![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
Свій до свого сучий син
Тарас Возняк написав статтю для «Дзеркала тижня» під назвою «Привиди галицького сепаратизму та ультранаціоналізму».
http://dt.ua/POLITICS/prividi_galitskogo_separatizmu_ta_ultranatsionalizmu-91378.html
Це дуже добре, що саме він порушує цю тему. Наприклад, коли я щось подібне у блогу пишу зі мною одразу починають сперечатися, що нічого такого немає і бути не може, і як вбивчий аргумент наводять, що, мовляв, живуть мої опоненти у Галичині від народження нічого не бачать, не чують, тобто я все вигадую: і галицький антилібералізм, і ксенофобію, і клерикалізм, і ізоляціонізм, що так разюче контрастують з проголошеною інтелектуалами місією Галичини як провідники України до Європи. З місцевим, та ще й з непересічною публічною особою, інтелектуалом така аргументація напевно не пройде.
Возняк все пояснює «рукою Москви». Я не маю сумніву, що дійсно політтехнологи і пропагандисти з Півночі, не сидять без діла. Інакше б загострення «проблеми» так званих орлят не приходилися б саме на періоди активного розвитку відносин між Україною і Польщею, наприклад. Але хочеться зауважити, що інтелектуальний осередок під керівництвом самого Возняка, а саме часопис Ї, вже давно є осередком сепаратизму мовного, не побутового, а саме літературно-мовного. За бажання можна узяти всі числа часопису і швидко виписати норми паралельної версії літературної української мови. Часопис, якщо й має іноземні гроші, то хіба що від Фонду "відродження", тобто від Сороса, але аж ніяк не від Дугіна. Я цієї теми вже торкався, і точилися жваві дискусії, звісно, з запереченнями очевидного.
Але я це пишу не для тролення галичан. Я, взагалі, хочу закінчити цей допис висновком, що стосується всієї України, а не тільки Галичини. У Галичині, Донбасі, окремому портовому місці Одесі, в Автономній республіці Крим в силу історико-культурних обставин склалася більш потужна місцева ідентичність, ніж в решті місцевостей України, тому там загальноукраїнські проблеми проявляються більш контрастно, якщо, звісно, бажати їх бачити і осмислювати. Найбільша, на мою думку, проблема полягає у тому, що інтелектуальна верства в Україні не очолює і не осмислює процесів, які мали б належати до поля цікавості саме інтелектуальної верстви. От саме через це будь-якому заїжджому або місцевому політтехнологу посередніх здібностей, але зі щедрим фінансуванням, не складає проблеми місцеві фобії, комплекси, міфи, забобони, маскультні уподобання нижчого класу організувати у політичний або навіть у культурний рух.
Ахілесова п’ята українських інтелектуалів це зведення афоризму «свій до свого по своє» до «він, звісно, сучий син, але він наш сучий син». Через це замість прямо назвати публічного, політичного, наукового чи мистецького дурня дурнем і висунути зі своїх лав та підтримати, визнати розумних українські інтелектуали починають вдосконалювати формулювання критеріїв дурості, щоб «свій» потрапив у винятки, а краще – у генії. Через це тут у всіх сферах життя домінують карикатурні особистості, керують – абсолютні негідники, а публічний простір дедалі більше відповідає естетиці соціальних низів.
http://dt.ua/POLITICS/prividi_galitskogo_separatizmu_ta_ultranatsionalizmu-91378.html
Це дуже добре, що саме він порушує цю тему. Наприклад, коли я щось подібне у блогу пишу зі мною одразу починають сперечатися, що нічого такого немає і бути не може, і як вбивчий аргумент наводять, що, мовляв, живуть мої опоненти у Галичині від народження нічого не бачать, не чують, тобто я все вигадую: і галицький антилібералізм, і ксенофобію, і клерикалізм, і ізоляціонізм, що так разюче контрастують з проголошеною інтелектуалами місією Галичини як провідники України до Європи. З місцевим, та ще й з непересічною публічною особою, інтелектуалом така аргументація напевно не пройде.
Возняк все пояснює «рукою Москви». Я не маю сумніву, що дійсно політтехнологи і пропагандисти з Півночі, не сидять без діла. Інакше б загострення «проблеми» так званих орлят не приходилися б саме на періоди активного розвитку відносин між Україною і Польщею, наприклад. Але хочеться зауважити, що інтелектуальний осередок під керівництвом самого Возняка, а саме часопис Ї, вже давно є осередком сепаратизму мовного, не побутового, а саме літературно-мовного. За бажання можна узяти всі числа часопису і швидко виписати норми паралельної версії літературної української мови. Часопис, якщо й має іноземні гроші, то хіба що від Фонду "відродження", тобто від Сороса, але аж ніяк не від Дугіна. Я цієї теми вже торкався, і точилися жваві дискусії, звісно, з запереченнями очевидного.
Але я це пишу не для тролення галичан. Я, взагалі, хочу закінчити цей допис висновком, що стосується всієї України, а не тільки Галичини. У Галичині, Донбасі, окремому портовому місці Одесі, в Автономній республіці Крим в силу історико-культурних обставин склалася більш потужна місцева ідентичність, ніж в решті місцевостей України, тому там загальноукраїнські проблеми проявляються більш контрастно, якщо, звісно, бажати їх бачити і осмислювати. Найбільша, на мою думку, проблема полягає у тому, що інтелектуальна верства в Україні не очолює і не осмислює процесів, які мали б належати до поля цікавості саме інтелектуальної верстви. От саме через це будь-якому заїжджому або місцевому політтехнологу посередніх здібностей, але зі щедрим фінансуванням, не складає проблеми місцеві фобії, комплекси, міфи, забобони, маскультні уподобання нижчого класу організувати у політичний або навіть у культурний рух.
Ахілесова п’ята українських інтелектуалів це зведення афоризму «свій до свого по своє» до «він, звісно, сучий син, але він наш сучий син». Через це замість прямо назвати публічного, політичного, наукового чи мистецького дурня дурнем і висунути зі своїх лав та підтримати, визнати розумних українські інтелектуали починають вдосконалювати формулювання критеріїв дурості, щоб «свій» потрапив у винятки, а краще – у генії. Через це тут у всіх сферах життя домінують карикатурні особистості, керують – абсолютні негідники, а публічний простір дедалі більше відповідає естетиці соціальних низів.
no subject
Грушевський довів свою Історію України до 17 ст. який смисл має ваше зауваження до 1917-1920-х років - важко навіть уявити.
"Перемогу треба не любити, її треба здобувати. А з поразок брати досвід".
От і я про те ж.
no subject
Де? <:-O Вас так вразила аналогія зі справлянням природніх потреб? Вона просто найдієвіша, складно добрати виразнішої. "Грушевський довів свою Історію України до 17 ст. який смисл має ваше зауваження до 1917-1920-х років - важко навіть уявити" Я чомусь не люблю таких категоричних зауважень, зважаючи на те, що і без ксенофобської літератури творів на цю тему та історичний період не бракує. "От і я про те ж" То давайте цікавитися справжніми причинами того, що "історію написали москалі", а не кидатися до кожної книжки де їх якимись унтерменшами малюють.
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
я бачила вас декілька разів в інших журналах - ваші репліки не видавались мені глюпими. будемо вважати, що у вас просто засбоїло.
no subject