![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
Свій до свого сучий син
Тарас Возняк написав статтю для «Дзеркала тижня» під назвою «Привиди галицького сепаратизму та ультранаціоналізму».
http://dt.ua/POLITICS/prividi_galitskogo_separatizmu_ta_ultranatsionalizmu-91378.html
Це дуже добре, що саме він порушує цю тему. Наприклад, коли я щось подібне у блогу пишу зі мною одразу починають сперечатися, що нічого такого немає і бути не може, і як вбивчий аргумент наводять, що, мовляв, живуть мої опоненти у Галичині від народження нічого не бачать, не чують, тобто я все вигадую: і галицький антилібералізм, і ксенофобію, і клерикалізм, і ізоляціонізм, що так разюче контрастують з проголошеною інтелектуалами місією Галичини як провідники України до Європи. З місцевим, та ще й з непересічною публічною особою, інтелектуалом така аргументація напевно не пройде.
Возняк все пояснює «рукою Москви». Я не маю сумніву, що дійсно політтехнологи і пропагандисти з Півночі, не сидять без діла. Інакше б загострення «проблеми» так званих орлят не приходилися б саме на періоди активного розвитку відносин між Україною і Польщею, наприклад. Але хочеться зауважити, що інтелектуальний осередок під керівництвом самого Возняка, а саме часопис Ї, вже давно є осередком сепаратизму мовного, не побутового, а саме літературно-мовного. За бажання можна узяти всі числа часопису і швидко виписати норми паралельної версії літературної української мови. Часопис, якщо й має іноземні гроші, то хіба що від Фонду "відродження", тобто від Сороса, але аж ніяк не від Дугіна. Я цієї теми вже торкався, і точилися жваві дискусії, звісно, з запереченнями очевидного.
Але я це пишу не для тролення галичан. Я, взагалі, хочу закінчити цей допис висновком, що стосується всієї України, а не тільки Галичини. У Галичині, Донбасі, окремому портовому місці Одесі, в Автономній республіці Крим в силу історико-культурних обставин склалася більш потужна місцева ідентичність, ніж в решті місцевостей України, тому там загальноукраїнські проблеми проявляються більш контрастно, якщо, звісно, бажати їх бачити і осмислювати. Найбільша, на мою думку, проблема полягає у тому, що інтелектуальна верства в Україні не очолює і не осмислює процесів, які мали б належати до поля цікавості саме інтелектуальної верстви. От саме через це будь-якому заїжджому або місцевому політтехнологу посередніх здібностей, але зі щедрим фінансуванням, не складає проблеми місцеві фобії, комплекси, міфи, забобони, маскультні уподобання нижчого класу організувати у політичний або навіть у культурний рух.
Ахілесова п’ята українських інтелектуалів це зведення афоризму «свій до свого по своє» до «він, звісно, сучий син, але він наш сучий син». Через це замість прямо назвати публічного, політичного, наукового чи мистецького дурня дурнем і висунути зі своїх лав та підтримати, визнати розумних українські інтелектуали починають вдосконалювати формулювання критеріїв дурості, щоб «свій» потрапив у винятки, а краще – у генії. Через це тут у всіх сферах життя домінують карикатурні особистості, керують – абсолютні негідники, а публічний простір дедалі більше відповідає естетиці соціальних низів.
http://dt.ua/POLITICS/prividi_galitskogo_separatizmu_ta_ultranatsionalizmu-91378.html
Це дуже добре, що саме він порушує цю тему. Наприклад, коли я щось подібне у блогу пишу зі мною одразу починають сперечатися, що нічого такого немає і бути не може, і як вбивчий аргумент наводять, що, мовляв, живуть мої опоненти у Галичині від народження нічого не бачать, не чують, тобто я все вигадую: і галицький антилібералізм, і ксенофобію, і клерикалізм, і ізоляціонізм, що так разюче контрастують з проголошеною інтелектуалами місією Галичини як провідники України до Європи. З місцевим, та ще й з непересічною публічною особою, інтелектуалом така аргументація напевно не пройде.
Возняк все пояснює «рукою Москви». Я не маю сумніву, що дійсно політтехнологи і пропагандисти з Півночі, не сидять без діла. Інакше б загострення «проблеми» так званих орлят не приходилися б саме на періоди активного розвитку відносин між Україною і Польщею, наприклад. Але хочеться зауважити, що інтелектуальний осередок під керівництвом самого Возняка, а саме часопис Ї, вже давно є осередком сепаратизму мовного, не побутового, а саме літературно-мовного. За бажання можна узяти всі числа часопису і швидко виписати норми паралельної версії літературної української мови. Часопис, якщо й має іноземні гроші, то хіба що від Фонду "відродження", тобто від Сороса, але аж ніяк не від Дугіна. Я цієї теми вже торкався, і точилися жваві дискусії, звісно, з запереченнями очевидного.
Але я це пишу не для тролення галичан. Я, взагалі, хочу закінчити цей допис висновком, що стосується всієї України, а не тільки Галичини. У Галичині, Донбасі, окремому портовому місці Одесі, в Автономній республіці Крим в силу історико-культурних обставин склалася більш потужна місцева ідентичність, ніж в решті місцевостей України, тому там загальноукраїнські проблеми проявляються більш контрастно, якщо, звісно, бажати їх бачити і осмислювати. Найбільша, на мою думку, проблема полягає у тому, що інтелектуальна верства в Україні не очолює і не осмислює процесів, які мали б належати до поля цікавості саме інтелектуальної верстви. От саме через це будь-якому заїжджому або місцевому політтехнологу посередніх здібностей, але зі щедрим фінансуванням, не складає проблеми місцеві фобії, комплекси, міфи, забобони, маскультні уподобання нижчого класу організувати у політичний або навіть у культурний рух.
Ахілесова п’ята українських інтелектуалів це зведення афоризму «свій до свого по своє» до «він, звісно, сучий син, але він наш сучий син». Через це замість прямо назвати публічного, політичного, наукового чи мистецького дурня дурнем і висунути зі своїх лав та підтримати, визнати розумних українські інтелектуали починають вдосконалювати формулювання критеріїв дурості, щоб «свій» потрапив у винятки, а краще – у генії. Через це тут у всіх сферах життя домінують карикатурні особистості, керують – абсолютні негідники, а публічний простір дедалі більше відповідає естетиці соціальних низів.
no subject
Враження склалося гнітюче. Особливо коли почитав намагання людей подати твір як формуванню образу “свого” переможного героя, українського. Про те що той “герой” свій тільки для свого села чи принаймні невеликого округу вже писалося вище і не погодитись з тим важко. Взагалі образ героя неможливий без Боротьби і Подвигу, і як приклади з античної літератури Геракл, Гільгамеш, Індра чи Артур,а тут ж якийсь каратель який з радісною усмішкою рубає голови окупантам-ворогам, яких автор демонізує і знущається всіляко. Причому Боротьби немає - криваві переможні прогулянки. Така собі брава агітка списана з червоних комдивів, хоча діяльність червоних комдивів подавали як бойову і героїчну по всіх правилах драми.
З художньої точки зору це примітивно.
З історичної точки зору взагалі виглядає як нахабна провокація. Яка вносить ще більший дисбаланс в оцінку подій. Визвольна боротьба УНР, покривається черговим бетонним шаром пропаганди.і фарбується в жовтоблактиний фон. В російській літературі є така спроба можливо і не ідеально точна, але цікавий зріз Громадянської війни, долі людей з сильним характерами які шукають своє місце в тому світі і в той час - “тихий дон”. цікаво чи є щось нашій літературі подібне. може є і я просто не знаю цієї книги? взагалі що то за війна була Визвольна чи Громадянська.
на фоні такої агітки опонентами виступають от такі товариші http://colonelcassad.livejournal.com/546034.html з своїм героєм і з своєю версією історії народу, правда совєцького і спільного від карпат до камчатки.
тому на мою думка ця книжка більш шкідлива ніж корисна, для формування чого-небудь національного.
ще одна одна важлива річ це оцінка наприклад участі євреїв в тих подіях, і в подіях які відбуваються зараз. і взагалі чи можна їх було вважати окупантами, і наскільки ці люди, які проживали на цих територіях, були (чи і є) чужими.
Факти про те що розстрільні трійки були переважно єврейськими тоді і про факти що верхівка сучасних найбгатших є тієїж національності. тому думаю досліджень в цьому напрямку не було і не буде. а спроби або замнуться або подадудться як антисемітизм.
ще одне що завжди цікавило - збірка правил ставлення євреїв до інших національностей. чи є насправді така збірка (чи розділи книг) чи це все таки видумки гоїв.
no subject
А чому євреї не визнають свого чиннику у революції та громадянській війні, на то є дві причини:
1. Релігійні євреї саме тоді постраждали від нерелігійних євреїв і своїми останніх ніколи не вважали. Серед релігійних домінує не національна, а релігійна самоідентифікація.
2. Проголошення держави Ізраїль стало можливим завдяки не дуже приязному, але таки досягнутому компромісу між лівими, правими, релігійними ортодоксами і євреями східного походження. Навіть у самі критичні роки холодної війни та арабо-ізраїльських конфліктів істеблішменту доводилося терпіти компартію з її газетами та агітацією у стилі типової 5=ї колони, щедро фінансовану СРСР. Будь-яка найліберальніша економічна програма ніколи не чіпає профспілкову організацію Гістадрут, яка фактично є концентрацією всього найгіршого, що може вигадати ліва голова. Отже, засуджувати лівих, навіть злочини комунізму там наразі не припустимо. І так буде ще довго. Там просто шанують жертв комунізм і одночасно виплачують пенсії різним комуноїдам, а їхній порослі забезпечуть видімість квазісоціалістичної економіки через кібуци та Гістадрут.
Моя родина у 20-ті роки страждала від класово свідомих євреїв-комуноїдів, а вже у моє життя з релігійними євреями у мене ніколи проблем не було. Я цікавився певний час іудаїзмом, мав знайомства серед релігійних. Дуже симпатичні люди, і,до речі, з розумінням ставляяться до проблем становлення української нації. Це саме було перед помаранчевою революцією. Я вже не кажу, що революцію підтримали практично на 100%. А асимілянти - то інша справа. Вони й не більше євреї, ніж депутат Колесниченко українець, а Янукович - білорус.
Я не хочу заглиблюватися у тему різних матеріалів, що ходять інтернетом, бо срач гарантований, а переконати нікого неможливо. Для себе я все вирішив просто: оскільки ці матеріали бентежать кирилічний інтернет, то цивілізованій людині їх серйозно сприймати недоречно. Для мене вже давно кирилічні джерела не джерела, а кирилічна наука не наука. Стосовно цього я також не сперечаюся. Це постулат, обговоренню не підлягає. take it or leave it.