![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
Знов про націонал-бовдурів
Я частенько називаю певний типаж націоналіста націонал-бовдуром. У мене є кілька систематизованих матеріалів на цю тему. Ось, наприклад, оцей під назвою "Діагноз - націонал-бовдур. Рятуймо націоналізм від такого":
http://kerbasi.livejournal.com/7412.html
Під націонал-бовдурами я, утім, ніколи не мав на увазі ВО "Свобода". Ідеологічно вони мені чужі, але я розумію, що у суспільстві є запит на консервативний націоналізм, а запит потрібно задовольняти. У суспільстві має бути баланс.
Після промови пані Фаріон у дитячому садочку тепер мені стало ясно, що бовдуризації зазнала і ВО "Свобода". На жаль, націоналізм демонструє кризу ідей. Вже нічого, крім глупства не продукується. Мені ріже слух, коли навіть у Галичині приживаються російські Міші, але чи до дітей з цим треба йти? Діти відтворюють те, що актуально. А актуально те, що дозволяє орієнтуватися у світі дитини. А світ дитини - це її найближче середовище. Якщо у батьків, сусідів, виховательок - міші, то дитина і сприйме тих міш. Ясно, що і не таким філологам, котрі кажуть "як ти називаєшся" (дякую, що ся після дієслова), виправляти ситуацію. Я розумію, діалекти, але тоді не треба називати себе філологом.
Отже, націоналізм, яким від був від горбачовської пєрєстройки помирає. Більше ані націоналісти з галицьких інтелігентів, ані націоналісти з східняцьких етно-романтиків, ані націоналісти з совєцького шароварного культрпросвіту не в змозі запропонувати нічого, крім лайки, образ, конспірології. Вже он, бачимо, дехто за дітей узявся.
Національна ідея помре, а з нею і Україна, як держава, в основі котрої лежать засадничі культурні і ментальні форми українського народу, якщо терміново не виникне пропозиція нових ідей. Я вже неодноразово писав і продовжую підкреслювати, що нова національна ідея має утворюватись на основі не уявлень естетів про архаїчну патріархальну сільську Україну, а на основі близького 80% населення України міського способу життя. Естетика України зазнала неприпустимого ухилу до ланів, комбайнів, ігноруючи те, що вже виросли генерації, котрі заробляють собі на життя зовсім іншим. Вже по три покоління в родинах люди працюють за верстатами, виплавляють сталь, будують кораблі, ходять по морях-океанах, а тепер вже й пішли перші пенсіонери з офісів, їхні діти там роблять кар"єру, а онуки вступають до бізнес-факультетів вишів. Українська культура має бути живою, актуальною, а не музейною та фестивальною. Ось тому вже на часі зміни і в українському націоналізмі.
У дискусіях на ці теми нерідко можна почути такий аргумент: "Ось ви кажете про націонал-бовдурів, а самі до партій не йдете. Звідки ж там взятись іншим кадрам? Особливо на сході. Ось і доводиться працювати з тими, хто є, а вони нерідко таки бовдури". Я ж бачу проблему не у тому, що це наша вада, що ми не йдемо до націоналістичних партій. Це проблема націоналістичних партій, що вони не можуть нічого запропонувати, крім фольклору, історичної публіцистики та відродження народних традицій, пов"язаних з релігійними святами. А йти до існуючої партії з усталеною ідеологією просто за-для того, щоб сперечатися, це просто марнування власного часу та зусиль. Отже, хто має амбіцію прийти у політику з націоналістичними ідеями, роздивіться навколо: простір, котрий ще не охоплений національною ідеєю, сфери життя, неосягнуті націоналістичною думкою - величезні. Роботи - море. Тільки годі вже вказувати, у що традиційне вбиратись, чиї старі віршики вчити, яких старих пісен співати - створюйте нове.
Наостанку хочу повернутись до резонансної події з пані Фаріон та дискусій, що точаться з цього приводу у ЖЖ. Вона повела себе нечемно, брутально, непедагогічно і антигуманно. Матимуть вплив її атаки на майбутнє дітей, чи не матимуть - цього ніхто не знає. Мені вже за 40, а я й дотепер пам"ятаю дещо, про що мої батьки та вчителі вже давно забули. З іншого боку, більш драматичніші речі з точки зору дорослого майже не залишили ніякого сліду у пам"яті. Дорослий, особливо педагог, а університетська філологічна освіта це завжди ще на додаток і педагогічна освіта, повинен розуміти можливі наслідки, зважати на їх непередбачуваність та вести себе відповідально. Яке б ім"я не носила дитина, як вона себе не називала б, хоч Миськом, хоч Мішею, хоч Абрашею, Ванюшею чи Абдулайкою, ким би не були її батьки, носіями яких ідей вони б не були, так поводитись з дітьми не можна. Якщо цього не розуміють молоді люди, то в них, сподіваюсь, розуміння ще попереду. Якщо ж дорослі, то як не прикро, шановні, але щось цінне у житті пройшло повз вас...
Інший цікавий допис на цю тему від Олекси Негребецького і відповідна дискусія:
http://nehrebeckyj.livejournal.com/75248.html
http://kerbasi.livejournal.com/7412.html
Під націонал-бовдурами я, утім, ніколи не мав на увазі ВО "Свобода". Ідеологічно вони мені чужі, але я розумію, що у суспільстві є запит на консервативний націоналізм, а запит потрібно задовольняти. У суспільстві має бути баланс.
Після промови пані Фаріон у дитячому садочку тепер мені стало ясно, що бовдуризації зазнала і ВО "Свобода". На жаль, націоналізм демонструє кризу ідей. Вже нічого, крім глупства не продукується. Мені ріже слух, коли навіть у Галичині приживаються російські Міші, але чи до дітей з цим треба йти? Діти відтворюють те, що актуально. А актуально те, що дозволяє орієнтуватися у світі дитини. А світ дитини - це її найближче середовище. Якщо у батьків, сусідів, виховательок - міші, то дитина і сприйме тих міш. Ясно, що і не таким філологам, котрі кажуть "як ти називаєшся" (дякую, що ся після дієслова), виправляти ситуацію. Я розумію, діалекти, але тоді не треба називати себе філологом.
Отже, націоналізм, яким від був від горбачовської пєрєстройки помирає. Більше ані націоналісти з галицьких інтелігентів, ані націоналісти з східняцьких етно-романтиків, ані націоналісти з совєцького шароварного культрпросвіту не в змозі запропонувати нічого, крім лайки, образ, конспірології. Вже он, бачимо, дехто за дітей узявся.
Національна ідея помре, а з нею і Україна, як держава, в основі котрої лежать засадничі культурні і ментальні форми українського народу, якщо терміново не виникне пропозиція нових ідей. Я вже неодноразово писав і продовжую підкреслювати, що нова національна ідея має утворюватись на основі не уявлень естетів про архаїчну патріархальну сільську Україну, а на основі близького 80% населення України міського способу життя. Естетика України зазнала неприпустимого ухилу до ланів, комбайнів, ігноруючи те, що вже виросли генерації, котрі заробляють собі на життя зовсім іншим. Вже по три покоління в родинах люди працюють за верстатами, виплавляють сталь, будують кораблі, ходять по морях-океанах, а тепер вже й пішли перші пенсіонери з офісів, їхні діти там роблять кар"єру, а онуки вступають до бізнес-факультетів вишів. Українська культура має бути живою, актуальною, а не музейною та фестивальною. Ось тому вже на часі зміни і в українському націоналізмі.
У дискусіях на ці теми нерідко можна почути такий аргумент: "Ось ви кажете про націонал-бовдурів, а самі до партій не йдете. Звідки ж там взятись іншим кадрам? Особливо на сході. Ось і доводиться працювати з тими, хто є, а вони нерідко таки бовдури". Я ж бачу проблему не у тому, що це наша вада, що ми не йдемо до націоналістичних партій. Це проблема націоналістичних партій, що вони не можуть нічого запропонувати, крім фольклору, історичної публіцистики та відродження народних традицій, пов"язаних з релігійними святами. А йти до існуючої партії з усталеною ідеологією просто за-для того, щоб сперечатися, це просто марнування власного часу та зусиль. Отже, хто має амбіцію прийти у політику з націоналістичними ідеями, роздивіться навколо: простір, котрий ще не охоплений національною ідеєю, сфери життя, неосягнуті націоналістичною думкою - величезні. Роботи - море. Тільки годі вже вказувати, у що традиційне вбиратись, чиї старі віршики вчити, яких старих пісен співати - створюйте нове.
Наостанку хочу повернутись до резонансної події з пані Фаріон та дискусій, що точаться з цього приводу у ЖЖ. Вона повела себе нечемно, брутально, непедагогічно і антигуманно. Матимуть вплив її атаки на майбутнє дітей, чи не матимуть - цього ніхто не знає. Мені вже за 40, а я й дотепер пам"ятаю дещо, про що мої батьки та вчителі вже давно забули. З іншого боку, більш драматичніші речі з точки зору дорослого майже не залишили ніякого сліду у пам"яті. Дорослий, особливо педагог, а університетська філологічна освіта це завжди ще на додаток і педагогічна освіта, повинен розуміти можливі наслідки, зважати на їх непередбачуваність та вести себе відповідально. Яке б ім"я не носила дитина, як вона себе не називала б, хоч Миськом, хоч Мішею, хоч Абрашею, Ванюшею чи Абдулайкою, ким би не були її батьки, носіями яких ідей вони б не були, так поводитись з дітьми не можна. Якщо цього не розуміють молоді люди, то в них, сподіваюсь, розуміння ще попереду. Якщо ж дорослі, то як не прикро, шановні, але щось цінне у житті пройшло повз вас...
Інший цікавий допис на цю тему від Олекси Негребецького і відповідна дискусія:
http://nehrebeckyj.livejournal.com/75248.html
no subject
Взагалі, все дуже не просто. Я - переконаний антикомуніст (визнаю, що інколи аж занадто) чи не з підліткового віку, через що мав проблеми в родині. Втім, з моїх предків один був одним з тих, хто створив червону авіацію, другий - створив перший в його величезному регіоні колгосп ще до початку масової колективізації. Вони не були ані ледачими, ані пияками. Час був такий. Вони вважали, що будують Новий Світ.
Стосовно матюків і дворянства. Читав, слухав чимало матеріалів, котрі беззапречно свідчать, що дворяни матюкалися. Ні, не розмовляли матом. Але вміли вжити міцного слівця. Не шукатиму посилань, бо не згадаю, Ви самі можете пошукати спогади білоемігрантів, наприклад. Це вже срань інтелігентська, різні разночинці принесли своє містечкове святенство, вдавану культуру, замість культури справжньої. Це в них "жопа є, а слова нема" та "принцеси не какають".
no subject
Але у моїх сільських аграрних родинах, особливо батьковій, сільські звичайні люди слова "ж..па" не вживали ніколи, інколи під час сварки - "ср*ка", "до ср*ки", експресисивні вирази такі як "холєра, холєри на тебе нема, паскуда, зараза" і т.і.
У мене склалося враження, що російські вирази і російський мат прийшов на терени України разом із російським дворянством і росіянами, наприклад, "матір" старі селяни мого дитинства згадували на моїй пам'яті винятково у фразі "а наср*в твоїй мамі!" або "матері його ковінька" чи подібні варіанти. Всі інші активно вживала саме молодь того часу, яка тепер вже - теж літні люди..
Стосвно вдаваної і справжньої культури.. у мене немає певної думки, я ціную в людях найперше - суть, вчинок, а вже потім - форму, слово.
Всі ті правила поведінки за столом і табу за столом, правила в одязі і табу в одязі, мовні правила чистоплотності у мові і табу в мові, правила фізіологічної чистоплотності і табу в цій сфері - хіба все - "вдавана культура"?..
Так, культура в її глобальному значенні - не у зовнішніх ознаках і імітації (хоч я не певна що одне не тягне за собою інше, це все пов'язані речі на глибинних рівнях, людину внутрішньої культури потягне і до зовнішньої, навпаки- далеко не завжди, імхо).
Джек Лондон сказав: "если культуры нет у людей в сердцах, то нигде больше ее быть не может". І тут додати нічого напевне.
no subject
Мат в Україну прийшов скоріш не через дворян, а через совєцьку армію, де служила більша частина чоловічого населення. Ми там з перший днів оволодівали лайкою на всіх мовах народів СРСР, але російська, як міжнаціональна, звісно, була поза конкуренцією.
Вдавана культура це коли чоловік у "трійці", з краваткою, хусточкою, але чхає в метро попутнику просто в пику. Це жінка, в котрої є зачіски на день після миття голови, два дні, три дні і т.д. Вдавані манери за столом це коли не вміють користуватися приборами і не витягують ложечку з горнятка чаю, коли п"ють. Можна й далі продовжувати на кілька авторських друкарських аркушів.
Ми, можливо, по-різному розуміємо слово "інтелігент". Моє розуміння наближено до бердяєвського у "Вєхах". Якщо по-простому, то це разночинна срань з поверховою освітою, розперезаними емоціями, менш, ніж посередньою культурою.
no subject
Ага, тепер зрозуміло про кого мова.
..ну але як тоді ідентифікувати інших?..
..воно якось і ярлички на людей вішати не хочеться, принаймні, не люблю це робити. Але якщо вже називати різні явища своїми іменами, то при дискредитованому ("саркастизмізованому", я б сказала) значенні слова "інтелігент, інтелігентний" - як тоді називати діаметрально їм протидежних людей? Шляхетними?..
І як тоді назвати людей, в яких немає ні поверхової освіти, ні "прітязаній" на звання культурної людини чи інтелігента - але тим не менше, людей за внутрішню культуру і людяність яких промовляють їх вчинки, людей, добрих серцем, щирих душею, хай і без культурних навичок, які виробилися в ході цивілізації (дещо умовно, бо скільки націй - стільки і навичок та правил)?.. Бувають і такі, особливо серед "неосвіченого" прошарку населення.
no subject
no subject
(Те саме, до речі, підтверджують і галичани, західні українці - про розповсюдження російської лайки з приходом армії на їх території).