Трава-мурава

[kerbasi]

У травні 1983 року я закінчував 8-й клас і брав участь у загальносоюзній великій кампанії з вирішення питання забезпечення совєцького народу харчовими продуктами. У той час на вулицях міста можна було побачити незвичайну картину: дівчата та хлопці повзають рачки по газонах з ножицями, ріжуть траву та збирають її у торби. В якомусь совєцькому фільмі про фашистів був такий епізод, коли людей труїли газом, і вони потім втрачали все людське, починали повзати по землі та жувати травичку. Але у нашому випадку труїли не школярів. Мабуть, отруїлося високе партійне та педагогічне керівництво. Норму треба було здати не таку вже й малу як для міста, десь кілограмів з 28. Достеменно я вже не пам'ятаю. Зібрану травичку треба було приносити до школи і здавати під підпис завгоспу. За невиконання плану лякали комсомольськими доганами, поганими характеристиками, що тоді означало фактично позбавлення можливості вступу до пристойного вишу. Навіть такий улюблений вислів був серед вчителів у нашій школі: "Ти таку характеристику отримаєш, паскуднику, що тебе навіть до в'язниці не візьмуть"!

Отже, великі боси тоді вирішили, що для забезпечення народу харчами потрібна худоба, а худоба їсть травичку, а школярі мають досить вільного часу - і почалося!

Щоб прискорити процес, нас централізовано повели на схили Флотського бульвару (Миколаїв - місто корабелів). Але там вже, мабуть, якась орда пройшлася до нас, бо за дві академічні години ми зібрали ледве по 4-5 кілограмів на кожного. Звісно ж, потім стільки крику було у школі. Класна керівничка кричала там, що аж шибки дрижали, мовляв, дівчата, не рожайте від таких нездар, що на бульварі не можуть ножицями трави настригти.

Перевагу мали ті, хто мав родичів у селі. Вони одразу попали у взірцеві комсомольці. А ще класно було тим, в кого батьки мали авто, бо могли десь за містом рослин насмикати. Дещо хтось зміг настригти по дачах. У моєї бабусі був приватний будинок з садом, але сад використовувався по повній програмі, отже, з усіма будяками мені пощастило насапати кілограмів дванадцять, тобто все одно далеко від норми. Воно так здається, що нібито трави купи, а як зважиш, та ще й лежалу та посохлу, то виходить, що ще повзати й повзати.

А потім вийшла стаття у "Комсомольській правді", що трава з міських газонів та з узбіч доріг не годиться, бо містить усі забруднювачі з вихлопів машин, а потім це все у молоко йде, якщо корову таким нагодувати.

Зрештою, все було вирішено централізовано. Виявилося, що  славетній миколаївській кінно-спортивній школі, котра виховувала переможців олімпійських ігор, не вистачає робітників, щоб траву з тракторних причепів розвантажувати, тому нас туди відрядили, ми поперегортали там той силос, і нам було зараховано виконання норми.

От кажуть про люстрацію, колишніх стукачів, а мене, наприклад, стукачі не цікавлять абсолютно. Навіть ті, що на мене стучали. І досьє на мене не цікавить. А ось авторам деяких совєцьких кампаній та винаходів я б хотів плюнути подивитися у вічі.

Disclaimer: для тих, хто такого не пам'ятає, не бачив або запитав маму й татка і мама й татко казали, що такого не було і бути не могло: подякуйте своїм батькам, керівникам ваших шкіл або батькам та керівникам їхніх шкіл, що якимось чином спромоглися уберегти вас або ваших батьків від цього ідіотизму.

Comments

Re: Хочеш ще одну історію про "план"?

[chita-i.livejournal.com]

Сміяно, ну ти прямо як моя мама! Тютілька в тютєльку. Капєц. Ти знаєш, однією з моїх персональних трагедій середньої руки, коли я "повернулась" в Україну на майже 2 роки, окрім не знайти роботу, і потому, засобів до життя, було ще й те, що я не можу порозумітися з українськими жінками! От з чоловіками - можу запросто. Можливо, це моя якась власна хиба в голові, мені все життя було легше у чоловічому колективі, але для мене то неоковирний "факт" моєї біографії.

Я розумію, життя було важке, ви призвичаїлися, спокійно сприймаєте речі, як є. Не подумай, я не радила тобі насправді виходити з себе. Я тільки тобі радила "закошмарити" ту лікарку, бо, тим більше, вона "спеціаліст" ледве не угробила здоров'я твоїй дитині! Вона ж знає набагато більше! А якби ти повірила? Якби в тебе не було того попереднього сімейного досвіду? Мені здається що, коли ворог набагато сильніше за тебе, треба, у всякому разі, діяти неочікувано. А то всі такі цивільні та чемні. Тоді він (тобто ворог, а люди уособлюють собою систему), губиться і ти маєш миттєву перевагу. От тепер тільки навчитися нею користуватись. ) Хто б мені курси відкрив щоб і мене підвчити? ;-) Ти думаєш, вона не знає, що шкоду приносить "для галочки"? Ти думаєш, вона прозріла після того, як ти логічно довела їй її абсурдність порад (підкріплених державою, інституціями та силою, ти сама пишеш). Оце з такими монстрицями (у більшій мірі), та монстряками я працювала у податковій. Сон разуму, конформізм, власний комфорт і пофігізм до живих людей. Це діагноз. І не кажи мені, що це "нормально". Як там такі люди називаються у психіатрів? Психопати, чи що?

Re: Хочеш ще одну історію про "план"?

[smijana.livejournal.com]

..справа не у пристосуванні.
Просто я не вірю у можливість "перевиховання" раз і назавжди лікаря "старої закалки", якому сказали робити у таких-то випадках так і так згори, з міністерства охорони здоров'я, ніякими криками. Тільки тиском звідти ж - зверху. А як його влаштувати?.. Ок, наприклад, треба писати скаргу кудись вище чи аж у міністерство. Але щоб документально і аргументовано довести що лікар не права, якась там утворена комісія (фантазую) може почати "розбиратися", призначити і бронхоскопію провести дитині, і купу додаткових аналізів (а вони її треба разом зі стресами, вже не кажучи про відскубрування тканини бронхів на аналізи - щоб довести що все нормально і ліки приймати таки не треба було?..) Щоб починати скаржитися, "судитися" - треба мати аргументацію на руках і консультуватися з "адвокатом". Просто так можна тільки виставити себе посміховиськом - якщо тебе ж покладуть на лопатки тією купою "додаткових обстежень для виявлення точного діагнозу", без яких встановити хто правий фактично неможливо у такій тонкій справі як призначення лікування чи профілактики..
Навіть за кордоном є різні лікарі і різні методики діагностики і лікування туберкульозу. І не дуже й там поскаржишся без документальної бази і тяганини по інстанціям.. чесно кажучи, якби "хвороба" була моя - може я би і пожертвувала собою і своїм тілом щоб "провчити" когось - але не тілом дитини. Я не хочу щоб її робили ту страшну бронхоскопію щоб комусь щось довести. Треба платити зі своєї каси якщо хочеться "навести порядок", так же?..
Пофігізм до живих людей - це ненормально. Але він не "лікується" інакше як страхом перед звільненням, а страх звільнення буде тоді коли буде вироблена нормальна система, органзіація процесів скрізь і їх контроль зверху - але не такими ж пофігістами.
А система-то ще радянська.. і працює все так само. Тому скільки ти знизу не вдосконалюй.. все тримається не на автоматизмі, а на людській порядності. Тому.. якщо щастить на порядну людину - все добре і при такій органзіації, а як "пофігіст пофігіста покриває"..
Але не тільки і в структурі справа.. от здається, приватні клініки - незалежні, і все там має бути ідеально.. але і там часто приблизно те ж повторюється. :( ..аж гнітить думка що справа не в системі, а таки в людях..

Re: Хочеш ще одну історію про "план"?

[chita-i.livejournal.com]

Я вибачаюсь, Сміяно, бо не випробувала на собі повністю рецептів, які виписую, у саме тому середовищі, де живеш, може тому і не знайшла собі роботи, але мені здається, що твоя життєва позиція зводиться до того, що скаржитись не варто, бо все рівно програєш, та ще і заплатиш своє, та ще і гірше буде. Вимагати небезпечно. Також можна зробити з себе посміховисько. Бо нічого не доведеш. От тому і б'ють українців на всіх фронтах. І впевнена, що твої погляди підтверджуються багатим життєвим досвідом. І ти знайшла, як почуватися не так вже і погано у такій ситуації. Я ж, останнім часом, на наглість реагую досить агресивно (у цивільних межах, звичайно). І мені не соромно ніяк, якщо я вважаю, що маю рацію або маю право. Буває, що і помиляюсь, але у більшості випадків, мої інстинкти вірні. Не терплю я вже тих бюрократів. Дуже спромогаюсь бути чемною, але без церемоній. Як ти кажеш, кожний шукає свій шлях. Дякую тобі за розмову.

Re: Хочеш ще одну історію про "план"?

[smijana.livejournal.com]

Є різні люди, різні темпераменти. Одному треба дуже себе зґвалтувати щоб зіграти не свою роль.. і вона в нього вийде непереконливою, іншому краще і легше щось вдається. Це дуже добре що є такі як ти, які "дають жару" тим кого варто приструнити!!!! І ти молодець що таким чином виявляєш свою життєву позицію! Я так не вмію, але вмію відстоювати свої інтереси (- і це теж потрібно, дехто і того не робить..)..
Як я кажу "разом нас багато". Хтось дає відсіч, хтось здачі - головне на давати собою скористатися там де це можливо.
І тобі дякую за розмову, а автору жж- за величезне терпіння до нас. :))