Трава-мурава

[kerbasi]

У травні 1983 року я закінчував 8-й клас і брав участь у загальносоюзній великій кампанії з вирішення питання забезпечення совєцького народу харчовими продуктами. У той час на вулицях міста можна було побачити незвичайну картину: дівчата та хлопці повзають рачки по газонах з ножицями, ріжуть траву та збирають її у торби. В якомусь совєцькому фільмі про фашистів був такий епізод, коли людей труїли газом, і вони потім втрачали все людське, починали повзати по землі та жувати травичку. Але у нашому випадку труїли не школярів. Мабуть, отруїлося високе партійне та педагогічне керівництво. Норму треба було здати не таку вже й малу як для міста, десь кілограмів з 28. Достеменно я вже не пам'ятаю. Зібрану травичку треба було приносити до школи і здавати під підпис завгоспу. За невиконання плану лякали комсомольськими доганами, поганими характеристиками, що тоді означало фактично позбавлення можливості вступу до пристойного вишу. Навіть такий улюблений вислів був серед вчителів у нашій школі: "Ти таку характеристику отримаєш, паскуднику, що тебе навіть до в'язниці не візьмуть"!

Отже, великі боси тоді вирішили, що для забезпечення народу харчами потрібна худоба, а худоба їсть травичку, а школярі мають досить вільного часу - і почалося!

Щоб прискорити процес, нас централізовано повели на схили Флотського бульвару (Миколаїв - місто корабелів). Але там вже, мабуть, якась орда пройшлася до нас, бо за дві академічні години ми зібрали ледве по 4-5 кілограмів на кожного. Звісно ж, потім стільки крику було у школі. Класна керівничка кричала там, що аж шибки дрижали, мовляв, дівчата, не рожайте від таких нездар, що на бульварі не можуть ножицями трави настригти.

Перевагу мали ті, хто мав родичів у селі. Вони одразу попали у взірцеві комсомольці. А ще класно було тим, в кого батьки мали авто, бо могли десь за містом рослин насмикати. Дещо хтось зміг настригти по дачах. У моєї бабусі був приватний будинок з садом, але сад використовувався по повній програмі, отже, з усіма будяками мені пощастило насапати кілограмів дванадцять, тобто все одно далеко від норми. Воно так здається, що нібито трави купи, а як зважиш, та ще й лежалу та посохлу, то виходить, що ще повзати й повзати.

А потім вийшла стаття у "Комсомольській правді", що трава з міських газонів та з узбіч доріг не годиться, бо містить усі забруднювачі з вихлопів машин, а потім це все у молоко йде, якщо корову таким нагодувати.

Зрештою, все було вирішено централізовано. Виявилося, що  славетній миколаївській кінно-спортивній школі, котра виховувала переможців олімпійських ігор, не вистачає робітників, щоб траву з тракторних причепів розвантажувати, тому нас туди відрядили, ми поперегортали там той силос, і нам було зараховано виконання норми.

От кажуть про люстрацію, колишніх стукачів, а мене, наприклад, стукачі не цікавлять абсолютно. Навіть ті, що на мене стучали. І досьє на мене не цікавить. А ось авторам деяких совєцьких кампаній та винаходів я б хотів плюнути подивитися у вічі.

Disclaimer: для тих, хто такого не пам'ятає, не бачив або запитав маму й татка і мама й татко казали, що такого не було і бути не могло: подякуйте своїм батькам, керівникам ваших шкіл або батькам та керівникам їхніх шкіл, що якимось чином спромоглися уберегти вас або ваших батьків від цього ідіотизму.

Comments

[kerbasi.livejournal.com]

Т.з. "колхоз" в нас також був, але нерегулярно і зазвичай восени за рахунок учбових днів. Випускників не чіпали, але абітурієнтів одразу ж після зарахування відправляли на поля-лани. Взагалі, з певною варіативністю у часі та засобах, як бачу з коментарів, ці маразми були скрізь. Чому їх народ забув або навіть згадує позитивно? Зрештою, риторичне питання... ))

[smijana.livejournal.com]

от-от, я цього теж не можу збагнути..
Інфантильність 5-річних дітей.. як можна хотіти повернути щось одне - але тільки одне без всього іншого?.. або хочуть повернути саме ті, які чогось уникли і думають що його не було.

Як уже згадали стоматологів-гінеколонів, то я ще згадаю радянську жіночу білизну "життєрадісних" кольорів і фасонів з двома асортиментами крою: жахливим і взагалі неприпустимим.. досі не вірю свому щастю наявності різного вибору.

[kerbasi.livejournal.com]

Ти ж знаєш історії з показами совєцької дамської білизни у Парижі :))
http://www.segodnya.ru/w3s.nsf/Archive/2000_250_life_text_ignatova2.html

[smijana.livejournal.com]

дякую за посилання, - ні, історій за кордоном не знала, мені вистачало більш наближених. :) Правда, я вже народилася ближче до кінця СРСР, але ще застала ТІ магазини, черги (із записуванням на долоні тризначного номеру, щоб вхопити щось із "братніх країн" більш пристойного вигляду) і т.і.
До речі, багато хто із жінок мусив викручуватися, стаючи модельєрами: шили, плели, перешивали, ушивали.. і так звикали що це вважалося нормальним. Я досі з мамою воюю щоб хоч щось викидала вже зношене чи непотрібне - все ж колись доношувалося до останнього, складалося і береглося не знати на коли і кому.. така от "впевненість у завтрашньому дні", ага, як би не так.

[kerbasi.livejournal.com]

Моя мама на щастя не знає, що я як від них пішов, то більше ніколи шкарпетки не чинив, а як дірка - то на смітник. ))

[smijana.livejournal.com]

:)) так у чоловіків, як правило, навіть при крайній необхідності терпцю не вистачає на "тонкий ремонт" одягуі взагалі - на нудно-марудні речі. :)

В принципі, все впирається у вартість часу.. якщо є можливість час перевести у гроші - доцільніше старе викинути і заробити гроші на нове. Якщо заробити не зможеш/не вмієш - витрачаєш той же час на ремонт і таким чином гроші заощаджуєш. Такі от сполучні ємності.
..я напевне тримаюся десь посередині. :)

[kerbasi.livejournal.com]

Багато доводилося підшивати у війську, так там це для мене було не нудно-марудне заняття, а скоріш медитативне.
Насправді, шкарпетки марно чинити, бо їхня тканина тендітніша за нитку, і розриватиметься далі. А що стосується менш ефемерного одягу, то я сприймаю кожне нове придбання як величезного масштабу нещастя марнотратства, тому ношу речі, поки вони не розваляться. З розряду "ходити на роботу" вони переходять до розряду "вийти до магазину", потім - "для дому", ще потім - "зберігання про всяк випадок", до смітнику далеко. :-)
Я до одягу досить невибагливий. Можливо, дається взнаки інтелігентське виховання у дусі анти-вєщізму. Але оскільки через коло робочого спілкування змушений одягатися не у найдешевше, то відчуваю це як щось обтяжливе, десь на рівні хабарів, податків та штрафів. :-)

[smijana.livejournal.com]

ну, я в принципі не можна сказати що не люблю одягатися, але "сценарій" довготривалості асболютно подібний. :)
Люблю речі, які довго-довго служать і нічим не дратують ні на дотик, ні на колір і т.і. І не набридають (бо деякі люблять щоразу щось новеньке, з новомодних тенденцій. мені головне щоб якісне, щоб личило, надійно-добротно-довговічне, а смак у мене майже стабільний попри різні тенденції в одязі)

Коли через роботу муситься носити не те що б хотілося а те що треба.. це певною мірою внутрішній конфлікт.. хоч робота на те і робота що "мусиш".
Мені в цьому плані пощастило - ніяких конфліктів, ми з роботою збігаємося в бажаннях. :) Хіба кілька разів виставки зобов'язували до дрес-коду, та й то було так нечасто що не встигло набриднути. :)

[chita-i.livejournal.com]

Ми у студентські роки робили простіше. Береш якогось хлопця (якогось двоюрідного брата подруги, друга твого друга, тощо), і йдеш подавати заяву в ЗАГС (частіше – у "бермудський трикутник" біля політеху). За те тобі призначають день "розписування", на яке ти просто не з'являєшся без повідомлень нікому, і дають "запрошення", дійсне на місяць у магазин "Юність" та ще у один, спеціально для молодожонів. Там можна було прикупити німецькі комбінації, французькі ліфчики та парфуми, італійські колготки, і так по списку. Ходити з "нареченим" зовсім не обов'язково. Потім можеш більше ніколи у житті з ним не бачитись. ) Хоча, у деяких з них реально руки тремтіли при поданні "заяви". То я сміялася як звідти виходили, бо смішно ж насправді, щоб не непокоїлись, я за них заміж не збираюсь. Бггг Ця блюзнірська ідея мені була подарована у гуртожитку, я спочатку перелякалася та обурилася, а потім подумала і рази 3 так і зробила. А недавно знайшла ліфчик з ХБ мій шкільний. Ну і бабський! Жахи.

[kerbasi.livejournal.com]

У нас таке теж практикували.

[smijana.livejournal.com]

..клас! я чула і знала про такі "схеми" - але "живого учасника" зустріти не доводилося. :))
У моєї родини була друга "схема". Бабуся, сирота з 13 років і вдова після 30ти, щоб дати вищу освіту трьом дітям, займалася не тільки продажем присадибних власноруч роблених "товарів" (сир сметана, чорнослив, сушина з яблук, здавала яблука, домашню худобу, робила самогон з величезними конспіраціями :) і т.і.), а й робила бізнес-тури до Прибалтики, які називалися спекуляцією і каралися дуже серйозно якби пвймали. Раз мало не загребли на вокзалі.. але так як родина велика, то кожну кофтинку і хустку "розписала" міліціонерам як гостинці всім членам родини - ледь випустили.. :)
Прибалтійські товари в срср були майже як імпортні теж.

Я аморальна

[chita-i.livejournal.com]

Так, стільки було всього у тому совку щоб вижити, що треба б книжку про це комусь талановитому написати. І про гоніння самогону (мої цим ніколи не займалися, хоча і були хіміками-технологами), бггг, а от дехто з родини, до стінки життям притиснутий, на тому дочку виростила, бо неможливо було інакше. Але не жирували, масштаб не той, хоч "бізнес" був і прибутковий, боялися, і всі менти там безкоштовно "отоварювалися". Прям тобі не італійська мафія! А про крадіжки на заводах! Бо не вкрадеш, не матимеш. От звідки ростуть ноги у теперішньої аморальності та паралічу порядності. Бо дехто ці "вчення" занадто серйозно сприйняв до душі, а не треба б. Нас дуже довго на тому виховували. Коли я принесла після одного семінару "лишні" пачку гарного паперу та кольоровий картідж для принтеру додому (а тоді я тільки пару років як одружилась, та виїхала з совка і у нас не було грошей ні на що), то моя нова родина подивилася на мене досить квадратними очима, бо так не робиться. Отака я злодійка вирощена в есесесері. "Спекуляткою" була бабця моєї подруги дитинства, яка працювала в ДК Жданова прибиральницею і їздила у Москву, яка все рівно все від нас вивозила, за товаром, привезти назад ткскзть. Абнять и плакать.

Re: Я аморальна

[smijana.livejournal.com]

ТАк, так, так!
Я теж це зрозуміла - як (а ще раніше починаючи.. з "трьох колосків", там буквально було не вкрадеш - умреш з глоду) витравлювали в людях порядність...
Завжди коли кажуть про порядність в Європі згадую історію про "дюжину булочніка" - 13 шт. Є така історія що у середньовіччі в Англії якось вийшов такий драконівський закон що хто недокине до дюжини одну булочку - тому булочнику відрубують руку. То вони, бідні, щоб ВИПАДКОВО не прорахуватися - кидали 13 шт.
За кілька століть.. може виробитися яка хоч стійка мораль "не вкради", "клієнт завжди правий", "повага до закону" (який можна виконати і не вмерти з голоду) і т.і.

...складається враження що в срср люди жили більш-менш не "впроголодь" і хоч щось могли собі облаштувати саме тому що десь якосб "крутилися" і "обходили" закони.. а не завдяки їм. Що талановито описав Жванецький у монолозі "народ и государство" - обожнюю, цитати - всуціль афоризми! :)
..а тепер - результат на ментальності. :((

"хто робив - той і мав. а хто був ледащо, пив - той ходив по вулиці і не мав.. а його зробили головою колгоспу" (покійна бабуся Софія (с) )

Re: Я аморальна

[chita-i.livejournal.com]

Мене привчили боятися міліцію, наприклад. Бо точно попередили, що як потрапиш, можеш і живим не вийти. І я вірю. Але я боялася їх специфічно. Сміло дивлячись у очі. І відводили погляд. Що дивно. Тому що більше виклику в мене було, мабуть, тільки спокійного, ніж справді страху. Мені, як у якісь офіційні установи треба було йти, паспорт там, здобувати, чи що, то нервувала дуже. Мене з дитинства лікарні і всі коридори лякають до жаху, тому попрацювати у податковій, та побачити цього "дракона" зсередини хоч разик, було дуже терапевтично та повчально. ) Мабуть тому, що мене, такого "божого одуванчика" весь час сприймали за "свою", хоч я для того нічого не робила, та ніхто насправді не ображав-мучив, і це добре, бо нема в мене здоров'я на муки. ) Може комусь здасться дитячим лепетом, але який вже є.

Re: Я аморальна

[smijana.livejournal.com]

Ну, поки не перейшов дорогу чи не потрапив під "треба для звітності"- міліції можна не боятися..
Знаю історію коли треба було піймати когось із наркотиками (для звітності) і "загребли" гурт хлопців разом із випадковим перехожим - теж молодим хлопцем, і йому підкинули у кишеню пакунок з наркотиками (може, хотіли як той Жиглов карманцщику - якого інакше не піймаєш - але вийшло що не тому підкинули).
І якби його батько не був знайомим з полковником у відставці - нічим би той "ботанчик" не довів що йому підкинули пакунок під час операції по затриманню "групіровки підлітків".
І ти хоч якими хочеш тоді очима дивися на них.. у них звітність, треба знайти крайнього.

Re: Я аморальна

[chita-i.livejournal.com]

Ти знаєш, вважаю, що наше спасіння в тому, що наша історія йде набагато глибше у часі, ніж ті "три колоски", у всякому разі, моя, персональна. Чомусь на тому всі відраховують як "рік ноль". Для мене то просто один, досить недавній, епізод, з історії моєї родини. Були б іншими, аби не сталося, але не вирішальний.

[istunoff.livejournal.com]

"колхози" були і в ВуЗах того часу, учбовий рік починався з висилки на місяць всього курсу якраз в Миколаївську область на уборку винограду, або під Київ на картошку. Поселяли в бараках, які, я так розумію, були побудовані спеціально для цих цілей, по 10-20 чоловік в кімнаті, шоб не холодно було, бо опалення там не передбачено, умивальник і уборна на вулиці, сільська баня раз у неділю

[diversey-ua.livejournal.com]

я в миколаївську область на цибулю їздив вже в 1993, на першому курсі
всьо так само - бараки, удобства надворі, баня раз на тиждень (і то в сусідньому селі)

[istunoff.livejournal.com]

на виноград ми їздили в кінці 70-х, я так розумію, що цибуля росла на місці виноградників, знищених під час антиалкогольної кампанії 80-х)))

[diversey-ua.livejournal.com]

цілком можливо, бо від виноградників не було й сліду - місцеві посилено вживали вкуснєйший кустарний напиток під назвою "абрікосін"

[kerbasi.livejournal.com]

Див. тут:
http://kerbasi.livejournal.com/97945.html?thread=1366169#t1366169
Виноробство не припинялося ніколи. Тільки це на південь, у напрямку Коблева.

[kerbasi.livejournal.com]

Був я і на картоплі, і на помідорах, цибулі, моркві, капусті, винограді. І все у Миколаївській області. От тут про виноград, до речі, вже під час антиалкогольної кампанії:
http://kerbasi.livejournal.com/27939.html
Вирубили найкращі, сортові виноградники, а всіляки фігню, що йшла на соки - зберегли.
Цибуля має давню історію у нас, не меншу за виноград. Це традиційно, ще з царських часів корейський бізнес (тільки ті корейці розмовляли узбецькою). Вони навіть за совка якось примудрялися вступати в договірні відносини з колгоспами та вирощувати цибулю. Дуже багаті вони, хоча виглядають як задрипанці. Коли ми, відпрацювавши на колхозному полі, починали збирати щось собі до дому та випадково по цибулю заходили на корейське, підходив один з них і ввічливо казав, що, хлопці, тут не треба нічого брати, от туди йдіть, там колгосп, там беріть, скільки завгодно.

[diversey-ua.livejournal.com]

зрозуміло

[pavlo (from livejournal.com)]

Ну це не зовсім маразми були, а сурова необхідність.
Сільске господарство було вгроблено на корню ще в 30-их роках. Більш-менш якісь залишки рентабельності залишались в 50-их, але вже в 60-их масштаби безнадьоги сягнули того, що зерно імпортувалось за рахунок золотого запасу. При чому купувалось реально за золото в прямому розумінні цього слова.
Від повного колапсу совок врятувала дорога нєфтя кінця 70-их - до середини 80-их. По 70-80 дол. за барель. Це і сьогодені не найгірший для нафтодобуваючих країн варіант, а 80 баксів в 70-их роках - це були зовсім інші гроші. От за рахунок неї (нєфті з газом) і дотувалось все підряд, і в першу чергу сільське господарство.
І це при тому, що на полях пахали всі - від школярів до професури, житніца полєй все рівно залишалась паталогічно збитковим проектом. І як тільки в 85-році Саудівська Аравія послал всіх нах і відкрила краніки на всіх можливих нафтових родовищах (відповідни ціни рухнули до 10 доларів) - маразматичний, але відносно ситий соціалізм закінчився. Прийшлось випускати Сахарова, оголошувати перестройку.

[kerbasi.livejournal.com]

Ефективність цієї суворої необхідності була ніяка.