![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Про дух міста - 2 (Львів)
Російська редакція Радіо Свобода продовжила українську серію передач. Після обговорення духа Києва пришла черга Львова. Щоправда, центральною темою сталі події 9-го травня, що зрозуміло, бо програма розрахована на російську публіку, котра крім Радіо Свобода інших альтернативних провладним джерел інформації майже не має.
Транскрипт передачи тут:
http://www.svobodanews.ru/content/transcript/24233732.html
Раджу не тільки читати, а й прослухати передачу, бо аудіо містить чимало незавершених, але влучних і характеристичних реплік, котрі не потрапили до транскрипту.
Мені, як українцю, значно цікавіше було послухати саме про дух Львова, а не про міф або міфи Львова та конфлікт міфологій на його вулицях та площах. Саме про дух висловилися всі учасники у своїх перших репліках. А далі – вже більше про міфи. Міфи – це поняття більш штучне, політично ангажоване, нетривке і мобільне, ніж дух. Дух ми всотуємо з дитинства або деякі з нас здатні до цього й пізніше (якщо не є взірцево емоційно тупими, як переселенці до міст 60-70-х років), він не є раціонально сконструйованим, він часто носієм і не усвідомлюється, і тому його важко або неможливо витравити з людини..
Чому нам, українцям, на мою думку так важливо звертати увагу на дух наших міст?
Дух більшості міст в Україні був втрачений через переселення великих груп населення або через інші історичні обставини (руйнування, галузева переорієнтаціє, отримання або втрата адміністративного статусу то що). Всі ці зміни відбувалися настільки швидко і траплялися настільки раптово, що корінні жителі міст не мали можливості асимілювати переселених. Розчинялися самі. Тепер відбуваються подібні, хоча на цей раз непримусові міграції. І від їх результату залежить майбутній вигляд і зміст України. Чи заговорить російською галицький переселенець до Києва? Чи не розчиняться у хвилях міграції «рагулів» львів’яни – носії західноукраїнського урбаністичного шарму, як у 60-ті та 70-ті розчинилися та втратили культурний вплив корінні кияни? Чи русифікуються остаточно малі містечка сходу, чи може вони стануть осередком для просякнення української мови до індустріальних центрів? Яким стане нове село 21-го століття за умов стирання різниці між сільським та міським способом життя? Лишатиметься воно й далі джерелом українською культури чи підхопить «гарадской раманс» і «папулярную музику» сусіднього народу?
Тому нам, міським інтелектуалам, важливо прислухатися до суспільних трендів і до самих себе, щоб бути діячами, а не жертвами процесів.
Кілька зауважень стосовно самої передачі та її учасників.
Пан Халявка – професійний речник ВО Свобода зі зразковим вишколом. Молодці, свободівці, саме таких речників треба виховувати! Якщо прийдете до влади, з них вийдуть непогані дипломати. Як людина і львів’янин він зробив тільки першу репліку. Решта – як речник. Для обговорення духа Львова не треба було його запрошувати. Мабуть, це помилка авторів програми. За логікою йому мав би бути симетричний опонент, але виявилося, що він один на рингу з естетами. І він як раз той, що й один у полі воїн.
Борис Бергер… Естет. Йому аби все у високому стилі було… Мені здається, що він з тих, хто заради красивих форм будь-кого будь-куди переселить та посуне. Для повноти картини варто згадати давню передачу з ним від 12 грудня 2004 року про «помаранчеву» Україну:
http://archive.svoboda.org/programs/ogi/2004/ogi.121204.asp
Тетяна Швецова – молодець! Росіянка, львів’янка родом з Євпаторії. Не знаю, звідки вся ота шовіністична шелупонь, мої рідні, що жили у Криму були скоріш, як пані Швецова за світоглядом. Приємно було дізнатися, що у Львові різні спільноти майже не перетинаються. Це дуже втішний розвиток, див. тут, підкреслений текст:
http://kerbasi.livejournal.com/70310.html
Стосовно закликів об’єднуватися здоровим силам. Чогось так усім кортить об’єднуватися. Міст можна побудувати між двома твердими берегами. Допоки в українському суспільстві не напрацьований пул чітких ідей, поки в людей в головах плинність думок та сипкість переконань, ніякі об’єднання не тільки не можливі, а й шкідливі.
Ну й решта учасників також нічого. :-)
Під катом вислови учасників на початку передачі про дух Львова. Це ще до початку дискусії про 9-те травня, тут все по-людськи.
Тарас Возняк: ... Я недавно понял, что я могу жить только во Львове, в других городах я просто бываю или могу быть с визитом, но жить полноценно и полноформатно, к сожалению своему, я могу только здесь. Этот город близок, по-моему, с другими настоящими городами, например, как в Украине Одесса. Потому что одессит может быть только в Одессе. Одессит в Москве или в Киеве – это или политик, или визитер, или аферист.
...А в Одессе он просто живет. Так же и со Львовом. Львов – это один из настоящих городов в Украине, а возможно, не только в Украине. Потому что сложенные в 28 этажей села или деревни городской структуры, города не создают. И в этом смысле Львов – это город.
Игорь Гулык: Я согласен с Тарасом. Мне как-то случилось два года жить вне Львова, я вернулся сюда – и я понял, что здесь я живу.
Андрий Халявка: Я бы сказал, что название города Львов – в какой-то мере индикатор характера его жителей. Львино-кошачьи черты - спокойствие, уравновешенность, лень, но, в то же время, добродушие, гордость, а когда надо, зубы и когти – все это присутствует в характере львовян. И эти львино-кошачие черты придают львовянам загадку, магнетизм и вызывают уважение.
Татьяна Швецова: Я живу во Львове, а сама я родом из Евпатории. У меня были мысли, особенно в начале 90-ых, отсюда уехать. Но Львов, как магнит, притягивает, и расстаться с тем, к чему привык, очень сложно. Я очень люблю Львов, мои дети очень любят Львов и не представляют себе жизни вне Львова. Во Львове живут разные группы, часто не пересекающиеся – что самое интересное. На работе они пересекаются, но вне работы, как до 39-го года, образуются отдельные группы товарищей. На мой взгляд, главные черты львовян, и вообще галичан – это ужасная обида на свою историческую судьбу. Они эту обиду несут из года в год, они ее в себе не изживают. Но это очень опасное явление – хранить в себе обиду. И еще одна очень интересная черта – замечать, кто «чужой». «Чужой» - это не только русский, но даже волыняк. Это рядом, Западная Украина, но это уже чужой. А галичанин – это свой. Я сама уже начинаю такими категориями мыслить. Черты ксенофобии всегда здесь были. Но с 90-ых годов это все усилилось, это приобрело агрессивный характер. И это настолько усилилось, что, как говорится, действие рождает противодействие, и мы тоже имеем в себе какие-то элементы ксенофобии. Хотя, конечно, стараемся преодолевать, как интеллигентные люди.
Васыль Расевич: Когда я приехал во Львов, я увидел город своей мечты. И надеюсь, что остался здесь на всю жизнь. Я считаю, что создавать образ Львова или образ львовянина – это не совсем благодарное дело. Если мы посмотрим на период до 39-го года – это один город, если мы посмотрим на середину 60-ых годов – это совсем другой город, кстати, русскоязычный город. А если мы посмотрим на конец 80-ых годов... Этот период мне очень нравится. Это веселые, одержимые люди, которые движутся к свободе, одержимы этой свободой. И я очень не люблю период начала 90-ых годов – это обиженные, серые люди, одетые в одинаковую одежду, бедные, полуголодные, которые прозябают здесь, потому что разрушилась промышленность, разрушились связи, которые складывались на протяжении десятилетий. Но если мы говорим о Львове сегодняшнем, то на улицах мы можем увидеть очень много молодых людей, которые ничем не отличаются от западных сверстников, которые одеты очень разнообразно, которые ведут себя расковано, которые в курсе событий, которые происходят во всем мире.
Игорь Танчин: Чтобы ты вошел в этот город, чтобы тебя этот город принял, надо некоторое время здесь пожить. Жители Львова преимущественно подчеркнуто вежливые, потому что они чувствуют, что для того, чтобы здесь было нормально, чтобы какие-то социальные общности, которые здесь сосуществуют, жили вместе и получали от этого удовольствие, надо очень уважать самость другого человека. Но для того, чтобы ты стал своим, чтобы ты чувствовал себя в этом городе как дома, нужно время. Нельзя вписаться во Львов сходу, как в какие-то большие мегаполисы. Казалось бы, большой город, но какой-то очень свой и домашний. Во Львове ты знаешь, где твои друзья тусуются, где тебя ждут, что от тебя ожидают. Ты знаешь всю свою внутреннюю тусовку. Но для того, чтобы ее обрести, надо время. А если ты ее обрел, практически невозможно с этим расстаться. Это как твоя семья. Отказаться – это дорогого стоит, это разрыв с самим собой.
Борис Бергер: Львов – это волшебная, старинная музыкальная шкатулка, наполненная гномами, духами и так далее. Его создали какие-то вельможи, которые приехали из Австро-Венгрии, Польши. Я родился во Львове, я еврей. Но я эмигрант, уже 16 лет живу в Германии. И я вас уверяю, этот город влияет на человека. Когда глаз привыкает ко всему этому великолепию, а ты уезжаешь в другой город, то глаз начинает слезиться, требуя того, что было. И еще Львов сделан в очень человеческом масштабе. Здесь можно зайти в любой подъезд, выпить кофе, поцеловаться, поболтать о самом главном, посидеть в кафе. Я считаю, что Львов создан какими-то вельможами для отдыха и развлечений, для прогулок.
no subject
Перша - справді існують різні Львови, вірніше, різні аспекти того ж міста: місто західноєвропейське, місто східне (вірмени хоча б), Львів підкреслено старовинний і Львів гостромодерновий (знаєте, що всі "модні" музичні течії йшли до СРСР через Львів?), Львів польський, австрійський, єврейський, і, звичайно ж, український. Це зовсім не конче стилі будинків, а цілі світи, які ніби й співіснують і навіть перетинаються, але незалежні одні від одних. Зараз приведу приклад... о, "місто, створене вельможами для вишуканих розваг" і місто убогих передмість з лихою славою, де й виникла "батярська" субкультура. За іронією долі, той "вельможний" Львів захоплюється батярським, а батярський часом позує на аристократа, чи треба то робити - інша справа.
Метафора №2 - з 30-х років
А взагалі Львів був для мене тією батьківщиною духа, де виростала нова, модерна, здорова, демократична Україна західнього типу; систему відродження якої я волів би поширити на решту української території. (http://tin-tina.livejournal.com/12535.html) (Взагалі раджу звернути увагу, мені здається, Ви з цим письменником мали б про що поговорити)
Метафора №3 - не знаю точно, звідки взялося поширене переконання про те, що Львів ніколи українським містом не був, якщо там і жили українці, то лише на правах убогих наймитів чи чорноробів. Приклади таких міркувань знайдете в мережі подостатком. Між тим, досить трохи поцікавитися історією, щоб зрозуміти: це банальна брехня, в кращому випадку - перенесення картини міжвоєнного двадцятиліття на все довге львівське минуле. Досить сказати, що в час облоги Львова військом Хмельницького православне Ставропігіальне братство сплатило більше коштів викупу, ніж домінікани і кармеліти, разом взяті.
Ну, й останнє - мене дуже дратує традиція представляти Львів вишуканим притулком аристократів і митців, розтоптаним грубим довколишнім селянством. Чим як чим, а таким азилем Львів ніколи не був, навпаки, він мав славу міста злодійського, кримінального, опришкуватого і навіть "вавілонського" (я думаю, підтекст цього виразу зрозумілий). Але жило саме за рахунок довколишнього селянського світу і ніскільки цього факту не приховувало, я знову зважуся порекомендувати повість Парандовського.
Ну от, писала б і більше, але перейду межі коментаря. Поки що все :-)
no subject
Метафору 1 можна вивести і для Києва і навіть для Миколаєва. Одномірні, мабуть, тільки соцміста на місці "комсомольський строєк".
Метафора 2: зверну увагу на письменника.
Метафора 3: це і є конфліктом міфологій. Львів ніколи не був українським, в Кієві нікто нє гаваріт па-укрАінскі, Нікалаєв пастроілі русскіє, а украінцев нікагда нє била, толька пєрєводня на базарє і т.д. Протилежна сторона також чимало нісенітниць вигадує, тільки просувати їх не вміє.
Живі міста, звісно, гармонійніші, ніж схеми штибу "культурна перлина під чоботом панаєхавшего" або "злодії - це тільки пріїжджі, здебільшого русскіє і взагалі до 1939го нічого такого не було". Нагадує мем "принцеси не какають". )))
no subject
Цікаво, як би воно виглядало в київському і особливо миколаївському варіанті.
зверну увагу на письменника.
Письменник - це Улас Самчук. Не стану його особливо рекламувати як белетриста (з його художніми творами я зіткнулася тоді, коли вже не особливо цікавилася цим жанром), а є в нього прецікаві спогади. Цитата з першої частини, "На білому коні". От він і був таким волинським сільським хлопчиною (з Дермані), який на початку 20-х приїхав до Львова, і відразу зрозумів, що "приїхав до свого міста", його тут прийняли, приголубили і почали друкувати. Найсмішніше, що потім він опинився у Вроцлаві - у ролі втікача-дезертира, але послідовність подій та ж: пригріли, приголубили і т.д.
Нагадує мем "принцеси не какають"
О, саме так. Можна хоча б Франка почитати, Odi profanum vulgus. Як насправді жили міські околиці, всі ці Нові Світи, Личакови і ще дальші райони, і що значив вислів: "Злодій, у Львові практикований".
Ага, мабуть ще один твір пораджу. Іван Керницький, "Герой передмістя". Це теж воно.
no subject
1. Одеський гумор він такий само і миколаївський, тільки розкручений саме, як одеський. В нас він не стільки жидівський, скільки босяцький, та й і в Одесі до КВНщиків і Жванецького він був таким самим.
2. В моє дитинство я ще чув на вулицях мову їдиш.
3. В телефонному довіднику, попри те, що до міста півстоліття не пускали іноземців чи не накожній сторінці знаходив грецькі, німецькі, навіть французькі і італійські прізвища. Про вірменів, жидів і т.д. взагалі мовчу. Піком всього були кілька корейських імен на кшталт Кім Чонмун. Корейців менти називали в протоколах "лицо, виращівающєє лук" (що натякає на рід занять навіть за часів 100% колгоспів та радгоспів)
4. Тернівка - болгарське передмістя.
5. Широка Балка - циганське передмістя
6. за Широкою Балкою є передмістя з залишками шведів (!), це шокувало першого шведського посла в Україні, тоді ще живі були кілька старух, зо пам'ятали мову.
7. Широченна морська-торгашеська громада з усіма наслідками
8. Широченна військово-морська громада з усіма наслідками
9. Рафіновані русскіє інтелігенти.
10. Затяті українофіли-мрійники а-ля сімейство Аркасів (див. вікіпедію Аркас (син, онук, батько - грек і русошовен).
11. Як же без панаєхавших та "села галімава"
12. Небезпечна, але кумедна та своєрідна наркоманська субкультура з особливою майже мовою.
13. Польске, хоча й зрусифіковане передмістя. Ще 7 років тому молода наукова співробітниця краєзнавчого музею скаржилася, що в них немає ніякого драйву до збереження залишків польськості та відродження. Тоді вони ще не знали про карту поляка... :-) А в моє дитинство польську мову було ще чути. Я знав кількох хлопців з таких родин.
Ну досить поки.
no subject
"лицо, виращівающєє лук"
Я знаю, я ту цибулю їла, солодка була як цукор! І кавуни, з тонюсінькою шкіркою і зернятками такими, як яблучні.
no subject
Окрім цього
http://uk.wikipedia.org/wiki/Старошведське
було ще якесь шведське поселення в Україні?
no subject
У Херсонській області є. "Чумак" там свого часу шведи заснували, бо просто офігели від враження, що хрін-зна-де можна натрапити на асимільованих співвітчизників.
А у Миколаєві я точно не знаю де, десь дорогою до Жовтневого, я так колись зрозумів з прочитаного. Я про цих людей багато чув, але ніколи не зустрічав. Писали свого часу, що вони етнічно не шведи, а ошведені естонці, чи навпаки естономовні шведи з якогось острова, я вже не пам'ятаю. Це про миколаївських. Мій перший іноземний шеф мав дружину, котра цим всім дуже переймалася, хоча й не була етнічною шведкою (німкеня чи голандка), так вона тут ціле дослідження проводила, постійно їздила на південь, щось збирала, когось опитувала. Давно це було...
no subject
У мене посилання відкривається.