![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Про китайців, що все копіюють
Всім відомі проблеми з правами інтелектуальної власності у КНР. Зрештою з Україною проблем не менше, тільки масштаби не ті. Ось розглянемо деякі спільні та відмінні риси.
В одній з недавніх ділових передач Всесвітньої служби Бі-Бі-Сі німецький менеджер поскаржився, що їхня компанія якось замовила якісь вироби в китайської фірми. Все вийшло добре з нормальною якістю. Але через деякий час китайські колеги раптом почали хизуватися, що вони тепер самі продають ті вироби на німецькому ринку. Німця шокувало, що вони навіть не розуміли, що щось порушують, отак собі просто прийшли поділитися радістю досягнень.
Українські промисловці також чимало копіюють закордонної техніки. До мене регулярно звертаються клієнти, що хочуть придбати різні вироби нашої фірми. Зі списку одразу ж видно, що це не просто розсип частин, а комплектація вже спроектованої схеми, до того ж спроектованої не в Україні, нерідко специфікація містить спеціальні частини, і тоді я можу встановити, для кого схема була спроектована. Звісно, це відомі світові виробники обладнання, і також ясно, що український клієнт займається “передиром” цього обладнання. При цьому “передирі” тактика подібна до китайської: що можливо, виробити самостійно, що неможливо, докупити, бажано, в постачальників дешевих компонентів, а найбільш відповідальні вузли купити оригінальні або їм відповідні (якщо оригінальний виробник відмовляється, посилаючись на угоду з клієнтом, виробником обладнання, що “передирається”) в найближчих конкурентів оригінального постачальника.
Але у цьому всьому процесі є й докорінна відмінність між українськими та китайськими копіювальниками. Українці, як то кажуть, тулять горбатого до стіни, за принципом “я тєбя слєпіла із таво, што била”, зазвичай орієнтуються на разове замовлення десь в Україні або СНД. Китайці ж мають намір запустити масове виробництво, і під бізнес-план отримують фінансування від держави на закупи верстатів та іншого виробничого обладнання. В результаті, китаєць потім може продавати свою продукцію на той же німецький ринок, конкуруючи з виробником оригіналу, а українець ні в жодному разі.
Буває, що й українець отримує підтримку від держави або від якогось зацікавленого інвестора. Але оскільки всі хочуть не тільки заробити зарплату, а й “заробити” на відкатах та просто вкрасти, то проект або повністю застигає на півдороги, бо всі гроші розікрали, або кінцевий продукт виходить дорожчим за оригінал, і при тому значно поступаючись оригіналу в якості. Цей процес я описав тут (літературна фантазія, навіяна реальним досвідом).
Отже, різниця перед усім у тому, що українці “передирають” кінцевий продукт, а китайці з кінцевого продукту лише починають процес копіювання технології. Українець у кращому разі щось склепає, “спихне” замовнику, гроші витратить і повернеться до захаращеного цеху з вибитими шибками і вітром, що обвіює проржавілі верстати, а китайці створюють нове виробництво, виходять на комерційні обсяги і захоплюють нові ринки.
Західний бізнес досить поблажливо ставиться до китайського копіювання далеко не тільки через те, що з китайськими фірмами, особливо з тими, що мають державну підтримку, марно судитися. Західні бізнесмени розуміють, що як тільки китаєць отримав технологію та почав виходити на західні ринки, він також стає вразливим до копіювання і зацікавленим у захисті прав інтелектуальної власності. Цей процес вже почався.
Отже, популярні серед українців смішки та зверхнє ставлення до китайського копіювання недоречне. Краще зайвий раз подумати про те, що в нашому королівстві діється.
http://www.bbc.co.uk/programmes/p00dbw5f
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
недавно почали замовляти різні штуки для себе з Китаю - і дрібну техніку, і домашнє начиння - так там дійсно часто трапляються копії відомих брендів (за дизайном).
ось, наприклад, закладка - http://www.dealextreme.com/p/help-me-bookmark-color-assorted-4-pack-45392 - не можу згадати дизайнера, але в нього серія ціла є така. звісно, ціни геть інші.
крім того, одяг чи взуття китайці можуть скопіювати знов-таки, будь-які. в них репліки відомих марок є також на будь-який гаманець. при цьому є і такі, що за якістю не поступаються оригіналу, а за зручністю можуть і перевищувати його
no subject
no subject
але таки там є дуже якісні копії - наприклад, китайці взуття Лабутен (якщо не помиляюся) роблять на зручній, ніж оригінал, колодці. і є дійсно якісні вироби - коштують, звісно, не 10 доларів, а 70-80-100, якщо це шкіра. але від оригіналу відрізнить хіба що експерт%) продають у своїх інтернет-магазинах на весь світ. те саме і з одягом. за 100-150 ує можна купити дуже пристойні речі (вечірню сукню, наприклад). у нас же зараз новий типу бізнес налагодили - закуповують або дешеві копії, або просто одяг дешевого виробництва, і перепродують тут із націнкою через той самий ЖЖ чи соцмережі. заявляють як корейський, націнюють у 2-4 рази. якби не знала, де його закуповують - не повірила би.
no subject
no subject
no subject
І причини, НМД, тільки у ннесмаку та некомпетентності операторів ринку. Вони мислять стереотивно і пропонують тільки те, що пасує людям з "анімешними" поставами.
Друга частина проблеми це шахрайство самих продавців, що підкладають вибракований, підробний або буушний товар.
Я пригадую статтю на цю тему, що я читав у "Бізнесі" на початку 2002-го року. Автор стверджував, що попит вже дозрів, оператори ринку мають повернутися до нього обличчям і урізноманітними пропозицію. Минуло 9 років...
Це такий самий штучний маркетинг, як з музикою та ефемами. Всі кажуть, що слухають тільки попсу та блатняк, а джаз та рок _ніхто_ не слухає, а насправді в кого є гроші, зазвичай попсу та блатняк не слухають, а бодай заради понтів, але хоча б вдають, що служають джаз та рок. Це рекламодавці вже почали розуміти, я це помічаю, слухаючи ФМ у київських корках.
Прийде час, коли всі ці мильню бульку луснуть, а за диплом та досвід роботу у маркетинга працедавці будуть давати по пиці :-)
no subject
щодо радіо і культури загалом інколи до смішного доходить. хоча і не смішно загалом.
яскравий приклад - спекталі приїжджих театрів, де виступають зірки ті самі російські. квитки коштують шалено нездраво, найчастіше порядку від 800 грн на гальорці десь. але скуповують увесь партер. туди ходять вигулювати шуби та публіка, яка має гроші, і вдає культурних людей, і та, яка вдає, що має гроші, але однаково треба "засвітитися" і вигуляти шуби, брульянти та сукні.
понти дорожчі за гроші (С)
no subject
no subject
а от естрадні - туди чомусь публіка така різношерстна ходить%) свекрам періодично безкоштовні квитки на організацію дають (не у Києві, правда, але у менших містах теж квитки не три копійки коштують). вони інколи ходять заради розваги, але потім плюються. бо у молодості теж слухали Діп Перпл, Бітлз, Аббу...
no subject