![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Слова і назви
Ось ми й у 2013-му, з чим я й вітаю аудиторію мого щоденника.
У моїй френд-стрічці рік почався з дискусій стосовно політ коректності у Тінь-Тіни:
http://tin-tina.livejournal.com/260865.html
На це відгукнулася Мері:
http://maryxmas.livejournal.com/3302945.html
І незалежно від названих дискусій тема сплила в Анюше:
http://anoushe.livejournal.com/159117.html
Я вперше дізнався про політичну коректність дуже давно, коли прийшов з армії, року 1988-го, і відновив слухання західних радіостанцій, здається, з Бі-Бі-Сі й дізнався. Це явище тоді тільки набирало обертів і розповідали про нього більше, як про соціо-лінгвістичну казуїстику американської університетської публіки з числа гуманітаріїв та суспільствознавців. Не можу сказати, що я це явище відслідковував, але помічав інформацію про нього. Здебільшого тому, що з початковими цілями політичної коректності я згодний: не варто нікого ображати, навіть не навмисно, ні від кого не убуде, якщо двічі подумати над добором слів, синтаксисом та в цілому над тим, що хочеш сказати. Попри різні хитання та зашкалювання політична коректність зіграла в цілому позитивну роль у суспільствах англомовних та деяких інших країн, зробивши публічний дискурс більш сприятливим для розкриття не панівних ідей, для привертання уваги до інтересів меншин.
В Україні про політичну коректність публіка переважно не знає, оскільки мовами в достатній мірі володіє меншість, ще менша меншість цікавиться суспільною тематикою іноземних країн, ще менша кількість здатна таку цікавість підтримувати протягом достатньо довгого часу для належного розуміння. Втім, дискусії продемонстрували, що як інтелектуали з заходу країни, так антиінтелектуали з напіврусифікованої глибинки сходу – всі єдині у ставленні до політичної коректності, як до пошесті, від якої Україна потерпає, що аж на межі загибелі опинилася. Це алогічно, тому що, здавалося б, в чиїх ще інтересах створювати приводи для вимог коректності до себе, як не народу, що фактично є пригнобленою меншиною в країні, якій сам дав назву.
Взагалі, до політично коректної поведінки можна прийти і без декларації принципів політичної коректності. Можна просто не бажати пов’язувати себе з різними поганими явищами та недобрими людьми. На одній інтернетній радіостанції послухав нещодавно передачу про друковані медіа. У Німеччині людина створює часопис і називає його «Німці», але не німецькою мовою, а англійською. Її питають, чому так. А вона й відповідає, що «Німці» немецькою, «Ді Дойче» це поняття цілком і повністю з правої тематики, а вона не хоче нічого спільного мати з прихильниками правиці, але тематику німців хоче опрацьовувати, втім, без зайвих конотацій. От і я так собі вирішив, що я також нічого спільного не хочу мати з ідеологією українських націоналістичних партій і груп. Не знаю, де шановний Леонідас Донскіс брав матеріал для своєї книги стосовно різних гуманістичних, ліберальних, демократичних форм націоналізму, можливо, вони десь є, але в Україні вони мені не траплялися, крім епізодичних збіговиськ інтелігенції на одну-дві посиденьки. Тому з назви мого щоденника, а також з усіх характеристик мого світогляду відтепер зникає словоморфема «націонал-», а також похідні слів «націоналізм», «націоналіст» і т.д.
UPD: http://chita-i.livejournal.com/107859.html
http://chita-i.livejournal.com/108239.html
http://tin-tina.livejournal.com/261654.html
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
Page 1 of 4