Трава-мурава

[kerbasi]

У травні 1983 року я закінчував 8-й клас і брав участь у загальносоюзній великій кампанії з вирішення питання забезпечення совєцького народу харчовими продуктами. У той час на вулицях міста можна було побачити незвичайну картину: дівчата та хлопці повзають рачки по газонах з ножицями, ріжуть траву та збирають її у торби. В якомусь совєцькому фільмі про фашистів був такий епізод, коли людей труїли газом, і вони потім втрачали все людське, починали повзати по землі та жувати травичку. Але у нашому випадку труїли не школярів. Мабуть, отруїлося високе партійне та педагогічне керівництво. Норму треба було здати не таку вже й малу як для міста, десь кілограмів з 28. Достеменно я вже не пам'ятаю. Зібрану травичку треба було приносити до школи і здавати під підпис завгоспу. За невиконання плану лякали комсомольськими доганами, поганими характеристиками, що тоді означало фактично позбавлення можливості вступу до пристойного вишу. Навіть такий улюблений вислів був серед вчителів у нашій школі: "Ти таку характеристику отримаєш, паскуднику, що тебе навіть до в'язниці не візьмуть"!

Отже, великі боси тоді вирішили, що для забезпечення народу харчами потрібна худоба, а худоба їсть травичку, а школярі мають досить вільного часу - і почалося!

Щоб прискорити процес, нас централізовано повели на схили Флотського бульвару (Миколаїв - місто корабелів). Але там вже, мабуть, якась орда пройшлася до нас, бо за дві академічні години ми зібрали ледве по 4-5 кілограмів на кожного. Звісно ж, потім стільки крику було у школі. Класна керівничка кричала там, що аж шибки дрижали, мовляв, дівчата, не рожайте від таких нездар, що на бульварі не можуть ножицями трави настригти.

Перевагу мали ті, хто мав родичів у селі. Вони одразу попали у взірцеві комсомольці. А ще класно було тим, в кого батьки мали авто, бо могли десь за містом рослин насмикати. Дещо хтось зміг настригти по дачах. У моєї бабусі був приватний будинок з садом, але сад використовувався по повній програмі, отже, з усіма будяками мені пощастило насапати кілограмів дванадцять, тобто все одно далеко від норми. Воно так здається, що нібито трави купи, а як зважиш, та ще й лежалу та посохлу, то виходить, що ще повзати й повзати.

А потім вийшла стаття у "Комсомольській правді", що трава з міських газонів та з узбіч доріг не годиться, бо містить усі забруднювачі з вихлопів машин, а потім це все у молоко йде, якщо корову таким нагодувати.

Зрештою, все було вирішено централізовано. Виявилося, що  славетній миколаївській кінно-спортивній школі, котра виховувала переможців олімпійських ігор, не вистачає робітників, щоб траву з тракторних причепів розвантажувати, тому нас туди відрядили, ми поперегортали там той силос, і нам було зараховано виконання норми.

От кажуть про люстрацію, колишніх стукачів, а мене, наприклад, стукачі не цікавлять абсолютно. Навіть ті, що на мене стучали. І досьє на мене не цікавить. А ось авторам деяких совєцьких кампаній та винаходів я б хотів плюнути подивитися у вічі.

Disclaimer: для тих, хто такого не пам'ятає, не бачив або запитав маму й татка і мама й татко казали, що такого не було і бути не могло: подякуйте своїм батькам, керівникам ваших шкіл або батькам та керівникам їхніх шкіл, що якимось чином спромоглися уберегти вас або ваших батьків від цього ідіотизму.

Comments

[smijana.livejournal.com]

дякую за посилання, - ні, історій за кордоном не знала, мені вистачало більш наближених. :) Правда, я вже народилася ближче до кінця СРСР, але ще застала ТІ магазини, черги (із записуванням на долоні тризначного номеру, щоб вхопити щось із "братніх країн" більш пристойного вигляду) і т.і.
До речі, багато хто із жінок мусив викручуватися, стаючи модельєрами: шили, плели, перешивали, ушивали.. і так звикали що це вважалося нормальним. Я досі з мамою воюю щоб хоч щось викидала вже зношене чи непотрібне - все ж колись доношувалося до останнього, складалося і береглося не знати на коли і кому.. така от "впевненість у завтрашньому дні", ага, як би не так.

[kerbasi.livejournal.com]

Моя мама на щастя не знає, що я як від них пішов, то більше ніколи шкарпетки не чинив, а як дірка - то на смітник. ))

[smijana.livejournal.com]

:)) так у чоловіків, як правило, навіть при крайній необхідності терпцю не вистачає на "тонкий ремонт" одягуі взагалі - на нудно-марудні речі. :)

В принципі, все впирається у вартість часу.. якщо є можливість час перевести у гроші - доцільніше старе викинути і заробити гроші на нове. Якщо заробити не зможеш/не вмієш - витрачаєш той же час на ремонт і таким чином гроші заощаджуєш. Такі от сполучні ємності.
..я напевне тримаюся десь посередині. :)

[kerbasi.livejournal.com]

Багато доводилося підшивати у війську, так там це для мене було не нудно-марудне заняття, а скоріш медитативне.
Насправді, шкарпетки марно чинити, бо їхня тканина тендітніша за нитку, і розриватиметься далі. А що стосується менш ефемерного одягу, то я сприймаю кожне нове придбання як величезного масштабу нещастя марнотратства, тому ношу речі, поки вони не розваляться. З розряду "ходити на роботу" вони переходять до розряду "вийти до магазину", потім - "для дому", ще потім - "зберігання про всяк випадок", до смітнику далеко. :-)
Я до одягу досить невибагливий. Можливо, дається взнаки інтелігентське виховання у дусі анти-вєщізму. Але оскільки через коло робочого спілкування змушений одягатися не у найдешевше, то відчуваю це як щось обтяжливе, десь на рівні хабарів, податків та штрафів. :-)

[smijana.livejournal.com]

ну, я в принципі не можна сказати що не люблю одягатися, але "сценарій" довготривалості асболютно подібний. :)
Люблю речі, які довго-довго служать і нічим не дратують ні на дотик, ні на колір і т.і. І не набридають (бо деякі люблять щоразу щось новеньке, з новомодних тенденцій. мені головне щоб якісне, щоб личило, надійно-добротно-довговічне, а смак у мене майже стабільний попри різні тенденції в одязі)

Коли через роботу муситься носити не те що б хотілося а те що треба.. це певною мірою внутрішній конфлікт.. хоч робота на те і робота що "мусиш".
Мені в цьому плані пощастило - ніяких конфліктів, ми з роботою збігаємося в бажаннях. :) Хіба кілька разів виставки зобов'язували до дрес-коду, та й то було так нечасто що не встигло набриднути. :)

[chita-i.livejournal.com]

Ми у студентські роки робили простіше. Береш якогось хлопця (якогось двоюрідного брата подруги, друга твого друга, тощо), і йдеш подавати заяву в ЗАГС (частіше – у "бермудський трикутник" біля політеху). За те тобі призначають день "розписування", на яке ти просто не з'являєшся без повідомлень нікому, і дають "запрошення", дійсне на місяць у магазин "Юність" та ще у один, спеціально для молодожонів. Там можна було прикупити німецькі комбінації, французькі ліфчики та парфуми, італійські колготки, і так по списку. Ходити з "нареченим" зовсім не обов'язково. Потім можеш більше ніколи у житті з ним не бачитись. ) Хоча, у деяких з них реально руки тремтіли при поданні "заяви". То я сміялася як звідти виходили, бо смішно ж насправді, щоб не непокоїлись, я за них заміж не збираюсь. Бггг Ця блюзнірська ідея мені була подарована у гуртожитку, я спочатку перелякалася та обурилася, а потім подумала і рази 3 так і зробила. А недавно знайшла ліфчик з ХБ мій шкільний. Ну і бабський! Жахи.

[kerbasi.livejournal.com]

У нас таке теж практикували.

[smijana.livejournal.com]

..клас! я чула і знала про такі "схеми" - але "живого учасника" зустріти не доводилося. :))
У моєї родини була друга "схема". Бабуся, сирота з 13 років і вдова після 30ти, щоб дати вищу освіту трьом дітям, займалася не тільки продажем присадибних власноруч роблених "товарів" (сир сметана, чорнослив, сушина з яблук, здавала яблука, домашню худобу, робила самогон з величезними конспіраціями :) і т.і.), а й робила бізнес-тури до Прибалтики, які називалися спекуляцією і каралися дуже серйозно якби пвймали. Раз мало не загребли на вокзалі.. але так як родина велика, то кожну кофтинку і хустку "розписала" міліціонерам як гостинці всім членам родини - ледь випустили.. :)
Прибалтійські товари в срср були майже як імпортні теж.

Я аморальна

[chita-i.livejournal.com]

Так, стільки було всього у тому совку щоб вижити, що треба б книжку про це комусь талановитому написати. І про гоніння самогону (мої цим ніколи не займалися, хоча і були хіміками-технологами), бггг, а от дехто з родини, до стінки життям притиснутий, на тому дочку виростила, бо неможливо було інакше. Але не жирували, масштаб не той, хоч "бізнес" був і прибутковий, боялися, і всі менти там безкоштовно "отоварювалися". Прям тобі не італійська мафія! А про крадіжки на заводах! Бо не вкрадеш, не матимеш. От звідки ростуть ноги у теперішньої аморальності та паралічу порядності. Бо дехто ці "вчення" занадто серйозно сприйняв до душі, а не треба б. Нас дуже довго на тому виховували. Коли я принесла після одного семінару "лишні" пачку гарного паперу та кольоровий картідж для принтеру додому (а тоді я тільки пару років як одружилась, та виїхала з совка і у нас не було грошей ні на що), то моя нова родина подивилася на мене досить квадратними очима, бо так не робиться. Отака я злодійка вирощена в есесесері. "Спекуляткою" була бабця моєї подруги дитинства, яка працювала в ДК Жданова прибиральницею і їздила у Москву, яка все рівно все від нас вивозила, за товаром, привезти назад ткскзть. Абнять и плакать.

Re: Я аморальна

[smijana.livejournal.com]

ТАк, так, так!
Я теж це зрозуміла - як (а ще раніше починаючи.. з "трьох колосків", там буквально було не вкрадеш - умреш з глоду) витравлювали в людях порядність...
Завжди коли кажуть про порядність в Європі згадую історію про "дюжину булочніка" - 13 шт. Є така історія що у середньовіччі в Англії якось вийшов такий драконівський закон що хто недокине до дюжини одну булочку - тому булочнику відрубують руку. То вони, бідні, щоб ВИПАДКОВО не прорахуватися - кидали 13 шт.
За кілька століть.. може виробитися яка хоч стійка мораль "не вкради", "клієнт завжди правий", "повага до закону" (який можна виконати і не вмерти з голоду) і т.і.

...складається враження що в срср люди жили більш-менш не "впроголодь" і хоч щось могли собі облаштувати саме тому що десь якосб "крутилися" і "обходили" закони.. а не завдяки їм. Що талановито описав Жванецький у монолозі "народ и государство" - обожнюю, цитати - всуціль афоризми! :)
..а тепер - результат на ментальності. :((

"хто робив - той і мав. а хто був ледащо, пив - той ходив по вулиці і не мав.. а його зробили головою колгоспу" (покійна бабуся Софія (с) )

Re: Я аморальна

[chita-i.livejournal.com]

Мене привчили боятися міліцію, наприклад. Бо точно попередили, що як потрапиш, можеш і живим не вийти. І я вірю. Але я боялася їх специфічно. Сміло дивлячись у очі. І відводили погляд. Що дивно. Тому що більше виклику в мене було, мабуть, тільки спокійного, ніж справді страху. Мені, як у якісь офіційні установи треба було йти, паспорт там, здобувати, чи що, то нервувала дуже. Мене з дитинства лікарні і всі коридори лякають до жаху, тому попрацювати у податковій, та побачити цього "дракона" зсередини хоч разик, було дуже терапевтично та повчально. ) Мабуть тому, що мене, такого "божого одуванчика" весь час сприймали за "свою", хоч я для того нічого не робила, та ніхто насправді не ображав-мучив, і це добре, бо нема в мене здоров'я на муки. ) Може комусь здасться дитячим лепетом, але який вже є.

Re: Я аморальна

[smijana.livejournal.com]

Ну, поки не перейшов дорогу чи не потрапив під "треба для звітності"- міліції можна не боятися..
Знаю історію коли треба було піймати когось із наркотиками (для звітності) і "загребли" гурт хлопців разом із випадковим перехожим - теж молодим хлопцем, і йому підкинули у кишеню пакунок з наркотиками (може, хотіли як той Жиглов карманцщику - якого інакше не піймаєш - але вийшло що не тому підкинули).
І якби його батько не був знайомим з полковником у відставці - нічим би той "ботанчик" не довів що йому підкинули пакунок під час операції по затриманню "групіровки підлітків".
І ти хоч якими хочеш тоді очима дивися на них.. у них звітність, треба знайти крайнього.

Re: Я аморальна

[chita-i.livejournal.com]

Ти знаєш, цю дивну історію я вже чую втретє. Вперше - коли була у лютому-березні ц.р. в Україні мені розказала її моя подруга (у школі, де навчається її син так загребли сина вчительки, хлопець вийшов сміття винести без документів, звичайно, мєнти підкинули наркотики, бо вдягається він "екзотично" та досі сидить під слідством, їй треба віднести якісь там не дуже малі для вчительки гроші "для викупа"), та мама ті ж історії, вже про інших знайомих. Тому, тепер я бачу, як вже так повторюється, що це мовчазна "національна політика" ПР, і дивно, що ніхто про це не говорить. Всі більше про якусь фігню піклуються. Бо, якщо це правда, а не "urban stories", нема стільки "плану" щоб виконати. Та і сама думка про "план", яким всі так спокійно "виправдовують" цей жах (уяви, твоя дитина безневинно місяцями у слідчому ізоляторі сидить). Та за такий "план" вішати треба у дворі на найближчому кріпкому дереві, щоб ніякому більше сільському недоумку "на службі" не приходили такі "геніальні" пориви виконувати інструкції зверху. Щоб з міфічним "народом" був і пам'ятав, хто його годує, а не хто копняка дає.

Re: Я аморальна

[smijana.livejournal.com]

Хочеш ще одну історію про "план"? - тільки по боротьбі з туберкульозом?
У моєї дитини з дитсадка реакція манту трохи быльша за норму, не положених 15мм, а щось там 20 чи що..
2-3 роки тому її направляють до спец-лыкаря (забула назву профільного спеціаліста). Ми приходимо слухняно, каже треба знімок зробити. ОК, опромінюємося - легені чисті.
Ну добре, каже вона. Для профілактики виписую вам ліки, вони безкоштовні. Але обов'язково з ними приймати гепатопротектори і через 2 тижні до мене на огляд! я подивлюся чи не збільшена печінка. Я питаю - ну добре. ми поприймаємо, і що далі, знову манту? - так. А реакція може бути така сама як була? - може. І що тоді (спокійно питаю, хоч всередині киплю обуренням), знову приймати ці пігулки?- ні, не можна, печінка не витримає.
- То навіщо починати?!.. може краще вітаміни, імунітет підвищити зараз, поки печінка здорова?!! - вдома мама (яку з підозрою на туберкульоз лімфатичного вузла півроку(!!!) у 33 роки пролікували у тубдиспансері, а коли видалили лімфовузел то виявилося що ніякий то не туберкульоз, вони помилилися і даремно посадили її печінку і здоров'я) поглянула на пігулки безкоштовні, і каже що це ті самі що її давали в дорослому відділенні 20 років тому.

Бомжів лікувати не можуть (бо вони по поліклінікам не ходять) - то вони на дітях виконують безкоштовну програму "запобігання туберкульозу".. НЕМА СЛІВ. До речі, на другий рік, після того як відпочили на морі, реакція манту була як книжка пише. А якби я послухала ту стару лікарку.. яка казала: приїдете до мене у відділення печінку перевірити (у туберкульозне, щоб там подихати паличками)... що було б?..
Отака "боротьба із захворюваністю".

Хочеш ще одну історію про "план"?

[chita-i.livejournal.com]

Хочеш подібну історію? Або декілька? Про те, як насправді не робляться аналізи (мамі подруги, якій видалили нирку, у аналізі написано "добре проглядуються обидві нирки"), чи як мого брата ледве сліпим не залишили "по блату"? Твоя історія ворушить волосся на голові. Не моє місце, сидячи тут, будь-кого повчати, моя мама взагалі до медиків не звертається через стільки поганого життєвого досвіду (єдине що її випадково, та через нелюдську наполегливість мого батька, її чоловіка, та мої в той час, немалі гроші, та везіння потрапити на військового лікаря, врятували від надійної смерті "по плану" від інсульту), але я тобі скажу, що якби йти битися з тими медиками, з призвіщами та щоб ще і сусіди підтримали не мовчки (невидима справа в Україні майже), щоб НЕ СМІЛИ більше так робити. Але тут, як ти кажеш, скаржитися тим, хто тебе образив (а дітей твоїх - то ще гірше в багато разів). Тому, просто треба виховувати не терпимість у суспільстві до всього цього. Через власну нетерпимість. Не можеш бути героєм, зроби хоч щось, щоб наступного разу так не було. Ну чого ти тій лікарці не влаштувала приватну істерику через свою дочку? Що, було не варто того? Наприклад. Я так теж з десятого разу вчуся. От сказала собі, що не даю ДАІшникам більше на лапу. Так вони, сучі діти, по очам вже бачать, та вже не залупуються просто так "по плану". Отак і живемо.

Re: Хочеш ще одну історію про "план"?

[smijana.livejournal.com]

Ну, бачиш.. я вважаю що істерика робить мене тим хто програв - бо наліплює ярлик "істеричка неврівноважена". Та і не вмію я кричати коли не кричиться.. :)
Мене в житті "добрі люди" навчили одразу від емоцій переходити до змістовних ударів в ціль.. В тому випадку я спокійно довела лікарку своїми логічними запитаннями до кінця її "плану профілактичного-лікування" і показала його неефективність, наполягла на важливості імунітету у власне профілактиці такого захворювання, ще раз відмовилася по телефону (вони ж беруть на "учот", це ціла система.. і то ще у нас добре, в США, наприклад, не маєш права відмовитися від щеплень - причому проти купи всього!.. може того у них стільки аутичних дітей.. :( ) - і так перемогла, я вважаю.
А що дав би мій крик, якого ніхто крім неї не почує?.. - вона переконана що лікує правильно, у неї медична освіта, на її боці вся система охорони здоров'я, досвід роботи в тубвідділенні, а я хто?.. так, я теж багато чого знаю, в тому числі і з маминого гіркого досвіду- але то не аргумент..

Я згодна, мовчати не треба, але такі от факти треба збирати і висвітлювати журналістам, передавати депутатам щоб впливали на міністерство охорони здоров'я яке має переглянути свої підходи до "профілактики туберкульозу" і застосовували медикаментозні засоби у більш серйозних випадках після більш снрйозних обстежень.. якщо вони взагалі потрібні для верств населення з нормальним харчуванням, достатком і низьким рівнем захворюваності на орві навіть в разі перевищення на пару міліментрів реакції манту.

Щодо військових лікарів - так, вони завжди були (і ще досі є) справді кваліфікованими спеціалістами, яким можна довіряти.. в решті випадків мусимо самі бути лікарями і перевіряти чи не кожну дію "спеціалістів".. бо в кожній родині знайдуться невинно постраждалі жертви.. але і в кожній - врятований (як правило, хірургом в разі крайньої ситуації). Так що.. довіряй але перевіряй. І якось збирати докупи факти і пропонувати щось змінити - але конкретно по-можливості. Бо ті ля-ля.. що дають - так і залишається все.. не хочеш - не лікуйся, хочеш - лікуйся. та й усе.

Ну, поки не перейшов дорогу

[chita-i.livejournal.com]

Це ж треба таке! Тобто, паралізуйся, сиди тихо, і все буде гаразд! А потім триндять про хати з краю! Типово!

Re: Ну, поки не перейшов дорогу

[smijana.livejournal.com]

Чому ж "сиди тихо"? Можна і голосно, якщо є гроші на адвоката (який може помэякшити вирок суду, який спиратиметься на факти ы акт вилучення наркотичних засобів в момент затриммання) чи знайомі журналісти.
батько того сина вибрав тихо застосувати "знайомих".
Так мало того.. мені той полковник у відставці розповідав як він жахнувся коли дізнався до чого порушені поняття субординації. Якщо телефонує.. ну, скажімо, дуже близька до міністра оборони людина згори і каже: цього хлопця відпустити - то все раніш було чітко, слухалися.
Тепер же слідчий став натякати батькові що його відпустять, якщо він дасть гроші.. батько знову звернувся "нагору" - і тільки після "ряв" згори відпустили без вимогательств..
Про яку хату не з краю могла іти мова в тій ситуації?.. Скаржитися на тих, кому скаржишся - це нонсенс.
так саме як у мене з митницею. Митник завжди правий. А якщо ні - я можу подати скаргу.. у митницю. Яка визнає його рішення правомірним, і більш ніяка інша інстанція це не оскаржує.
У міліції ще хоч є вищі суди Європи.. митне законодавство нашої країни нашій митниці підпорядковане і більш ніякій.

Re: Ну, поки не перейшов дорогу

[kerbasi.livejournal.com]

На митницю тисне ВТО.

Re: Ну, поки не перейшов дорогу

[smijana.livejournal.com]

..не знаю, я наслухалася історій коли люди були впевнені що у них код ТНЗЕД такий - бо це очевидно, ішли на конфлікт, сиділи в чергах по начальника митниці, він їм в очі казав що розбереться і наведе порядок - а поверталися на своє ТВВ і їм показували висновок що все правильно було визначено, і вони не тільки платили більше мито, а і за зберігання валили такі суми що 100 разів пожаліли що пробували сперечатися..
Але зараз це майже неактуально. дуже багато кодів під 0% зробили - нема на чому особливо крутити фінти..

Re: Ну, поки не перейшов дорогу

[chita-i.livejournal.com]

Вважаю, що все так і зроблено навмисно, щоб у людини не було куди звертатись. А потім за те робити її винною та робити з нею що заманеться. Таку політичну систему вибудували пост-совкові бандюки за останні 20 років. Чистий террор у чистому вигляді та казки у ЗМІ. Мені це ясно. Як сказав nehrebeckyj (http://nehrebeckyj.livejournal.com/145139.html)

"Колись Хрущов, який очолював боротьбу з УПА, сказав був, що найнебезпечніші партизанські загони - ті, що складаються з однієї людини. Не хочеться скочуватися на патетичні штампи, але мушу: будувати свою Україну у своїй окремій хаті. А потім навколо неї. А потім далі.

Освіченість - це не просто вміння читати й писати. Це вміння сприймати факти, їх аналізувати й робити висновки не тільки зі свого досвіду."

Re: Ну, поки не перейшов дорогу

[smijana.livejournal.com]

+100!

Re: Я аморальна

[chita-i.livejournal.com]

Ти знаєш, вважаю, що наше спасіння в тому, що наша історія йде набагато глибше у часі, ніж ті "три колоски", у всякому разі, моя, персональна. Чомусь на тому всі відраховують як "рік ноль". Для мене то просто один, досить недавній, епізод, з історії моєї родини. Були б іншими, аби не сталося, але не вирішальний.

Re: Я аморальна

[smijana.livejournal.com]

Просто багато працьовитого люду винищено було, не ті риси плекалися.. і це все на тлі нт-прогресу, значно потужніше ніж у минулі віки, тому і наслідки потужніші.. так, були такі століття коли татари спалювали пів-України, але сіл було більше як міст і української мови було більше, символи вишивалися-писалися - передавалися, обряд не винищився, ментальність виживала і відростала на згарищах..
А тепер фізичного вивезення немає в ясир, воєн немає - але населення в селах стає менше ніж у містах, міста поглинають мову і ментальність - нічого катастрофічного в тому немає, все змінюється, твориться історія в сучасності - але інколи здається, що ця "наша історія" стає вже ніби і не нашою.. просто, історією мешканців мегаполісів - таких же як всі інші.. хоча то я перебільшую. Ментальності ще ого скільки лишилося... різної. :))

Re: Я аморальна

[chita-i.livejournal.com]

Так, у вік "публічної людини" з теліком у кожній хаті стало набагато простіше нас збочуваити.