![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
Класова боротьба за Київ
У дворі, точніше мікрорайоні «суцільної забудови», де я живу, постійно можна почути, як класово свідомі громадяни обурюються авто, що припарковані на газонах та дитячому майданчику. Я у цьому районі живу дев’ять років, і коли я переїхав, то ніяких газонів я не побачив, хіба що зарослі будяків, серед яких деінде на вічному приколі ржавіли кілька старих «Москвичів» та «Жигулів». Розтрощений дитячий майданчик був рясно завалений одноразовими стаканчиками, порожніми пляшками і залишками «закусону». І ніколи це місцевих жителів не бентежило. Тепер же, коли серед цих будяків стоять чиїсь автомобілі, (проржавілі роздовбайки на вічному приколі також нікуди не ділися), плебс згадав про дитячий майданчик і газони. При чому спробуйте зібрати гроші на облаштування прибудинкової території! Таке почнеться!
Щоразу, як здіймається у Києві кампанія з захисту історичних памяток або скверів, це викликає у мене дуже неоднозначні почуття.. З одного боку я однозначно «за» збереження історичних памяток і зелене місто. З іншого - громадськість не бентежить, коли історичні пам’ятки перетворюються на бомжатники, і зрештою гинуть від пожеж, коли бомжи розводять там багаття, та природної ерозії занедбаної будівлі, або коли у зеленій зоні під ногами шурхоче не листя, а полишені наркоманами та пияками шприци та пет-пляшки. Громадськість бентежить, коли ці місця захоплює багатій. Бомжам, наркоманам, пиякам – можна. Багатіям – ні.
Андріївський узвіз був моїм улюбленим місцем у Києві, поки не перетворився остаточно на барахолку різного арт-непотрібу та дідусевих армійських ґудзиків. Свого часу доводилося бувати у гостях в одного художника, що мав там «творчу лабораторію»: порепані стіни, східці, якими лячно ходити, запльовані підлоги у під’їзді, і юрби постійно п’яних невизнаних геніїв. Такими ж захаращеними, брудними східцями доводилося проходити й до галерей-музеїв. І це чомусь всіх влаштовувало.
Ні, я аж ніяк не бажаю, щоб Ахмєтов там побудував безглузду з економічної точки зору і небезпечну з огляду на рельєф та підземні води споруду. Я тільки не бачу конфлікту між хапугою-забудовником і громадськістю. Я бачу непорозуміння між людьми, які не знають, що таке міський простір, не відчувають його, не розуміють, не цінують. Не розуміють, як багатії-забудовники, так і пересічні представники громадськості. Якби розуміли, то своїми акціями вже давно розігнали б звідти псевдо-художників , і вимагали б реальної реконструкції історичного місця, щоб там булo чути подих часу, а не сморід смітників. А може й знайшли б інвестора. Отже, підозрюю, що непорозуміння це в глибинній сутності не через ставлення до історії або природи, а через класову ненависть. Решта – форми. Хаотична, агресивна забудова продовжуватиметься, поки не збереться критична маса людей, які розумітимуть не тільки міські форми, але їхній зміст також. Поки рушій - класова ненавість, місто не відстояти.
Ще на тему.
Через свята, мабуть, або невідомість щоденників непоміченим пройшов цей пост з посиланням на оригінал:
http://ridah.livejournal.com/165555.html
http://zwh.livejournal.com/451327.html
Щоразу, як здіймається у Києві кампанія з захисту історичних памяток або скверів, це викликає у мене дуже неоднозначні почуття.. З одного боку я однозначно «за» збереження історичних памяток і зелене місто. З іншого - громадськість не бентежить, коли історичні пам’ятки перетворюються на бомжатники, і зрештою гинуть від пожеж, коли бомжи розводять там багаття, та природної ерозії занедбаної будівлі, або коли у зеленій зоні під ногами шурхоче не листя, а полишені наркоманами та пияками шприци та пет-пляшки. Громадськість бентежить, коли ці місця захоплює багатій. Бомжам, наркоманам, пиякам – можна. Багатіям – ні.
Андріївський узвіз був моїм улюбленим місцем у Києві, поки не перетворився остаточно на барахолку різного арт-непотрібу та дідусевих армійських ґудзиків. Свого часу доводилося бувати у гостях в одного художника, що мав там «творчу лабораторію»: порепані стіни, східці, якими лячно ходити, запльовані підлоги у під’їзді, і юрби постійно п’яних невизнаних геніїв. Такими ж захаращеними, брудними східцями доводилося проходити й до галерей-музеїв. І це чомусь всіх влаштовувало.
Ні, я аж ніяк не бажаю, щоб Ахмєтов там побудував безглузду з економічної точки зору і небезпечну з огляду на рельєф та підземні води споруду. Я тільки не бачу конфлікту між хапугою-забудовником і громадськістю. Я бачу непорозуміння між людьми, які не знають, що таке міський простір, не відчувають його, не розуміють, не цінують. Не розуміють, як багатії-забудовники, так і пересічні представники громадськості. Якби розуміли, то своїми акціями вже давно розігнали б звідти псевдо-художників , і вимагали б реальної реконструкції історичного місця, щоб там булo чути подих часу, а не сморід смітників. А може й знайшли б інвестора. Отже, підозрюю, що непорозуміння це в глибинній сутності не через ставлення до історії або природи, а через класову ненависть. Решта – форми. Хаотична, агресивна забудова продовжуватиметься, поки не збереться критична маса людей, які розумітимуть не тільки міські форми, але їхній зміст також. Поки рушій - класова ненавість, місто не відстояти.
Ще на тему.
Через свята, мабуть, або невідомість щоденників непоміченим пройшов цей пост з посиланням на оригінал:
http://ridah.livejournal.com/165555.html
http://zwh.livejournal.com/451327.html
no subject
по-перше, щоб помітити вищезгаданих киян вартувало щонайменше прийти на той самий мітинг - можливо, Вас дещо здивував би соціальний склад та рівень заможності учасників, там було чимало "верхів середнього класу", якщо за наших умов взагалі прийнятна подібна термінологія...
А от друге речення просто вражає дивним як на такого серйозного автора наївом. Нерухомість у старій частині Києва не є ринковим товаром. Щоб придбати будинок на Узвозі, далеко не достатньо мати відповідні суми грошей (не кажучи про те, що ці суми для умовного "покупця з вулиці" - просто астрономічні, така інвестиція ніколи не окупиться, тобто придбати вартувало б лише як акт благодійності; гадаю, можна не пояснювати, чому у нас психологія потенційних благодійників та вільні мільйони в одних людях принципово не можуть поєднуватись:))). Треба, щоб вам - от саме вам, Іваненку, Петренку, Сидоренку, - саме цю нерухомість продали... Можете спробувати, не будучи "акціонером" міської влади (в цьому контексті - байдуже, нинішньої чи попередньої). Зате іншим людям якраз продадуть, і зовсім не за ринковими цінами - як продали такому собі Табачнику (так-так, тому самому, не "аднахвамільцю"...)) триповерхівку на розі Узвозу і Воздвиженської за 60 тисяч (угу, тут нема помилки:))) гривень... За умов тотальної корупції Ваші абстрактно-ринкові ідеї (до речі, як на мене, переважно вірні по суті)виглядають ще більш утопічно, аніж багато виступів "абстрактно-антиолігархічних" активістів...
no subject
Вперше спроби відселити художників з Андріївського почалися ще на самому початку нульвих. За цей час можна було знайти інвестора "свого". От клан Ющенка, наприклад, міг ті гроші, що витрачалися на скупку трипільських глечиків в чорних археологів у порушення законів держави та моралі, вкласти в об'єкти історичної нерухомості. Можна було переконувати. Це так, просто в'їдлива ремарка для ілюстрації принципу. Я не наполягаю, що саме цих осіб у чомусь можна було переконати. Але напевно ж список можна скласти не з одного прізвища. Один я, один ви, або ми з вами на такий високий рівень не дістанемося, але постійно діюча громадська організація - цілком реально.