![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
На захист "самашедшего"
«Самашедшего» Ліни Костенко я не читав і на разі не планую. Втім, цей твір зазнає такої критики, що хочеться щось сказати на його захист, навіть не читаючи. Це така позиція як «не читав, але засуджую», тільки навпаки.
Але на початку, трохи розповім про себе. У 2000-му році мені було 30 років. Відповідно у 2004-му мені було 34 роки. Моя перша технічна освіта вміщувала також кілька курсів, що дозволяли працювати тим, кого тепер називають «програміст» або «айтішнік». Я цей шлях не обрав, втім, міг би обрати, як це зробили чимало моїх однокурсників. Нарешті, я маю схильність до осмислення подій і явищ і навіть до запису своїх думок, хай і не у форматі щоденнику і, взагалі, нечитабельним для сторонніх способом, але ж записую.
Ну що, подібно до головного героя Л.К.? Якщо подібно, то чому критики пишуть, що такого героя бути не може. Я - є. Значить і він – може бути.
Одному критику не сподобалося, що він десь там пише, що чоловіки у сучасності перевелися, мовляв, так 30-річний чоловік ніколи не скаже. Знов таки, коли мені було 30, я мав такі спостереження, що в Україні, принаймні, у сферах, до котрих я мав стосунок, було на той час значно більше активних і цікавих жінок, ніж чоловіків. Ми тоді навіть у нашому колі жартували, що вважали, що українці – козаки, а вони - «чмошники», що не до війська не призвати, ні праці належної не добитися та й жінки від них тікають, хоч би до гарему якогось Махмуда, аби тільки подалі від свого Василя. Тепер, десь з початку 2000-х трохи ситуація стала виправлятися на користь чоловіків, тепер вже жінки так наочно не домінують. Отже, якщо я мав такі спостереження, хай і статистично некоректні, чому інший мій майже одноліток і майже співтовариш по соціальному стану, не міг мати таких спостережень?
Ще авторці закидають, що її герой пише з шестидесятницьким пафосом. Так от, шановні, саме наше з цим героєм покоління культурно формувалося під впливом і пресингом саме шестидесятників. Шестидесятники були нашими батьками, нашими вчителями, авторами пропагандистських аркушиків і творів вільної «перестроєчної» прози. Від них багато хто з нас навчився й усному та письмовому стилю з усім його пафосом. Я коли редагую свої написані тексти, то частіше всього видаляю з них пафос.
Взагалі, критики, ви з якої планети прилетіли? Щось мені здається, що більшість з вас виросли на колінах у сільської бабусі на всьому готовенькому на гроші батьків, що працювали не розгинаючи спини десь у далекому закордоні або стояли до сонячного удару на блошиних ринках, щоб ви виросли, отримали вашу порожню освіту в області пустої балаканини та почали міркувати з вишини свого життєвого «досвіду» про те, хто в Україні типовий, а хто не типовий.
І хто, взагалі, казав, що головний герой твору, оповідач, має бути типовим. Задача головного героя стати електродом, від котрого почнуться у середовищі процеси, почнеться рух аніонів-катіонів, і це все читачеві буде цікаво читати.
Авторка образилася на критиків, що по-людськи зрозуміло. Втім, варто письменникам бути більш агресивними. Ось узяв би хтось та промовив на зустрічі з читачами: «У моєму романі є персонажі абсолютно типові, сірі-сірі до нудоти, ну точно, як зі статистичного звіту зійшли, ті, що мають 1,2 телевізора та 0,9 пральної машини на родину. Ну точно як ті літературні критики Х і Y. І краще не народжуйте дітей, бо їх у вас у середньому може бути тільки 0,95. Ви вже у частково інтелектуалів виросли, отже, краще не розмножуйтеся».
PS: Чому я не планую читати книжку Л.К.?
1. В мене дуже гостра фактологична пам"ять. Я добре пам"ятаю події та їхній контекст десь року з 1978-го, тобто з 10-річного віку. Вплетіння подій у персональний контекст це стиль мого мислення, читати таке ж саме мені буде нудно.
2. Мені не цікава полеміка між "совістями нації" на сторінках худоджніх творів.
3. Я не люблю творчість шестидесятників, вона мене дратує через те, що покоління шестидесятників є поколінням моїх вихователів, а мої перемоги досягалися через заперечення їхніх настанов, а не завдяки ним.
4. Мені просто на даному етапі життя майже не цікава художня література, якщо в неї нема чогось, що торкає глибини мого Его.
no subject
Образилася що "львів, як вона каже ,єдине місто , що вирішило нажити гроші на її приїзді" вийди і скажи зі сцени, панове на вас нажили гроші організатори !!!
Хтось там щось не те сказав... і що, якщо скажімо в мене замовлення на зйомку, а зранку п'яний сусід мене на три букви послав, мені образитися на весь світ і послати замовників до дупи?
Власне що хотів сказати, хай людина геній, хай дуже великий геній...
Але підставляти інших, тим більше своїх фанів, це зле...
А тих, хто тішиться: "Не приїхала і добре зробила, бо мені квитки не дісталися", я взагалі не розумію. Зустріч обіцяли показати в прямому телеефірі, та хоч би в інтернет хтось виклав, а так покараними виявилися тисячі людей, 90% з яких ні сном ні духом до всієї афери непричетні.
no subject
..і що, у аферах щодо будівництва житлових будинків винен той, хто був замикаючим ланцюжком, вийшов до людей і сказав: "панове, компанія порушила умови чесного бізнесу і житла не буде"?..
А тепер уявіть що Л.К. не припиняє тур, квитки продовжують продаватися, люди налаштовуються на зустріч, приходять.. і тут вона каже: "панове на вас нажили гроші організатори !!!" і - і що далі? як ні в чому не бувало, проводить зустріч (а ви всі, обдурені, мовляв, розбирайтеся заднім числом самі? - так ТУТ ЖЕ її би закинули: а чого ж раніше мовчала як знала?..), або що, вийти сказати, розвернутися і піти?..
Я от ставила-ставила себе на її місце.. і нічого кращого не придумала як зробити те саме: перервати все це діло одразу як тільки дізналася, а не тягнути кота за хвіст. В ідеалі варто було би розібратися, примусити організаторів повернути людям гроші.. але це все потім. Спочатку - припинити стосунки з тими, хто поза спиною авторки, не узгодивши з нею, порушив умови і домовленості.
no subject
no subject
Зовсім ні, я, наприклад, замість роздобувати ті запрошення через десяті руки, охочіше б заплатила.
no subject
no subject
no subject
no subject
дякую, прахадітє, пжаста... какіє люді!... какіє люді!.. ласкаво просимо )))
no subject
no subject
no subject
Якби вийшли на контакт, пояснили, що безкоштовна оренда неможлива чи ще щось, була б інакша історія.
no subject
no subject
(Але я напевне теж така сама 60-тниця в душі.. і якщо маю стале джерело доходу, то те чим займаюся для душі - продавати не можу, навіть символічно. )
Але ж конфлікт по суті був у тому, що комусь не дали заробити - а він хотів.
Якби дали - напевне був би інший конфлікт, що не дали більше заробити.. якщо зараз домовилися що люди прийдуть безкоштовно (скажімо, особисто директор театру чи там якого залу згодився не брати кошти за оренду, або хтось спонсорував - яка різниця, якщо була чиясь добра воля на то? кому яке діло до того?), а за спиною почалися квитки..
то при платній основі що було б? було би що 50% вартості квитків - за оренду, 50% - навпіл організаторам і Л.К., наприклад, а виявилося би що за спиною орендатори отримали 20% замість 50% і т.д. і т.п.
Нечесна людина, що порушує угоди і домовленості поза спиною, і в бізнесі за гроші і поза бізнесом без грошей буде або може бути нечесною. ІМХО.
Як сказала моя донька якось, "хороша людина в усьому хороша".
no subject
no subject
Взагалі-то неприємно бути публічною особою.. живеш собі і нікому звіту не даєш чому саме так робиш або інакше.
(ще одна причина порадіти плюсам свого майже непублічного життя :) )
no subject
скасовувати зустріч, на яку сподівалися вірні читачі, не можна ні в якому разі. Читачам нема діла до організаційних питань з власниками зали, організаторами зустрічі, торгівцями квитками тощо. Читачі хочуть почути про твір з вуст автора, а не тільки з інтерпретацій критиків. Читачі зазнали моральних та (хтось з них) матеріальних збитків, а через це забов"язати пані Костенко:
1. Провести заплановані зустрічі з читачами.
2. В порядку компенсації збитків терміново написати ще одну збірку віршів. :-)
no subject
no subject
Мені важко уявити собі людину, котра для душі безкоштовно займалася б здачею залів під масові події :-)
no subject
Але якщо власник залу захоплений діяльністю.. матері Терези№2, скажімо, і має бажання надати безкоштовно зал своїм землякам, мешканцям свого міста, її шанувальникам, для безкоштовної ж зустрічі тієї матері Терези№2 з адептами віри або шанувальниками...
чому ні, цілком можу уявити такий виняток. :)
no subject
no subject
Але ж якщо приміщення моє особисте - я можу запросити туди на нараду, конференцію, зустріч - кого завгодно.. і ніби ніяких документів не треба.
Правда, не знаю як це із закладами культури відбувається.. може,там свої особливості.
(no subject)
(no subject)
(no subject)
(no subject)
no subject
І, повторюся, десятки способів є сказати це, особисто нікого не зачіпаючи. Наприклад, так: "Якщо вам, любі глядачі, довелося заплатити за квитки, то це сталося без мого відома, а те, що мені запропонували організатори, я жертвую на якийсь благодійний проект".
no subject
Наскільки я зрозуміла, Л.К. взагалі випадково дізналася що існують квитки, бо вважала що домовленість з нею про безкоштовне відвідування не порушена. Це сталося за її спиною і вона не захотіла приймати таку нечесність, ковтати і іти з нею далі до глядачів ніби так і мало бути з тими квитками.
Очевидно, за браком інформації про те що там сталося з організаторами, нам не вдасться вигадати кращий хід, який би всіх влаштував і ніхто б не постраждав, ніж обрала Ліна Василівна. :)
no subject
no subject