![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
Сакартвело - стробоскопічно, і трохи статистики
В державній конторі в мене на вході забрали паспорт та видали магнітну картку та папірець-перепустку. До західної системи з бейджиками «відвідувач» ще не дійшли, але совковий контрольно-пропускний режим дещо модернізували.
Люди кажуть, що Тбілісі став цілком безпечним містом. Можна вештатися, де завгодно, будь-якої пори. Особливо безпечно тут туристам, бо за напад на туриста тут суди дають не менше восьми років ув’язнення. Машини, кажуть, можна лишати на вулиці без сигналізації, навіть незамкненими, з речами в середині – ніхто нічого не візьме. Прикрі винятки, звісно, можуть траплятися, але в цілому можна казати про те, що вуличну злочинність тут звели до непомітного мінімуму. Цікаво, як в інших містах Грузії.
Я вже писав, що тут дуже прикольно встановлювати контакти та домовлятися про зустрічі. От приклад:
Особа з фірми: Коли вам зручно до нас завітати?
Я: В мене доволі гнучкий розклад, тому можете призначити годину ви. Для мене лише бажано у першій половині дня.
Особа з фірми: Тоді ми на вас чекаємо о 12-й.
Довго сміявся!
В готелі сніданок починається о 8.30. Так само було колись дуже давно, років 10 тому в готелях Харкова. Якщо врахувати, що перші зустрічі на підприємствах мені призначали вже о восьмій, то я лишався без сніданку. Тут, щоправда, зранку важко домовитися про зустріч. Перша ж половина дня – це дванадцята година. Безпрецедентно рання зустріч в мене відбулася о десятій годині. Власне у державній конторі. Державний народ встає рано. Втім, моєму сніданку навіть він не загрожує.
Ще одна риса, схожа на Україну нульових років, це те, що тут всі потенційні дистриб’ютори іноземних фірм намагаються збирати колекцію брендів, ставлять собі за мету представляти не менше десятка брендів. В українських фірм таке також було розповсюджено донедавна. Тепер більш спеціалізуються, щоправда можуть стрибати від одного до іншого: спочатку погано просували бренд А, розчарувалися, і пішли погано просувати бренд Б. Чуйка мені підказує, що за кілька років грузинські фірми накопичать більше досвіду, займуть свій шматок ринку, почнуть спеціалізуватися і будуть просувати продукцію успішно, і перестрибувати не буде необхідності.
Взагалі, дуже приємно зустрічатися з зацікавленими людьми, які знають, навіщо їм ходити на роботу і що там робити. Приємно, коли щось підказують, допомагають зустрітися з кимсь, кого вони вважають за потрібне мені порадити. Це настільки рідко трапляється в українців, що можна казати, що не трапляється ніколи. В українському бізнесі, як на рівні власників, менеджменту та на рівні виконавців сидять люди, яким конче бракує бодай мінімальної дози природної допитливості. Як приємно працювати у середовищі без жовчних голосів, кислих пик, немотивованого хамства і безпідставної амбітності!
Багато їздив на таксі. Тільки одна компанія в Тбілісі дає квитанції, "Пелікан таксі ЛТД". Стандартний маршрут - 10 ларі (50 грн.), один дуже довгий коштував мені 15 ларі. Це дешевше, ніж у Києві, але дивіться нижче деякі цифри.
Злива увечері буквально загнала мене до ресторану. Такий собі зі стінами під цеглу, з дощатими меблями під сільський шинок позаминулого століття - дуже популярний у сучасності стиль, який виглядає, як національний і в Грузії, і в Німеччині, і в Австрії, і в Нідердандах, і в Чехії, і в Польщі і т.д. Смажене курча - 15 ларі (це найдорожча страва), хачапурі - 8 ларі (на вулиці в ятках - 3-4 ларі), ркацетелі з діжки - 8 ларі за літр (літр я не замовляв, не хвилюйтеся), кава по-турецьки - 1,5 ларі, сервіс - 10%. Загалом з мене вийшло 30 ларі, тобто десь 150 грн. Це дорого, але порції завеликі, вистачило б на двох, місцеві так і замовляють на двох або навіть на трьох. На компанію це вже не так дорого. Знов-таки, дивіться цифри нижче.
Протягом мого сьогоднішнього вечірнього моціону мені трапився на маршруті спочатку пам’ятник Т.Г. Шевченку (звісно, у вигляді сумного старика з вусами), а згодом і відділення Приватбанку. Так, це вдала презентація сучасної України.
Єквівалент Kyiv Post - газета Financial. "Kyiv Post" більш гламуризований, але більше пише власне про Україну і більше має власних оригінальних матеріалів. "Finаncial" дає, як на мене, забагато інформації, щоб просто заповнити обсяг: якісь іноземні біржеві індекси, передруки з західнох преси, але про Грузію також є чимало цікавого. От наостанку і кілька обіцяних цифр з цієї газети.
Середня зарплата у Грузії - 690,7 ларі, це приблизно 3450 грн.
Найбільша зарплата - у фінансовому секторі (здебільшого це банки), 1382,6 ларі, тобто 6913 грн. Найменше отримують освітяни - 330,8 ларі, тобто 1654 грн.
Державні управлінці отримують 1000,7 ларі, тобто 5000 грн з маленьким гачком.
Менше 500 ларі (1500 грн), крім освітян, отримують ще працівники сільського господарства, полювання та лісового господарства - 398,1 (менше 2000 грн.) та працівники готельно-ресторанної галузі - 499 ларі (2500 грн).
Наближаються до рівня державних службовців працівники транспорту і комунікацій - 866.9 ларі, 4350 грн., та електроенергетики, газо- та водопостачання - 889,9, тобто 4450 грн.
Найбільший ріст реальних доходів (скоригованих на інфляцію) відбувався з 2007 на 2008 рік - на 39,96%, 2009, 2010 реальні доходи навіть знижувалися на 4,75% на рік. На жаль, у цьому звeденні відсутня цифра зміни реальних доходів у 2011 році.
Отже, з такими зарплатами (а врахуйте, що тут все "в білу") стиль життя середнього класу з поїздками на таксі та eating out не можливий. Я вже не кажу про проблематичність купівлі авто та житла. Ось тут і криється причина розчарування та роздратування нижчих шарів середньої верстви (як то інженери та службовці) економічною політикою Саакашвілі. А вони добре знають, як живуть турки. Детальніше про економічну ситуацію та прогноз я напишу у підсумковому записі завтра або у понеділок.
Люди кажуть, що Тбілісі став цілком безпечним містом. Можна вештатися, де завгодно, будь-якої пори. Особливо безпечно тут туристам, бо за напад на туриста тут суди дають не менше восьми років ув’язнення. Машини, кажуть, можна лишати на вулиці без сигналізації, навіть незамкненими, з речами в середині – ніхто нічого не візьме. Прикрі винятки, звісно, можуть траплятися, але в цілому можна казати про те, що вуличну злочинність тут звели до непомітного мінімуму. Цікаво, як в інших містах Грузії.
Я вже писав, що тут дуже прикольно встановлювати контакти та домовлятися про зустрічі. От приклад:
Особа з фірми: Коли вам зручно до нас завітати?
Я: В мене доволі гнучкий розклад, тому можете призначити годину ви. Для мене лише бажано у першій половині дня.
Особа з фірми: Тоді ми на вас чекаємо о 12-й.
Довго сміявся!
В готелі сніданок починається о 8.30. Так само було колись дуже давно, років 10 тому в готелях Харкова. Якщо врахувати, що перші зустрічі на підприємствах мені призначали вже о восьмій, то я лишався без сніданку. Тут, щоправда, зранку важко домовитися про зустріч. Перша ж половина дня – це дванадцята година. Безпрецедентно рання зустріч в мене відбулася о десятій годині. Власне у державній конторі. Державний народ встає рано. Втім, моєму сніданку навіть він не загрожує.
Ще одна риса, схожа на Україну нульових років, це те, що тут всі потенційні дистриб’ютори іноземних фірм намагаються збирати колекцію брендів, ставлять собі за мету представляти не менше десятка брендів. В українських фірм таке також було розповсюджено донедавна. Тепер більш спеціалізуються, щоправда можуть стрибати від одного до іншого: спочатку погано просували бренд А, розчарувалися, і пішли погано просувати бренд Б. Чуйка мені підказує, що за кілька років грузинські фірми накопичать більше досвіду, займуть свій шматок ринку, почнуть спеціалізуватися і будуть просувати продукцію успішно, і перестрибувати не буде необхідності.
Взагалі, дуже приємно зустрічатися з зацікавленими людьми, які знають, навіщо їм ходити на роботу і що там робити. Приємно, коли щось підказують, допомагають зустрітися з кимсь, кого вони вважають за потрібне мені порадити. Це настільки рідко трапляється в українців, що можна казати, що не трапляється ніколи. В українському бізнесі, як на рівні власників, менеджменту та на рівні виконавців сидять люди, яким конче бракує бодай мінімальної дози природної допитливості. Як приємно працювати у середовищі без жовчних голосів, кислих пик, немотивованого хамства і безпідставної амбітності!
Багато їздив на таксі. Тільки одна компанія в Тбілісі дає квитанції, "Пелікан таксі ЛТД". Стандартний маршрут - 10 ларі (50 грн.), один дуже довгий коштував мені 15 ларі. Це дешевше, ніж у Києві, але дивіться нижче деякі цифри.
Злива увечері буквально загнала мене до ресторану. Такий собі зі стінами під цеглу, з дощатими меблями під сільський шинок позаминулого століття - дуже популярний у сучасності стиль, який виглядає, як національний і в Грузії, і в Німеччині, і в Австрії, і в Нідердандах, і в Чехії, і в Польщі і т.д. Смажене курча - 15 ларі (це найдорожча страва), хачапурі - 8 ларі (на вулиці в ятках - 3-4 ларі), ркацетелі з діжки - 8 ларі за літр (літр я не замовляв, не хвилюйтеся), кава по-турецьки - 1,5 ларі, сервіс - 10%. Загалом з мене вийшло 30 ларі, тобто десь 150 грн. Це дорого, але порції завеликі, вистачило б на двох, місцеві так і замовляють на двох або навіть на трьох. На компанію це вже не так дорого. Знов-таки, дивіться цифри нижче.
Протягом мого сьогоднішнього вечірнього моціону мені трапився на маршруті спочатку пам’ятник Т.Г. Шевченку (звісно, у вигляді сумного старика з вусами), а згодом і відділення Приватбанку. Так, це вдала презентація сучасної України.
Єквівалент Kyiv Post - газета Financial. "Kyiv Post" більш гламуризований, але більше пише власне про Україну і більше має власних оригінальних матеріалів. "Finаncial" дає, як на мене, забагато інформації, щоб просто заповнити обсяг: якісь іноземні біржеві індекси, передруки з західнох преси, але про Грузію також є чимало цікавого. От наостанку і кілька обіцяних цифр з цієї газети.
Середня зарплата у Грузії - 690,7 ларі, це приблизно 3450 грн.
Найбільша зарплата - у фінансовому секторі (здебільшого це банки), 1382,6 ларі, тобто 6913 грн. Найменше отримують освітяни - 330,8 ларі, тобто 1654 грн.
Державні управлінці отримують 1000,7 ларі, тобто 5000 грн з маленьким гачком.
Менше 500 ларі (1500 грн), крім освітян, отримують ще працівники сільського господарства, полювання та лісового господарства - 398,1 (менше 2000 грн.) та працівники готельно-ресторанної галузі - 499 ларі (2500 грн).
Наближаються до рівня державних службовців працівники транспорту і комунікацій - 866.9 ларі, 4350 грн., та електроенергетики, газо- та водопостачання - 889,9, тобто 4450 грн.
Найбільший ріст реальних доходів (скоригованих на інфляцію) відбувався з 2007 на 2008 рік - на 39,96%, 2009, 2010 реальні доходи навіть знижувалися на 4,75% на рік. На жаль, у цьому звeденні відсутня цифра зміни реальних доходів у 2011 році.
Отже, з такими зарплатами (а врахуйте, що тут все "в білу") стиль життя середнього класу з поїздками на таксі та eating out не можливий. Я вже не кажу про проблематичність купівлі авто та житла. Ось тут і криється причина розчарування та роздратування нижчих шарів середньої верстви (як то інженери та службовці) економічною політикою Саакашвілі. А вони добре знають, як живуть турки. Детальніше про економічну ситуацію та прогноз я напишу у підсумковому записі завтра або у понеділок.
no subject
____
Хотів вказати на помилку, а ви вже виправили. )
no subject
наче він їм персонально за це винен. є ж якісь об'єктивні економічні закони
турки то живуть добре. але скільки вони до цього йшли. і як їх Ататюрк об коліно ламав і за вуха з дикунства тягнув, щоб опозиціонери верещали, як би Саакашвілі хоч на 10% так робив...
(no subject)
(no subject)
no subject
Майже один в один з цінами непоганого грузинського ресторану "Джорджія" в Києві. :)
(no subject)
no subject
Ну ось тобі. А як "Пузата Хата" з тинами та віконцями "під мазанку", - так відразу кугутство і відсталість.
Хоч моя ЗП і значно вища зі вказаних, але все одно переважно eat in. Дуже рідко out.
(no subject)
(no subject)
цікаво.Пишить далі про реальне життя.
Re: цікаво.Пишить далі про реальне життя.
no subject
А вони хотіли все і відразу? І так багато зроблено, на ті зміни теж купа ресурсів пішло.
Головне, що є початок, і початок добрий.
Але ж правда, що людям завжди мало :)))
(no subject)
(no subject)
(no subject)
no subject
(no subject)
no subject
(no subject)
(no subject)
(no subject)
(no subject)
(no subject)
no subject
Але я про своє трошки. Як ти вважаєш: відсутність "природної" допитливості у українців то рецидив совкового залякування фізичним знищенням та "зникненнями"? Ну тіпа "нє балтай!" Ми ще не відмерзли?
Та інша дивина для мене, теж постсовкова. Цікаву інформацію (про середні зарплати, про місця куди можна піти з цінами, деяка аналітика, взагалі непогана інформація, хоч могла б бути ще краща), знаходиться у якомусь КиївПост для іноземців та англійською мовою. Але "пересічних" (як я ненавиджу такі класифікації) "годують" гадалками-знахарками, що бабка сказала, якимись напів-хитрющими а-ля народні авторськими колонками, тощо. Тобто сучасно та цивілізаційно подана інформація є тільки для "продвинутих". Є декілька недотичних світів у цьому пост-совку.
А ресторани хоч смачні, чи тільки дорогі з претензією, як у Київі? (я не про інтер'єр, я про їжу)
(no subject)
(no subject)
no subject
(no subject)
no subject
(no subject)
(no subject)
(no subject)
(no subject)
(no subject)
(no subject)
(no subject)
(no subject)
(no subject)
(no subject)
(no subject)
no subject
тобі треба подорожувати по різних країнах, і писати про досвід там, і співставляти досвід свій із тим, що відбувається там.
ти і дихати станеш вільніше, і жити стане цікавіше.
і до всього цього, читати і коментувати тебе точно будуть набагато більше.
я, коли жив закордоном, не міг продукувати стільки ґрунтовної аналітики - замало в мене досвіду в самій Україні. А ти можеш - то користуйся цим і роби свою справу)))
(no subject)
(no subject)