.html

Так ось, мене, як людину, яка в цьому вже давно і мабуть досить глибоко занурена, обурює як профанація дебелих тіточок у віночках (нонсенс, у вінках часом ходили дівчата, та й то не часто, жінки носили хустки або очіпки) під гармошку - так і тененція моди на продаж "послуг для багатих".. коли зварганюється (є такі плани, навіть мене запрошували) якесь "народне весілля" незрозуміло якого регіону - адже в гуцулів воно було не зовсім таке як на Київщині, а на Херсонщині не таке як на Поділлі - хоч загальні риси і збігаються, але мелодика, діалектні особливості вимови і співу, тембру голосів, інтонацій, дійства, всього - інші.

Тому я згодна з Вами, так, етно-культура має існувати або в межах фестивалів, або якщо у родинах які зберегли залишки - то не штучно насаджена із чужх їм книжок, невідомо яких "сценаріїв" усереднених, а - та сама "жива", місцева, відновлена з вуст старих місцевих людей чи вхоплена за руку - так як я зараз намагаюся вхопити тих бабусь 1930 і 1928 років народження. вони ж не вічні.. підуть з життя і їх голос і піде з ними. І напишуть в книжках якусь абстракцію - а не живе звучання і живу традицію.

[kerbasi.livejournal.com]

Якби у французів і голандців архітектура з етнічними формами не розвивалася з часом і не вписувалася гармонійно у сучасність, то були б в них або "бетонки" або хмарочоси.

Народне не означає сільське і сільськогосподарське. Читаємо Майка Йогансена "Рибалки". У цьому вірші чи мініпоемі він вживає слова азовських рибалок: бунація (штиль), левант (східний вітер), тремонтана (північний вітер), пожа (іти на човні за вітром), пожій (спонукальна форма від пожа), орцій (йти проти вітру), бурхайло (поривчастий вітер), прова (носова частина судна), борвій (сильний вітер), кодола (канат). Маємо автентичну морську термінологію! А хтось її збирав? Хтось запропонував корабелам та мореходам як українську? А мабуть в українських мореходів був свій фольклор та пісні... А з чим пішли до нас "націєтворці"? З селом, Дніпром, кручами, ланами, пасіками, Шевченком у баранячому капелюсі та "Несе Галя воду"?

Народна культура - це не тільки село. Як і народ це не виключно селяни. Тепер вже пізно це усвідомлювати, бо й сільська культура асимілюється масовою культурою російського розливу, а несільська відома тільки спеціалістам.

[smijana.livejournal.com]

О так!..
мова рибалок, бондарів, ковалів, робітників цукрових заводів - це, на жаль, фактично втрачена мова, бо свого часу ніхто її не записва-не описав, а усно нащадкам не передали через стрімку техногенність і інші обставини.. і технічна українська термінологія і мова - це болюча тема. Витягають словники до 30-х років.. але процес не розвивався, і з термінологією скрутно, хоч спроби є.

Абсолютно згодна, народна культура - не тільки село, просто, на жаль, мені інше недоступно, все не охопиш.

За Майка Йогансена - окреме дякую. Цікавенні слова.. клас.
У мене є кілька його віршів, переписані від руки ще у шкільні роки у товстий зошит із віршами (із такого ж зошита дуже гарної подруги.. тепер живе і працює у Голандії (зітхаючи)) .. з тих пір якось ніде не траплявся, і незаслужено забула про нього.
Вдячна що нагадали.

[kerbasi.livejournal.com]

Маю товстенну збірку Йогансена видавництва "Смолоскип" серіїї "Розстріляне відродження". Можу позичити при нагоді.

[smijana.livejournal.com]

Товстенна - це добре. :) Більше можна знайти того, що сподобається, навіть якщо не все сприйметься.
Дякую, було б непогано, такі видання мало в кого зараз є, думаю, рідкість.

Хоч ніби бачила в інтернеті рекламу нових перевидань, але обсяг там невеликий. Знайшла трохи віршів, повість, кілька нарисів.. Але трохи не в ногу з часом іду - з екрану сприймаю легке спілкування чи серйозні розмови, чи просто "інформацію". А от художнє, поезію - дуже чомусь важко обійтися без сторінки, друкованих літер, магії книжки.. вона ніби жива - і слова у ній інші, живі, об"ємні.. а на екрані все ніби двовимірне, плоске. якось так.

Ще щодо Йогансена. Мені взагалі-то не дуже імпонують революційно-політичні моменти або терміни, що з ними пов'язані(чи тим більше, пафос) ні увіршах ні у прозі (стійка відраза ще з часів радянської школи, навіть якщо це все стосується моїх власних політично-національних вподобань :) правда, часом саму заносить ) - але думаю, люди жили і творили у такий час, напевне він не міг не проступити через творчість.. і напевно не у кожному творі його аж так багато.

[kerbasi.livejournal.com]

Певний агітпропівський субстрат (чи, може, скоріш - адстрат) відчувається, але не домінує.

Сприйняття... Я вірші власне в елктронному вигляді сприймаю краще. Магія книжки - це для мене багатотомні словники мов, що записуються дивовижними значками. Хоча я поступово на електронні словники також переходжу, бо ніякого довгого життя не вистачить, щоб у тисячесторінкових словниках порпатися.

[smijana.livejournal.com]

Це точно. Lingvo - forever! :)) страшенно зручно користуватися технічними словниками, колись порпалася у політехнічному паперовому двотомнику, можу порівняти - це як підвода з конем і гоночний автомобіль. :)

до речі, дійсно, поезія з екрану сприймається добре, навіть краще як із книжки.
А от прозу електронну читати - мені таки важко.

[kerbasi.livejournal.com]

У дитинстві не доводилося читати під ковдрою з ліхтариком? Мені ні, бо в мене батьки були досить ліберальні у плані режиму дня, тому я читав до першої години ночі вже з другого класу школи. Але чимало моїх однолітків змушені були читати конспиративно. Вочевидь, незручності електронних книжок дещо надумані та перебільшені. Головне у читанні - мотивація. Коли бере за душу, читаєш стоси розірваних сторінок з чорнильними та ще якимись плямами, з відсутніми сторінками і т.д. А якась художньо ілюстрована "цеглина" при тому може не знайти жодного читача протягом десятиліть і стояти собі на полиці в такому анабіозному стані.

[smijana.livejournal.com]

Та ні, з ліхтариком не доводилося, а от під підручники у школі і вдома часом ховала. :) Зовні здавалося ніби щось там вчу - насправді нічого не вчила з "гуманітарного", примудрялася отримувати гарні оцінки - а сама читала "запоєм" як казала мама. :)

Так, я ж і кажу, якщо мова про "інформативність" книжки - можна і з екрану. А якщо хочеться зупинитися, пробігтися написане ще раз або затриматися на слові, фразі..- для моїх очей (а значить, і для сприйняття) це чомусь легше з друкованим аркушем, ніж з електронним.
Я не знаю як у інших і наскільки це поширено чи непоширено - мені приємніше дивитися на аркуш у деяких випадках ніж на будь-який екран.
А щодо того що не форма і вигляд книжки є визначальними для читача - то безумовно, краще активно прочитане в екрані аніж "ілюстрована цеглина на полиці".
..хоч і тут не все так просто. Як ресторанна їжа втрачає (хоч по суті та сама) від того що її кинуть у брудну надщерблену миску - так і вартісна поезія чи художній твір трошки втрачають від неналежної форми подачі. :) Хоча можна від усього абстрагуватися - була б мотивація, як Ви кажете.

[kerbasi.livejournal.com]

Я тепер часто згадую щось читане у дитинстві та юнацтві. Часто не пам"ятаю ані атора, ані назви, тільки якісь афоризми. За допомогою інтернету вдається ідентифікувати твір. Без електронних текстів довелося в поперегортати всі книжки в батьківських шафах та обласній бібліотеці.

А ще я люблю читати розслаблено, "стікаючи" по кріслу. І щоб руки були вільні. Я роблю великий шрифт і читаю з монітора на чималій дистанції. Це якщо з десктопа. В ноутів та рідерів свої переваги. До читання можна інтегрувати свої особисті звички, а не шкільне "сідай прямо, випрями спину, книга в 30 см від очей, перегортай сторінки за вправий верхній кут аркушу"...

[smijana.livejournal.com]

:) ну так, у кожного свої звички читання.
Я люблю підібгати ноги в якомусь куточку з книжкою, і ніяк не "сидіти прямо". :)
То певно з дитинства.. влітку щодня (крім неділі) пасла корову, часто потрапляла під дощ, замерзала, а потім прибігала на обід до хати, перевдягалася в сухе і забивалася у старе крісло в куточок з теплим бабусиним пиріжком і книжкою, найчастіше - одісеєю капітана Блада.. :))

Так, гугл - неоціненний в пошуку, будь-чого. Справжній винахід ХХІ ст.

пасла корову...

[kerbasi.livejournal.com]

Типовий сценарій з гепі-ендом з середньвічної китайської літератури: головний герой пас худобу та вчився грамоті по конфуціанській літературі, згодом вивчив всі важливі твори, склав іспити - отримав посаду чиновника, розбогатів, навіть почав вдаватися до ексцесів (розпутний спосіб життя, корупція), рапотом одумався і пішов у даоські відлюдники або будийські монахи.
Отже, позитивни старт маєте :-)

Re: пасла корову...

[smijana.livejournal.com]

:))) насмішили.
Згадалося:
"Спочатку я бачив гори, небо і річку.. потім став бачити символ гори, неба і ріки.. а потім став знову бачити гору, небо і річку". :)

Але думаю, відлюдництво виключається..
І тоді і зараз тимчасова зміна способу мені на користь і надає енергії, але тривале перебування гнітить і старить душею, тисне і зв'язує. Можливо, через брак друзів і оточення для спілкування, через брак комфорту - я не виношу ні запаху ні відчуття вологості і цвілі, а через звичку до чепуріння одного літа заробила собі на пальці доброякісну кісту (хірург сказав або видаляти або не чіпати, але я абсолютно випадково якось вдарила об неї гострим предметом - і вона розсмокталася)- через те що прала пелюшки малій вручну, носячи то відра з чистою, то з брудною водою, і без кінця витягувала відро за відром день за днем із криниці.. а гнута стара дужка відра приходилася постійно на один і той же середній палець.. :)

Звісно, нтп іде вперед, і зараз у бабусі вже насос качає воду.. але знову ж таки: без сталого заробітку неможливо підтримувати нтп. А з масними мисками я себе не уявляю щасливою, з чим завгодно - тільки не з занедбаністю і неможливістю нічого змінити. А без щастя мені даоське відлюдництво не потрібне.. :)))

Так що тимчасово - будь ласка, які завгодно умови і незручності. Але на все життя до самої смерті.. поки я можу заробити своїми руками чи головою - не згодна. :)

Re: пасла корову...

[kerbasi.livejournal.com]

Відлюдник у даосів це як праведник у християн. Наступний крок - вихід за межі цього світу і нове існування, поза часом і простором, а на землі - культ нового бога.

Коли я цікавився даосизмом, мені також думки спадали стосовно, перш за все, гігієнічного дискомфорту життя у печерах. У війську мені найбільш дошкуляло, що т.з. помивка лічного состава - лише раз на тиждень. Таке собі щастя 20-х років минулого століття раз на тиждень помитися, що затрималося аж до кінця століття. У печері я не зміг би абстрагуватися у медитації до злиття з Абсолютом. Спочатку душ - потім Абсолют. Тому, мабуть, з людей сучасності більше не виходитимуть святі, боги та будди.

Re: пасла корову...

[smijana.livejournal.com]

угу.. звичка - друга натура. Важко з ними "боротися", тим більш тривалий час а не тимчасово (бо і два роки життя - це тимчасово все-таки).
Щодо сучасних святих.. хтозна, люди настільки різні - хоч ніби і однаково влаштовані і в більшості відсотків передбачувані (за психологією, астрологією, зрештою, життєвим досвідом і т.і.)

Ще про сучасний і колишній одяг не треба забувати.. це все теж пов'язано.
Відколи одягла важку, довгу раритетну сорочку - грубу, зшиту повністю вручну по всім швам - надійно-намертво- фантастична праця
http://smijana.livejournal.com/71250.html
домотканну-лляну (навряд чи конопляну.. хоч може якщо конопляне полотно довго прати - стає схоже на льон, не знаю, не розбираюся аж так), відколи здійснила свою мрію, знайшла і купила (звісно виправши як слід :) - але вона в досить гарному стані і енергетично мені дуже підійшла, "моя") -

з тих пір зрозуміла, що з таким диво-одягом напевне можна було цілком лише раз на тиждень митися і міняти сорочку (за звичаєм чисту сорочку одягали у неділю і ходили в ній до наступної неділі, при чому не просто "ходили" - а і тяжко фізично працювали). Настільки вона гігроскопічна, "провітрювана", дихає у спеку і зігріває в прохолоду, настільки в ній не втомлюєшся так як у сучасному одязі.
Я її одягаю не так часто - в період коляди і на Купала, але задоволення ще те. :)